Після визнання МОКом НОК України у 1992 році олімпійський рух в Україні став самостійним і відразу зустрівся з великою кількістю складних проблем:
- докорінна перебудова суспільства;
- тяжка економічна криза;
- політична нестабільність,
- відсутність структур керування олімпійським спортом;
- відсутність представництва в міжнародних структурах;
- відсутність кваліфікованих суддів з олімпійських видів спорту;
- відсутність досвідчених тренерів збірних олімпійських команд;
- відсутність достатньої фінансової бази спорту вищих досягнень;
- відсутність серйозної підтримки з боку держави.
Слід відзначити, що до 1992 року вся робота з підготовки збірних олімпійських команд здійснювалася на 90% московськими фахівцями. Виключення складали окремі видатні тренери України, які мали великий досвід роботи в якості головних і старших тренерів збірних олімпійських команд.
Саме силами цих фахівців вже до кінця 1992 року була розроблена концепція підготовки спортсменів України до XVІІ ЗОІ 1994 р. в Ліллехаммері і до Ігор ХXVІ Олімпіади 1996 р. в Атланті.
Основна увага була концентрована на наступних принципах:
- органічний взаємозв’язок усіх компонентів підготовки спортсменів до ОІ – організаційних, матеріально-технічних, науково-методичних та ін.;
- спрямованість всієї системи олімпійського спорту на демонстрацію найвищого, максимально можливого для кожного спортсмена результату на ОІ;
- визначення елітної групи спортсменів вищої кваліфікації, здатних досягти результатів, необхідних для успішного виступу на ОІ і створення цій групі усіх необхідних умов, подібних закордонним конкурентам.
В концепції також були виділені приоритетні завдання у сфері загальної стратегічної підготовки, в її організації і матеріально-технічному забезпечення, плануванні підготовки, системі відбору кандидатів в збірні команди і в стартові склади, в науково-методичному, медико-біологічному та інформаційному забезпеченні підготовки спортсменів і команд, у підготовці кадрів спеціалістів і підвищення їх кваліфікації.
Велику організаційну роботу в стислі строки здійснив НОК, який очолював дворазовий олімпійський чемпіон Валерій Борзов, федерації з олімпійських видів спорту.
НОК України співпрацює з державними, громадськими та іншими організаціями. На засадах незалежності та доброї волі Національний олімпійський комітет України об’єднує 40 федерацій з олімпійських видів спорту. НОК також має 27 відділень у всіх областях, а також в Автономній республіці Крим, містах Києві і Севастополі.
Президентами НОК України в різні роки були:
- Валерій Борзов – 1990-1998 роки;
- Іван Федоренко – 1998-2002 роки;
- Віктор Янукович – 2002-2005 роки.
З 23 червня 2005 року НОК України очолює Олімпійський чемпіон, член МОК, Герой України Сергій Бубка. Генеральні секретарі НОК України: 29 вересня 1991 року – Володимир Кіба; 13 березня 1992 року – Борис Башенко;19 квітня 1997-2012 р.р. – Володимир Геращенко.
Віце-президенти НОКУ:
Володимир Бринзак;
Валерій Борзов;
Віталій Кличко;
Григорій Суркіс;
Равіль Сафіуллін;
Гоцул Ігор;
Томенко Микола.
Членами МОК в Україні є Олімпійські чемпіони Сергій Бубка та Валерій Борзов. НОК України має угоди з відомими у світі компаніями, які підтримують олімпійський рух.
В 1995 році НОК України почав випускати свій офіційний журнал під назвою «Олімпійська арена», який виходить кожного місяця, а з 1997 року видає раз на два тижні бюлетень «Олімпійські новини від НОК України». НОК України має широкі зв’язки з НОКами сусідніх країн та олімпійськими організаціями. Представники НОК України є членами різних міжнародних організацій і об’єднань. Тісні зв’язки НОК України має з українськими спортивними осередками за кордоном. Комітети друзів НОК України були створені і працюють зараз у США, Канаді, Австралії.
3. Спортсмени України в Іграх Олімпіад (після 1952 р.)
Всього за 57-річний період участі в Олімпійських іграх українські спортсмени завоювали 599 медалі (станом на 2009 рік), з них: 229 золотих (особистих – 102), 167 срібних (особистих – 75), 203 бронзових (особистих – 85) нагороди.
