Договір складського зберігання зерна. Поняття складських документів

Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. Зерновий склад забезпечує зберігання зерна в зерносховищах з використанням обладнання, що повинне відповідати встановленим технічним вимогам. Операції із зерном з оформлення та кількісного обліку проводяться згідно з договором складського зберігання зерна за фізичною вагою, у кілограмах.

Згідно з наказом Міністерства аграрної політики України «Про затвердження Технічного регламенту зернового складу» від 15 червня 2004 р. № 228 при надходженні зерна на зберігання уповноважена особа зернового складу перевіряє наявність договору складського зберігання зерна. За відсутності договору пропонує власнику зерна оформити такий договір і в разі його укладання одержує від власника зерна (або його представника) такі документи: а) товарно-транспортну накладну за формою з відміткою власника зерна «на переробку», «на зберігання», «у рахунок заставної закупівлі зерна»; б) посвідчення про якість зерна на кожну партію (крім товаровиробників); в) свідоцтво про вміст пестицидів, токсичних елементів та мікотоксинів на кожну партію зерна (крім товаровиробників); г) за необхідності карантинний сертифікат; ґ) фітосанітарний сертифікат (при імпорті зерна).

Дещо скорочений перелік документів для приймання зерна має надати поклажодавець відповідно до Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 13 жовтня 2008 р. № 661. А саме, для приймання зерна кожен поклажодавець повинен: укласти договір складського зберігання зерна з підприємством; надати товарно-транспортну накладну; при надходженні з іншого зернового складу — документи, що засвідчують якість зерна.

Договір складського зберігання зерна складається з урахуванням вимог цивільного законодавства та норм аграрного законодавства. Глава 66 ЦК України «Зберігання» містить статті, які регулюють відносини, що виникають з договору зберігання майна. Згідно зі ст. 975 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов’язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Стаття 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» вказує, що договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно» від 11 квітня 2003 р. № 510.

Наказом Державного комітету України з державного матеріального резерву та Міністерства аграрної політики України «Про затвердження строків зберігання зерна державного резерву та продуктів його переробки» від 27 липня 2007 р. № 241/539 встановлено такі строки зберігання зерна державного резерву та продуктів його переробки: пшениця і жито — 2 роки; гречка, рис — 1 рік; борошно пшеничне і житнє — 6 міс.; крупи гречані (ядриця), рисові — 12 міс.; крупи ячмінні перлові та ячні — 9 міс.; крупи пшеничні — 6 міс.

Плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна. Кабінет Міністрів України встановлює граничний рівень плати (тариф) за зберігання зерна, що придбане за кошти державного бюджету. Так, у 2009 р. максимальну плату за зберігання зерна, яке є об’єктом державного цінового регулювання, в розмірі 12,51 грн за тонну з урахуванням ПДВ за кожні ЗО календарних днів такого зберігання кожної метричної одиниці виміру її обсягу. Такий розмір плати встановлений за дорученням Кабінету Міністрів України наказом Міністерства аграрної політики України «Про встановлення плати за зберігання об’єктів державного цінового регулювання та за переробку зерна на борошно» від 20 травня 2009 р. № 340.

Зернові склади зобов’язані вести реєстр зерна, прийнятого на зберігання, та реєстр складських документів на зерно. На виконання статей Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення реалізації деяких положень Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 17 листопада 2004 р. № 1569 Міністерством аграрної політики України видано наказ «Про затвердження Порядку ведення основного реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, і реєстру зернового складу» від 11 серпня 2005 р. № 374.

Основний реєстр складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання — електронна база даних, що формується на основі реєстрів, які ведуться на зернових складах, що містить відомості про зерно (заставне зерно), прийняте зерновими складами на зберігання у визначеному обсязі й до визначеного строку, про видані ними складські документи на зерно та про держателів таких документів.

Правове регулювання обігу складських документів на зерно здійснюється нормами Цивільного кодексу України, Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» від 23 грудня 2004 р., постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно» від 11 квітня 2003 р. № 510 та наказу Міністерства аграрної політики України «Про затвердження Положення про обіг складських документів на зерно» від 27 червня 2003 р. № 198.

Зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів:

— подвійне складське свідоцтво;

— просте складське свідоцтво;

— складську квитанцію.

Форма бланків складських документів на зерно, порядок їх випуску, передачі, продажу зерновим складам встановлюються Кабінетом

Міністрів України. Зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання зерна шляхом застави відповідного свідоцтва. Зерновий склад повинен застрахувати зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, від ризиків випадкової загибелі, пошкодження або втрати за рахунок коштів поклажодавця.

Подвійне складське свідоцтво складається з двох частин — складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного. Подвійне складське свідоцтво є іменним. У кожній з двох частин подвійного складського свідоцтва мають бути однаково зазначені: 1) найменування та місцезнаходження зернового складу, що прийняв зерно на зберігання; 2) поточний номер складського свідоцтва за реєстром складських документів складу; 3) найменування юридичної особи або ім’я фізичної особи, від якої прийняте зерно на зберігання, а також місцезнаходження (місце проживання) такої особи; 4) найменування та кількість прийнятого на зберігання зерна, а за необхідності — якісні характеристики зерна; 5) строк, на який прийняте зерно на зберігання, якщо такий строк встановлюється, або ж вказівка, що зерно прийняте на зберігання до запитання, у межах дії сертифіката на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, виданого зерновому складу; 6) розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок оплати зберігання; 7) дата видачі складського свідоцтва; 8) підпис уповноваженої особи та печатка зернового складу.

Якщо зерно приймається па зберігання зі знеособленням, то в обох частинах подвійного складського свідоцтва на зерно робиться відповідний запис. Складське та заставне свідоцтво можуть передаватися разом або окремо за передавальними написами (індосаментами). Індосамент повинен містити найменування юридичної особи (або ім’я громадянина) та її місцезнаходження (його місце проживання), що стали новими утримувачами складського свідоцтва або заставного свідоцтва, дату здійснення індосаменту і підпис уповноваженого працівника юридичної особи (громадянина), завірений печаткою юридичної особи або нотаріусом.

Порядок здійснення передавальних написів (індосаментів) визначається наказом Міністерства аграрної політики України «Про затвердження Положення про обіг складських документів на зерно» від 27 червня 2003 р. № 198. Зерновий склад видає зерно володільцеві складського і заставного свідоцтва (подвійного складського свідоцтва) не інакше як в обмін на обидва свідоцтва разом.

Просте складське свідоцтво видається на пред’явника. Просте складське свідоцтво має містити вказівку на те, що воно в дане на пред’явника, а також такі відомості:

— найменування та місцезнаходження зернового складу, що прийняв зерно на зберігання;

— поточний номер складського свідоцтва за реєстром складських документів складу;

— найменування та кількість прийнятого на зберігання зерна, а за необхідності — якісні характеристики зерна;

— строк, на який прийняте зерно на зберігання, якщо такий строк встановлюється, або ж вказівка, що зерно прийняте на зберігання до запитання, у межах дії сертифіката на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, виданого зерновому складу;

— розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона об-числюється, та порядок оплати зберігання;

— дата видачі складського свідоцтва;

— підпис уповноваженої особи та печатка зернового складу.

Якщо зерно приймається на зберігання зі знеособленням, то у простому складському свідоцтві на зерно робиться відповідний запис. Володілець простого складського свідоцтва має право розпоряджатися зерном, що зберігається на зерновому складі. При цьому до передачі зерна прирівнюється передача простого складського свідоцтва. Просте складське свідоцтво передається шляхом вручення його новому володільцеві.

Якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання вій повинен видати складську квитанцію. Складська квитанція є документом, який засвідчує укладення договору зберігання, кількість та зовнішній стан прийнятого товару. Після прийняття товару товарний склад видає поклажодавцю квитанцію-роз- писку, що означає, що товар ним прийнятий і дозволяє взяти його зі складу.

Особливості видачі складських квитанцій встановлюються підзаконними нормативними актами. Зокрема, відповідно до пунктів 3.2—3.5 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003 р. № 198, підставою для видачі складської квитанції на зерно є угода про зберігання зерна, укладена між зерновим складом і поклажодавцем, та факт прийняття його на зберігання. Оригінал першого примірника складської квитанції вручається поклажодавцю. Оригінал другого зберігається зерновим складом. При витребуванні зерна складська квитанція повертається поклажодавцем зерновому складу в обмін на документ, який засвідчує відвантаження зерна складом. На повернутій складській квитанції та на її другому примірнику проставляються відмітки «погашено», про що робиться відповідний запис у Реєстрі складських документів на зерно. Погашені оригінали складських квитанцій та їх другі примірники зберігаються на зерновому складі протягом трьох років з дня їх погашення.

Після видачі зерна володільцям складських документів на зерно зернові склади повинні погасити прийняті складські документи на зерно шляхом відмітки на складському документі — «погашено». Погашені складські документи на зерно в повторний обіг не допускаються і виключаються з реєстру складських документів на зерно, про що робиться відповідний запис. Погашені складські документи зберігаються зерновим складом протягом трьох років.