Проблеми тлумачення норм права

Для успішного функціонування, послідовного вдосконалення та розвитку права необхідне правильне розуміння всіма членами суспільства змісту та призначення його норм. Ось чому в юридичній літературі значне місце займає тлумачення правових норм, яке розглядається, як правило, в якості самостійної стадії правозастосування. Практика сучасного правового життя показує, що різні органи, посадові особи тлумачать чинне законодавство по-різному, що, в свою чергу, призводить до створення в суспільстві певного хаосу та соціальної напруги.

Тлумачення норм права – це спеціальна діяльність офіційних та неофіційних суб’єктів суспільних відносин, яка направлена на з’ясування і роз’яснення змісту і значення норм права, понять, термінів і може бути виражена в актах тлумачення (інтерпретаційних актах).

Мета діяльності по тлумаченню норм права полягає в наступному:

а) правильне і одноманітне розуміння змісту норм права;

б) правильна і одноманітна реалізація змісту норм права.

Таким чином, соціальне призначення тлумачення полягає в забезпеченні правильного, точного і одноманітного розуміння і реалізації норм права всіма, хто має їх застосовувати чи безпосередньо реалізовувати.

Необхідність тлумачення обумовлена особливостями предмета пізнання, тобто нормативних правових приписів, логічним, матеріальним і вольовим змістом правових норм, а саме:

1. Нормативністю права (норми права поєднують абстрактне і конкретне, є результатом абстрагування і водночас мають конкретний зміст, модель поведінки).

2. Формальною визначеністю права в певному тексті. Єдність тексту статті і змісту норми права не означає їх тотожності, бо термін не рідко буває більш вузьким чи більш широким, ніж правове поняття.

3. Системністю правових норм, що зобов’язує суб’єкта застосування права враховувати зв’язок і взаємо обумовленість норм права (наприклад, зв’язок між загальними і доповнюючими, конкретизуючими, спеціалізованими нормами).

4. Необхідністю забезпечення органічної єдності духу і букви закону задля потреб підвищення ефективності юридичної практики нормотворчості, правозастосування та інших видів юридичної діяльності різних суб’єктів права.

Наведені особливості потребують від інтерпретатора використання великого обсягу знань, високого рівня правової культури для осягнення справжнього змісту норм.

Традиційно в юридичній науці тлумачення норм права розглядається як категорія, яка включає в себе складові елементи:

а) з’ясування значення і змісту правових норм для себе;

б) роз’яснення правових норм для інших.

З’ясовуючи зміст норми, інтерпретатор досліджує: текст норми; юридичні зв’язки норми з іншими нормами і принципами; позаюридичні зв’язки норми з суспільними явищами.

Об’єктом тлумачення є закони і підзаконні нормативно-правові акти та правові норми, що в них містяться. При цьому важливого значення набувають не тільки нормативні приписи, що містяться в них, але і преамбули актів, інші правові положення.

Предметом тлумачення є воля законодавця, яка відображена в законі і відповідає часу видання акту, а також воля сучасного законодавця, яка міститься в актах, які доповнюють, змінюють окремі положення первинного акту.

З метою більш правильного виявлення волі, яка міститься у законодавчому акті, необхідно також проаналізувати офіційні і неофіційні його роз’яснення, інші, близькі за змістом, норми, наукові праці і т.ін. Але головним об’єктом тлумачення повинен бути офіційний текст акту, який відображає волю законодавця. При цьому не припустимо відокремлювати „волю законодавця” і „волю закону”. Воля законодавця не може розглядатися у відриві від тексту акту як предмету тлумачення.

Суб’єктами тлумачення є і громадяни, і юридичні особи, і державні органи, але їхні можливості у сфері інтерпретації дещо різні. В той час, як тлумачення, що здійснюється окремим індивідом, має приватний характер, відокремлюється сферою конкретного відношення і не вимагає спеціального аналізу. Тлумачення, яке надається уповноваженим на те органом, має особливий авторитет і потребує спеціального аналізу.

В сучасній теорії держави та права розглядається декілька підстав для виділення видів тлумачення. Найбільш розповсюдженою підставою для цього є класифікація тлумачення залежно від юридичних наслідків, яке поділяється на офіційне та неофіційне.

Офіційне тлумачення – це роз'яснення змісту і мети правових норм, яке сформульоване в спеціальному акті уповноваженим органом у рамках його компетенції і має юридично обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються. Наприклад, в ч.2 ст. 147 Конституції України зазначено, що Конституційний Суд України дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Офіційне тлумачення, в свою чергу, також поділяється на нормативне (автентичне та делеговане) і казуальне (судове і адміністративне). Підставою для згаданої класифікації служить сфера дії акта тлумачення.

Неофіційне тлумачення розглядається як роз'яснення змісту і мети правових норм, яке виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридично обов'язковою силою. Таке тлумачення здійснюється недержавними органами та організаціями, різними науковими та навчальними закладами, групами спеціалістів-юристів, а також окремими громадянами. Неофіційне тлумачення виражається у формі усних чи письмових порад, пояснень, рекомендацій. Такі акти не мають обов’язкового характеру і не тягнуть за собою юридичних наслідків. Їх моральна сила та вплив базується на професійному авторитеті громадян, установ, організацій, які роз’яснюють зміст тих чи інших норм.

Неофіційне тлумачення є спеціальним юридичним терміном для позначення тієї багатоманітної діяльності невладних суб’єктів, які пізнають правові норми для себе і намагаються пояснити їх значення іншим. До неофіційного тлумачення слід віднести компетентне та буденнетлумачення.

Так, компетентне тлумачення охоплює собою різні види неофіційного тлумачення, що надається особами, що мають спеціальні знання у сфері права і поділяється на:

а) доктринальне тлумачення;

б) офіціозні роз’яснення;

в) спеціально-юридичні роз’яснення.

Доктринальне тлумачення здійснюється вченими юристами (має два різновиди систематизоване і несистематизоване тлумачення).

Офіціозним роз’ясненням є тлумачення, що здійснюється представниками інших професій, досвідченими в питаннях права (начальники навчальних центрів, відділів та інші). Такого роду роз’яснення, не будучи формально обов’язковими, відіграють, дуже важливу роль, а тому знаходяться «ніби на межі офіційного і неофіційного тлумачення норм права». Офіціозні роз’яснення можуть доводитись до суб’єктів права через радіо- телепередачі, газети і журнали, конференції, «круглі столи».

Спеціально-юридичні роз’яснення – це тлумачення, що здійснюється юристами-практиками (воно ж і є професійним тлумаченням).

Буденне тлумачення здійснюється суб’єктами права, які не мають спеціальних юридичних знань та досвіду. Таке тлумачення здійснюється на підставі лише життєвого досвіду і відповідно до рівня правосвідомості суб’єктів, які здійснюють тлумачення.

Класифікацію тлумачення норм права можна здійснити також і за обсягом. Це пов’язано з тим, що зміст закладений у нормі права не завжди співпадає з її текстуальним виразом, він може бути як вужчим так і ширшим. В такому випадку можна говорити про три види тлумачення: буквальне (адекватне), обмежувальне та розширювальне.

Буквальне (адекватне) тлумачення має місце тоді, коли текст норми права точно виражає волю законодавця, тобто зміст норми права збігається з її текстуальним відображенням. Наприклад, ст. 67 Кримінального кодексу України чітко визначає обставини, які обтяжують покарання. При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини не зазначені в цій статті.

Обмежувальне тлумачення використовується у випадках, коли буквальне розуміння тексту норми права ширше її істинного змісту. Тобто нома права повинна трактуватися обмежувально. Наприклад, в ч.1 ст.42 Конституції України зазначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність. Очевидним є те, що терміном “кожен” в даному випадку позначаються лише дорослі, дієздатні люди, а не діти та психічно хворі дорослі. Така очевидність дозволила законодавцю уникнути конкретизації розгляденого положення та використаного терміну. В цьому випадку текстуальний вираз норми права є значно ширшим її змісту, що і зумовлює необхідність обмежувального тлумачення.

Розширювальне тлумачення має місце тоді, коли дійсний зміст норми є більш широким, ніж її буквальний текст. Це означає, що норма права викладена дуже лаконічно і необхідні додаткові засоби, щоб правильно зрозуміти її зміст. Розширене тлумачення потрібно здійснювати тоді, коли дається незавершений перелік обставин та умов реалізації норм права. Такий перелік досить часто супроводжується виразами “тощо”, “в аналогічних випадках”, “інші”. Наприклад, в ст. 66 Кримінального кодексу України передбачені обставини, які пом’якшують покарання. Водночас, при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом’якшують, й інші обставини, не зазначені у вищезгаданій статті.

Два останніх види тлумачення здійснюються лише тоді, коли не співпадає дійсний зміст норми права із словесним. Норма при цьому роз’яснюється обов’язково у відповідності до висновків з’ясування істинного її змісту. Але такі види тлумачення не повинні мати місця, якщо це призведе до погіршення правового положення особи, відносно якої застосовується норма. Як вже було зазначено вище, неприпустимо розширено тлумачити обставини, які обтяжують кримінальне покарання.

Для належного тлумачення норм права в юриспруденції використовується різноманітні способи тлумачення – це сукупність прийомів та засобів, які використовуються для встановлення змісту норм права.

Разом з тим, необхідно відзначити, що деякі автори, зокрема М.Н. Марченко, вживають термін „методи тлумачення”. Згаданий автор звертає увагу на те, що методи тлумачення використовуються в процесі з’ясування значення і змісту норми права для себе. Використання такого терміну має право на існування, однак ми будемо використовувати більш розповсюджений термін – „способи тлумачення”.

В сучасній юридичні науці відсутня єдність поглядів на кількість способів тлумачення. Найбільш поширеними та загальновизнаними способами є наступні: граматичний, логічний, системний, функціональний, історико-політичний, телеологічний, спеціально-юридичний тощо.

Необхідно відзначити, що вищезгадані способи тлумачення норм права тісно взаємопов’язані між собою. Використання в процесі тлумачення одного зі способів, абсолютно не виключає можливості звернення і до інших. Лише комплексний аналіз норми права, з використанням різноманітних способів, може сприяти досягненню цілей тлумачення.

Результат офіційного тлумачення норм права не приводить до появи нормативного акта, не встановлює й не скасовує норм права, а тому діяльність з тлумачення норм не слід ототожнювати з правотворчою діяльністю. Внаслідок діяльності по офіційному тлумаченню норм права з’являється офіційний акт тлумачення (інтерпретаційний акт), який відіграє значну роль в процесі правильної реалізації норм права. Цей акт має особливу правову природу, діє у єдності з нормами права і тому не має самостійного значення.

Акт тлумачення норми права (інтерпретаційний акт) – це акт-документ, який містить офіційне, формально-обов’язкове роз’яснення змісту норм права.

Акти тлумачення норм права є характерними виключно для офіційного тлумачення, оскільки в процесі неофіційного тлумачення такі акти, як правило, не видаються. У випадку, коли офіційне тлумачення є, за сферою його дії, загальним (нормативним), воно завжди знаходить свій зовнішній вираз в самостійному спеціальному документі – акті тлумачення. Коли ж таке тлумачення є індивідуальним (казуальним), воно може бути включеним у відповідний правозастосовний акт (наприклад, ухвала апеляційного чи касаційного суду включає роз’яснення змісту норми права) або ж фіксується в окремому документі.

Розглянемо найбільш розповсюджені класифікації актів тлумачення норм права:

За місцем суб’єктів тлумачення в механізмі держави: акти тлумачення правотворчих органів та акти тлумачення правозастосовних органів.

За галузевою належністю норми, яка тлумачиться: акти тлумачення норм конституційного, адміністративного, цивільного, трудового права тощо.

За структурними елементами норми, що тлумачиться: акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції.

Залежно від обсягу тлумачення: акти буквального, обмежувального та розширювального тлумачення.

За юридичною формою вираження: постанови, укази, роз'яснення, ухвали, інструкції.

Акти тлумачення норм права можуть класифікуватись і за іншими підставами.

Отже тлумачення є одним із найбільш важливих умов успішної правотворчої і особливо правозастосовної діяльності.