Послуги банків із залучення кредитів.

Кредитування є основним видом активних операцій комерційних банків.Конкретні сфери застосування банківського кредиту визначаються залежно від його цільового призначення та складу учасників кредитних правовідносин. Враховуючи особливості позичкових операцій комерційних банків, прийнято виділяти кредитування: — поточної діяльності підприємств, пов’язане із задоволенням їх потреб в оборотних коштах; — інвестиційної діяльності підприємств, призначене для збільшення основних фондів, реконструкції та розширення виробництва; — приватних осіб для задоволення різноманітних потреб споживчого характеру; — держави для покриття бюджетного дефіциту. Важливою умовою кредитування є видача кредиту банками під забезпечення. Формами забезпечення повернення кредитів є: застава, гарантія, страхування. Крім того, застосовується переуступка контрактів, дебіторської заборгованості,товарні запаси (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готовапродукція), шляхові документи, іпотека (нерухоме майно, земля), цінні папери, майнові права, права вимоги, що належать заставодавцю,дорогоцінні метали та інші активи позичальника. Щодо інвестиційних операцій комерційних банків, метою яких є отримання доходу і нарощуваннякапіталу, то сфера застосування їх тепер обмежена, що зумовлено різними факторами: недосконалістю чинного законодавства, нестабільністю економічного становища країни (інфляція, нерозвиненість ринку капіталів та його інфраструктури, низькі темпи приватизаційних процесів).

 

15.Фінансові послуги на ринку позичкового капіталу.

1. Факторингові операції.Факторингові операції з’явились на основі комерційного кредиту, який надається продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товариКомерційні банки, розвиваючи ці операції, доповнюють їх елементами бухгалтерського, інформаційного, рекламного, збутового, юридичного, страхового та іншого обслуговування клієнтів. Факторинг – різновидність торговельно-комiсiйної операції, пов’язаної з кредитуванням оборотних коштів. Факторинг – це: 1) стягнення (iнкасування) дебiторської заборгованостi покупця; 2) надання йому короткострокового кредиту; 3) звільнення його від кредитних ризиків при операціях. Головною метою факторингу є отримання коштів негайно або у термін, визначений угодою.

2. Лізингові операції. Лізинг – це довгострокова оренда машин і обладнання, видача обладнання напрокат. Лізинг дозволяє промисловим, торговим, транспортним та іншим підприємствам (орендаторам) отримувати в комерційних банках і лізингових компаніях (орендодавців) за певну орендну плату в довгострокове користування широкий перелік основних засобів.

3. Селенг. Селенг – це одна із різновидностей лізингу. Селенг – це двосторонній процес, який є специфічною формою зобов’язання, що регламентується угодою майнового найму i полягає в передачі власником своїх прав у користуванні та розпорядженні його майном селенг-компанії за визначену плату. При цьому власник залишається володарем переданого майна i може при першій вимозі повернути його. Селенг-компанiя залучає i вільно використовує на свій розсуд майно та окремі майнові права громадян i господарчих суб’єктів. Майном можуть бути різні об’єкти права власності: гроші, цінні папери, земельні ділянки, підприємства, будівлі, обладнання i т. п.

4. Інші послуги комерційних банків на фінансовому ринку. Послуги комерційних банків – вид діяльності комерційних банків, спрямований на залучення юридичних і фізичних осіб як постійних клієнтів. Послуги комерційних банків включають посередницькі, консультаційні, довірчі (трастові) та інші послуги.

16. Види кредитів та короткострокове фінансування.

Поточні потреби покриваються через залучення короткострокових джерел. Основними джерелами короткострокового фінансування є: комерційний (торговий) кредит постачальників сировини, напівфабрикатів, матеріалів, послуг; банківські короткострокові позички; факторинг; емісія короткострокових фінансових інструментів; інші. До інших джерел короткострокового фінансування належать: переказний вексель (тратта), акцептний, акредитиви, євробони, форфейтинг, використовувані здебільшого під час фінансування зовнішньої торгівлі.

17. Іпотечне кредитування.

Іпотечний кредит — це особлива форма кредиту, пов'язана з наданням позик під заставу нерухомого майна — землі, виробничих або житлових будівель тощо. Іпотечні позики надаються на довгостроковій основі. Іпотечний кредит має, як правило, чітке цільове призначення. Іпотечні позики в сучасних умовах найчастіше використовуються для фінансування придбання, побудови і перепланування житлових і виробничих приміщень, а також освоєння земельних ділянок. Особливістю іпотечного кредиту є те, що заставою для його надання може виступати та нерухомість, на купівлю якої він береться. Інвесторами на іпотечному ринку виступають найчастіше домогосподарства, суб'єкти господарювання, державні та недержавні фонди, уряд. Іпотечний ринок можна у загальному поділити на такі сегменти: - споживчий житловий ринок; - дохідний житловий ринок; - дохідний ринок комерційної нерухомості та землі. Окрім вказаного поділу іпотечного ринку, його ще підрозподіляють на первинний та вторинний. Первинний іпотечний ринок - це сегмент іпотечного ринку, який охоплює економічні відносини лише між кредиторами та позичальниками. На цьому ринку позичальник отримує у фінансово-кредитній установі (у кредитора) кредит під заставу нерухомості. У цьому разі позичальник є заставодавцем, а кредитор - заставо держателем. У зв'язку з тим, що для іпотечного кредиту типовим є невисока ліквідність його об'єкта, важливе значення має страхування позик і формування вторинного ринку іпотек. Іпотечне зобов'язання стає цінним папером, який залучається на фінансовий ринок. Іпотечні банки тим самим отримують можливість проводити рефінансування за допомогою механізму вторинного ринку. Основними документами, що, як правило, використовуються на практиці при оформленні іпотечного кредиту, є: - іпотечне зобов'язання, що видається позичальником кредиторові на потвердження його (кредитора) переважного права на задоволення грошових претензій з вартості заставленого майна в разі невиконання позичальником свого зобов'язання, забезпеченого заставою майна;- закладний лист — довготерміновий цінний папір, що випускається іпотечними банками під заставу земельних ділянок, будівель та іншого нерухомого майна; він забезпечує доход у формі відсотків.

18. Кредитні операції із застосуванням цінних паперів

Важливу роль у застосуванні позичкового капіталу в державі відіграють операції банків з цінними паперами. Кредитно-фінансові інститути здійснюють операції на РЦП (ринок цінних паперів) з метою накопичення грошових коштів і нормалізації в системі грошового обігу. Більшість комерційних банків активно виступають емітентами цінних паперів і укладають угоди як через фондову біржу, так і на позабіржовому РЦП (торгівля облігаціями, продаж акцій тощо). гідно зі ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" комерційні банки, виступаючи учасниками фондового ринку країни, здійснюють такі операції: емісійні операції, тобто випуск в обіг власних цінних паперів; купівля-продаж цінних паперів за дорученням клієнтів; кредитні операції, тобто видача кредитів цінними паперами та кредитування під заставу цінних паперів; обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів; депозитарні операції, тобто операції зі збереження цінних паперів, що реалізується, та діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів; фондові та біржові операції. У зв'язку з функціонуванням ринку цінних паперів важливого значення набуває посередницька діяльність комерційних банків в операціях з цінними паперами. Комерційні банки можуть виступати як посередники у купівлі-продажу цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнта як інвестиційні консультанти, надаючи консультативні послуги з приводу випуску та обігу цінних паперів. Комерційні банки також виступають в ролі інвестиційних компаній та інвестиційних фондів. Це дає можливість банкам займатися організацією випуску цінних паперів, купівлею-продажем цінних паперів від свого імені та за свій рахунок.

19. Інтернет - банкінг.

Інтернет-банкінг - це система віддаленого отримання банківських послуг через Інтернет. Віртуальне спілкування з банком здійснюється в інтерактивному режимі - через сайт банку. Дляроботи в системі необхідно підключити цю послугу в офісі банку і мати можливість виходу в Інтернет через сумісний браузер. Управління рахунком можливо з будь-якої точки світу, з будь-якого комп'ютера, підключеного до Інтернету. Підключення та обслуговування в інтернет-банкінгу, як правило, безкоштовна. Саме універсальність механізму інтернет-банкінгу робить його доступним як для приватних осіб, так і для підприємств, де можливості інтернет-банкінгу дозволяють підвищити ефективність і оперативність управління грошовими потоками. к правило, послуги Інтернет-банкінгу включають: - Блокування картки клієнтом, наприклад, в разі викрадення або втрати; - Виписки за рахунками; Інформація про інші відкриті банківські продукти (платіжні картки, депозити,кредити, інше); - Платежі в межах банку; - Платежі в національній валюті в межах країни; - Оформлення заяв на підключення до інших послуг (sms-банкінг, картки, депозити,кредити, інше). Додатково послуги можуть включати: - Встановлення лімітів на різні види операцій (оплата через інтернет, термінал, банкомат і т.д.) з карткових та поточних рахунків, наприклад 0 (нуль). - Платежі в іноземній валюті; - Обмін валют; - Оплата рахунків про надані небанківські послуги (зокрема комунальні, зв'язок); - Придбання ваучерів передоплачених послуг (мобільні оператори, інтернет). - Пряме поповнення балансу SIM (USIM, R-UIM)-карти за вказаним номером телефону українських мобільних операторів. - Поповнення Skype-рахунку. Конфіденційність даних, що було передано по каналах Інтернет-банкінгу, гарантується завдяки використанню при обміні інформацією сертифікованих засобів криптографічного захисту, механізму аутентифікації клієнтів, електронних підписів, а також постійному контролю за цілісністю інформації. До переваг Інтернет-банкінгу належать: для користувачів: — доступність і мобільність сервісу; — оперативність виконання та підтвердження трансакцій; — широкий діапазон персоніфікованих послуг; — мінімізація комісійних; • для банку: — мінімізація операційних витрат; — скорочення інвестицій у розвиток мережі філій; — розширення клієнтської бази; — усунення географічних та часових бар'єрів для надання послуг.

20. Фінансові послуги у сфері міжнародних розрахунків.

Міжнародні розрахунки – це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов’язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті. Міжнародні розрахунки охоплюють торгівлю товарами та послугами, а також некомерційні операції, кредити й рух капіталів між країнами, у тому числі відносини, пов’язані з будівництвом об’єктів за кордоном і наданням економічної допомоги країнам. Переважна частина міжнародних розрахунків здійснюється безготівковим шляхом. Посередниками при цьому виступають, як правило, великі банки, в яких відкриті відповідні рахунки учасників зовнішньоторговельних операцій. Основними суб’єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків регулюється національним законодавством, правилами, що склалися у світі, окремими міжбанківськими угодами. Основні функції банків та їх послуги, надані підприємствам-суб'єктам зовнішньо економічної діяльності наступні:- продаж і купівля для клієнтів іноземної валюти;- надання позик в іноземній валюті;- участь в інкасуванні платежів з-за кордону;- участь в платежах клієнтів іноземним партнерам;- ведення валютних рахунків клієнтів;- ведення власних валютних рахунків у банках-кореспондентах за кордоном;- надання послуг по документарному акредитиву;- облік переказних векселів, що підлягають оплаті за кордоном;- надання клієнту комерційної інформації, що являє для нього інтерес;- інші. Способи платежу визначаються залежно від механізму оплати товару відносно моменту його фактичної поставки. У зовнішньоторговельних операціях існують три способи платежу: платіж готівкою, авансовий платіж і платіж у кредит.

 

21. Міжнародні кредитні операції.

Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків. Кредиторами і позичальниками виступають приватні підприємства (банки, фірми), державні установи, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні і фінансові організації. Джерелами міжнародного кредиту є: частина капіталу, що тимчасово вивільняється в підприємства в процесі кругообігу в грошовій формі; грошові нагромадження держави й особистого сектора що мобілізуються банками. Види міжнародних кредитів: Фірмовий кредит надається підприємством (фірмою) однієї країни підприємству (фірмі) іншої країни. Банківські кредити надаються банками чи іншими кредитними установами. Банківський зовнішньоторговельний кредит поділяють на два види: фінансовий та експортний - Фінансовий кредит забезпечує можливість здійснювати торгівлю на будь-якому ринку, і це дає широкі можливості для вибору торговельних партнерів. Експортний кредит надається банком країни-експортера банку країни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування поставок машин, устаткування тощо. Ці кредити надаються в грошовій формі та мають "зв'язаний" характер (тобто боржник зобов'язаний використовувати кредит тільки для купівлі товарів у країни кредитора). Брокерські кредити - проміжна форма між фірмовими кредитами та банківськими. Брокери позичають кошти у банків, виступаючи при цьому як посередники. У деяких випадках брокери надають гарантії за кредитами експортерам та імпортерам. Урядові кредити надаються урядом однієї країни уряду іншої країни за рахунок державного бюджету. Вони переважно мають довгостроковий характер (10-15 років). Кредити міжнародних організацій, серед яких провідне місце займають МВФ, МБРР, сприяють збалансованому зростанню міжнародної торгівлі та подоланню валютних труднощів країн-учасниць, пов'язаних з дефіцитом їх платіжного балансу. Змішані кредити - це спільне кредитування великих проектів кількома кредитними установами - як міжнародними, так і національними. Участь у таких проектах можуть брати державні та приватні установи. За формою міжнародні кредити можна поділити на фінансові і комерційні. Фінансовий кредит - це грошовий кредит, наданий банками на умовах повернення, терміновості, платності і забезпеченості. Різновидом фінансового кредиту є надання синдикованих кредитів. Синдиковані - це кредити, надані двома і більше кредиторами, тобто синдикатами (консорціумами) банків одному позичальникові. Комерційний кредит - це кредит як різновид розрахунків, тобто розрахунків із розстрочкою платежів. Основними видами комерційного кредиту є:- фірмовий кредит;- вексельний кредит; - обліковий кредит.- кредит за відкритим рахунком;- овердрафт;- акцептний кредит;- факторинг; - форфейтування;- лізинг.

 

22. Форфейтинг як форма кредитування зовнішньоекономічних операцій.

Форфейтинг - кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептовано імпортером. Продавцем вимог за форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов'язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську заборгованість з метою зменшення кредитного ризику та поліпшення ліквідності (платоспроможності). Предметом форфейтингу є здебільшого «першокласні» (забезпечені) вимоги, боржниками за якими є імпортери, що знаходяться в країнах з високим кредитним рейтингом. Як забезпечення виконання зазначених вимог можуть використовуватися банківські чи державні гарантії. Основним плюсом цієї форми є те, що форфейтер бере на себе всі ризики, пов’язані з операцією. Крім того, її привабливість зростає у зв’язку з відмовою в деяких країнах від фиксованих процентних ставок, хронічною нестачею в багатьох країнах валюти для оплати товарів що імпортуються, зростанням політичних ризиків і деякими іншими обставинами. Схема здійснення операції форфейтингу зазвичай має такий вигляд: 1. Укладення зовнішньоекономічного контракту, яким передбачено надання комерційного кредиту. 2. Поставка товарів. 3. В експортера виникає дебіторська заборгованість за експортним контрактом, яка може бути забезпечена авальованим векселем, банківською гарантією тощо. 4. Укладання договору форфейтингу, яким передбачено продаж (уступку) вимог форфейтеру. 5. Імпортер (боржник) і гарант підтверджують свою згоду сплатити борг на користь форфейтера. 6. Переоформлення дебіторської заборгованості на користь форфейтера з одночасною виплатою суми боргу (за мінусом суми дисконту) на користь експортера. 7. З настанням строків розрахунків імпортер сплачує суму боргу на користь форфейтера. Договори форфейтування укладаються переважно в доларах США, євро, швейцарських франках. Враховуючи обмеження щодо строків розрахунків в іноземній валюті, які діють в Україні, обмежуються і можливості стимулювання експорту на основі надання комерційних позичок, а отже, звужуються рамки використання форфейтингу.

 

23. Факторингові операції.

Факторингова операція — комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, що пов’язані з поставкою товарів чи наданням послуг. Суб’єкти — банк, факторингова компанія, спеціалізовані установи, які скупають рахунки-фактури у своїх клієнтів. Клієнти — кредитори, постачальники товару, виконавці робіт, промислові та торгові фірми, що уклали угоди з банком чи факторинговою компанією. Позичальники — покупці товарів і послуг. Види факторингу: Прямий — в операції бере участь лише один фактор — з експорту в країні експортера, з яким імпортер уклав факторингову угоду. Опосередкований — в операції беруть участь два фактори: 1) з експорту в країні експортера та 2) з імпорту в країні імпортера. Розкритий — операція, в якій покупцеві повідомляється про факторингову угоду. Нерозкритий — операція, в якій факторингова угода є конфіденційною і зарубіжному покупцеві не повідомляється про неї. Конвенційний — універсальна система фінансового обслуговування, яка включає бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками та покупцями, страхове кредитування, представництво та ін. Конфіденційний — обмежується виконанням тільки деяких операцій: сплата боргів, передача права на отримання грошей та ін. Особливості здійснення факторингових операцій 1. Придбання платіжних вимог до покупців у своїх клієнтів на умовах негайної оплати клієнту 80—90 % вартості відфактурованих поставок. 2. Оплата у визначений термін іншої частини вартості з відрахуванням комісійних і процентів за кредит, незалежно від суми виручки, що надійшла від покупців. Платіж, який надходить потім від покупця, повністю зараховується на рахунок банку.

 

24.Лізингові операції. Селенг та його функції.

Лізинг – це довгострокова оренда машин і обладнання, видача обладнання напрокат. Лізинг дозволяє промисловим, торговим, транспортним та іншим підприємствам (орендаторам) отримувати в комерційних банках і лізингових компаніях (орендодавців) за певну орендну плату в довгострокове користування широкий перелік основних засобів. Розрізняють два види лізингу: · фінансовий; · операційний. Операційний лізинг характеризується більш коротким, ніж життєвий цикл виробу, терміном контракту, що передбачає неповну амортизацію обладнання за час оренди, після чого воно повертається лізингодавцю і може бути знову здано в оренду. Комерційними банками і лізинговими компаніями застосовується, як правило, фінансовий лізинг. Це найбільш типова і розповсюджена форма лізингу, що характеризується середньо- і довгостроковим характером контрактів, амортизацією повної або більшої частини вартості обладнання. Після завершення терміну дії контракту орендар може: 1) повернути об’єкт лiзингу орендодавцю; 2) укласти новий контракт на оренду; 3) викупити об’єкт лiзингу за залишковою вартістю. Про свій вибір орендатор повідомляє лізинговій компанії завчасно, наприклад, за півроку до закінчення терміну погашення. Фактично лiзинг – це форма матеріально-технічного забезпечення з одночасним кредитуванням та орендою. При лiзингу орендар виплачує у лізинговій формі не орендну плату, а повну вартiсть майна у кредит. Селенг – це одна із різновидностей лізингу. Тому його функції регламентуються Об’єднанням європейських лізингових товариств iз штаб-квартирою в Брюсселi. Селенг – це двосторонній процес, який є специфічною формою зобов’язання, що регламентується угодою майнового найму i полягає в передачі власником своїх прав у користуванні та розпорядженні його майном селенг-компанії за визначену плату. При цьому власник залишається володарем переданого майна i може при першій вимозі повернути його. Селенг-компанiя залучає i вільно використовує на свій розсуд майно та окремі майнові права громадян i господарчих суб’єктів. Майном можуть бути різні об’єкти права власності: гроші, цінні папери, земельні ділянки, підприємства, будівлі, обладнання i т. п. Громадяни в найм здають, головним чином, гроші. Різниця між грошима позиченими (кредит) i грошима, взятими в найм, така: 1. При кредиті відбувається зміна прав власності. При селенгу власник грошей, зданих у найм, не втрачає свого права на них. 2. Коли господарчий суб’єкт, що отримав гроші від селенг-компанiї, збанкрутує, то за законом про банкрутство із його власностi спочатку повертається істинним власником все те, що йому не належить (у тому числі i гроші, переданi в найм), інше майно продається на аукціоні та ділиться між кредиторами. 3. При передачі грошей у найм податком обкладається тільки прибуток, отриманий від операції, а не вся сума. При кредитi податок береться з усієї суми кредиту. Селенг загострює конкуренту боротьбу на грошовому ринку i направляє її на зниження ціни послуг, наприклад, процентів за кредит. Селенг – це реальний механізм втягнення грошей населення у виробничу сферу зокрема та в економіку країни в цілому.

 

25. Види професійної діяльності та фінансові послуги на ринку цінних паперів.

Професійні учасники здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів на підставі відповідної ліцензії. В українському законодавстві професійна діяльність на ринку цінних паперів визначається як підприємницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційного, інформаційного, технічного та іншого обслуговування випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, єдиним або переважним видом діяльності. До видів професійної діяльності на ринку цінних паперів належать: торгівля цінними паперами (брокерська, дилерська діяльність); депозитарна діяльність; розрахунково-клірингова діяльність; діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів; діяльність з управління цінними паперами; діяльність з управління активами; діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів. Окрім того, професійну діяльність на фондовому ринку можна поділити на такі види: • перерозподіл грошових ресурсів і фінансове посередництво (діяльність з організації торгівлі цінними паперами, посередницька діяльність з випуску цінних паперів, торгівля цінними паперами або діяльність з обігу цінних паперів); • організаційно-технічне обслуговування операцій з цінними паперами (депозитарна, розрахунково-клірингова, реєстраторська, консультаційна, інформаційна діяльності).

 

26.Фондовий ринок та його функції.

Фондовий ринок (ринок цінних паперів) - сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів. Фондовий ринок поділяється на первинний та вторинний.Первинний ринок цінних паперів - сукупність правовідносин, пов'язаних з розміщенням цінних паперів. Вторинний ринок цінних паперів - сукупність правовідносин, пов'язаних з обігом цінних паперів.

Учасниками фондового ринку є: 1. Емітенти - юридичні особи, міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, які від свого імені розміщують емісійні цінні папери та беруть на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками.2. Інвестори в цінні папери - фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів 3. Інституційними інвесторами є інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи. 4. Саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку - неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на фондовому ринку, утворена відповідно до критеріїв та вимог, установлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Основними функціями фондового ринку є: - регулювання сфери грошового обігу та кредиту; - забезпечення переливу капіталу між галузями та сферами економіки; - розподіл і перерозподіл капіталу корпорацій (АТ), контроль за їхньою діяльністю; - залучення капіталу та забезпечення його ефективного використання; - забезпечення оперативної інформації про рух індивідуальних капіталів.

27. Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами.

Діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами - господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками. Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає: - брокерську діяльність; - дилерську діяльність; - андеррайтинг; - діяльність з управління цінними паперами. Слід зазначити, що необхідною умовою проведення таких видів діяльності є наявність відповідного розміру статутного капіталу. Торговець цінними паперами може провадити дилерську діяльність, якщо має сплачений грошима статутний капітал у розмірі не менш як 500 тисяч гривень, брокерську діяльність - не менш як 1 мільйон гривень гривень, андеррайтинг або діяльність з управління цінними паперами - не менш як 7 мільйонів гривень. Крім того, у статутному капіталі торговця цінними паперами частка іншого торговця не може перевищувати 10%. Брокерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи. Дилерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом. Андеррайтинг - розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента.

Договір доручення, комісії або про управління цінними паперами укладається з торговцем цінними паперами в письмовій формі. Торговець цінними паперами веде облік цінних паперів та грошових коштів окремо для кожного клієнта та окремо від цінних паперів, грошових коштів та майна, що перебувають у його власності. Торговець цінними паперами зобов'язаний подавати на обрану ним фондову біржу інформацію про всі вчинені ним правочини з цінними паперами в строки і порядку, що визначені правилами фондової біржі. Без участі торговця цінними паперами можуть здійснюватися наступні операції: - дарування та спадкування цінних паперів; - операції, пов'язані з виконанням рішення суду; - придбання акцій відповідно до законодавства про приватизацію.

 

28. Організація торгівлі на фондовому ринку.

Згідно Закону "Про ринок цінних паперів" діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів - це надання послуг, безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод з цінними паперами між учасниками ринку цінних паперів.Учасник ринку, що здійснює таку діяльність, називається організатором торгівлі, який на ринку цінних паперів зазвичай існує у вигляді фондової біржі. Діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку - це діяльність професійного учасника фондового ринку (організатора торгівлі) щодо: - створення організаційних, технологічних, інформаційних, правових та інших умов для збирання та поширення інформації стосовно попиту і пропозицій; - проведення регулярних торгів фінансовими інструментами за встановленими правилами; - централізованого укладення і виконання договорів щодо фінансових інструментів, у тому числі здійснення клірингу та розрахунків за ними; - розв'язання спорів між членами організатора торгівлі. Організатор торгівлі повинен надавати інформацію по кожної укладеної на ринку угоді будь-якій зацікавленій особі шляхом дачі відомостей: - про дату і час укладання угоди; - найменуванні цінного паперу; - державному номері її реєстрації; - ринковою ціною (за одиницю); - кількості проданих (куплених) цінних паперів за угодою.

Для здійснення своєї діяльності фондові біржі повинні підтримувати власний капітал в розмірі, не меншому ніж 3 мільйони гривень, а для фондових бірж, що здійснюють кліринг і розрахунки, - не меншому ніж 6 мільйонів гривень.

29) Облікові та клірингові послуги на фондовому ринку

Діяльність розрахунково клірингових установ регламентується відповідним Положенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Професійна розрахунково-клірингова діяльність за операціями щодо цінних паперів здійснюється виключно депозитаріями.

Регламент депозитарія включає:

- Порядок роботи депозитарія щодо здійснення ним професійної розрахунково-клірингової діяльності;

- Процедури виконання депозитарієм розрахунково-клірингових операцій;

- Обов*язки та права депозитарія та його клієнтів;

- Порядок прийому інформації за договорами щодо клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів;

- Звітність щодо здійснення депозитарієм розрахунково-клірингових операцій;

- Правила депозитарію при проведенні розрахунково-клірингових операцій та порядок внесення змін до цих правил;

- Напрямки та процедури, що зменшують ризик проведення розрахунково-клірингової діяльності депозитарієм.

Депозитарій відповідно до Регламенту та Порядку проведення розрахунково-клірингових операцій для виконання розрахунків за угодами з цінними паперами може використовувати кліринг, а саме – методи врегулювання взаємний зобов*язань, що передбачають взаємозалік.

 

30) Цінні папери та підходи до їх класифікації

Класифікації видів цінних паперів - це угруповання цінних паперів одного і того ж виду, які можуть ділитися на підвиди і т.д. Наприклад, акція - вид цінних паперів, звичайна і привілейована акція - підвид. Звичайна акція може давати один голос або декілька, привілейована акція може бути кумулятивною, конвертованій і т.д.

До цінних паперів відповідно до ст. 143 ЦК України належать: державна облігація, облігація, вексель, чек, депозитний і ощадний сертифікати, банківська ощадна книжка на пред'явника, коносамент, акція, приватизаційні цінні папери та інші документи, які законом про цінні папери або у встановленому ними порядку віднесено до цінних паперів.

Акція - одиничний внесок у статутний капітал акціонерного товариства з відповідними правами та зобов'язаннями.

Облігація - одиничне боргове зобов'язання на повернення запозиченої грошової суми через певний термін з сплатою або без сплати відсотки за користування цією сумою.

Банківський сертифікат - документ (свідоцтво) про депозитний (ощадному) внесок у банк із зобов'язанням банку виплатити цей внесок і відсотки по ньому через певний термін.

Вексель - письмове зобов'язання позичальника про повернення позики, форма і звернення цього зобов'язання регулюється вексельним правом.

Чек - письмове доручення чекодавця банку сплатити чекотримача суму грошей, вказану в чеку.

Коносамент - документ (контракт) стандартної форми па перевезення вантажу, що засвідчує його завантаження, перевезення та право на отримання.

Варрант - а) документ, що видається складом і засвідчує право власності на товар, що знаходиться на складі; б) документ, що дає його власнику право на покупку акцій або облігацій компанії протягом певного терміну часу за встановленою ціною.

Свободнообращающіеся опціон - договір, за яким одна сторона має право, але не зобов'язання, протягом певного терміну продати (купити) в іншої сторони певний актив за ціною, встановленою при укладенні договору, зі сплатою за це право певної суми грошей (премії).

Ф'ючерсний контракт - це договір про купівлю-продаж біржового активу (товарів, валюти, фінансових інструментів) на певну дату в майбутньому за фіксованою ціною, встановленої сторонами угоди при її укладанні.

 

31) Акції та їх характеристики

За економічною сутністю акція — це цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

В залежності від способу реєстрації акції бувають:

1) іменні;

2) на пред'явника.

Власники іменних акцій реєструються в реєстрі акціонерного товариства, вони менш ліквідні, оскільки купівля-продаж таких цінних паперів супроводжується відповідним оформленням (передаточний напис на сертифікаті акцій чи виписка нового сертифікату) і перереєстрацією в акціонерному товаристві. Іменні акції зручні для керівництва акціонерним товариством, оскільки дозволяють контролювати процес руху капіталу і концентрацію акцій в руках окремих акціонерів.

Акції на пред'явника не реєструються (реєструється тільки їх загальна кількість). Купівля-продаж на вторинному ринку цих цінних паперів здійснюється вільно (без додаткових формальностей). Вони, як правило, випускаються з невисоким номіналом, але великим тиражем. Короткострокові інвестори надають перевагу простим акція на пред'явника.

Акції можуть бути випущені в документарній (паперовій) формі або бездокументарній формі (у вигляді облікового електронного запису).

Акція має номінальну вартість, встановлену в національній валюті. Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою, ніж одна копійка.

прості акції дають право голосу (причому одна акція — один голос, акція є неподільною), дають право отримувати дивіденди, але не гарантують їх отримання.

Прості акції не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства.

Привілейовані акції надають їх власникам переважні, стосовно власників простих акцій, права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також надають права на участь в управлінні акціонерним товариством у випадках, передбачених статутом і законом, який регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Розрізняють такі види вартості (ціни) акції:

- номінальну — встановлюється емітентом при емісії; дорівнює вартості частки у початковому статутному капіталі (фонді) акціонерного товариства; є одиницею поділу початкового статутного фонду; носить суто інформативний характер;

- емісійну — ціну, за якою акцію продають на первинному ринку (на етапі емісії (розміщення)). Ця ціна не може бути нижче за номінальну вартість, а різниця між емісійною ціною акції та її номінальною вартістю трактується емітентом як емісійний дохід;

- балансову — вартість чистих активів (розмір власного капіталу) емітента, які припадають на одну просту акцію;

- ринкову (курсову) — ціну, за якою акції купують і продають на вторинному ринку цінних паперів. Ця ціна формується під впливом попиту і пропозиції і може бути як вище, так і нижче номінальної вартості;

- ліквідаційну — вартість майна, яка припадає на одну просту акцію під час ліквідації акціонерного товариства;

- інвестиційну — визначається за допомогою фінансових розрахунків і дозволяє інвестору у порівнянні з ринковою вартістю прийняти рішення щодо доцільності купівлі чи продажу даного цінного паперу.

Метою придбання акцій з точки зору інвестора є отримання таких прав:

• права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів;

• права на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації;

• права на управління акціонерним товариством;

 

32) Облігації та їх характеристики

Облігація — цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Повернення грошей по облігації здійснюється у визначений момент часу, який називається датою погашення облігації.

Облігації розміщуються у документарній або бездокументарній формі, можуть бути іменними або на пред'явника. Облігації мають номінальну вартість, виражену в національній або іноземній валюті (для державних облігацій), але не менше, ніж одна копійка.

Залежно від виплати доходу розрізняють:

1) відсоткові (купонні) облігації;

2) цільові облігації;

3) дисконтні облігації;

4) конвертовані облігації.

Відсоткові облігації — облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів. Процент виплачується у вигляді купонів або фіксованих платежів з визначеною умовами емісії періодичністю.У купоні (купонному листі) зазначаються серія та номер сертифіката облігації, за якою виплачуються відсотки, найменування і місцезнаходження емітента, строки виплати відсотків. На кожному купоні (купонному листі) зазначається його порядковий номер.

Цільові облігації — облігації, виконання зобов'язань за якими дозволяється товарами та/або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.

Дисконтні облігації — облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить доход (дисконт) за облігацією. Таким чином за дисконтними облігаціями дохід формується у вигляді різниці між номінальною вартістю і ціною купівлі, Конвертовані облігації - передбачають не виплату доходу, а обмін їх на інші цінні папери. При цьому номінальна вартість придбаних облігацій збільшується, тобто доход утворюється за рахунок різниці між номінальною вартістю нових і попередніх облігацій.

 

 

33) Андеррайтинг та приватне розміщення цінних паперів

Андсрайтингом (underwriting) називають комплекс послуг з організації та проведення емісії цінних паперів, що надаються фінансовим посередником емітенту. Цей комплекс послуг може включати як всі етапи роботи з підготовки та проведення емісії, так і визначену їх частину. Як правило, при проведенні аидерайтингу посередник надає емітенту хоча б одну із послуг:

• консультує емітента про час, термін, обсяги та інші характеристики емісії;

• здійснює викуп частки емісії або всього обсягу емісії цінних паперів у емітента;

• розміщує емісію серед інвесторів.

Основним елементом андерайтингу є викуп цінних паперів у емітента. У процесі викупу емітент вчасно отримує визначену суму коштів, необхідну для подальшої діяльності, а посередник (андерайтер) приймає на себе ризики щодо розміщення цінних паперів на ринку. Успішне проведення андерайтингу передбачає викуп цінних паперів за нижчою ціною і подальше розміщення їх на ринку за вищою ціною. Різниця між цінами викупу та розміщення, помножена па кількість цінних паперів (за вирахуванням витрат на розміщення цінних паперів на ринку), є прибутком андерайтера.

при неправильній оцінці ризиків з конкретної емісії та емітента андерайтер може не розмістити цінні папери на ринку за ціною, що забезпечить прибутковість операції.

Процедура проведення андерайтингу, що включає викуп цінних паперів у емітента за фіксованою ціною, характерна для класичного андерайтингу, при якому андерайтер приймає на себе всі ризики щодо розміщення цінних паперів на ринку. Якщо ціна викупу вища від ціни розміщення на ринку, апдерайтер отримує прибуток, у противному разі — збитки.

Серед механізмів андерайтингу часто використовують аукціон та викуп посередником частки емісії.

 

34) формування курсової ціни (вартості) цінних паперів на фондовом ринку

Ринок цінних паперів - це складний механізм, за допомогою якого встановлюються відповідні правові та економічні взаємовідносини між підприємцями, корпораціями га іншими структурами, яким необхідні фінансові кошти для свого розвитку, та організаціями й громадянами, які їх можуть позичити (надати) на певних умовах.

Завданням ринку цінних паперів є: створення умов та забезпечення повного та швидкого переливу заощаджень в інвестиції за ціною, яка задовольняла б обидві сторони; мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів з метою здійснення конкретних інвестицій; формування ринкової інфраструктури, що відповідає світовим стандартам; трансформація відносин власності; забезпечення реального контролю над фондовими капіталом на засадах державного регулювання та ін.

встановлення ринкової ціни - Процес дуже складний. На нього впливають політична ситуація в країні, темпи інфляції, дефіцит бюджету, рівень цін.

Прибутковість цінних паперів - Дохід за цінним папером, виражений у формі процентної ставки. Ставка доходу за цінним папером визначається як річний дохід (дивіденд або сума відсотків) у відсотковому відношенні до ринкової ціни активу.

 

35) Строкові операції з похідними цінних паперів на фондовому ринку

Найважливішою частиною розвиненого ринку цінних паперів є терміновий ринок, або ринок похідних цінних паперів. Поняття похідних цінних паперів пов'язано з тим, що виконання зобов'язань за ними передбачає проведення операцій з іншими цінними паперами, товарами або валютою, які складають їх базисний актив. У теорії і практиці ці цінні папери часто називають деривативами.

До основних особливостей похідних цінних паперів слід віднести наступні.

1. Операції з такими цінними паперами дає можливість всім видам інвесторів отримувати прибуток при мінімальних вкладеннях і з меншими ризиками порівняно з базисними активами.

2. Формування цін на ці похідні цінні папери ґрунтується на цінах реальних базисних активів, які повинні бути поставлені в майбутньому відповідно до умов даного контракту.

3. Операції з похідними цінними паперами мають терміновий характер - виконання зобов'язань контрагентів повинні відбутися в певний термін у майбутньому, і їхній обіг має обмежений термін (від декількох днів до декількох місяців) в порівнянні з базисними активами.

Похідний цінний папір являє собою договір (контракт) між двома контрагентами про купівлю-продаж у майбутньому, в обумовлений термін певного активу за зафіксованою в момент укладення договору ціною. До похідних цінних паперів відносяться форварди, ф'ючерси, депозитарні розписки, опціони, снопи, що базуються на фінансових і товарних активах, тобто на валюті, відсотках, акціях, індексах, товари. До цього виду цінних паперів можна віднести і депозитарні свідоцтва (розписки), підписні права, варранти, конвертовані облігації та привілейовані акції, яким притаманні не всі властивості похідних цінних паперів. Крім того, у практиці операцій з цінними паперами існують і похідні цінні папери так званого другого порядку: опціони на ф'ючерси, опціони на свопи, різні гібридні контракти.

ціни на актив в термінових контрактах - це ціни термінового ринку. Ціна активу, що фігурує в спотових (касових) угодах, називається спотової (касовій) ціною.

Строковий ринок цих цінних паперів складається з біржового та позабіржового. На біржовому терміновому ринку торгуються ф'ючерсні й опціонні контракти, депозитарні розписки, варранти, на позабіржовому ринку - форвардні, опціонні та своп-контракти, депозитарні розписки, варанти. Конкуренція біржового та позабіржового секторів є додатковим стимулом до розвитку ринку похідних інструментів.

 

 

36) Операції з форвардами

Основними учасниками форвардного ринку є комерційні банки, експортно-імпортні підприємства, валютні і фондові біржі, а також інші посередницькі організації. Максимальний обсяг торгівлі на термінових ринках припадає на долар США, євро, англійський фунт стерлінгів і японську єну.

Форвардний валютний контракт - це обов'язкова для виконання угода між банками щодо купівлі чи продажу у встановлений день у майбутньому визначеної суми іноземної валюти. При цьому валюта, сума, обмінний курс і дата платежу фіксуються в момент укладання угоди.

Форвардні операції - це угоди з обміну валют за заздалегідь погодженим курсом, що укладаються сьогодні, але дата валютування (тобто виконання контракту) відкладена на певний строк у майбутньому.

Форвардні операції поділяються на два види:

- Угоди аутрайт (проста форвардна угода) - одинична конверсійна операція з датою валютування, відмінною від дати спот. У цьому випадку зворотна угода укладається не одночасно. Сторони домовляються лише надати певну суму на визначений строк І за встановленим курсом. Цей вид форвардних угод у зовнішній торгівлі укладають із метою страхування від зміни валютного курсу.

- Угоди своп - комбінація двох протилежних конверсійних операцій з різними датами валютування (валютна операція між банками, що є комбінацією купівлі та продажу однієї й тієї самої валюти, але на різні строки). Певна сума валюти в межах однієї угоди купується на строк й одночасно продається на касовому ринку або навпаки.

Форвардні операції укладаються на строк до 1 року і їм відповідають стандартні періоди у 1, 2, 3, 6 місяців і рік із прямими датами валютування

 

37) Операції опціонами

Опціон - це похідний цінний папір, що засвідчує право його держателя купити, продати чи відмовитися від угоди стосовно цінних паперів (а також товарів, валюти) за обумовлену опціоном ціну і протягом терміну, що ним передбачено.

Опціон є одним із видів строкових угод, які можуть укладатися як на біржовому, так і на позабіржовому ринках.

Опціонні операції - це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обов'язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціон.

У цій операції важливо розрізняти продавця опціону і покупця (власника), оскільки останньому належить право реалізації опціону. Якщо при настанні строку опціону власнику буде вигідно його реалізувати, то він вимагатиме від продавця опціону купити чи продати відповідну суму валюти, і останній зобов'язаний це зробити. Якщо власникові опціону не вигідно його реалізувати (наприклад, поточний курс спот на ринку вищий від передбаченого в опціоні пут), то він відмовиться від реалізації опціону, про що повинен повідомити продавця, і останній зобов'язаний погодитися з цим рішенням.

При купівлі опціону покупець (власник) сплачує продавцеві премію (вартість опціону), яка передбачається за домовленістю сторін у відсотках до суми угоди чи в абсолютній сумі. Ця премія є гарантованим доходом для продавця опціону, який він одержує незалежно від того, буде реалізований опціон чи ні. Для покупця премія є чистою витратою, яку він може відшкодувати, якщо реалізує згодом опціон з вигодою. Якщо ж він відмовляється від реалізації опціону, то сплачена премія стає для нього чистою втратою.

Опціонні операції широко застосовуються для хеджування ризиків та одержання спекулятивного доходу.

 

38 ) Операції з ф*ючерсами

Ф 'ючерсні операції - це теж різновид строкових операцій, в яких два контрагенти зобов'язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладання угоди

(купівлі-продажу ф'ючерсного контракту). Відмінності їх від форвардних операцій зводяться до такого: вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма й умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. До остаточної оплати ф'ючерсного контракту він може перепродаватися на біржі, тобто сам є об'єктом валютних операцій. З кожним наступним продажем ціна його буде уточнятись і наближатися до реальної ціни, за якою продаватиметься дана валюта в момент погашення ф'ючерсу. Завдяки цим особливостям ціна та інші умови ф'ючерсних контрактів є прозорими для всіх учасників ринку. Кожна біржа встановлює свій перелік валют, які продаються-купуються, і стандартні суми контрактів, які визначаються десятками і сотнями тисяч, а то й мільйонами одиниць відповідної валюти.

Ф'ючерс - формальна угода, за якою визначена сума валюти продається або купується за встановленим курсом для її передачі у визначений час у майбутньому. Ціною купівлі валютного ф'ючерсу є узгоджений обмінний курс у доларах США.

 

39) Операції з цінними паперами на фондовому ринку. Фондова біржа

Фондова біржа — це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Фондова біржа утворюється та діє в організаційно-правовій формі товариства (крім повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю) або дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами.

Прибуток фондової біржі спрямовується на її розвиток та не підлягає розподілу між її засновниками (учасниками). Слова "фондова біржа" та похідні від них дозволяється використовувати лише юридичним особам, які створені та функціонують відповідно до вимог Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок". Членами фондової біржі можуть бути виключно торговці цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку та взяли на себе зобов'язання виконувати всі правила, положення і стандарти фондової біржі. Кожний член фондової біржі має рівні права щодо організації діяльності фондової біржі як організатора торгівлі.

Операції з цінними паперами (фондові операції) - це дія з цінними паперами чи коштами на ринку цінних паперів для досягнення поставленої мети. Всі операції з цінними паперами на фондовому ринку здійснюють його учасники. Найбільш поширеними є три групи операцій:

1) емісійні - здійснюються з метою забезпечення діяльності суб'єкта фінансовими ресурсами: формування і збільшення власного капіталу, залучення позикового капіталу чи ресурсів в обіг. За своїм економічним призначенням це пасивні операції, які здійснюються через емісію цінних паперів, тому їх називають емісійні;

2) інвестиційні - вкладання суб'єктом операцій власних та залучених фінансових ресурсів у фондові активи від власного імені. За своїм економічним призначенням це активні операції, які здійснюються шляхом придбання фондових активів на біржі, в торговельній системі, на позабіржовому ринку;

3) клієнтські - забезпечення зобов'язань суб'єкта операцій перед клієнтом щодо цінних паперів чи зобов'язань клієнта, пов'язаних із цінними паперами.

 

 

41) Страхові послуги та їх види

Найпоширенішими фінансовими послугами з прийняття ризику є страхові послуги — фінансові операції страховиків, що здійснюються для забезпечення страхового захисту страхувальників або застрахованих осіб.

Страхові послуги надаються з метою забезпечення страхового захисту споживачів таких послуг і перерозподілу ризиків серед учасників страхування: страхувальників і страхових організацій.

Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів і доходів від розміщення коштів цих фондів.

Оферентами страхових послуг є страхові компанії — фінансові установи, створені у формі господарських товариств, які відповідно до одержаної ліцензії провадять страхову діяльність. Страхові компанії є фінансовими посередниками, які посідають одне з провідних місць на світових ринках фінансових послуг.

Об'єктом страхових відносин є усе те, що буде страхувати страхова компанія. Законом визначено три групи матеріально-фінансових втрат, що можуть стати предметом (об'єктом) страхової справи:

1) особисті (життя, здоров'я, працездатність, пенсійне забезпечення);

2) майно (об'єктом є майно в різних його видах:рухоме, нерухоме, грошові потоки — кредити, інвестиції, тощо);

3) відповідальність (відповідальність за шкоду, завдану життю, здоров'ю, майну третьої особи).

Страхові організації забезпечують нагромадження страхових внесків, формування страхових резервів і проведення страхових виплат при настанні страхових випадків.

Споживачами страхових послуг можуть бути будь-які юридичні або фізичні особи, які визначені правилами і умовами певного виду страхування.

Страхові послуги надаються на обов'язковій або добровільній основі. Умови надання страхових послуг при добровільному страхуванні регламентуються страховим договором, при обов'язковому страхуванні — законодавством.

 

 

42) фінансові послуги із нагромаджувального пенсійного страхування

Страхування є самостійною сферою фінансової системи. Включаючи сферу страхування до фінансової системи, ми виходимо з того, що економічна категорія страхування є складовою категорії фінанси. Водночас можна виділити суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії страхування.

страхування є одночасно засобом залучення грошових ресурсів і способом відшкодування збитків.

Сутність страхування проявляється у його функціях. Вони дають змогу виявити особливості страхування як сфери фінансової системи. Страхуванню властиві функції: ризикова, попереджувальна, нагромаджувальна та контрольна.

Страхові відносини включають:

- страхові платежі;

- виплату страхового відшкодування;

- перестрахування;

- розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;

- отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.

 

43) Фінансові послуги на ринку нерухомості

Ринок нерухомості є складовою частиною ринку капіталу і системою економічних, цивільно-правових відносин, що виникають з приводу об'єктів нерухомості і прав на них, в межах якої формуються попит, пропозиція, ціна та вартість на зазначені об'єкти. У сучасних умовах нерухомість включена до товарно-грошових відносин, через які реалізуються інтереси кожної людини. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до закону України "Про заставу", нерухомість — це земельні ділянки, житлові і нежитлові будинки, споруди, або їх частини, а також інше майно, віднесене законодавством до нерухомого, переміщення якого без заподіяння непропорційної шкоди їх призначенню неможливе. Соціально-економічне призначення нерухомості визначається мотивом її придбання: отримання доходу від здачі в оренду або перепродажу, використання в якості умови господарювання або для житла. Залежно від мотиву придбання вся нерухомість ділиться на комерційну (дохідну) і некомерційну (не дохідну). Відповідно формуються особливі сегменти ринку нерухомості.

Ринок нерухомості обслуговує рух капіталу переважно у майновій матеріалізованій формі, виключення становлять тільки операції з цінними паперами, пов'язаними з нерухомістю. З об'єктами нерухомості можуть здійснюватись операції купівлі, продажу, дарування, успадкування, обміну, розділу, передачі в заклад тощо.

Головними учасниками (суб'єктами) ринку нерухомості є: власники нерухомості, регіональні центри, агентства, оцінювачі, орендарі, біржі нерухомості, консультаційні фірми, іпотечні банки, страхові компанії, фонд комунального майна, місцеві ради та інші суб'єкти ринку нерухомості

Основними комерційними послугами на ринку нерухомості є:

• торгівля нерухомим майном, у тому числі продаж нерухомого майна з прилюдних торгів;

• посередницька діяльність, пов'язана з нерухомим майном;

• інформаційно-консультаційна діяльність, пов'язана з нерухомим майном.

40) Фінансові послуги інститутів спільного інвестування (пайових та корпоративних інвестеційних фондів)

Головною метою створення та діяльності інститутів спільного інвестування (ICI) е регулювання відносин, що виникають у сфері спільного інвестування, та забезпечення гарантій прав власності на цінні папери і захист прав учасників фондового ринку.

Діяльність зі спільного інвестування — діяльність, яка провадиться в інтересах і за рахунок учасників (акціонерів) ICI шляхом емісії цінних паперів ICI з метою отримання прибутку від вкладення коштів, залучених від їх розміщення у цінні папери інших емітентів, корпоративні права, нерухомість та інші активи, відповідно до законодавства України.

Інститути спільного інвестування об'єднують індивідуальних інвесторів і таким чином дають змогу їм одержати переваги від інвестування внаслідок концентрації фінансових ресурсів. Така діяльність суттєво впливає на розвиток фондового ринку, забезпечуючи його динамічний розвиток та високий рівень ліквідності.

Інститути спільного інвестування (ICI) — інвестиційні фонди, які здійснюють діяльність зі спільного інвестування на основі об'єднання (залучення) грошових коштів інвесторів та вкладення їх: у цінні папери, корпоративні права та нерухомість з метою отримання прибутку.

Діяльність інвестиційних фондів сприяє мобілізації та ефективному використанню нагромаджень населення і корпорацій шляхом залучення їх до інвестиційного процесу та розвитку економіки. Чим вищий рівень розвитку ринку цінних паперів, тим активніше розвиваються інститути спільного інвестування.

Державний контроль у сфері спільного інвестування здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" та інші державні органи в межах їх повноважень з метою дотримання законодавства та захисту прав інвесторів.

Переваги інвестування коштів у інститути спільного інвестування полягають у:

— можливості обрання фонду інвестором залежно від обраної інвестиційної стратегії;

— забезпеченні диверсифікації ризику завдяки вимогам щодо структури вкладень у різні види активів;

— залежності дохідності інвестицій від зростання вартості чистих активів фонду;

— можливості вкладання коштів у компанії різних галузей і сфер діяльності;

— здійсненні кваліфікованого управління інвестиційними фондами професійними менеджерами;

— нижчому рівні оподаткування;

— контролі за діяльністю інститутів спільного інвестування з боку держави.