У випадках, коли металеві осколки з будь-якої причини не видалено з ока, виникають важкі ускладнення внаслідок поступового окислення металу і проникнення окислів у тканини ока (металоз). Металоз проявляється в різні строки після проникнення осколка в порожнину ока — від кількох тижнів до кількох місяців, іноді навіть років. Окрім розвитку характерних клінічних ознак, для ранньої діагностики металозу величезне значення мають електрофізіологічні дослідження ока.
Сидероз. Осколки, що містять у своєму складі залізо, при окислюванні спричинюють іржавіння ока — сидероз. У разі тривалого перебування осколка в оці розвинений сидероз трапляється в 22% випадків. Сутність його полягає в поступовому розчиненні стороннього тіла і просяканні тканин ока неорганічними та органічними сполуками заліза. Перші ознаки сидерозу (зміна забарвлення райдужки, що набуває іржавого відтінку; плями іржавого кольору в епітелії передньої капсули кришталика) можна виявити через кілька місяців після травми.
Згодом реакція зіниці на світло стає млявою. Відкладання солей заліза в сітківці спричинює гемералопію, розвивається токсична ретинопатія, потім — нейроретинонатія; під час дослідження картина очного дна схожа з такою самою в умовах пігментної дегенерації сітківки. У пізніх стадіях у центральних відділах очного дна визначають великі білі атрофічні вогнища, диск зорового нерва стає іржавого кольору. Ці явища здатні призводити до цілковитої сліпоти, рецидивуючого іридоцикліту або абсо-: лютної вторинної глаукоми.
Халькоз. Не вилучені своєчасно з ока мідні осколки спричинюють розвиток халькозу — відкладання в тканинах ока оксидів міді. Протягом перших місяців після травми у 65% хворих виявляють початкові; зміни в передньому відділі ока. Відкладання солей міді в кришталику призводить до мідної катаракти: утворення жовтувато-зелених помутнінь у вигляді квітучого соняшника. Якщо мідний осколок потрапив у склисте тіло, то воно швидко стає мутним, з'являються білі нитки й плівки, оточені зеленавою або оранжевою масою. Відбувається нерівномірне розрідження склистого тіла з подальшим утворенням сполучнотканинних шварт і тяжів. Навколо осколка завжди відбувається запальний процес, з'являється зона асептичного нагноєння. Тканина тут швидко розплавлюється, утворюється абсцес і виникають умови для переміщення осколка. Халькоз здатний спричинити іридоцикліт і вторинну глаукому (унаслідок просякання райдужної оболонки та облітерації кута передньої камери).
Клінічно виражений халькоз сітківки трапляється вкрай рідко. Зміни локалізуються переважно в ділянці жовтої плями у вигляді окремих вогнищ різних величини й форми, з металевим блиском (колір варіює від жовтавого до мідно-червоного), що утворюють вінчик. Подеколи вони розташовуються навколо центральної ямки рядами. Мідні сторонні тіла часто спричинюють атрофію ока.
Лікування металозу. Найбільш ефективним методом профілактики є раннє хірургічне видалення стороннього тіла. Якщо видалення осколка неможливе, призначають терапію, спрямовану на зменшення явищ металозу. Для лікування сидерозу застосовують 5% розчин унітіолу (антидот важких металів) у вигляді інсталяцій, субкон'юнктивальних (по 0,2 мл) або внутрішньом'язових ін'єкцій за схемою (Г.Р.Дамбіте, 1965"І; ретинол, струми індукції високої частоти. При лікуванні халькозу використовують 5% розчин тіосульфату натрію — інстиляції, внутрішньовенне уведення, ванночки, мазі, іонізацію з негативного полюса, можна з попередньою діатермією; є дані про ефективне застосування ретинолу та унітіолу. З метою зменшення явищ сидерозу і халькозу доцільне призначення розсмоктувальної терапії.
