Довгий час особливості композиції тексту не привертали увагу лінгвістів, а були сферою інтересів літературознавців. При цьому поза увагою дослідників залишалися досить суттєві моменти, які багато в чому визначають художні достоїнства твору, його своєрідність, а іноді і смисл. Під час аналізу композиції з літературознавчої точки зору, розглядаються, як правило, екстралінгвістичні способи вираження змісту. Та мовна структура тексту служить тій же меті, тому вона теж повинна бути предметом вивчення.
Спостереження над лінгвістичною композицією є досить цікавим. Можна говорити про композицію тексту як всього твору, так і невеликих частин, які теж мають мікрокомпозицію.
Художній текст ‑ не являє собою набір речень, порядок яких визначений тільки реальною послідовністю подій, що описуються. Викладаючи зміст, письменник намагається знайти для його вираження ідеальну форму, т. б. по відношенню до композиції ‑ розташувати мовні одиниці таким чином, щоб вони мали максимальну спроможність для вираження смислу та впливу на читача. Встановлено, що інтуїтивно художники приходять до такої побудови, яка визначається на людину. Поняття симетрії складне, воно проявляється в різних видах, але більш наочно в художніх текстах вона відчувається в побудовості. Ті самі або схожі слова, форми, синтаксичні конструкції, що повторюються у тексті, використовуються для створення своєрідної мовної симетрії. Повторення у тексті синонімів, антонімів, омонімів, слів, що мають однакове стилістичне забарвлення, ‑ це явища, які й складають особливості композиції тексту. При аналізі синтаксису ми продовжуємо дослідження структури тексту.
З точки зору композиції тексту важливо, з яких речень він складається ‑ із простих чи складних, що являє собою їх структура. Ці особливості визначають інтонаційний малюнок тексту, ступінь його експресивності й семантичної однорідності.
Синтаксичною одиницею більшою, ніж речення, є складне синтаксичне ціле (ССЦ). Під час аналізу цієї одиниці в центрі уваги знаходяться види зв'язку та смислові відношення між їх частинами. Це також елементи структури тексту, а саме ССЦ можна вважати мікротекстом. Найбільш типовими є паралельний та ланцюговий зв'язок між одиницями в складному цілому, ці ж принципи організації характерні й для текстів, що складаються з декількох ССЦ. При паралельній побудові виразність може виникати у зв'язку з тим, що встановлення відношень між окремими реченнями, не визначених прямо лексично й граматично, ‑ справа читача, який змушений сприймати текст творчо, здогадуючись, чому автор описує об'єкти саме в такому порядку і які відношення між ними він хоче встановити. Виразність ланцюгового зв'язку може бути викликана тим, що, навпаки, відношення між явищами підкреслені, їх взаємозалежність акцентується, часто зустрічаються повтори, які самі по собі цікаві.
Для досягнення експресивності структури тексту часто використовуються стилістичні фігури, значна частина яких пов'язана з особливим розташуванням мовного матеріалу в реченні або в ССЦ. Іноді весь текст може являти собою одну стилістичну фігуру ‑ в першу чергу період.
Особливий інтерес представляє композиція поетичного тексту. Крім різного роду стилістичних фігур, поети використовують такі прийоми, як повтор рядка. Можливості створення оригінальної, естетично впливової на читача композиції тексту в поезії невичерпні.
У прозі таких можливостей менше. Та принадність тексту теж має бути забезпечена цікавими елементами.
Продемонструємо це на прикладі:
Дівич-гора
Коло брідка є висока могила. Звуть її Дівич-гора. Жив тут пастух, і була в нього дочка-красуня. Таких уже не знайти. Де, бувало, пройде, мов сонце засяє, а промовить до вас, то аж серце зрадіє. Всі безмежно любили красуню та бажали їй щастя й долі.
Не судилася їй радість. Бо якось серед літа страшна вість-блискавиця гримнула людям: "Татари". Крик, лемент і розпач. Пастухова донька поспішила до батька в поле і потрапила в татарський аркан. Ой зрадів же поводир, як побачив красуню!
А коли захотів її обняти, та схопила ножа і пронизала груди поганцю. Остовпіло військо, на коліна впало і почало кричати:
- Ал ‑ ла ‑ а ‑!
Збіглися люди озброєні, прибіг батько з мечем. Та застав лиш порубане доччине тіло. Поховали її в полі. Кожен кинув на могилку по грудці землиці.
Так віками, хто йшов у поле, кидав землі грудку, і виросла висока Дівич-гора.
(З кн. "Легенди та перекази")
Структура цього тексту досить цікава:
1) Заголовок, 1-ше, 2-ге, а також два останніх речення повторюються (композиційна рамка);
2) заголовок, 1-ше, 2-ге речення бідні, вони розкриваються у перспективі (перспективний зв'язок);
3) останні два речення вбирають зміст і логіку попередніх, повторюють 1-ше і 2-ге, але на вищому рівні (ретроспективний зв'язок).
У тексті кілька текстових суб'єктів (могила, Дівич-гора, дівчина-красуня, люди, татари, батько-пастух, татарин-поводир), які разом з текстовими предикатами утворюють кілька мікросюжетних ліній, що переплітаються навколо головної ‑ долі дівчини-красуні.
Розглянемо зв'язки на прикладі перших двох абзаців:
1-3 реч. ___________ ланцюговий;
4,5,6 реч. ___________ паралельний між собою стосовно 3-го;
2-ге і 6-е речення ‑ дистантний (завдяки повтору "всі", текстового
суб'єкту 2-го класу);
7 реч. ___________ з 6-им реченням контактно;
з 3-ім реченням паралельно;
з 6-им реченням контрастним смисловим зв’язком;
з 8-им реченням перспективним зв'язком,
починає нову мікротему;
8 реч. ___________ з попереднім граматично ("бо"),
з наступним лише за змістом.
Ці два речення переривають основну сюжетну лінію, на мить об'єктом розповіді стає текстовий суб'єкт другого плану. У 10-му реченні знову привертається увага до основного текстового суб'єкта.
На прикладі цієї легенди показано використовується прийом дискретної побудови змісту шляхом пропуску окремих ланок (немає розповіді, як дівчину привели до татарського поводиря, як накинулись на неї, як порубали). Це надає розповіді динамізму. Увиразнює текст перспективний та ретроспективний зв’язки, що забезпечують плавність розгортання сюжету.
Таким чином, колектзиційно-структурні елементи можуть стати для автора прекрасним інструментарієм для створення принадного художнього тексту.
Вправи на закріплення
І. Визначте елементи поетичного синтаксису та інтонаційні фігури.
1. Лігло костьми людей муштрованих чимало.
2. Не прийнялися три ясени,
Тополя висохла,
Повсихали три явори,
Калина зів'яла.
3. Орлом сизокрилим літає, ширяє,
Аж небо блакитне широкими б'є.
4. За що кара? За що мені муки? Кому я що заподіяв?
5. Свята брама одчинилась. Козака впустили, і знов брама зачинилась, навік зачинилась.
6. І вам слава, сині гори, кригою окуті!
І вам, лицарі великі, Богом не забуті.
7. Люди мучились, як в пеклі,
Пан втішався, мов в раю.
8. В піснях і труд, і даль походу,
І жаль, і усміх, і любов,
І гнів великого народу,
І за народ пролита кров.
9. Ой річенько, голубонько!
Як хвилечки твої ‑
Пробігли дні щасливії і
Радості мої!
До тебе, рідна річечко,
Ще вернеться весна.
А молодість… не вернеться ‑
Не вернеться вона.
ІІ. Визначте елементи експресії та мету їх використання:
1. ‑ Кузня є? Агов!
‑ Немає.
‑ Де куєш?
‑ У лісі, в гаї.
‑ По ковадлу молоточком?
‑ Я кую лиш … голосочком.
2. ‑ Івашку, у вас є корова?
‑ Є.
‑ То розкажи, як вона виглядає.
‑ А наша корова тепер не виглядає, тато на зиму всі дірки забив дошками.
3. Куди ж тепер… Там він. Там він, цей князь.
Сюди іде… він кинувся за мною.
О, краще смерть, ніж стрінутися з ним!…
Куди ж сховатись?…
ІІІ. Визначте комплексні образи:
1. "Кулі ніжно співають, і в серце, і в сон назавжди".
2. "Ще не можна… Ще… І ще… Ольга нарешті звикла до нього".
3. "Як всяка безконечність, вона тяглася невідомо скільки. В цій безконечності Ольга чула іноді шепотіння отця Діодора, яке йшло до неї в темряві невідомо звідки".
IV. Дайте структурну характеристику уривкам:
1. Січ уже вирувала по-весняному: посеред майдану виник базар, на якому торгували козаки хлібом, горілкою, медом, брагою, порохом, шротом. На березі уже почали будувати нові й смолити старі човни, по шляху на Кизи-Кермен улаштували перегони на конях, об'їздили лошачків. У кузні чувся веселий передзвін молотків. (П. Панч)
2. Ти згадав давні материні розповіді про те, як у роки колективізації вона пасла людську череду, ‑ і чомусь спершу не зміг уявити її молоденькою чередничкою із полотняною торбинкою через плече. Не міг уявити, як, босонога, біжить завертати неслухняних корів, як у гурті своїх товаришок п'є, полуднуючи, молоко з пляшки. Не міг уявити, як збирає польові квіти, сплітає вінок і в тому барвистому вінку ввечері йде до села за чередою, що ратицями збиває хмари рожевої куряви.
І тому, що не міг уявити її в такому віці, почувався так, наче в чомусь завинив перед матір'ю, наче зумисне подумки скривдив її.
(Є. Гуцало)
