Стилістичні можливості омонімії

Омоніми (гр. отоБ “однаковий” та опута “ім’я”) — слова, що мають однаковий звуковий склад, але відмінні значенням. Травлений — оброблений або виготовлений шляхом травлення (малюнки, візерунки тощо) і травлений — засвоєний у процесі травлення (про їжу); стигнути—дозрівати і стигнути — холонути; боронити — захищати і боронити — перешкоджати.

На перший погляд омонімія подібна до полісемії, але щодо змісту між цими двома явищами є істотна відмінність. Полісемія — це наявність кількох зна­чень в одного слова, кожне переносне значення так чи інакше пов’язане з первісним: баба — мати когось із батьків; стара жінка; жінка, що приймає дітей під час пологів; ворожка, шептуха; зневажлива назва чоловіка; сніговик; кам’яний бовван. Тут усі значення об’єднуються навколо первісного “жінка; старша від інших”. Слова, пов’язані омонімічними стосунками, такої значеннєвої єдності не мають (не мали ніколи або втратили її настільки, що не сприймаються як похідні із спільного джерела); лама — в’ючна тварина, і лама — чернець-буддист; захід — одна зі сторін світу і захід — дія, спрямована на досяг­нення чогось. У мовознавстві досі не вироблено єдиних критеріїв для розмежування явищ омонімії та багатозначності. Бувають випадки, коли це важко зробити: бродити — шумувати і бродити — блукати. Тому насамперед треба зважати на словотворчі можливості кожної лексеми, на її морфологічні й синтаксичні особливості. Але головний критерій розрізнення — наявність чи відсутність внутрішнього змістового зв’язку між співзвучними словами.

Стилістичні можливості омонімів залежать від того, як вони з’явилися в мові. Одні омоніми з’являються внаслідок збігу в звучанні питомих та іншомовних слів: міна — “обмін” (від міняти), міна — вираз обличчя (фр. miné), міна — вибуховий заряд з підривником (лат. тіпо “підганяю”), міна — грошо­ва одиниця Стародавньої Греції (гр. тпа). Інші омонімічні слова є наслідком словотвірних процесів та розпаду семантичної єдності. Наприклад, прик­метники від слів корм “їжа тварин” і корма “задня частина судна” будуть омонімічні: кормові якості і кормові гармати. Розпад семантичної єдності відбувається при втраті зв’язків між різними значеннями слова: від коник (зменшено-пестливе до кінь) метафоричним шляхом виникла назва комахи- стрибунця коник. Тепер ці слова сприймаються в мові як омоніми. Омоніми можуть виникнути також у результаті історичних змін у фонетичній системі мови: віз (від давньоруського возь) і віз (від давньоруського везль).

Лексичні омоніми поділяються на дві групи. Повні (абсолютні) омоніми — слова, звуковий склад яких збігається в усіх граматичних формах; газ — стан речовини і газ — шовкова прозора тканина; моторний — такий, що приводиться в рух мотором, і моторний — швидкий, прудкий. Неповні (часткові) омоніми — слова, що збігаються звуковим складом лише в окремих граматичних формах: вік, жаль, слід, шкода (іменники) і вік, жаль, слід, шкода (прислівники).

Різновидами неповних омонімів є омоформи, омофони й омографи. Омоформи — слова, що мають однаковий звуковий склад тільки в певній граматичній формі: віз (іменник) і віз (дієслово), долі (прислівник) і долі (іменник).

Омофони — слова, що збігаються в звучанні, але мають різне значення й написання. В українській мові омофонів не дуже багато, що зумовлюється осо­бливостями її фонетичної системи (зокрема, відсутністю редукції голосних і приголосних): швед — представник шведської нації і Швед — українське прізвище; Юпітер — головний бог у давньоримській міфології і юпітер — електричний світильний прилад. Омографи — різні за значенням та вимовою слова, що мають однакове написання: води — води, обід — обід.

Більшість омонімів сучасної української мови належить до активної лексики. Проте серед омонімічних пар є компоненти, належні до застарілих слів, діалектизмів і под.: чайка (птах) і чайка (човен у запорізьких козаків — історизм); кава (напій) і кава (галка — діалектизм). Як правило, омоніми є стилістично нейтральними словами. Однак деякі з них більшою чи меншою мірою забарвлені емоційно: губка — нижча істота, що живе в воді (нейтральне) і губка — пестливе від губа; лопати — тріскатися і лопати — їсти (вульгаризм).

Більшість омонімічної лексики, як уже зазначалося, є нейтральною, але омоніми все-таки відіграють певну стилістичну роль як важливий засіб словесної гри, матеріал для створення дотепів і каламбурів. В омонімії майстрів слова приваблює суперечність між формою й змістом — адже це слова однакові (звучанням) і водночас різні (значенням). У ділових та наукових текстах омоніми зі стилістичною метою не використовуються, що залежить від специфіки й призначення цих стилів. Але омоніми широко вживаються в художній літературі, в народній творчості, в усному мовленні. Вони увиразнюють думку, а часом надають мовленню іронічного, гумористичного чи сатиричного забарвлення.

Зі стилістичною метою частіше використовуються омоніми, що виникли на рідному ґрунті внаслідок розпаду семантичної єдності. Тут велику роль відіграє можливість семантичного зіставлення чи протиставлення. Основна стилістична функція омонімів — досягнення жартівливого або іронічного ефекту. Омоніми вводяться в текст для виявлення дотепності, для пародійного спрямування тексту, його стилістичної витонченості. Дотепність, як відомо, сприяє кращому висвітленню певного поняття.

Омоніми є основою для створення каламбурів, а каламбурна манера вислову характерна для художньої літератури. Проте стилістичні можливості омонімії використовує й публіцистика, особливо в полемічно загострених творах: “Це шина чи цеглина?” (заголовок у газеті); “Керівники Палацу культури “Україна” — люди повнолітні і можуть відповідати за довірений їм об’єкт.

Художньо-белетристичний стиль використовує можливості омонімії ширше. Тут омоніми є важливим засобом не лише для досягнення гумористичного чи іронічного ефекту. Наприкінці поетичного рядка вони часто не тільки римуються, а й наповнюються особливою виразністю та силою:

Думи мої, думи мої,

Квіти, мої діти.

Виростав вас, доглядав вас.

Де ж мені вас діти?

(Т. Шевченко)

Поезії ясне світило,

З тобою жить, тебе любить!

Понад сто років ти світило І будеш вічно з нами жить!

(П. Тичина)