У суспільстві завжди існує безліч соціальних груп, що об'єктивно розрізняються за своїм становищем в системі соціальних зв'язків, тобто завжди існує соціальна нерівність.
Центральним поняттям при аналізі соціального для соціолога є поняття соціальної стратифікації. Термін «стратифікація» походить від латинського слова strata – шар, нашарування груп, що мають різний доступ до соціальних благ залежно від становища в соціальній ієрархії.
Кожне суспільство має свою систему соціальної стратифікації. Існує два її різновиди: закрита і відкрита. Закрита стратифікація припускає дуже тверді межі страт, заборони переходу з однієї в іншу. Прикладом такої стратифікації є кастовий лад в Індії, касти в країнах Африки. Кастовий лад не типовий для сучасного суспільства. Відкрита кастова стратифікація не знає формальних обмежень переходу з однієї страти в іншу, заборони змішаних шлюбів, заборони на заняття тією чи іншої професією і т. д. У соціології існують різні методологічні підходи до рішення питань про сутність, джерела і перспективи розвитку соціальної стратифікації: функціональний, конфліктний і еволюційний.
Функціональний підхід (представники: Т. Парсонс, К. Девіс, У. Мур) розглядає стратифікацію як необхідне, неминуче й універсальне явище, пов'язане з природним різноманіттям функцій, соціальних ролей. Ієрархія функцій визначає ієрархію соціальних груп. Винагорода здійснюється відповідно до ролі, і тому вона справедлива. Стратифікація забезпечує оптимальне функціонування суспільства.
Однак функціональний підхід не може пояснити дисфункцій, коли окремі ролі винагороджуються аж ніяк не пропорційно до їх вагомості, значення для суспільства. Наприклад, винагорода осіб, зайнятих обслуговуванням еліти.
Другий напрямок аналізу соціальної стратифікації може бути названо конфліктним підходом. Відповідно до цієї концепції соціальна стратифікація не необхідна і не неминуча – вона виникає з боротьби груп, їх конфлікту, її визначають інтереси можновладців, тому стратифікація несправедлива й ускладнює нормальне функціонування суспільства.
Конфліктний підхід, сформульований К. Марксом, набуває розвитку у М. Вебера, що виділяв три компоненти соціальної нерівності:
■ майнова нерівність;
■ статусна нерівність;
■ влада.
Еволюційний підхід – тенденція синтезу функціонального і конфліктного підходів. Стратифікація не завжди була необхідною і корисною. На ранніх ступенях розвитку ієрархії її практично не було. Надалі вона з'явилася внаслідок природних потреб, частково на основі конфлікту, що виникає в результаті розподілу прибуткового продукту. У зв'язку з цим винагороди бувають і справедливими, і несправедливими, а стратифікація може або сприяти, або ускладнювати розвиток залежно від конкретно-історичних умов і ситуацій.
Більшість сучасних соціологів підкреслює, що соціальна диференціація має ієрархічний характер і є складною, багатоплановою соціальною стратифікацією. Звичайно соціологи говорять про вищий, середній і нижчий класи страт, що мають, у свою чергу, внутрішню диференціацію. Американський соціолог Л. Уорнер, наприклад, говорить про п'ять ознак класу (рід заняття, джерело і розмір доходу, район проживання, тип житла) і відповідно виділяє шість класів – від вищого, що включає найбільш високопоставлених людей, потім менш високопоставлених, вищого і нижчого шарів середнього класу до нижчого і вищого шару робітників. До вищого шару вищого класу відносять найбільш високопоставлених від народження і багатства, до нижчого відносять тих, хто придбав багатство недавно. До вищого шару середнього класу відносять дрібних бізнесменів, торговців, учителів, офіцерів поліції, середній управлінський персонал. Нижчий клас також складається з двох груп. До його верхньої групи відносять робітничий клас, обслуговуючий персонал, ремісників. До нижчого – бездомних, безробітних, збіднілих старих, алкоголіків й ін. На думку більшості соціологів, середній клас відрізняється особливо складною структурою, тому що поєднує і бізнесменів, і осіб найманої праці (більшість інтелігенції, управлінський персонал середньої і нижчої ланки). Зростання середнього класу пов'язують найбільш з розвитком освіти. При цьому традиційно ріст середнього класу розглядається як джерело стійкості і процвітання суспільства. Зростання середнього класу найбільшою мірою символізує його соціальну мобільність.
У суспільстві відбувається постійне горизонтальне і вертикальне переміщення індивідів і соціальних груп. У період якісного відновлення суспільства, корінної зміни соціально-економічних і політичних відносин соціальні переміщення особливо інтенсивні.
У «перехідні» періоди у зв'язку зі зростанням соціальної мобільності особливу гостроту здобуває проблема маргінальності. Маргінальність – це стан особистості чи спільності, що перебуває на грані різних культур. Це стан тих, хто відірвався від своєї страти, але не адаптувався ще до нової, не прийняв її цінностей, норм. Маргінальним може бути і все суспільство, якщо швидко здійснюється перехід до нових соціальних умов його розвитку, руйнуються його підґрунтя, але продовжують ще діяти старі стереотипи, цінності свідомості, старі норми поведінки.
