Проблема сенсу життя виникає перед конкретною людиною або тоді, коли вона, відхиляючись від повсякденних справ, усвідомлює свою кінцевість, або тоді, коли за різними причинами вона втрачає віру у цілі та ідеали, якими жила. В підсумку, на перший план виходить фундаментальне питання: “Чи варто жити і навіщо жити?”
Поняття сенсу життя відображує суттєві характеристики людського буття і тому пов’язано з такими поняттями як любов, віра, надія, свобода, краса, праця, свідомість, смерть тощо. Сенс життя людини полягає в шуканні цього сенсу, але сам пошук якраз і є життям людини. Припиниться пошук — урветься людське життя.
Сенс життя – це смислове значення життя. Питання про сенс є питанням про призначення людини.
Філософський аспект даної проблеми передбачає розгляд наступних питань:
· Сенс життя людини міститься в кожній окремій життєвій ситуації або усвідомлюється в кінці людського життя?
· Чи виражається він у вищих (Бог, біблійні заповіді) або в повсякденних земних цінностях?
· Чи пов’язаний він із загальнолюдськими або індивідуальними цінностями окремої людини?
Відомий дослідник цієї проблеми В.Франкл стверджує відносність сенсу людського життя. В самому загальному вигляді сенс життя визначається ним як ставлення конкретної людини до тієї ситуації, в якій вона перебуває в кожну дану мить. За думкою Франкла, існує ряд основоположних цінностей, орієнтуючись на які людина здійснює пошук сенсу життя:
· цінності творення (творча трудова діяльність);
· цінності переживання (краса природи, мистецтва);
· цінності спілкування (любов, дружба, співчуття);
· цінності подолання людиною самої себе, здобування влади над собою (своїми інстинктами, потягами, пристрастями).
Доки людина живе, вона має можливість реалізовувати певні цінності. Сенс життя може бути виражений і іншими параметрами: право на життя, смерть, безсмертя.
Право на життя, “святість життя” визначається її первинною заданістю.
Смерть є критерієм тієї вищої цінності, заради якої людина здатна віддати своє життя і яку вона визначає для себе інтуїтивно: Бог, Вітчизна, любов, діти та ін.
І, нарешті, пошук безсмертя у вигляді пам’яті людства, нащадків, прагнення до злиття душі з Богом та ін. Пошук і вивчення сенсу життя людиною завжди носить індивідуальний особистісний характер. Тому виникають різні концепції ставлення до буття. Найголовніші з них:
1. Сенс життя одвічно притаманний людському життю від самого його початку.
2.Сенс життя – за межами життя (тобто після смерті).
3. Сенс життя створюється самою людиною.
Тема3: Цінності в житті людина і суспільства
План лекції:
1. Поняття «цінність»
2. Предметні і суб’єктні цінності
3. Рівні цінностей.
4. Ціннісні орієнтації
1. Поняття «цінність»
Світ предметів, в якому живе людина, створений нею і тому їй небайдужий. Людина вкладає в речі свою працю і свою душу, надає їм значення і сенсу.
Цінність – це людський вимір речей, це ставлення до них людини з позиції своїх потреб та інтересів.
Чим більше витратила людина своїх фізичних та духовних сил на освоєння того чи іншого предмету, тим більш небайдужим є її ставлення до нього. Цінність існує об’єктивно як властивість предмету. Але це неприродна властивість, а суспільна. Самі по собі предмети – ні позитивні, ні негативні. Вони отримують ціннісну характеристику лише по відношенню до потреб людини. Оцінюється не фізичний, природний зміст предметів, а їх суспільна функція. Тому цінність – поняття, яке визначає позитивне чи негативне значення об’єкта саме для людини
2. Предметні і суб’єктні цінності
Цінності можуть бути предметними і суб’єктними. Предметні цінності – це ті сторони будь-яких об’єктів людської діяльності, які викликають суб’єктивне відношення до них людини. Наприклад, добро і зло, споживча вартість предметів праці (корисність), культурна спадщина, корисний ефект пізнання, предмети релігійного поклоніння і т.д. Предметні цінності є відображенням значення предметів в людському житті, вони оцінюються людиною в поняттях «позитивного» і «негативного»: прекрасного і потворного, добра і зла, дозволеного і забороненого.
Способом і критерієм оцінки виступають суб’єктні цінності – це сукупність настанов і оцінок, імперативів і заборон, ідеалів і принципів, цілей і проектів, які виконують функцію норм, усталених орієнтирів поведінки людини, її життєдіяльності.
Здатність цінностей бути регуляторами і орієнтирами людських відносин і поведінки індивідів обумовлена їх суспільним характером. Цінності є продуктом колективної діяльності людей – соціальних груп, націй, класів, суспільства. Тому будь-яка цінність формується як суспільна цінність.
3. Рівні цінностей.
Цінності є різноманітні і розповсюджені нерівномірно серед всіх членів суспільства. Можна виділити такі рівні цінностей: загальнолюдські, соціально-групові і індивідуально-особистісні.
Загальнолюдські можуть співпадати з загально соціальними (цінності життя, любові, краси, добра, істини, свободи, творчості), але можуть і відрізнятися. Наприклад, в одних суспільствах вищою цінністю може бути дотримання традиції авторитету роду чи общини, а в іншому – індивідуальне самоутвердження особистості.
Загальнолюдські цінності мають конкретно-історичний зміст (розуміння свободи в епоху середньовіччя, наприклад, відрізняється від змісту цього поняття в наш час).
Соціально-групові цінності – це цінності певного класу, соціальної групи чи спільноти (молодіжні цінності, етнічні тощо).
Індивідуальні цінності завжди залежать від рівня матеріального і духовного розвитку суспільства, від особистої культури індивіда.
4. Ціннісні орієнтації
Сукупність цінностей, притаманних особистості, відмежовує для неї у її власній життєдіяльності суттєве від несуттєвого, важливе від неважливого, спрямовує її потреби і інтереси у певному напрямку.
Ціннісна орієнтація – це спрямованість всіх проявів життєдіяльності людини на певну систему цінностей, що надає життю сенс і значення. Основним змістом ціннісних орієнтацій особистості є політичні, філософсько-світоглядні, моральні переконання, глибинні і усталені симпатії і прихильності, моральні принципи поведінки. У своєму житті особистість завжди здійснює вибір духовних цінностей, що само по собі є проявом людської свободи.
