Загальні вимоги до мови закону

Мова законодавчого акта повинна бути точною, простою і зрозумілою[3]. Однозначність і максимальна точність інформації в правових актах досягається за рахунок логічної послідовності викладення думки, її смислової завершеності, використання єдиних способів формулювання приписів, використання термінів з чітким та строго визначеним змістом, визначення слів та виразів в прямому і безпосередньому їхньому значеннях.[4]

Точність мови нормативно-правового акту є напевне найбільш важливою, оскільки саме через точність досягається однозначність застосування його приписів. Юридична норма через яку реалізується воля законодавця не повинна допускати багатозначності.

Приклад:

Для прикладу розглянемо проект Закону «Про державну підтримку об’єднання громад»[5] в редакції Мінрегіонбуду 2010 року.

У статті 4 проекту встановлювались «основні умови та критерії об’єднання територіальних громад»:

«1. Об’єднання територіальних громад здійснюється з додержанням таких умов та критеріїв:

- об’єднана громада, як правило, має налічувати не менш як 4 тисячі осіб;

- відстань від адміністративного центру територіальної громади до найвіддаленішого поселення цієї громади має не перевищувати 20 км;

- урахування історичних, природних, культурних та інших факторів, а також традицій.»

Якщо чисельність населення, відстань від адміністративного центру є достатньо зрозумілою, то щодо «традицій» взагалі може бути стільки різночитань, що говорити про дотримання у цій статті критеріїв «точності мови» дуже складно.

Ми також звернули увагу на те, що точність мови має доповнюватись і її простотою. Закон це не літературний твір, у якому для більш емоційного сприйняття тексту автор вживає складні речення та багато різних епітетів. У законі навпаки лише короткі речення спрощують розуміння суті юридичної конструкції.

Приклад:

Частина 1 статті 11 згаданого проекту Закону «Про державну підтримку об’єднанняя громад» викладена одним реченням: «Держава здійснює підтримку об’єднання сільських територіальних громад в порядку, передбаченому цим та іншими законами, шляхом надання відповідно до цього Закону протягом трьох років додаткових субвенцій для формування відповідної інфраструктури об’єднаної сільської територіальної громади.»

Виглядає, що законодавець хотів сказати таке: 1) Держава підтримує об’єднання кількох громад у одну; 2) Підтримка держави триває три роки; 3) формою державної підтримки є субвенції з державного бюджету - місцевому бюджету об’єднаної громади; 4) субвенції з державного бюджету мають цільове призначення - формування «відповідної іфраструктури»[6].

Це звичайно лише наше припущення щодо волі законодавця. Але навіть при цьому ми просто упустили припис, який є у цитованому реченні щодо «порядку, передбаченому цим та іншими законами», оскільки в цьому законі такого порядку не має, а щодо інших, то тут взагалі сказати щось складно, оскільки речення далі продовжується словами «шляхом надання субвенцій», тобто іншої підтримки не буде.

Таким чином на прикладі цього законопроекту ми підійшли до висновку, що не точні формулювання, складні речення ведуть до не зрозумілості характеру правового регулювання.

Стислість, сконцентрованість, однозначність, простота розуміння є важливими вимогами; з іншого боку, слід строго дотримуватися „мовних заборон” - уникати метафор та образних виразів, слів у непрямому значенні, іноземних слів і термінів, спрощених словосполучень.[7]

Такі підходи здається ні в у кого не викликають сумнівів і у більшості проектів законів, які реєструвались у Верховній Раді України під різними назвами, але які стосувались нашої теми, містились статті з такими універсальними приписами:

„1. Текст нормативного акта повинен відповідати нормативам державної мови./ Текст нормативно-правового акта повинен відповідати нормам державної мови.

2. Положення нормативного акта мають бути викладені однозначно і не допускати різного тлумачення/ У тексті нормативно-правового акта положення повинні бути викладені так, щоб не виникало різного тлумачення “.

По-перше виникають запитання щодо нормативів чи норм державної мови, адже взагалі то це напевне має стосуватись української мови. По-друге не відомими є «нормативи» чи «норми» української мови, та напевне й будь-якої іншої.

Видається, що законодавець має на увазі дотримання авторами текстів законопроектів правил української мови, які передбачені чинним правописом. Адже український правопис розвивається і томи нинішній правопис є відмінним від того, що застосовується канадськими українцями, чи того, що діяв в Україні до початку 30-років минулого сторіччя.

На жаль досить часто нормо творець вважає, що він вільно володіє українською мовою, але дуже часто ця його мова є досить далекою від правильної української мови, особливо в частині дотримання правил побудови речень, морфологічних, синтаксичних норм.

Методичні рекомендації Юридичного управління Секретаріату Верховної Ради України також звертають увагу на мову закону, але дуже стисло. Розділ „Мова та термінологія законопроекту” лише рекомендує „стисле викладення проекту простою літературною мовою, по можливості, короткими фразами”, а також рекомендує уникати фрази з багатьма підрядними реченнями та звертає увагу на точність термінології.

Ці рекомендації, по-перше, є лише деякими моментами, які має враховувати законодавець для забезпечення простоти, стислості, ясності, точності[8], а по-друге, не вказують на співвідношення цих техніко-юридичних критеріїв з мовними властивостями якості закону. Проте ці критерії не є абсолютними й часто на практиці законотворцю доводиться поступатися одним із критеріїв заради іншого, виходячи із суб’єктивних обставин.

Різні автори та юридичні школи дещо відмінно ставляться до змісту та важливості простоти, стислості, ясності, точності.

Для виявлення співвідношення цих критеріїв необхідно спочатку розкрити самі поняття простоти, стислості, ясності, точності.

Виглядає, що критеріями простоти нормативно-правового акта є:

1) відсутність у тексті нормативного акта громіздких конструкцій;

2) відсутність зловживань дієприкметниковими зворотами;

3) прямий порядок слів;

4) зрозуміла термінологія.

Необхідно зазначити: що простіший текст для розуміння, то правильніше й точніше буде його виконання.

Критерії стислості є:

1) максимально стисле викладення тексту нормативного акта- відсутності зайвих слів у юридичних конструкціях;

2) лаконічність - економне використання мови;

3) відсутність повторів і малоінформативних словосполучень у тексті закону.

Критерій стислості забезпечує зосередження уваги суб’єкта на суті закону.

Критерій ясності означає зрозумілість тексту читачеві, що забезпечується максимально допустимою простотою тексту в разі дотримання таких вимог:

1) необхідність використання загальновідомих термінів у загальновідомому значенні;

2) обов’язковість визначення та пояснення значення найбільш важливих термінів;

3) вживання простих і зрозумілих термінів;

4) неприпустимість застосування складних граматичних конструкцій.

Ясність закону сприяє правильному та повному виявленню інформації, яка міститься в законі, забезпечує ефективність дії нормативних приписів закону. Що ж стосується техніко-юридичного критерію точності, то він означає „досягання найважливішої відповідності між ідеєю, думкою і втіленням цієї думки в законодавчій формулі”.

Техніко-юридичні критерії точності:

1) чіткість, недвозначність визначення термінів;

2) відсутність у тексті законів багатозначних термінів;

3) позитивність формул, які використовуються;

4) неприпустимість застосування дієслівно-невизначених конструкцій у безособових реченнях;

5) неприпустимість використання слів „нерідко”, „інші”, „при необхідності” без подальшого пояснення.

Приклад:

Для ілюстрації не дотримання авторами законопроектів критеріїв щодо мови, скористаємось ще кількома статтями законопроекту «Про державну підтримку об’єднання територіальних громад».

«Стаття 1. Мета та цілі об’єднання територіальних громад

1. Метою цього Закону є створення на виконання вимог Конституції України та Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” правових умов та можливостей для посилення гарантій місцевого самоврядування, підвищення його ролі у вирішенні питань місцевого значення, сприяння формуванню дієздатних сільських територіальних громад, головним завданням яких є поліпшення забезпечення потреб громадян, оперативного та якісного надання їм базових соціальних послуг, поліпшення умов сталого розвитку відповідних територій, більш ефективного використання бюджетних коштів.»

Формулювання частини 1 статті 1 не відповідає критерію стислості, точності та зрозумілості, оскільки:

1) Речення є надто складним та громіздким - 68 слів та словосполучень.

2) Метою закону, виходячи із структури речення, визначено - «створення правових умов та можливостей для посилення гарантій місцевого самоврядування.» Але ж стаття називається - Мета та цілі об’єднання громад! Фактично назва статті не відповідає її змісту.

3) В статті вжито термін «дієздатна громада», який не є визначеним.

4) Сформулювати статтю відповідно до викладених вище мовних правил можна було б таким чином:

«Стаття 1. Мета та цілі об’єднання територіальних громад

Метою об’єднання територіальних громад є створення умов для ефективного використання ресурсів органами місцевого самоврядування та надання ними передбачених законом послуг в інтересах місцевого населення, сталого розвитку території.»

Ми в цьому прикладі не ставили за мету подати свою ідеологію об’єднання громад, а використали лише логіку та правила побудови речень українською мовою. Адже ми розуміємо, що об’єднання це в першу чергу концентрація ресурсів, скорочення ланок управління, результатом якого має стати покращення життя місцевого населення.

Зазначені вище критерії можна розглядати як вимоги, що висуваються до мови закону. Проте головним питанням, про яке дуже часто забувають законотворці та юристи, залишається співвідношення цих критеріїв у залежності від конкретного закону.

Співвідношення точності і ясності (за наведеними критеріями) законів повинно вирішуватися по-різному, в залежності від виду нормативно-правового акта, його призначення та адресатів.

Так, до законів, адресованих широкому колу людей, надзвичайно важливою вимогою має бути вимога доступності й, відповідно, ясності, щоб люди могли самостійно реалізувати норми права, приписи. Це особливо важливо для законі про власність, про працю, про землю і т.п.

При виданні ж законів, що розраховані на спеціалістів, які регулюють спеціальні вузькі сфери суспільного життя, перевага повинна надаватися точності. Точність закону - це, насамперед, його ясність для фахівця. Це більш характерним є для законів про банки і банківську діяльність, авторське право, ядерну енергетику, тощо.

Проблема співвідношення ясності й точності тексту закону, таким чином, повинна вирішуватися за формулою „перший серед рівних”, де все ж перше місце повинно віддаватися точності з урахуванням виду закону, його адресатів та призначення. Іншими словами, закон передовсім має бути точний - його точність, з урахуванням виду закону, його адресатів та призначення, і передбачатиме його ясність для відповідного кола суб’єктів.

Це ж саме можна сказати і про пріоритет точності тексту закону перед його стислістю. В методичних рекомендаціях містяться вимоги щодо стислого викладення і точної термінології. Але розглядаючи точність тексту закону як точність повноти його регулювання, треба також зазначити, що не треба прагнути стислості на шкоду точності закону. При складанні закону критерій точності та повноти є пріоритетним по відношенню до критерію стислості. Іншими словами, положення закону можуть містити надлишкову інформацію, якщо це усуває двозначність його розуміння.

Запитання для додаткового вивчення та самоперевірки:

1. Що, на вашу думку, вкладається в таке поняття, як «норми української мови»?

2. Як би ви могли б охарактеризувати стиль мови законів?

3. Назвіть критерії стислості мови закону?

4. Які критерії простоти ви пам’ятаєте?

5. Віднайдіть у законопроектах, які розміщені на сайті Верховної Ради України приклади дотримання/не дотримання критеріїв, точності, простоти, стислості мови. Прокоментуйте.

 

 

N 1437, 09.08.1999, Постанова, Кабінет Міністрів України
Питання Інституту нормотворчої діяльності при Кабінеті Міністрів України
(діє)

 

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

від 9 серпня 1999 р. N 1437 Київ

Питання Інституту нормотворчої діяльності при Кабінеті Міністрів України

Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити Положення про Інститут нормотворчої діяльності при Кабінеті Міністрів України (додається).

2. Затвердити структуру Інституту нормотворчої діяльності при Кабінеті Міністрів України згідно з додатком.

Установити граничну чисельність працівників Інституту в кількості 50 одиниць.

3. Прирівняти за умовами оплати праці працівників Інституту нормотворчої діяльності при Кабінеті Міністрів України до відповідних категорій працівників науково-дослідних установ Національної академії наук.

Прем'єр-міністр України

В.ПУСТОВОЙТЕНКО

 

Інд. 39

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 9 серпня 1999 р. N 1437

ПОЛОЖЕННЯ