Української народної партії
(фрагмент)
…Самий факт існування московських університетів і шкіл з московською викладовою мовою на території України є глумом над свободою, є нехтуванням наших загальнолюдських прав, є ганьбою і зневажанням нашої нації, а надто освічених її членів – української інтелігенції. Не за “академічні свободи” нам треба боротися, а за саму академію, за право мати її своєю національної власністю…
Годі вже приносити жертви московському молохові! І так уже досить напився він української крови і пожер найліпших, найморальніших синів України. Яка вигода з того, що от вже 50 літ цвіт української інтелігенції потопає в широкім морі московської революційної демократії? Яка користь українській нації від таких її членів як Попко, Давиденко, Перовська, Флорекло, Малинка, Кравчинський, Кибальчич, Стефанович, Лизогуб і інших людей, безперечно талановитих, але таких, що віддали свій талант богові чужої, ворожої нам нації?!.
Головна причина нещастя нашої нації – брак націоналізму серед широкого загалу її… Націоналізм – це велетеньська і непоборна сила, яка яскраво почала проявлятися в ХIХ віку. Під її могутнім натиском ламаються непереможні, здається, кайдани, розпадаються великі імперії і з’являються до історичного життя нові народи, що до того часу покірно несли свої рабські обов’язки супроти чужинців-переможців. Націоналізм єднає, координує сили, жене до боротьби, запалює фанатизмом поневолені нації в їх боротьбі за свободу.
1904 р.
Націоналізм–всесвітня сила
Націоналізм – ангел помсти для пануючих і визискуючих націй, ангел помсти за упосліджених – страшною червоною хвилею прокотився по краях упосліджених націй-рабів, і слідом за ним розступалися хмари і проглядало сонце свободи. Націоналізм, родючи альтруїзм поміж членами поневоленої нації, симпатії один до одного, рівночасно родить пекучу ненависть до тих, що поневолили...
У нас на Україні націоналізм дуже припізнився: наша нація, виключаючи небагатьох, переважно із інтелігенції, – не національна. Вона не має національної свідомості серед загалу, як її має польська, чеська, хорватська і інші, не має самої могучої зброї для захисту своїх інтересів і через те вона перебуває в найтяжчому рабстві, яке тільки можна уявити собі, і швидко хилиться до своєї конечної гибелі. Інтелігенція українська – “плоть від плоті” українського народу – проявляє і його риси: вона теж в значній ступені проявляє національний індиферентизм, то прилучаючися до тієї чи іншої верстви суспільства пануючої московської нації, тонучи в її суспільних ліберальних та революційних течіях, то плекаючи консервативне українофільство для задоволення власної особи.
Вплив московської культури і московського суспільства був до останніх десяти років остільки великий, що українці щиро повторяли за своїми лукавими учителями-москалями, що націоналізм взагалі дурниця, що сепаратизм теж нерозумна річ, бо ідеал усіх народів лежить у з’єднанні.
Націоналізм, цей загальноєвропейський рух, що визволив десятки поневолених і упосліджених націй, що утворив великі національні культури і літератури – цей рух світла і волі українська інтелігенція, подурена і запаморочена усякими московськими теоріями, вважала нічого не вартою дурницею на радість москалям і на свою і на народу свого погибіль. Дорогою ціною довелося їй платити за своє духовне рабство.
Українська нація мусить йти тим самим шляхом, як і поневолені народи Заходу, перейде його і повалить все те, що стоятиме перепоною на цій дорозі.
Націоналізм. – Київ: Смолоскип, 2000.
Вартоломій ЄВТИМОВИЧ
Військо йде
Спогад про Миколу Міхновського
в днях відбудови Української держави
Одного вечора під кінець березня 1917 р. поручик Міхновський запросив мене разом із ним повечеряти. Коли я жартом сказав йому, що ми й так щодня разом обідаємо й вечеряємо, то він урочисто відказав: “Так, але сьогодні... я запрошую на вечерю ціле товариство. Бо ті “щодня” ми з вами й не обідали, й не вечеряли, а відбували... “повинність”. А от сьогодні – повечеряємо, як ся належить! Цілим товариством!”
Десь о годині 18 ми зібралися в свойому “штабі” й засіли до вечері. Стіл був накритий, як для справжнього пиру. Крім живих квітів, була солідна “батерія” всіляких пляшок вина.
На цю вечерю Міхновський запросив усіх членів організаційного комітету, з осіб же, до нього не приналежних, був Микита Шаповал, що на той час прибув до Києва.
Під час вечері Міхновський був заразливо веселий. Як з мішка сипав дотепами, оповідав характерні анекдоти зі своєї судової практики, в незрівнянній карикатурі представляв відомих українських діячів – здавалося, що забув і про нашу справу.
