Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність 4 страница

Суди повинні мати на увазі, що перелік примусових заходів виховного характеру вичерпний. Суд вправі призначити один або декілька з них і разом з цим призначити неповнолітньому вихователя. Але, як свідчить практика, суди застосовують до неповнолітнього лише один примусовий захід виховного характеру, переважно (76,8%) - передачу неповнолітнього під нагляд батьків.

Згідно з даними судової практики, суди не завжди виконують вимоги ч.3 ст. 105 КК щодо призначення строку тривалості заходів виховного характеру. Так, Радомишльський районний суд Житомирської області на підставі ч.2 ст. 105 КК звільнив неповнолітнього Л. від покарання за ч.1 ст. 286 КК з передачею під нагляд батьків, але без встановлення строку тривалості заходів виховного характеру. У зв'язку з цим зазначене судове рішення змінено ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 30 квітня 2002 р. Для Л. встановлено заходи виховного характеру строком на 2 роки.

Важливо, щоб в ухвалі (постанові) суд обгрунтував, чому він вважає доцільним звільнити неповнолітнього від кримінальної відповідальності і застосувати до нього примусовий захід виховного характеру. При цьому суд повинен обрати такий з них, що найбільше сприятиме виправленню і перевихованню неповнолітнього. Вирішуючи питання, чи слід застосовувати такий примусовий захід, як віддання неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють, суд враховує, що цей захід застосовується лише за наявності даних про їхню здатність забезпечити виховний вплив та постійний контроль за поведінкою неповнолітнього. Не можна передавати неповнолітнього під нагляд батькові чи матері, які позбавлені батьківських прав або через свою поведінку не здатні позитивно впливати на нього. Деякі суди не зазначають у постановах прізвища батьків, яким передається дитина під нагляд. Наприклад, постановою Зарічного районного суду м. Сум від 10 травня 2002 р. до неповнолітнього К. було застосовано такий примусовий захід виховного характеру як передача під нагляд батькам. Але в постанові суд не зазначив прізвища, імена та по батькові осіб, яким передано неповнолітнього під нагляд. Такі ж недоліки допускали суди Івано-Франківської області.

Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного чи трудового колективу можлива тільки за згодою колективу за місцем навчання або місцем роботи порушника закону за наявності даних про те, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно впливати на його виховання. Неповнолітній також може бути переданий під нагляд окремих громадян на їх прохання, але вони зобов'язані при цьому здійснювати виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою.

При передачі неповнолітніх під нагляд їхніх батьків суди в деяких випадках усупереч вимогам ст.447 КПК заслуховують пояснення законних представників, не з'ясовують здатність батьків забезпечити позитивний виховний вплив на неповнолітніх, контролювати їх поведінку. Так, Городоцький районний суд Львівської області 16 січня 2002 р. передав неповнолітніх Ш. і Б. під нагляд їхніх батьків, але при цьому не заслухав їх пояснень.

Суд вирішує питання про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків, коли він вийшов з-під контролю батьків чи осіб, які їх замінюють, не піддається виховному впливу і застосування інших примусових заходів виховного характеру не дають результатів. Відповідно до ст. 8 Закону від 24 січня 1995 р. "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" (із наступними змінами; далі - Закон від 24 січня 1995 р.) до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляються за рішенням суду неповнолітні віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації - віком від 14 років. Проте не можуть направлятися в ці установи особи, які страждають на захворювання, зазначені у переліку, що його містить Інструкція про медичне обстеження дітей і підлітків, які направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання (затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України і Міністерства освіти України від 5 травня 1997 р. N 137/131, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20 серпня 1997 р.; далі - Інструкція).

Однак суди не в усіх випадках з'ясовують питання про можливість перебування в такій установі підлітків за станом здоров'я. Так, Самбірським районним судом Львівської області 13 лютого 2002 р. був направлений до загальноосвітньої школи соціальної реабілітації неповнолітній П. Але в матеріалах справи немає будь-яких медичних документів про стан здоров'я підлітка, а отже, суд це питання не досліджував.

Узагальнення засвідчило, що в значній кількості справ, які були направлені в суди відповідно до статей 73, 9 КПК, відсутні дані про здоров'я та загальний розвиток неповнолітнього. Відповідно до зазначеної інструкції медичний огляд неповнолітніх для визначення можливості їх утримання у загальноосвітніх школах та професійних училищах соціальної реабілітації провадиться до розгляду справ у судах.

Статтею 433 КПК визначено, що однією з обставин, яку необхідно з'ясувати у справах про злочини неповнолітніх, є стан здоров'я та загального розвитку підлітка. Якщо це не було зроблено, то досудове чи судове слідство відповідно до п.4 ст. 368 КПК може бути визнано однобічним і неповним. У зв'язку із наведеними обставинами судам необхідно мати на увазі, що органи слідства та прокуратури, направляючи кримінальну справу до суду в порядку ст. 73 або ст. 9 КПК, повинні згідно з вимогами п.2 ч.1 ст. 433 КПК з'ясувати стан здоров'я, для чого мають провести медичне обстеження неповнолітнього.

Складним є питання про застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до загальноосвітньої школи соціальної реабілітації або професійного училища соціальної реабілітації. Відповідно до Положення про загальноосвітню школу соціальної реабілітації та Положення про професійне училище соціальної реабілітації (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1993 р. N 859 до цих установ не можуть бути направлені діти і підлітки, які страждають на захворювання, зазначені в інструкції. Згідно з переліком, що містить зазначена інструкція (п.11), не підлягають направленню до шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації діти і підлітки, які мають психічні захворювання, туберкульоз, ревматизм, уроджені вади серця, інфекційні та венеричні хвороби, ряд хронічних захворювань, таких, як виразкова хвороба шлунка, бронхіальна астма з тяжкими частими приступами, захворювання крові, цукровий діабет, а також хворі на СНІД тощо.

За наявності таких захворювань суди не можуть направляти неповнолітніх до спеціальної навчально-виховної установи. Найчастіше до цих дітей суди застосовують такий примусовий захід виховного характеру, як передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють. У 2002 р. під нагляд батьків суди передали 76,8% від усіх неповнолітніх, до яких застосовані примусові заходи виховного характеру. Серед цих осіб вчинили суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки таких злочинів: проти власності - 2578, умисні вбивства - 6, умисні тяжкі тілесні ушкодження - 8, згвалтування - 4, проти громадської безпеки - 58, проти безпеки руху - 59, проти громадського порядку та моральності, у тому числі хуліганство - 165, у сфері обігу наркотичних засобів - 92.

Судова практика свідчить, що примусовий захід виховного характеру у виді передачі під нагляд батьків у багатьох випадках є малоефективним. Багато з таких неповнолітніх давно вийшли з-під контролю батьків або батьки негативно впливають на них чи позбавлені батьківських прав, тобто діти передані під нагляд батьків, які виявилися неспроможними виховувати свою дитину належним чином, або й самі втягнули її у злочинну діяльність. Суди змушені застосовувати до таких неповнолітніх менш суворі заходи виховного характеру через їхню хворобу. Так, Нахімовський районний суд м. Севастополя за вчинення неодноразових суспільно-небезпечних діянь, які підпадають під ознаки крадіжок чужого майна на значну суму з проникненням у житло (відеомагнітофон, радіотелефон, радіоприймач, фотоапарат та ін.), направив П., 1986 року народження, якому на момент вчинення злочину виповнилося 13 років, до спеціальної навчально-виховної установи для дітей та підлітків строком на 2 роки. Скасовуючи цю постанову, Апеляційний суд м. Севастополя в ухвалі зазначив, що в матеріалах справи є довідка про те, що П. перебуває на обліку в дитячого психіатра, але суд не перевірив із залученням спеціаліста-медика, чи може він за станом здоров'я перебувати в спеціальній навчально-виховній установі. При новому розгляді справи суд вимушений був передати неповнолітнього під нагляд матері. Але мати не мала на сина жодного впливу і не могла контролювати його поведінку, учнем у школі він був лише формально, провчився там всього два тижні, схильний до правопорушень, вчинив три суспільно небезпечних діяння, у тому числі таке, що підпадає під ознаки тяжкого злочину, останнє - після звільнення з приймальника-розподільника.

Відповідно до вимог ст. 9 Закону від 24 січня 1995 р. у державній системі охорони здоров'я повинні бути створені центри медико-соціальної реабілітації для неповнолітніх, які вживають алкоголь, наркотики, а також для неповнолітніх, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації. Але центри медико-соціальної реабілітації створено лише в Автономній Республіці Крим та трьох областях і тільки для неповнолітніх, які вживають алкоголь та наркотики. За повідомленням Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства освіти центри медико-соціальної реабілітації для неповнолітніх, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до шкіл та училищ соціальної реабілітації, як того вимагає ст. 9 зазначеного Закону, до цього часу не створено. Водночас за даними Міністерства освіти, станом на 3 червня 2003 р. школи соціальної реабілітації укомплектовані вихованцями на 33,1%, а професійні училища - на 72,1%

Ще однією проблемою є відсутність контролю з боку суду за виконанням постанов про застосування примусових заходів виховного характеру. Так, постановою Самбірського районного суду Львівської області від 13 лютого 2002 р. до неповнолітнього П. застосовано примусовий захід виховного характеру у виді направлення його до загальноосвітньої школи соціальної реабілітації терміном на 3 роки. Однак у справі немає документів про виконання постанови, і суд на це не відреагував.

Для здійснення контролю за виконанням рішення про застосування примусового заходу виховного характеру суд повинен про його прийняття інформувати службу у справах неповнолітніх.

14. Звернення вироків до виконання

Відповідно до ст. 404 КПК вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який його постановив, не пізніше, ніж через 3 доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції. Апеляційні суди повідомили, що суди відповідно до вимог закону звертають вироки до виконання, направляють розпорядження, копії вироків тому органу, на який покладено обов'язок виконати вирок. Проте у справах про злочини неповнолітніх іноді відсутні підтвердження про прийняття вироків до виконання. Наприклад, немає таких підтверджень у Львівській області у справах неповнолітніх Л. і Ш., засуджених Кам'янсько-Бузьким районним судом за ч.3 ст. 185КК; Г., засудженого Дрогобицьким міським судом за ч.1 ст. 185 КК; С., К., засуджених Старосамбірським районним судом за ч.2 ст. 296 КК, та інших.

15. Відповідальність батьків або осіб, що їх замінюють, за невиконання обов'язків щодо виховання дітей

Невиконання батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей є однією з причин, що призводить до вчинення неповнолітніми правопорушень. У 2002 р. судами накладено адміністративні стягнення за ухилення батьків від виховання неповнолітніх дітей на 12569 осіб, що на 11,7% більше, ніж у попередньому році. На 5667 осіб накладено штраф на загальну суму 258 тис. 47 грн., але стягнуто всього 42 тис. 428 грн.

16. Усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів неповнолітніми

За статистичними даними, у 2002 р. майже в усіх справах про злочини неповнолітніх слідчі органів МВС вносили відповідно до ст. 231 КПК подання про вжиття заходів для усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів. Так, за звітом форми N 1 СЛ "Про роботу органів слідства та дізнання"слідчі органів МВС надіслали прокурору для направлення до суду 17167 справ з обвинувальним висновком про злочини неповнолітніх. У цих справах слідчими було внесено 17159 таких подань.

Відповідно до ст. 232 КПК суд, за наявності на те підстав, виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені у справі факти порушення закону, причини та умови, що сприяли вчиненню злочину, і вимагає вжиття відповідних заходів. Окрему ухвалу (постанову) може бути винесено також при виявленні судом порушень прав громадян та інших випадків, якщо суд визнає це за необхідне. Не пізніше ніж у місячний строк за окремою ухвалою (постановою) має бути вжито заходи і про результати повідомлено суд, який виніс окрему ухвалу (постанову). У разі залишення посадовою особою окремої ухвали (постанови) без розгляду, суд повинен вжити заходів, передбачених статтями 254 - 257 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП), і притягнути винного до відповідальності за ст. 185-6 цього Кодексу.

У постанові Пленуму Верховного Суду від 26 червня 1981 р. N 5 міститься роз'яснення про те, що суди зобов'язані суворо виконувати вимоги статей 23, 232 КПК (ретельно виявляти причини та умови, що сприяли вчиненню злочинів неповнолітніми, гостріше реагувати на них шляхом винесення окремих ухвал (постанов), домагаючись усунення виявлених недоліків). У постанові також наголошено на необхідності підвищити якість окремих ухвал (постанов).

Однак дані узагальнення свідчать про те, що суди багатьох областей дуже рідко виносять у порядку ст. 232 КПК окремі ухвали (постанови). У 2002 р. жодної окремої ухвали чи постанови не винесли суди Волинської і Житомирської областей, хоча було розглянуто з постановленням вироку відповідно 224 і 359 кримінальних справ про злочини неповнолітніх. У деяких областях суди виносили окремі ухвали (постанови) лише в поодиноких випадках. Так, суди Хмельницької області у 2002 р. розглянули 267 справ з постановленням вироків щодо неповнолітніх, які вчинили злочини. Але за розглянутими справами винесено лише одну окрему постанову. Рідко виносили окремі ухвали чи постанови у порядку ст. 232 КПК суди Дніпропетровської, Івано-Франківської, Рівненської, Сумської, Харківської та інших областей. Слід зазначити, що негативно на стан роботи судів щодо виявлення причин та умов, які сприяли вчиненню неповнолітніми злочинів, впливає відсутність відповідних показників у судовій статистиці. Виконання суддями зазначених вимог закону контролюється не в усіх судах.

Окремі постанови та ухвали суди виносили в основному з питань про: усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину; порушення норм кримінально-процесуального закону при провадженні досудового слідства та під час розгляду справи нижчестоячим судом; усунення умов, що негативно впливали на виховання неповнолітнього; порушення прав неповнолітнього обвинуваченого на захист.

Так, Шепетівський районний суд Хмельницької області у кримінальній справі щодо неповнолітнього Г., 1985 року народження, обвинуваченого за ч.1 ст. 125 КК, встановив, що той разом з іншими підлітками 1 жовтня 2001 р. приблизно о 13-й годині, прогулюючи шкільні уроки, після розпиття біля школи спиртних напоїв, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, через особисті неприязні взаємини умисно заподіяв неповнолітньому Я. тілесні ушкодження. Раніше Г. також без причин пропускав шкільні заняття, пиячив, на подвір'ї школи неодноразово затівав конфлікти з учнями, які були переведені з інших шкіл, але через безконтрольність з боку дирекції школи щодо нього не було вжито відповідних заходів впливу. З метою попередження умов, які сприяли вчиненню правопорушень серед учнів школи, суд виніс окрему постанову на адресу Шепетівського районного відділу освіти для відповідного реагування.

За фактами порушення норм кримінально-процесуального законодавства органами досудового слідства під час розслідування кримінальних справ суди також виносили окремі ухвали (постанови). Так, із цих підстав Апеляційний суд Черкаської області в окремій ухвалі у кримінальній справі за обвинуваченням П. за ч.1 ст. 286 КК (порушення правил безпеки дорожнього руху) зазначив, що з метою приховати порушені строки слідства слідчий неодноразово за надуманими мотивами виносив постанови про зупинення попереднього слідства, при цьому було визнано безпідставними посилання слідчого на положення ч.3 ст. 206 КПК (через невстановлення особи, яка вчинила злочин), оскільки на момент порушення кримінальної справи були відомі всі учасники дорожньо-транспортної пригоди. Для реагування на грубі порушення кримінально-процесуального закону під час розслідування зазначеної кримінальної справи Апеляційний суд надіслав ухвалу керівництву УМВС у Черкаській області.

У деяких випадках винесення окремих постанов та ухвал не завжди буває ефективним і сприяє досягненню мети. Значна частина винесених судами окремих ухвал (постанов) має формальний характер, не містить конкретизації явищ, що призвели до вчинення злочину. Крім того, в окремій ухвалі бажано було б зазначати конкретні пропозиції, спрямовані на усунення недоліків і упущень щодо виховання неповнолітніх.

Так, Дебальцевський районний суд Донецької області 16 квітня 2002 р. виніс окрему постанову у справі за обвинуваченням З., засудженого за крадіжку двигунів. Окрему постанову направлено на адресу міського голови у зв'язку з "байдужим ставленням до долі засудженого" з боку вчителів середньої школи N 6 та Дебальцевського органу внутрішніх справ у справах неповнолітніх, через неправомірну поведінку неповнолітнього. Постанова виявилася формальною, відповіді на неї не надійшло.

За недоліки при винесенні постанов (ухвал) слід визнати: не досить чітке викладення обставин справи, з приводу яких винесено окрему постанову (ухвалу); посилання в постанові на факти, які належним чином не були перевірені судом; винесення постанови не на адресу тих органів, організацій та службових осіб, які відповідають за встановлені у справі порушення закону; ненаправлення взагалі винесених судами окремих постанов адресатам, а також відсутність контролю з боку судів за виконанням постанов про вжиття необхідних заходів для усунення причин та умов, які призвели до вчинення злочину.

Наприклад, Артемівський міський суд Донецької області у справі неповнолітніх Т. та З., які були засуджені 4 червня 2002 р. за крадіжку кришок каналізаційних люків з території пансіонату "Вогник", встановив, що причинами вчинення ними злочину був низький рівень виховної роботи у школі-інтернаті, де навчалися засуджені, слабка виховна робота відділу народної освіти щодо підлітків з проблемних родин. У постанові також було порушене питання про неналежну охорону державного майна охоронцями пансіонату "Вогник". Суд звернувся до адміністрації пансіонату, міського відділу освіти, школи-інтернату про вжиття відповідних заходів реагування. Але відповіді від зазначених установ не надійшло, оскільки окрема постанова суду не була надіслана адресатам.

У деяких випадках суди направляли окремі постанови про виявлені порушення закону під час розслідування кримінальних справ на розгляд тих службових осіб, які їх допустили, а тому отримували відписки. Так, Сніжнянський міський суд Донецької області неодноразово виявляв факти фальсифікації при підготовці процесуальних документів з боку працівників міського відділу внутрішніх справ, але суд реагував лише окремими постановами на адресу начальника цього міського відділу міліції, які не дали жодних результатів. Зокрема, при розгляді кримінальної справи за звинуваченням Х. за ч.1 ст. 190, ч.3 ст. 185, ч.3 ст. 357 КК Сніжнянський міський суд виявив істотні порушення норм КПК, несвоєчасне реєстрування злочинів, приховування первинних матеріалів огляду місця пригоди, про що було повідомлено начальника Сніжнянського міського відділу міліції УМВС у Донецькій області. Надійшла його відповідь про те, що під час службової перевірки зазначені факти не підтвердилися. Суд не відреагував на таку відписку, хоча повинен був направити відповідні матеріали прокуророві для перевірки і вжиття заходів для усунення порушень законності під час проведення дізнання та досудового слідства або довести до відома про наявні порушення законності УМВС у Донецькій області.

Судам необхідно забезпечити суворий контроль за виконанням окремих ухвал (постанов) про вжиття необхідних заходів щодо усунення виявлених у кримінальних справах порушень закону, причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів. За даними апеляційних судів, у багатьох місцевих судах такої системи належного контролю ще не налагоджено. Суди також повинні мати на увазі, що в разі залишення службовою особою без розгляду окремої ухвали (постанови) або невжиття заходів для усунення зазначених у ній порушень закону слід вирішувати питання про притягнення такої службової особи до відповідальності за ст. 185-6 КпАП.

17. Запровадження спеціалізації суддів з розгляду справ щодо злочинів, вчинених неповнолітніми

Причинами порушення вимог закону під час провадження справ щодо неповнолітніх є недосвідченість слідчих і суддів (деякі з них досконально не володіють специфікою розслідування і розгляду кримінальних справ цієї категорії), їхня перевантаженість в роботі, тяжіння до спрощення процесу та нехтування вимогами закону щодо забезпечення підвищеної правової захищеності неповнолітніх. Тому важливо запровадити спеціалізацію суддів щодо розгляду справ про злочини, вчинені неповнолітніми. У "Пекінських правилах" (пр. 22.2) міститься рекомендація підбирати персонал органів правосуддя з врахуванням різних категорій неповнолітніх, які вступають у контакт із системою правосуддя, а також докладати зусиль для забезпечення справедливого представництва жінок і національних меншин в органах правосуддя у справах неповнолітніх.

Статтею 6 Закону від 24 січня 1995 р. передбачено, що справи неповнолітніх, які вчинили злочини, розглядаються в судах спеціально уповноваженими для цього суддями (складом суддів) за участю представників служб у справах неповнолітніх. Йдеться про те, що у зазначених суддів є певний досвід роботи, вони постійно підвищують свій професійний рівень не лише з питань права, а також педагогіки та психології. Але судова практика свідчить, що не завжди є можливість забезпечити в конкретному суді необхідну кількість суддів, які можуть залучатися до розгляду справ про злочини неповнолітніх. Усунути цей недолік, що негативно впливає на якість розгляду справ про злочини неповнолітніх, можна шляхом створення спеціалізованих судів щодо неповнолітніх. До створення таких судів доцільно рекомендувати головам місцевих та апеляційних судів видати накази, згідно з якими судді, які мають досвід роботи не менше 3 років, спеціалізувались би на розгляді кримінальних справ зазначеної категорії.

Необхідною є також спеціалізація слідчих органів внутрішніх справ, на яких відповідно до ст. 112КПК покладено обов'язок здійснювати провадження досудового слідства в усіх справах про злочини неповнолітніх. Слідчим цих органів необхідно дотримуватися вимог закону щодо забезпечення неповнолітнім права на захист, позбутися практики допиту як свідків неповнолітніх, стосовно яких провадиться досудове слідство.

Розслідування та розгляд справ щодо неповнолітніх осіб мають здійснювати найбільш кваліфіковані та досвідчені слідчі і судді. Уся діяльність органів досудового слідства і суду з розслідування та розгляду справи неповнолітнього повинна мати виховне запобіжне значення.

* * *

Мета узагальнення з вищезазначеної проблеми - дослідження щодо застосування судами чинного законодавства, яким передбачена відповідальність неповнолітніх за вчинені злочини, виявлення при цьому складних питань у судовій практиці та з'ясування можливих шляхів для їх вирішення.

В узагальненні звернено увагу на те, що вперше неповнолітній стикається із законом при спілкуванні з представниками органів внутрішніх справ, і тому на них покладається важливий обов'язок продемонструвати, що держава охороняє права та законні інтереси фізичних та юридичних осіб і що кожний, хто вчинив злочин, буде притягнутий до відповідальності і нестиме тягар покарання. Водночас представники органів дізнання і досудового слідства мають переконливо довести неповнолітньому, який оступився, що держава в особі представника правоохоронних органів та судді зацікавлена насамперед у тому, щоб він став на шлях виправлення, що держава поважає його права і забезпечує їх, щоб неповнолітня особа отримала переконливий виховний потенціал, який би дав їй можливість усвідомити, що вона має жити за правилами, які встановлені суспільством, критично поставитися до своїх дій і стати на шлях виправлення.

Управління узагальнення судової практики та аналітичної роботи з питань застосування законодавства Верховного Суду України

www.scourt.gov.ua

Рекомендовані для використання -

література:

1. Кримінальне право України: Загальна частина:Підручник/М.І.Бажанов.-2-е вид., перероб. і допов.- К.: Юрінком Інтер,2002.-416 с.; с.374-384 2. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г.- К.,-“Форум”,2001., у 2-х ч.; ст.ст.97-108

Нормативно-правові акти

1) Конституція України, 28.06.1996 р.;

2) Рішення Конституційного Суду України № 13-рп/2000 від 16.11.2000 “Щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України та статті 44 КПК України (справа про право вільного вибору захисника)”.

Акти судової практики

1) постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.1997 року “Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина”; 2) постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25.03.1988 року “Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування”; 3) постанови Пленуму ВС України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах (Маляренко В.Т.) – с.331-700

Питання для перевірки якісного рівня вивчення самостійної роботи:

1) Які особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх?;

2) Які особливості призначення покарання неповнолітнім?;

3) Які є законодавчі нюанси погашення та зняття судимості щодо неповнолітніх осіб?;

4) Який практичний порядок застосування примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітніх?;

Як втілюється конституційний принцип гуманізму при розгляді кримінальних справ щодо неповнолітніх осіб та притягнення їх до кримінальної відповідальності і призначення покарання вироком суду?

Практичні ситуації для перевірки якісного рівня вивчення самостійної роботи: