Органи досудового слідства і суди в основному виконують вимоги закону щодо встановлення віку неповнолітніх. Так, за повідомленням Апеляційного суду Хмельницької області, лише у двох випадках документи про народження неповнолітніх не були додані органами досудового слідства до кримінальної справи, але це було зроблено в суді. У справі щодо обвинувачення неповнолітнього Н., яка розглядалася Славутицьким міським судом Київської області, також не була додана копія свідоцтва про народження. У справі щодо обвинувачення неповнолітнього П., яку розглянув Садгірський районний суд м. Чернівців, не було будь-яких даних про вік неповнолітнього, стан його здоров'я та загального розвитку.
Відповідно до вимог ст. 433 КПК в кожній кримінальній справі щодо неповнолітнього необхідно з'ясувати стан його здоров'я та загального розвитку, а за наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворюванням, має бути також з'ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними. Дані про стан здоров'я та загального розвитку неповнолітнього можуть впливати на вирішення таких важливих питань, як притягнення його до кримінальної відповідальності, обрання запобіжного заходу, міри покарання та інші.
Для з'ясування стану здоров'я неповнолітнього відповідно до ч.2 ст. 433 КПК мають бути допитані як свідки його батьки або особи, які їх замінюють (опікун, піклувальник), про те, чи не хворів неповнолітній тяжкими хворобами, чи немає у нього психічних або фізичних вад, які його здібності щодо логічного мислення, чи не відстає він у розвитку від однолітків. Якщо неповнолітній перебував на обліку у зв'язку з психоневрологічним захворюванням або перебував у лікарні, слід витребувати відповідні медичні документи. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього відповідно до статей 76 і 433 КПК має бути призначена судово-психологічна експертиза або комплексна психологічно-психіатрична експертиза. Такі ж рекомендації дано судам постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. N 8 (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 1998 р. N 15 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах". Так, у п.15 цієї постанови зазначається, що для встановлення рівня загального розвитку неповнолітнього, ступеня його розумової відсталості та для з'ясування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними, може бути проведена відповідно до вимог ст. 433 КПК судово-психіатрична, психологічна або комплексна психологічно-психіатрична експертиза.
У випадках, коли одержані дані свідчать про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з психічним розладом, необхідно з'ясовувати рівень його розумової відсталості порівняно з рівнем розвитку осіб такого ж самого віку. Підліток з розумовим відставанням має менший запас знань і уявлень. Потрібно також з'ясувати, рівню розвитку якого віку відповідає фактичний розвиток неповнолітнього.
До справ про злочини неповнолітніх, як правило, долучаються характеристики зі школи, іншого навчального закладу, з місця проживання, роботи, а також довідки з міліції у справах неповнолітніх і служби у справах неповнолітніх про те, чи перебував неповнолітній на обліку, коли і за які правопорушення його взяли на облік, коли служба у справах неповнолітніх його справу розглядала, чи притягувався він до адміністративної відповідальності тощо.
Під час розгляду кожної справи також необхідно з'ясовувати умови життя і виховання неповнолітнього, тобто встановити факти щодо сімейно-побутових умов, його контактів з оточуючими. Це допомагає виявити безпосередні причини, які спонукали неповнолітнього до вчинення злочину, і зробити висновки, чи злочин є випадковим, чи він зумовлений причинами, які необхідно усунути. Напружені стосунки між батьками дуже негативно впливають на його виховання та поведінку. Судова практика свідчить, що у сім'ї, в якій неповнолітній був свідком пияцтва, злослів'я, бійок між батьками, він засвоює такі ж принципи поведінки і надалі сам починає так ставитися до інших.
7. Підстави затримання та взяття під варту неповнолітнього
При вирішенні питання про можливість призначення судового розгляду справи про злочини неповнолітніх судам потрібно ретельно перевіряти підстави арешту (взяття під варту) неповнолітнього. Відповідно до ст. 434 КПК затримання та взяття під варту як запобіжний захід можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у виняткових випадках, коли це зумовлено тяжкістю злочину, у вчиненні якого він звинувачується, за наявності підстав і в порядку, що встановлені статтями 106, 148, 150, 155і 157 цього Кодексу. Взяття під варту застосовується до неповнолітніх лише за наявності підстав вважати, що інші, менш суворі, запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов'язків і його належної поведінки. Згідно з пр. 13.2 "Пекінських правил" утримання під вартою до суду по можливості повинно замінюватись іншими альтернативними заходами. Виходячи з конкретних обставин справи та ступеня тяжкості злочину, з урахуванням відомостей про особу неповнолітнього, умов його життя і виховання, стосунків з батьками, суд на підставі ст. 436 КПК може передати його під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а неповнолітнього, який виховується в дитячій установі, - під нагляд адміністрації цієї установи. Проте інколи не виконуються ці вимоги закону і в мотивувальній частині постанови суду не зазначається, чому конкретний випадок взяття під варту неповнолітнього розглядається як винятковий.
У ст. 434 КПК міститься вимога, щоб в обов'язковому порядку були повідомлені батьки чи особи, що їх замінюють, про затримання і взяття під варту неповнолітнього. Але органи досудового слідства інколи не виконують цієї вимоги і нікого не повідомляють про затримання чи арешт неповнолітнього підозрюваного. Такі випадки відмічено майже в усіх областях.
В разі безпідставності арешту неповнолітнього суд має негайно скасувати цей запобіжний захід або замінити його іншим. На факти порушення вимог закону щодо взяття під варту неповнолітніх суд повинен реагувати окремими ухвалами (постановами).
8. Участь захисника у справах про злочини неповнолітніх
Органи досудового слідства і суди відповідно до вимог ст. 59 Конституції в усіх випадках повинні забезпечити право неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на одержання кваліфікованої юридичної допомоги. Враховуючи вікові особливості неповнолітніх, закон надає таким особам можливість користуватися правовою допомогою фахівця. Участь захисника при провадженні досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді про злочини неповнолітніх є обов'язковою (п.1 ч.1 ст. 45 КПК. Зазначена вимога закону є однією з найважливіших особливостей провадження справ про злочини неповнолітніх. Відповідно до вимог ст. 44 КПК як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні, та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги. Як захисники допускаються також близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники, але у випадках і в порядку, передбачених КПК. Захисник бере участь у справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а якщо неповнолітнього затримано до пред'явлення обвинувачення як підозрюваного або обрано щодо нього запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення - з моменту оголошення неповнолітньому протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин з моменту затримання.
Правильною вбачається пропозиція деяких апеляційних судів та юристів-науковців про те, що з метою посилення гарантій права неповнолітнього на захист доцільно передбачити в новому КПК обов'язкову участь захисника з моменту визнання неповнолітнього підозрюваним - незалежно від того, було його затримано як підозрюваного чи ні, а також виду запобіжного заходу, який до нього застосовано, оскільки незалежно від характеру застосованих заходів процесуального примусу неповнолітній підозрюваний потребує правової допомоги фахівця.
Участь захисника в судовому розгляді є обов'язковою незалежно від того, чи виповнилося підсудному на той час 18 років. Згідно зі ст. 370 КПК порушення права обвинуваченого на захист є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Порушення вимог ст. 44 КПК щодо моменту допуску до участі у справі захисника може мати наслідком направлення судом справи прокурору для проведення додаткового досудового слідства (статті 246, 281 КПК), а при постановленні судом вироку - підставою для скасування такого вироку (п.3 ст. 370 КПК) судовою інстанцією вищого рівня. Наприклад, Центральний районний суд м. Миколаєва вироком від 10 травня 2002 р. засудив неповнолітнього М., 1983 року народження, за ч. 1 ст. 249 КК до штрафу в сумі 510 грн. М. вчинив зазначений злочин до виповнення йому 18 років. При провадженні досудового слідства його інтереси захищав адвокат, якого було призначено на підставі п.1 ч.1 ст. 45 КПК. Однак під час розгляду справи судом неповнолітньому підсудному не було надано захисника, чим грубо порушено вимоги закону.
На практиці суди інколи визнають докази, одержані з порушенням прав неповнолітніх обвинувачених на захист. Тому, готуючи справу до судового розгляду, суд має ретельно перевірити, чи було неповнолітньому надано допомогу захисника на стадії досудового слідства.
При затриманні неповнолітньому має бути роз'яснено його право на побачення із захисником з моменту затримання (ст. 106 КПК. Відповідно до ст. 21 КПК орган досудового слідства, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту неповнолітнього як підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного роз'яснити їм право мати захисника і обов'язково скласти про це протокол. Таким чином, згідно зі статтями 21, 43, 431, п.1 ч.1 ст. 45 і статтями 48, 106 КПК неповнолітній підозрюваний або обвинувачений може дати перше пояснення тільки після зустрічі із захисником. Під час допиту такого підозрюваного, обвинуваченого, підсудного присутність захисника є обов'язковою. Неповнолітній згідно зі ст. 46 КПК може відмовитися від конкретного захисника, але не від здійснення його захисту. У цьому випадку захисника замінюють на іншого у порядку, передбаченому ч.4 ст. 46 КПК. Однак на практиці нерідко зазначені вимоги закону з різних причин не виконуються.
Наприклад, неповнолітній К. був затриманий слідчим Зарічного районного відділу міліції м. Сум 8 квітня 2002 р. за підозрою у вчинені злочину, передбаченого п.3 ст. 185 КК. Але неповнолітньому не були роз'яснені права підозрюваного, йому також не забезпечили допомогу захисника. Через дві доби за участю К. було проведено відтворення обстановки та обставин події, але з порушенням п.1 ч.1 ст.45 КПК без участі захисника. Крім того, підозрюваного К. на порушення вимог ст. 63 Конституції, було попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань.
Судам слід ретельно перевіряти, чи було роз'яснено підозрюваному, обвинуваченому право на побачення із захисником до першого допиту і чи не були вони позбавлені цього. У разі, коли зазначені вимоги закону були порушені і неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого було допитано без участі захисника, то відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р.N 10 "Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист" на ці показання не можна посилатись у вироку як на підтвердження винності підсудного у вчиненні злочину.
Були виявлені випадки розгляду суддями справ щодо неповнолітніх без захисника у Хмельницькій області; у Хмельницькому районному суді у справі щодо Є., Ізяславському - у справі стосовно Т., Ярмолинецькому - у справі щодо О., а під час розгляду справи Старосинявським районним судом про застосування примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітнього Л. останній на початку судового розгляду відмовився від адвоката, і той вийшов із зали, а суд продовжував розгляд справи без захисника.
Відповідно до ч.5 ст. 44 КПК про допуск захисника до участі у справі слідчий повинен виносити постанову. Однак у значній кількості кримінальних справ про злочини неповнолітніх цього не зроблено. Неповнолітнім лише роз'яснювалося право на захист і додавалися документи, що підтверджували повноваження захисника.
Пред'явлення обвинувачення неповнолітньому та його допит мають відбуватися, як зазначено у ст.438 КПК, у присутності захисника. Проте органи досудового слідства нерідко порушують ці вимоги закону.
Захисник допускається до участі у справі на будь-якій стадії процесу, а близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники як захисники - з моменту пред'явлення обвинуваченому матеріалів досудового слідства для ознайомлення. Відповідно до ст. 45 КПК участь захисника при провадженні досудового слідства і під час розгляду справи в суді першої інстанції є обов'язковою у справах осіб, які підозрюються або звинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення. Тому у справах про злочини неповнолітніх близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники як захисники можуть брати участь у справі лише одночасно із захисником - адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Так, у кримінальній справі щодо неповнолітнього Н., яку розглянув Корецький районний суд Рівненської області 13 серпня 2001 р. з постановленням вироку, захисником у суді був допущений лише його батько. У Хмельницькій області у справах щодо двох неповнолітніх суди визнали захисниками законних представників, у той час як вони могли виконувати цю функцію лише разом з адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги. Аналогічні факти мали місце в інших областях.
У багатьох випадках підозрювані, обвинувачені, які вчинили злочини у неповнолітньому віці, та їх законні представники через відсутність коштів не в змозі запросити адвоката чи іншого фахівця в галузі права, у зв'язку з чим слідчі призначають захисників. У переважній більшості кримінальних справ про злочини неповнолітніх, де бере участь захисник за призначенням, за даними апеляційних судів, його робота зводиться, як правило, до присутності під час проведення обмеженого кола слідчих дій, де його участь обов'язкова, а також до підписання відповідних процесуальних документів, і лише подекуди - до подання клопотань.
У ст. 161 КПК проголошено змагальність під час кримінального процесу. Але механізм реального забезпечення змагальності у цьому Кодексі не закріплений. Так, сформульоване у ч.3 ст. 47 КПК положення про те, що "особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суд можуть призначити захисника у встановленому законом порядку через адвокатське об'єднання", не узгоджується із Законом від 19 грудня 1992 р. "Про адвокатуру". Ні в зазначеному Кодексі, ні в Законі не виписано порядку призначення захисника. У деяких областях адвокати реєструються як такі, що індивідуально займаються адвокатською діяльністю. При цьому суди позбавляються можливості "у встановленому законом порядку" призначити захисника неповнолітньому обвинуваченому. Тому не випадково, що в деяких судах неповнолітніх захищає за призначенням, як правило, один і той же адвокат. Наприклад, в усіх надісланих Сарненським районним судом Рівненської області справах неповнолітніх захищав за призначенням один адвокат.
У судовій практиці трапляються непоодинокі випадки, коли декількох неповнолітніх без з'ясування можливих суперечностей щодо їх позицій, різних ролей у вчиненні злочинів захищає один і той же адвокат. із матеріалів кримінальної справи щодо неповнолітнього С.В., 1985 року народження, вбачається, що під час його затримання як підозрюваного, при його допиті, а також в інших слідчих діях брав участь адвокат Б., але ця ж особа була адвокатом повнолітнього С.С. із матеріалів справи випливає, що під час очної ставки між неповнолітнім С.В. та його братом повнолітнім С.С. виявлено розбіжності стосовно обставин справи. Через це їм при пред'явленні органами попереднього слідства обвинувачення з одним захисником було порушено їхнє право на захист. На підставі вищезазначеного судова колегія у кримінальних справах Апеляційного суду Чернігівської області направила справу для додаткового розслідування з призначенням підсудному повнолітньому С.С. іншого адвоката. У цьому випадку, встановивши наявність обставин, за яких одна й та ж особа не може бути захисником двох і більше підозрюваних, обвинувачених чи підсудних, якщо інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого, згідно зі ст. 61-1 КПК слідчий повинен винести постанову про усунення захисника від участі у справі та повідомити про це захисникові і підозрюваному, обвинуваченому, підсудному. Під час судового засідання рішення про це має прийняти суд.
Практичне значення має питання про те, чи повинен захисник брати участь у справах щодо осіб, які вчинили злочин у неповнолітньому віці, а на час провадження дізнання, досудового слідства чи судового розгляду вже досягли 18 років. У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду від 26 червня 1981 р. N 5 дано відповідне роз'яснення, що участь захисника у справі є обов'язковою, незалежно від того, чи досягла особа на час судового засідання повноліття.
Згідно з даними апеляційних судів багатьох областей, в органах внутрішніх справ поширена практика, коли неповнолітніх, щодо яких порушено кримінальну справу, впродовж досудового слідства до пред'явлення обвинувачення і застосування запобіжного заходу допитували як свідків. При цьому їх попереджали про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за дачу завідомо неправдивих показань, тобто фактично примушували свідчити проти себе. Таким чином порушувалося право на захист, гарантоване Конституцією і закріплене статтями 43 - 48 КПК, про те, що підозрюваний чи обвинувачений має право відмовитися давати показання, мати захисника і побачення з ним до першого допиту, подавати докази, заявляти клопотання, подавати скарги, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки, на що суди не завжди реагували.
У кримінальній справі, що розслідувалася Луцьким МВ УМВС Волинської області стосовно неповнолітніх Д. та П. за ч.3 ст. 186 КК під час затримання як підозрюваних у вчиненні крадіжки їх допитали як свідків, а також за їх участі, як зі свідками було проведено відтворення обстановки та обставин події злочину. Кримінальну справу порушено 11 вересня 2001 р., а оперативні працівники міліції за день до цього, 10 вересня 2001 р., провели обшук без вмотивованого рішення суду. Про затримання неповнолітніх їхніх родичів не повідомили взагалі.
Апеляційний суд Автономної Республіки Крим скасував вирок Феодосійського міського суду щодо неповнолітніх Н. і П., які були засуджені за ч.2 ст. 142 КК 1960 р. Затриманих за підозрою у вчиненні злочину неповнолітніх Н. і П. допитували як свідків. При цьому Н. було попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань (ст. 385 КК і за дачу завідомо неправдивих показань (ст. 384 КК), хоча на цей момент йому виповнилося тільки 15 років і він не був суб'єктом зазначених злочинів. Крім того, допит затриманих неповнолітніх було проведено без участі захисника.
З огляду на наведені обставини цілком слушною є пропозиція юристів-практиків і науковців про доповнення ст. 431 чинного КПК ще однією ознакою, за якою особу визнають підозрюваною, - порушення стосовно неї кримінальної справи.
9. Участь законного представника
Судам необхідно враховувати, що під час розгляду справ про злочини неповнолітніх бажаною є участь законного представника. За його участю можна більш повно з'ясувати умови життя та виховання неповнолітнього підсудного. Згідно зі ст. 441 КПК суди повинні викликати в судове засідання законних представників неповнолітнього, які беруть участь у судовому розгляді справи щодо осіб, котрі не досягли 18-річного віку. Після досягнення підсудним цього віку участь законного представника у справах не є обов'язковою. Так, у справах, що розглядалися судами Хмельницької області, брали участь у судовому розгляді 85,7% від загальної кількості законних представників, які в ході досудового слідства були визнані учасниками процесу і залучені до участі у справі. Мали місце й такі факти, коли законні представники з'являлися в судове засідання, але судді не роз'яснювали їм їхні права в судовому засіданні і не заслуховували їх як учасників процесу. Наприклад, такі випадки траплялись у Хмельницькому та Шепетівському міських судах цієї області.
При необхідності допитати батьків або інших законних представників неповнолітнього як свідків суд заслуховує їх показання. У цьому випадку законного представника попереджають про кримінальну відповідальність лише за дачу завідомо неправдивих показань.
Виявлено випадки, коли органи досудового слідства призначали неповнолітнім обвинуваченим законних представників, які не є такими, а суди на ці порушення не реагувати. Відповідно до п.10 ст.32 КПК законними представниками можуть бути батьки, опікуни, піклувальники особи або представники тих установ і організацій, під опікою чи опікуванням яких вона перебуває. Наприклад, розглядаючи кримінальну справу за обвинуваченням неповнолітнього С. за ч.3 ст. 185 КК, Хотинський районний суд Чернівецької області не звернув уваги на ту обставину, що на порушення зазначеного закону досудове слідство визнало законним представником брата підсудного, який не є ні опікуном, ні піклувальником неповнолітнього.
Законний представник може бути усунутий від участі в судовому розгляді, якщо буде встановлено, що його дії завдають шкоди інтересам неповнолітнього підсудного (ч.4 ст. 441 КПК).
10. Участь представників комісій, інспекцій, організацій
З метою забезпечення прав і законних інтересів неповнолітнього та досягнення попереджувальних результатів судового процесу суди повинні повідомляти міліцію і службу у справах неповнолітніх, а також підприємства, установи та організації, в яких навчається чи працює неповнолітній, про час і місце розгляду справи про вчинені ним злочини. Суд також вправі викликати в судове засідання представників зазначених органів і організацій. Апеляційні суди повідомили, що участь представників служби у справах неповнолітніх та міліції у справах неповнолітніх сприяє активізації профілактичної роботи з цією групою населення та забезпечує контроль за поведінкою неповнолітніх у період відбування покарання, яке не пов'язане з позбавленням волі. На думку багатьох апеляційних судів, слід частіше викликати в судове засідання цих представників, а також відповідно до положень ст. 443КПК залучати до участі представників підприємств, установ і організацій за місцем навчання чи роботи підсудних неповнолітніх. Але у більшості справ не вирішувалося питання про виклик у судове засідання представників комісії та міліції у справах неповнолітніх, а також з місця роботи чи навчання неповнолітнього, як того вимагають статті 442, 443 КПК. Так, у Харківській області у більшості справ про злочини, вчинені неповнолітніми, представники міліції та комісії у справах неповнолітніх не викликалися для участі в судовому засіданні навіть тоді, коли підсудний до вчинення злочину перебував у них на обліку. Ці недоліки в роботі судів є перешкодою до всебічного з'ясування даних про особу неповнолітнього, виявлення причин і умов, що призвели до вчинення злочину, та дослідження умов, у яких виховувалися чи навчалися неповнолітні. У багатьох матеріалах кримінальних справ дані про повідомлення служби у справах неповнолітніх та міліції у справах неповнолітніх про час і місце розгляду справи відсутні.
Суди залишають поза увагою факти неявки в судове засідання та ігнорування представниками комісій та інспекцій у справах неповнолітніх повідомлень судів про час і місце розгляду справи щодо неповнолітнього (ст. 442 КПК, а так само - представниками підприємств, установ і організацій (ст. 443 КПК).
Відповідно до вимог ст. 445 КПК при постановлені вироку крім питань, зазначених у ст. 324 КПК, суд зобов'язаний в разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням чи застосування до нього покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, обговорити необхідність призначення громадського вихователя. Але цю норму закону суди практично не використовують. За повідомленням апеляційних судів Житомирської, Полтавської та інших областей, у жодній із вивчених справ про злочини неповнолітніх це питання суди першої інстанції не порушували.
11. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність
Важливим засобом запобігання злочинності серед неповнолітніх є встановлення і притягнення до кримінальної відповідальності дорослих осіб, які спонукали неповнолітніх до вчинення злочину. Як свідчить судова статистика, за останні 11 років, починаючи з 1992 р., кількість неповнолітніх, які вчинили злочини за участю дорослих, збільшилася в 2,2 рази. У 2002 р. засуджено 6489 неповнолітніх, які вчинили злочини за участю дорослих, що на 6,3% менше, ніж у попередньому році. Третина засуджених підлітків (32,3%) вчинили злочини разом із дорослими, інколи - під їх безпосереднім впливом. Це насамперед корисливі пропозиції, прохання, поради або нерідко - залучення до спільного вживання алкогольних напоїв чи наркотичних засобів. Часто дорослі вже були судимі і втягують у злочинну діяльність молодь. Залучення підлітків до вживання алкоголю та наркотиків є додатковим мотивом для вчинення ними злочинів. У 2002 р. засуджено 3396 (16,9%) неповнолітніх, які вчинили злочини у стані алкогольного сп'яніння. Під час розгляду справ щодо неповнолітніх суди повинні ретельно досліджувати не тільки обставини пред'явленого підліткам обвинувачення, а й питання про те, чи не були вони втягнуті у злочин дорослими особами. Пленум Верховного Суду України в постанові від 23 грудня 1983 р. N 6 роз'яснив, що у випадку, коли органи досудового слідства не вжили всіх передбачених законом заходів до виявлення і притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які втягнули неповнолітніх у вчинення злочину, суд має повернути справу на додаткове розслідування. Однак належним чином вимоги ст. 433 КПК про обов'язкове з'ясування у справах про злочини неповнолітніх наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність, не виконуються. У 2002 р. органами міліції притягнуто до кримінальної відповідальності 1343 особи, справи щодо яких направлено до суду за ст. 304 КК. Але судами засуджено за цією статтею всього 225 осіб (у 2001 р. - 136), значна частина осіб була виправдана. Наприклад, за справами, які вивчені Апеляційним судом Хмельницької області, органами досудового слідства було пред'явлено обвинувачення у втягненні неповнолітніх у злочинну діяльність 67 особам, з яких 35 суди виправдали, а 32 особи засуджено за ст. 304 КК. При цьому жодної апеляції прокурора на безпідставність виправдання зазначених осіб не надходило.
Суди не завжди повно досліджують докази вини дорослих осіб у втягненні неповнолітніх у вчинення злочину. Не в усіх справах вироки достатньо мотивовані.
Втягнення неповнолітнього у злочин виявляється в діях дорослої особи, пов'язаних із безпосереднім психічним та фізичним впливом на неповнолітнього, вчинених з метою викликати у нього прагнення взяти участь у злочині, і передбачає ініціативну поведінку, пов'язану із впливом на неповнолітнього для залучення його до участі у злочині, зокрема переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань, пропозицію вчинити злочин, обіцянку придбати або збути вкрадене, давання порад про місце і способи вчинення або про приховання слідів злочину, розпиття спиртних напоїв з неповнолітнім з метою полегшити схилення його до вчинення злочину тощо. Судам необхідно ретельно з'ясовувати характер взаємовідносин між дорослим і підлітком, оскільки ці дані можуть мати велике значення для з'ясування ролі дорослого у втягненні неповнолітнього у вчинення злочину. У процесуальних документах має бути зазначено, якими конкретно діями був втягнений неповнолітній у злочинну діяльність.
Органи досудового слідства, пред'являючи обвинувачення дорослим особам за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, не завжди належним чином збирають і закріплюють докази для розкриття цього злочину, здебільшого не зазначаючи у процесуальних документах, які конкретно дії ті вчинили. Здебільшого слідчі одним реченням формулюють обвинувачення дорослому про втягнення ним неповнолітнього у злочинну діяльність, зазначаючи, що він знав про неповноліття підлітка. У цій категорії справ предметом доказу є спосіб втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, який слідство повинне також обов'язково встановити. Однак у більшості випадків слідчі належним чином цього не роблять і у постанові про пред'явлення обвинувачення не зазначають, які конкретно дії вчинила доросла особа для втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність. Це призводить до постановлення судами щодо дорослих осіб виправдувальних вироків за ст. 304 КК за недоведеністю їх участі у вчиненні злочину. Так, вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 20 лютого 2002 р. виправдано С., який обвинувачувався за ст. 304 КК. Причиною виправдання стало неконкретне обвинувачення, оскільки слідчий у постанові про пред'явлення обвинувачення за ч.3 ст. 185 і ст. 304 КК зазначив, що С., знаючи неповнолітніх Б., Н. і Х., за попереднім зговором з ними вчинив крадіжку майна.
Суди дуже часто не приділяють належної уваги диференційованому підходу до призначення покарання неповнолітньому та дорослому підсудному, який втягнув його у злочинну діяльність, і призначають однакову міру покарання обом та не вживають заходів для запобігання втягненню дітей у злочинну діяльність у майбутньому. Наприклад, вироком Шахтарського районного суду Донецької області від 23 липня 2002 р. засуджено У. та його пасинка - неповнолітнього Ш. за вчинення крадіжок із залізничних контейнерів і цистерн. Суд призначив засудженим - як неповнолітньому, так і дорослому - однакову міру покарання (хоча останній був засуджений за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність) і на підставі статей 75 і 76 КК звільнив їх від призначеного покарання у виді позбавлення волі. При цьому суд не назвав обставин, які пом'якшують покарання щодо дорослого. Суд також не взяв до уваги того, що дорослий співучасник злочину, який втягнув неповнолітнього, проживає разом із ним та має на нього вплив.
