Емоції і воля людини за кермом

Події життя стають для людини джерелом її переживань. Зрештою виникає внутрішнє ставлення людини до того, що відбувається в її житті, до того, що вона пізнає, як діє.

Почуття – стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, яке відображає значення цих явищ відповідно до її потреб і мотивів.

Почуття виокремлюють у сприйнятті і уявній дійсності явища, які становлять для людини стабільну потребово-мотиваційну значущість. Почуття мають виражений предметний характер, тобто пов’язані з конкретним об’єктом (предметом, людино, подіями життя тощо). Одне й те саме почуття реалізується в різних емоціях.

Емоції – особливий клас психічних процесів і станів, пов’язаних з інстинктами, потребами й мотивами, що відображають у формі безпосереднього тимчасового переживання (задоволення, радості, страху тощо) значущість для життєдіяльності людини явищ і ситуацій, які діють на неї.

Супроводжуючи практично будь-які вияви активності суб’єкта, емоції є одним із головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності і поведінки, спрямованих на задоволення актуальних потреб.

Емоції оцінюють дійсність і доводять свою оцінку до організму мовою переживань. Емоції погано піддаються вольовій регуляції, їх важко викликати за своїм бажанням.

Емоційний процес включає три основних компоненти.

− Емоційне збудження – визначає мобілізаційні зміни в організмі. У всіх випадках, якщо подія має значення для людини і констатується у формі емоційного процесу, відбувається підвищення збудливості, швидкості та інтенсивності перебігу психічних, моторних і вегетативних процесів.

− Знак емоції. Позитивна емоція виникає тоді, коли події оцінюються як позитивні; негативна – коли вони оцінюються як негативні. Позитивна емоція спонукає до дій, що підтримують позитивні події, негативна – до дій, спрямованих на усунення контакту з негативною подією.

− Ступінь контролю емоцій. Слід розрізняти два етапи сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), за яких ще зберігається орієнтація і контроль; і крайнє збудження (паніка, жах, екстаз, повний відчай), коли орієнтація і контроль практично неможливі.

Емоції розрізняються за тривалістю: короткочасні емоційні стани (хвилювання, афекти) і більш тривалі, стійкі настрої.

Афект – це сильне й водночас короткочасне емоційне переживання людини, що виникає раптово й супроводжується різкими руховими змінами та змінами стану внутрішніх органів. Прикладами афектів можуть бути несподівана сильна радість, вибух гніву, напад страху тощо.

Настрій – це загальний стан людини, що характеризує її життєвий тонус упродовж певного часу. Він є похідним від тих емоцій, які переживає людина. Настрій часто виникає як відгомін сильної емоції, пережитої людиною. Настрій буває радісним, сумним, бадьорим, пригніченим, спокійним тощо. На настрої людини позначається її фізичний стан, стан здоров’я. Натрій значною мірою залежить від того, як людина усвідомлює ті чи інші події власного і суспільного життя.

Емоції впливають на людей різними шляхами. Одна й та сама емоція неоднаково переживається різними людьми, а також певною людиною в різних ситуаціях. Емоції можуть впливати на всі системи людини.

Емоції і сприймання. Давно відомо, що емоція, як і інші мотиваційні стани, впливає на сприймання. Радісна людина сприймає світ з оптимізмом. Той, хто страждає, сумує інтерпретує зауваження інших як критичні.

Емоції і пізнавальні процеси. Емоції впливають на пам’ять, мислення та уяву людини. Ефект „звуженого зору” в сприйманні має свій аналог у пізнавальній сфері. Зляканій людині важко оцінити альтернативні рішення. У розгніваної людини з’являються лише „сердиті думки”. У стані підвищеного інтересу або збудження окремі суб’єкти бувають настільки захоплені, що не здатні до діяльності.

Емоції і дії. Емоції чи комплекси емоцій, які переживає людина в певний час, впливають на її навчання, працю. Коли вона реально зацікавлена в діяльності, то має бажання досконало оволодіти цією діяльністю. Відчуваючи відразу до діяльності, вона намагається її уникнути.

У водія крім переживань, властивих взагалі кожній людині, можуть виникати виражені емоції у зв’язку з його професійною діяльністю. Причинами емоцій, що виникають за кермом можуть бути: небезпечні аварійні ситуації на автомобільних дорогах, їзда в умовах поганої видимості, відповідальність за життя і здоров’я пасажирів, незадовільний стан дороги, погані метеорологічні умови (ожеледиця, сніг, заметіль, туман), необхідність різкого гальмування або раптова зміна напрямку руху через дорожню обстановку, що створилася.

Зазначені ситуації можуть викликати різні за силою прояву, а іноді й протилежні за характером емоції: позитивні чи негативні, тобто приємні або неприємні переживання.

Керування автомобілем є емоційно насиченим видом людської діяльності. Емоції, що виникають за кермом автомобіля, багато в чому визначають ступінь працездатності водія. Так, наприклад, небезпечна дорожня ситуація може викликати у водія негативні емоції, що пригнічують її психічну діяльність, знижують працездатність. Але ця ж ситуація може підвищити життєву енергію водія, загострити його кмітливість і винахідливість. Залежно від індивідуально-психологічних особливостей людини емоції можуть бути стійкими або короткочасними. Емоційно стійкі водії зазвичай урівноважені люди зі стійкими настроями, які мають глибокі стійкі інтереси. Емоційно нестійкі водії – емоційно неврівноважені люди. Це може виявлятися в нестійкості емоцій, наприклад у швидкій зміні настроїв або у швидкій емоційної притупленості.

Спеціальні дослідження показали, що емоційно неврівноважені водії значно частіше є порушниками правил руху і учасниками дорожньо-транспортних пригод.

Добре відомо, що для таких професій, як льотчик, машиніст, шофер, особи з різко вираженою емоційною збудливістю непридатні, так само як і емоційно пасивні особи. Звідси закономірною є вимога систематичного вивчення водіїв у процесі їх професійної діяльності з фіксацією уваги на ступені емоційної збудливості, стійкості емоцій, умінні володіти емоціями і прояві водієм вольових якостей.

Воля – це здатність людини керувати своїми діями і вчинками. Воля не є природженою чи генетично даною здатністю, вона формується в процесі життя, в реальній діяльності. Розвиток волі тісно пов’язаний з розвитком мислення, уяви, емоцій, з розвитком свідомості і самосвідомості, особистості загалом.

Вольові дії завжди спрямовані на досягнення свідомо поставленої мети і виходять з певних мотивів.

Мотив – це відповідь на питання: чому і заради чого людина хоче домогтися поставленої мети. Воля тісно пов’язана з почуттями та думками людини.

Вольові дії завжди пов’язані з подоланням внутрішніх або зовнішніх перешкод, тобто з проявом вольового зусилля, що направляється на досягнення свідомо поставленої мети.

У всякій вольовій дії виділяють підготовчий період, протягом якого людина внутрішньо готує себе до скоєння вольової дії. Цей період характеризується двома моментами: боротьбою мотивів і рішенням. Якщо виконання завдання для людини не є обов’язковим, то в підготовчому періоді вона оцінює значення кожного з мотивів, уявляє собі можливі наслідки при виборі того чи іншого мотиву і тільки тоді приходить до остаточного рішення.

Так, наприклад, водій постійно вирішує питання: обганяти автомобіль, що їде попереду, чи не обганяти, зменшити швидкість перед великим поворотом дороги або не зменшувати, подолати підйом „з ходу” або перемкнути на низьку передачу і т.д. Іноді обставини вимагають миттєвого рішення.

Боротьба мотивів завжди повинна закінчуватися рішенням, але воно є лише поштовхом до дії.

У вольовому акті людини найбільш важливе значення має виконання прийнятого рішення. Якщо рішення не тверде, то дії може і не бути.

При виконанні прийнятого рішення можуть несподівано виникнути труднощі. Вміння долати їх і буде характеризувати силу волі людини.

Основними вольовими якостями водія є дисциплінованість, рішучість, наполегливість і самовладання.

Вольові якості – це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою.

Дисциплінованість – це підпорядкування своїх дій вимогам громадського обов’язку, сумлінне виконання своїх службових обов’язків і, зокрема, суворе виконання водієм правил дорожнього руху.

Дисципліна водія також повинна виявлятися у повазі до водіїв інших транспортних засобів, в культурі поведінки, в охайності одягу. Недисциплінованість за кермом виявляється насамперед у порушенні правил руху.

Рішучість – це здатність швидко оцінювати обстановку, приймати рішення і без коливань виконувати його. Рішучість є найважливішою умовою діяльності водія в аварійній ситуації, особливо при дефіциті часу. Стан водія, при якому він не може швидко прийняти рішення і відповідно до цього діяти, називають розгубленістю. У тих випадках, коли для прийняття рішення досить часу, але рішення або не приймається, або змінюється, кажуть про нерішучість.

Наполегливість – це здатність тривало і наполегливо до кінця впроваджувати прийняте рішення. Від наполегливості необхідно відрізняти впертість, тобто необґрунтовану наполегливість, коли людина при виконанні вольової дії не рахується з думкою інших і з новими обставинами, які вимагають нового рішення.

Самовладання – уміння управляти своєю розумовою діяльністю, почуттями, діями і вчинками, здатність водія в небезпечних ситуаціях не піддаватися страху.

Водій, який уміє володіти собою, зможе не тільки мобілізувати свої сили і можливості у несподіваній складній дорожній обстановці, виявляючи при цьому енергію й активність, але і стримувати себе, коли це необхідно.

Самовладання, як і інші вольові якості, формується в колективі у процесі трудової діяльності і в побуті, тобто у повсякденному житті людини.