Методика розрахунку захисного заземлення 1 страница

Бердянськ 2011

Методичні рекомендації до практичних робіт з курсу «Охорона праці в галузі» для студентів спеціальності 7.010103. Технологічна освіта

 

 

Укладач Амелькін В.І., к.т.н., доцент

 

 

Розглянуто і затверджено

на засіданні кафедри професійної

підготовки, інженерної і

комп’ютерної графіки.

Протокол № __ від «__»___________ 2011 р.

ВСТУП

Проблема створення безпечних і нешкідливих умов праці сьогодні, з роз­витком науково-технічного прогресу набула особливого значення, адже істотно зросла ціна кожного нещасного випадку та аварії. За приблизними оцінками, щороку у світі внаслідок виробничого травматизму гинуть близько 300 тисяч осіб, з них у колишньому СРСР 14—15 тисяч - рівно стільки, скільки загинуло солдат за 10 років війни в Афганістані.

У деяких країнах фінансові втрати в результаті нещасних випадків та аварій за розмірами наближаються до державних витрат на потреби національ­ної оборони, а вартість одного людського життя сягає суми 1-1.5 млн. доларів.

Отже, нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання були та залишаються величезною людською трагедією, є причиною значних економічних втрат і призводять до тяжких соціальних наслідків.

Ще з давніх часів відомо: «Для того, щоб правильно діяти - необхідно знати, а для того, щоб знати – навчатися». Особливої ваги цей вислів набуває стосовно питань охорони праці. Адже суб'єктивні причини переважної біль­шості нещасних випадків та аварій на виробництві необхідно шукати в таких двох площинах:

· працівник погано засвоїв знання з охорони праці;

· працівник знає, однак з тих чи інших причин не виконує відповідних вимог з охорони праці.

Зрозуміло, що в будь-якому випадку розпочинати необхідно насамперед із ґрунтовного вивчення основ охорони праці, які надалі доповнюються спеціальними знаннями з охорони праці з погляду майбутньої професії чи фаху. Ось чому відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 02.12.1998 р. за № 420 у вищих навчальних закладах освіти при підготовці фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється вивчення нормативних дисциплін «Основи охорони праці» та «Охорона праці в галузі». Адже, набувши необхідних знань з охорони праці, майбутні фахівці зможуть з меншим ризиком для себе та людей, які їх оточують, вирішувати складні виробничі завдання, зберігаючи при цьому здоров'я та працездатність.

Відповідно до навчального плану спеціальності 7.010103. Технологічна освіта на технологічних факультетах вищих педагогічних закладів освіти вивчається курс «Охорона праці в галузі». Ця дисципліна тісно пов’язана з іншими дисциплінами, що вивчаються студентами і, в першу чергу, з такими як безпека життєдіяльності, охорона праці, цивільна оборона, технологія конструкційних матеріалів, практикум у навчальних майстернях, різання матеріалів, основи виробництва, верстати і інструменти, деталі машин.

Практичні заняття з охорони праці спрямовані на формування у студентів знань, вмінь і навичок з питань охорони праці, з проблем фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії в галузі, безпеки технологічних процесів та обладнання, пожежної безпеки тощо.

 

 

 

Практична робота № 1

ЗАКОНОДАВЧІ ТА НОРМАТИВНІ АКТИ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Мета роботи:

1. Ознайомлення з основними законодавчими та нормативними актами у галузі охорони праці

2. Ознайомлення з основними положеннями Закону України «Про охорону праці»

1. Загальні відомості

Основні законодавчі та нормативні акти у галузі охорони праці

Законодавчими актами, що визначають основні положення про охорону праці, є загальні закони України, а також спеціальні законодавчі акти. До загальних законів, що визначають основні положення про охорону праці, належать: Конституція України, Закони України "Про охорону праці", "Про охорону здоров'я", "Про пожежну безпеку", "Про використання ядерної енергії та радіаційний захист", "Про цивільну оборону", "Про забезпечення сані­тарного та епідеміологічного благополуччя населення", "Про об'єкти під­вищеної небезпеки", "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", а також Кодекс законів про працю України (КЗпП). Спеціальними законодавчими актами в галузі охорони праці є Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП), міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці (ССБП), будівельні норми та правила (БНіП), санітарні норми (СН), правила технічної експлуатації електроустановок споживачів, правила техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів та інші нормативні документи.

В основному законі України - Конституції - питанням охорони праці присвячені статті 43, 45, 46.

У статті 43 Конституції України записано: "Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно вибирає, або на яку вільно погоджується", "Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом", "Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я робочих місцях забороняється".

Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій та виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

У тексті ст. 46 Конституції України вказано те, що громадяни України мають право на соціальний захист, зокрема право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з не залежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основоположним законодавчим документом у галузі охорони праці є Закон України "Про охорону праці", дія якого поширюється на всі під­приємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також на залучених до праці на цих підприємствах.

Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП) - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинності правових норм, обов'язкових для виконання. Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії ДНАОП можуть бути міжгалузевими або галузевими.

Державний міжгалузевий нормативний акт з охорони праці - це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації народного господарства України незалежно від їх відомчої (галузевої) належності та форм власності.

Державний галузевий нормативний акт з охорони праці - це ДНАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи, організації, що належать до певної галузі, незалежно від форми власності.

З метою машинного оброблення державні нормативні акти про охорону праці кодуються відповідно до структурних схем, наведених на рис. 1.1 та 1.2. Група для міжгалузевих нормативних актів має цифрове позначення залежно від державних органів, які їх затвердили. Наприклад: 0.00 - Держнаглядохоронпраці, 0.03 - Міністерство охорони здоров'я, 0.06 - Держстандарт. Група для галузевих нормативних актів має цифрове позначення відповідно до класифікатора, складеного на основі "загального класифікатора галузей народ­ного господарства" Мінстату України. Наприклад, 1.1.10 - електроенергетика, 1.3.10 - хімічна промисловість, 2.1.20 - тваринництво та птахівництво, 5.1.11 -залізничний транспорт, 7.1.10 - громадське харчування тощо.

 

Рис. 1.1. Схема кодування для міжгалузевих нормативних актів

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Схема кодування для галузевих нормативних актів

Види державних нормативних актів про охорону праці (в уніфікованій формі для однакового застосування) мають таке цифрове позначення: 1 - правила; 2 - ОСТи; 3 - норми; 4 - положення, статути; 5 - інструкції, керівництва, вказівки; 6 - рекомендації, вимоги; 7 - технічні умови безпеки; 8 -переліки, інше.

Державні нормативні акти (ДНАОП) необхідно відрізняти від відомчих документів з охорони праці (ВДОП), які можуть розроблятися на їх основі і затверджуються міністерствами, відомствами України або асоціаціями, концернами та об'єднаннями підприємств з метою конкретизації вимог ДНАОП залежно від специфіки галузі.

Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ) колишнього СРСР застосовуються на території України до їх заміни іншими нормативними документами, якщо вони не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до Угоди про співробітництво в галузі охорони праці, укладеної керівниками урядів держав СНД, стандарти ССБП надалі визнаються Україною як міждержавні стандарти за узгодженим переліком, що перегляд-даються в міру необхідності з урахуванням національного законодавства держав СНД та результатів спільної роботи, спрямованої на удосконалення Системи стандартів безпеки праці.

Вимоги щодо охорони праці регламентуються також Державними стан­дартами України з безпеки праці, будівельними нормами та правилами, санітарними нормами, правилами влаштування електроустановок (ПУЕ), нормами технологічного проектування та іншими нормативними актами, виходячи із сфери їх дії. Перелік основних нормативних актів з охорони праці наведено в державному реєстрі, виданому окремою книжкою Держнаглядохоронпраці (Реєстр ДНАОП). Зміни у Реєстрі ДНАОП публікують у журналі "Охорона праці". Одночасно їх вносять в банк даних автоматизованого інформаційного фонду ДНАОП, створеного також Держнаглядохоронпраці.

 

1.2. Закон України «Про охорону праці»

Закон України "Про охорону праці" в редакції від 21 листопада 2002 p., що набув чинності з 01.01.2003р., встановлює принципи державної політики у сфері охорони праці, гарантії права на охорону праці, регламентує структуру організації системи охорони праці, описує права та обов'язки роботодавців та найманих працівників, а також встановлює відповідальність за нестворення належних умов праці та забезпечення як промислової безпеки, так і дотримання вимог охорони праці на стадії проектування, будівництва (виготовлення) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва.

Закон "Про охорону праці" передбачає економічні методи управління охороною праці:

- створення фонду охорони праці підприємства;

- обов'язкове соціальне страхування працівників від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- збереження середнього заробітку працівника за період простою у випадку відмови працюючого від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я його самого або для людей, які його оточують, або для довкілля;

- виплату вихідної допомоги у випадку розірвання трудового договору за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує вимог законодавства або умов колективного договору з питань охорони праці;

- безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням та інші пільги і компенсації працівникам, які зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці;

- безплатну видачу працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, миючих та знешкоджувальних засобів для роботи в шкідливих та небезпечних умовах праці, а також під час робіт, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних за несприятливих температурних умов;

- відшкодування збитків працівникові у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (або його сім'ї у випадку смерті потерпілого), пов'язаних з виконанням трудових обов'язків, а також моральної шкоди.

Організаційно-технічні заходи та засоби покликані забезпечити такий рівень організації праці на підприємстві та такі технічні (інженерні) рішення з охорони праці для усього технологічного процесу, окремого обладнання, устаткування та інструментів, які б нейтралізували вплив на працівників небезпечних виробничих чинників або зменшували його до допустимих нормативних значень.

Організаційними заходами охорони праці є відповідна навченість робітників, чітке та своєчасне проведення інструктажів і контролю знань з охорони праці; наявність розроблених відповідно до вимог охорони праці регламентів проведення робіт та технологічних карт; правильне планування робочих місць, безпечне утримання проходів і проїздів; наукова організація праці; нагляд за роботою працівників; зручна робоча поза, правильне чергу­вання роботи й відпочинку згідно з КЗпП, відсутність фізичного та іншого перенапруження; застосування безпечних способів праці; дотримання встанов­леної послідовності технологічного процесу; справний стан засобів колектив­ного та індивідуального захисту; наявність відповідних знаків безпеки та ін.

Технічними заходами та засобами охорони праці є: застосування технічно досконалого та справного обладнання, інструментів і пристроїв, транспортних засобів, засобів колективного захисту (огороджень, блокування, сигналізації); використання за призначенням досконалих засобів індивідуаль­ного захисту (спецодягу, спецвзуття та засобів захисту органів дихання, рук, голови, обличчя, очей, органів слуху) тощо.

Санітарно-гігієнічні заходи передбачають попередження шкідливого впливу виробничих чинників на людину та дотримання допустимого рівня цих чинників на робочих місцях, а також забезпечення відповідності умов на робочих місцях вимогам нормативних документів.

Приміщення, обладнання, робочі місця та умови праці повинні від­повідати вимогам таких нормативних документів:

- розміри виробничих приміщень повинні відповідати вимогам СН 245-71 (Санитарные нормы проектирования промышленных предприятий) і ОНТП - 24-86 (Общесоюзные нормы технологического проектирования), а допоміжних - СНиП 2.09.04-87 (Строительные нормы и правила); наприклад,
об'єм виробничого приміщення на одного працівника повинен становити не менше 15 м3, а площа - 4.5 м2;

- робочі місця повинні організовуватись відповідно до ГОСТ 12.2.032 - 78, ГОСТ 12.2.033 - 78 та ін.;

- метеорологічні умови (температура, відносна вологість та рухливість повітря) у робочій зоні повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.1.005 - 88;

- концентрація шкідливих речовин у повітрі робочої зони (газо-, паро- або пилоподібних) не повинна перевищувати гранично допустимих концентрацій, встановлених ГОСТ 12.1.005-88;

- параметри виробничого освітлення (коефіцієнт природної освітленості, освітленість, показники освітленості та коефіцієнт пульсації при штучному освітленні) повинні відповідати вимогам СНиП 11—4-79;

- рівні шуму та вібрації не повинні перевищувати допустимих значень, встановлених ГОСТ 12.1.003-83 і "Санітарними нормами допустимих рівнів шуму на робочих місцях" (ДСанПіН № 3223-85);

- рівні звукового тиску ультразвуку не повинні перевищувати допустимих значень за ГОСТ 12.1.001-89, а інфразвуку - за СН № 2274-80;

- напруженості постійних електричних та магнітних полів на робочих місцях не повинні перевищувати допустимих значень відповідно до "Санітарно-гігієнічних норм допустимої напруженості електростатичного поля" № 1757-77 та гранично допустимих рівнів впливу постійних магнітних полів при роботі з магнітними пристроями та магнітними матеріалами № 1742-77;

- напруженості електричних та магнітних полів частотою 50 Гц не повинні перевищувати гранично допустимих напруженостей за ГОСТ 12.1.002-84 – для електростатичних полів та гранично допустимих рівнів впливу магнітних полів частотою 50 Гц - для магнітних полів;

- параметри електромагнітних випромінювань радіочастотного діапазону не повинні перевищувати допустимих значень, встановлених ГОСТ 12.1.006-84 та "Санітарними нормами і правилами при роботі з джерелами електромагнітних полів високих, ультрависоких та надвисоких частот" ДСанПіН 3.3.2-007-98;

- щільності потоку енергії інфрачервоних та ультрафіолетових випромінювань не повинні перевищувати допустимих значень, встановлених ГОСТ 12.1.005-88 і "Санітарними нормами мікроклімату виробничих приміщень" № 4086-86 для інфрачервоних випромінювань та Гігієнічними вимогами до конструювання і експлуатації установок з штучними джерелами ультрафіолетового випромінювання для люмінесцентного контролю якості і промислових виробів" - для ультрафіолетових випромінювань;

- рівні лазерних випромінювань не повинні перевищувати гранично допустимих значень за СНиП 2392-81;

- потужності експозиційних доз неіонізуючого рентгенівського випромінювання не повинні перевищувати норм, встановлених ГОСТ 12.2.006-83 та "Санітарними правилами роботи з джерелами використовуваного рентгенівського випромінювання".

Послідовність виконання роботи

1. Використовуючи навчальну та методичну літературу, а також методичні рекомендації до виконання практичної роботи ознайомитися з:

а) основними питаннями охорони праці;

б) основними законодавчими і нормативними актами у галузі охорони праці.

в) основними розділами закону України «Про охорону праці» (додаток Д1).

3. Відповісти на контрольні питання.

 

Матеріальне оснащення

 

1. Методичні рекомендації до виконання практичної роботи.

2. Навчально-методична література, довідники, стандарти, закони.

Контрольні питання

1. Значення питання і вивчення охорони праці з соціального та економічного поглядів.

2. Дайте визначення основних понять і термінів в галузі охорони праці.

3. Мета вивчення комплексу дисциплін, пов'язаних з охороною праці та безпекою життєдіяльності.

4. З яких розділів складається дисципліна "Основи охорони праці"?

5. Які законодавчі та нормативні акти визначають основні положення з питань охорони праці?

6. Які основні положення Закону України "Про охорону праці"?

7. Назвіть засоби та заходи для створення здорових та безпечних умов праці.

8. Назвіть основні нормативні документи, які встановлюють вимоги щодо вибору приміщення, організації робочих місць та умов праці на підприємствах.

9. З якою метою і як роботодавець забезпечує функціонування системи управ­ління охороною праці?

10. Дайте визначення системи управління охороною праці та охарактеризуйте завдання СУОП.

11. Які органи здійснюють державне управління охороною праці?

12. Назвіть структури, які відповідають за СУОП з боку роботодавців та найманих працівників.

13. Як проводиться навчання працівників з питань охорони праці?

14. Як здійснюється стимулювання керівництва і координація робіт з охорони праці?

15. У чому полягає контроль, облік і аналіз стану охорони праці на виробництві?

16. Як відбувається атестація та паспортизація робочих місць за умовами праці на виробництві?

17. Визначення системи управління охороною праці (СУОП). Як здійснюється управління охороною праці на галузевому рівні?

18. Основні функції управління охороною праці в галузі.

19. Завдання і права обласної державної інспекції праці.

 

Література

1. Батлук В.А. Охорона праці: Навч. посібник /В.А. Батлук, М.П. Кулик, Р.А. Яцюк. –Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2009. – 360 с

2. Гандзюк М.П. Основи охорони праці: Підручник / М.П. Гандзюк, Є.П. Желібо, М.О. Халімовський. За ред.. М.Л. Гандзюка. – К.: Каравела, 2008, - 384 с.

3. Закон України про охорону праці /Введено в дію 24 листопада 1992 р. згідно з постановою ВРУ від 14.10. 1992 р.№ 2695-ХІІ. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во, 2009 (зі змінами і доповненнями).

4. Катренко Л.А. Охорона праці в галузі освіти: Навч. посіб. / Катренко Л.А., Пістун І.П. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2004. – 304 с.

ДОДАТОК Д1

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про охорону праці

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 49, ст.668)

{ Вводиться в дію Постановою ВР N 2695-XII (2695-12) від 14.10.92, ВВР, 1992, N 49, ст.669

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами N 196/96-ВР від 15.05.96, ВВР, 1996, N 31, ст. 145 N 783-XIV (783-14) від 30.06.99, ВВР, 1999, N 34, ст.274 - редакція набирає чинності одночасно з набранням чинності
Законом про Державний бюджет України на 2000 рік }

{ В редакції Закону N 229-IV (229-15) від 21.11.2002, ВВР, 2003, N 2, ст.10 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами N 1331-IV (1331-15) від 25.11.2003, ВВР, 2004, N 14, ст.205 N 1344-IV (1344-15) від 27.11.2003, ВВР, 2004, N 17-18, ст.250 N 2285-IV (2285-15) від 23.12.2004, ВВР, 2005, N 7-8, ст.162 N 2505-IV (2505-15) від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19, ст.267
N 3108-IV (3108-15) від 17.11.2005, ВВР, 2006, N 1, ст.18

N 1026-V (1026-16) від 16.05.2007, ВВР, 2007, N 34, ст.444
N 345-VI (345-17) від 02.09.2008, ВВР, 2008, N 42-43, ст.293 }

Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації
конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у
процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови
праці, регулює за участю відповідних органів державної влади
відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни
праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок
організації охорони праці в Україні.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення понять і термінів

 

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на
збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі
трудової діяльності.

Роботодавець - власник підприємства, установи, організації
або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду
діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує
найману працю.

Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації,
установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим
договором (контрактом).

Стаття 2. Сфера дії Закону

 

Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних
осіб, які відповідно до законодавства використовують найману
працю, та на всіх працюючих.

 

Стаття 3. Законодавство про охорону праці

Законодавство про охорону праці складається з цього Закону,
Кодексу законів про працю України (322-08), Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" (1105-14) та прийнятих
відповідно до них нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого
надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці,
застосовуються норми міжнародного договору.

Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці

Державна політика в галузі охорони праці визначається
відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) Верховною Радою
України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових
умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним
захворюванням.
Державна політика в галузі охорони праці базується на
принципах:
- пріоритету життя і здоров'я працівників, повної
відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і
здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення
суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

- комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі
загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання
та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики,
досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;
- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди
особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань;
- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх
підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від
форм власності та видів діяльності;
- адаптації трудових процесів до можливостей працівника з
урахуванням його здоров'я та психологічного стану;
- використання економічних методів управління охороною праці,
участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці,
залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі,
отримання яких не суперечить законодавству;

- інформування населення, проведення навчання, професійної
підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони
праці;
- забезпечення координації діяльності органів державної влади,
установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми
охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
- використання світового досвіду організації роботи щодо
поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Розділ II. ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ОХОРОНУ ПРАЦІ

 

Стаття 5. Права на охорону праці під час укладання трудового
договору

Умови трудового договору не можуть містити положень, що
суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони
праці.
Під час укладання трудового договору роботодавець повинен
проінформувати працівника під розписку про умови праці та про
наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих
виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу
на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за
роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного
договору.
Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним
висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання
робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного
добору, допускаються особи за наявності висновку
психофізіологічної експертизи. Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

 

Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботи

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних
процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів
виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту,
що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо
створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи
здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого
середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої
ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони
праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої
він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці
(якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також
страхового експерта з охорони праці.

За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається
середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним
бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань.
У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі,
передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного
заробітку.
Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного
висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен
перевести за згодою працівника на таку роботу на термін,
зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити
скорочений робочий день та організувати проведення навчання
працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці,
окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником
зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.