На дошці слайд «Допоки є Шевченка мова, то доти Україна є…»
Учні читають поезії:
1. В землі віки лежала мова
І врешті вибилась на світ.
О, мово, ночі колискова!
Прийми мій радісний привіт.
Навік пройшла пора безславна…
Цвіти і сяй, моя державна…
2. Безсмертна… вічна рідна мова,
Дзвінкі і чисті голоси.
Так, мова – це душі основа,
Мірило честі і краси.
3. А скільки болю і потали!
Її міняли на іржу,
Віками в ланцюгах тримали,
Нав’язуючи нам чужу.
4. У душі сіяли зневіру
В Союзі зневажань і пут.
За неї слали до Сибіру
І розпинали гордих тут.
5. Вона безсмертна! Є і буде,
В її словах є дух весни!
І якщо десь зблудили люди,
То винні, вірте, не вони.
6. Слова – вони чіткі, як військо.
В глибинах їх немає меж.
Я мову польську і російську
По-людськи поважаю теж.
7. … Вона – господарка чудова,
Себе в оренду не здає,
Допоки є Шевченка мова,
То доти Україна є!
8. Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісне в стоголоссі трав,
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке колись Шевченко покохав.
9. Ти все знесла: насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та, сповнена любові і відваги,
З-за грат летіла птахом до людей.
10. Ти – наш вогонь по темнім полі битви,
Невинна кров пролита в боротьбі,
Тебе вкладемо тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі.
11. Чого ви плачете, тополі?
Чи від образи, чи від болю,
Чи, може, з вітром сперечались?
Чи, може, з полем покохались?
Чому засмучена калина?
Немов заручена дівчина,
Зелені віти нахилила
І листя росами умила…
Куди полинули лелеки?
У теплий край, у край далекий…
Несіть, лелеченьки, на крилах
Найкращу пісню з України…
12. У кожнім чужинецькім слові
Є вирок українській мові.
Якщо її у нас не буде,
То нас історія забуде.
Гей, люди, чом же наша мова,
Така шляхетна й гонорова,
Тремтіти має, наче сарна,
Як мчить за нею ціла псарня?
13. Бо українська диво-мова –
Похідний марш і колискова,
І жайвір під травневим сонцем,
Щедрівка в батька під віконцем,
Гірських потоків дзюркотання,
І соловейкове лящання,
І шелест жита і пшениці,
В ній ритм дощу і громовиці.
14. У нашій українській мові
Живе освідчення в любові,
І люта ненависть до ката,
Погорда й гнів до ренегата,
Поезія степів і моря,
Жага незвіданих просторів,
Державний Гімн і спів молитви,
І гук війни і скрегіт бритви.
15. В ній – наша доля в зло закута,
І клич Дніпрового могуття,
І духу нашого твердиня,
Краси скарбниця і святиня,
Що працю осява й дозвілля
У свята наші і весілля,
Сторожева несхитна вежа,
І єдність нашого безмежжя.
На дошці слайд «Не цурайтесь, люди, мови, не цурайтесь роду…»
Учень 1:
Споконвіку в держави, у нації
Стало добрим законом, панове:
Жить не може людина у Франції
І не знати французької мови.
То вода для людини для спраглої,
Джерело життєдайне, чудове.
Жить не може людина у Англії
І не знати англійської мови.
В кожній мові – квітіння конвалії,
Гуркіт грому і гомін діброви.
Жить не може людина в Італіі
І не знать італійської мови.
Із колиски до миті останньої
Є в людей розуміння здорове:
Жить не може людина в Іспанії
І не знати іспанської мови.
Учень 2:
Хай слова вирізняються в реченні,
Як зерно, а не жмуття полови.
Жить не може людина в Туреччині
І не знати турецької мови.
Може, в мене поняття і спрощені,
Та тримаюсь такої основи:
Жить не може людина в Угорщині
І не знати угорської мови.
Жить не може Норвегії, Швеції,
У Румунії, коло Молдови,
У Німеччині, в Польщі, у Греції
І не знати державної мови.
Тож думки пропливають, як тіні,
В далину, в безгоміння Дніпрове:
Ні! Не можемо жить в Україні
І не знати вкраїнської мови.
Учень 3:
Так, рідна мова – це душа народу,
Його поезія і пісня, і казки.
Оспівує він нею всю природу,
Несе в своєму серці залюбки.
Бо в ній усе – і рушники з квітками,
І хліб та сіль, як гості на поріг.
Й свята Мадонна – мати з діточками,
І Матір Божа – вічний оберіг.
І верби, що схилилися на воду,
Калини цвіт, дівочий ніжний спів
Все те найкраще, що в душі народу,
Про що віками мріяв, що любив.
Учень 4:
В садку вишневім засміялась хата,
З дитям за руку – мати молода…
О! Мово рідна, щира і багата –
Потрібна, як повітря і вода!
Як хліб і сіль, як росяне світання.
В тобі живуть такі п’янкі слова!
Любов і добрість, трепетне кохання,
Ти вічна, мово, щира і жива!
Учень 5:
Велична, щедра і прекрасна мова,
Прозора й чиста, як гірська вода.
Це України мова барвінкова,
Така багата й вічно молода.
Учень 6:
Слова, слова… Вони в собі всі різні:
Тривожні й тихі, радісні й сумні,
Є терпеливі, є жорстокі й грізні,
Лукаві й чесні, мудрі і смішні…
Знайди те слово – вічне і земне.
За часом час нам світ перестилає.
Минуще все. Лиш слово не мине
І та любов, що смертю смерть здолає.
Учень 7:
Ти потрібна мені, як вода у пустелі,
Ти потрібна мені, як вогонь Прометеїв,
Ти потрібна мені, як повітря, як сонце,
Ти потрібна мені, як на волю віконце.
Бо без тебе я – раб без родини, без долі,
Бо без тебе я – прах, що розвіють у полі.
І люблю я тебе, твою пісню і слово,
І не зраджу тебе, материнськая мово.
Ти потрібна мені…
Учень 8:
Не цурайтесь мови, люди, рідного джерельця.
Хай вона струмочком буде, хай дійде до серця.
Хай вона в піснях лунає кожен день і свято.
Соловейком хай співає в українській хаті.
Бо ж така багата, українська мова,
Неповторна і крилата, і така чудова!
Учень 9:
І цвіте у ній кохання, рушники з квітками.
Мрії наші і бажання, верби над ставками.
Найрідніше, сокровенне, найдорожче в світі.
І святкове, і буденне, в ній – батьки і діти.
Не цурайтесь, люди, мови, не цурайтесь роду.
Як зачахне рідне слово, не буде народу.
На дошці слайд «Стаємо перед Тобою на коліна…»
Ведуча 1:
Мово! Пресвятая Богородице мого народу! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.
Ведуча 2:
Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас грішних й не ховайся… повернися до нашої хати, звідки Тебе вигнано, вернися до нашого краю… Забуяй вічним і віщим Словом від лісів до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю, Русь-Україну, возвелич, порятуй народ її на віки! Амінь.
Учень 1:
…Ви чуєте, згадали знову
Про нашу українську мову?
Учень 2:
Любіте нашу рідну мову,
Беріть до зброї гостре слово.
Учень 3:
Ні. Не забули ще слов’яни
Шевченка заклик полум’яний.
Учень 4:
О милозвучна наша мово!
О пісне мами колискова!
Тараса невмируще слово.
О рідна українська мово!
Ведуча 1:
Друзі! Простуймо світом гордо й незалежно, знаймо, що ми діти вільної України, багатостраждальної, але роботящої і доброї, щирої нашої Батьківщини. Вона одна у нас, як мати. І від нас усіх залежить, якою вона буде, наша мила Вітчизна. Любімо свою мову, свій милий край, свою Україну.
Ведуча 2:
Замисліться. Ніхто не прийде наводити нам лад у нашій хаті. Ми мусимо це зробити самі, власними зусиллями. Пам’ятайте. Мовні обов’язки написані для нас, українців. Поки буде жити українська мова, буде існувати українська нація, бо мова – дух народу.
Дякуємо всім за увагу. До нових зустрічей.
