Крізь мудрості праглибину.
«Допоки є Шевченка мова,
то доти Україна є…»
Тема: «Допоки є Шевченка мова, то доти Україна є…»
(виховний захід до Дня української писемності та мови)
Мета: поглибити знання учнів про історію виникнення і становлення письма, історію українського правопису;
виховувати почуття національної гідності: поваги до народу, його історії, любові до рідної української мови.
Обладнання: портрет Нестора-Літописця, слайди.
Епіграф: «Нове життя нового прагне слова»
Хід заходу
Слово вчителя:
У нас сьогодні свято мови, -
В колисці гойданій та скупаній в росі.
У нас сьогодні свято слова –
Зручніш влаштовуйтеся гості всі.
О мово солов”їна, калинова!
Яких іще нам слів дібрати?
Джерельна, чиста, світанкова –
Тебе ми вічно будем шанувати.
Тебе ми з першим звуком полюбили,
Бо ж колискові мамині пісні
Великої любові нас навчили
До мови рідної й землі.
Без тебе ми не уявляємо і днини,
Без тебе як нам жити і радіти?
Ми зробимо усе для України,
Щоб мові вічно і цвісти, і жити.
Шановні гості. Сьогодні учні 7-их класів насмілилися запросити Вас на свято, приурочене Дню української писемності та мови. На цьому святі ми зустрінемося із прадідами нашими – славним Нестором-Літописцем, завдяки якому більше можемо дізнатись про нашу славну державу, незабутніми Кирилом і Мефодієм – братами-засновниками нашого письма. І, звичайно, згадаємо історію становлення нашої державної мови – української.
Учень 1:
О, рідна мово, тиха пристане,
Як підійти, звідкіль почать?
Усе спокійне, наче приспане, -
І літери, й слова мовчать.
О, рідна мово, тиха пристане,
Додай нам, грішним, талану
Відкрити абеткові істини
Крізь мудрості праглибину.
Учень 2:
Мова колискова, як весняна річечка жива,
Пробудилась українська мова, відродились батькові слова:
«Сад вишневий, хата, гай, криниця,
Шлях чумацький, голубі дощі»,
Мов солодкі пахощі живиці, незбагненна радість на душі.
На мультимедійній дошці слайди із зображенням Нестора-Літописця, «Повісті минулих літ»
Ведуча 1:
9 листопада, у День Преподобного Нестора-Літописця ми відзначаємо день української писемності та мови. І це закономірно. Адже українська земля народила сина, який усвідомлював значення всього, що відбувалося на ній, прагнув зберегти національну пам”ять з вірою в те, що її не розгублять, а примножать нащадки.
Ведуча 2:
Нестор-Літописець стояв біля витоків української писемності, збирав відомості про походження свого рідного Києва, його засновників, розповідав про події, що відбувалися на його очах.
Ведуча 3:
6 листопада 1997 року, до тисячоліття писемності, Президент України Леонід Данилович Кучма підписав Указ про відзначення цього свята. З цього часу щороку в Україні проводять масові заходи по відзначенню цієї події.
Нестор (сидячи за столом запалює свічку):
Тягар робочих літ наляг мені на плечі.
Стих безтурботний сміх і споважніли речі,
І голос чую скрізь настирливо дзвінкий:
«Лукавий наймите, а де ж доробок твій?
Де плід твоїх трудів і творчості твоєї?
Чи ж добре ти робив над власною ріллею?
Чи встигнеш, поки день, скінчить свої жнива?»
Як гірко слухати ці навісні слова,
І як не заздрить вам і молодості вашій –
Цій сповненій вина і не надпитій чаші,
Цій гострій свіжості передсвітних годин,
Цій смужечці зорі над білим сном долин!
Ведуча 1: (під легку музику)
Тоскно в темній келії Нестора. Лиш блистаниці під іконою жевріють тьмяним світлом, прорізують густу тьму осінньої ночі, що виповнила витали ще. Тиша важко увійшла в душу. Очистила мислі від чужих слів, облич, рухів…
Ведуча 2:
І вже котилося перед очима вічне коло – невтомного сонця-світила. І спинався на плече золотий дощ осені… Дивна вона, краса земна…Світить крізь пітьму і крізь роки, задля неї хочеться жити.
Ведуча 3:
Писати чи не писати про свої розмисли гріховні… про жадання честолюбне… про свій хронограф, який би став наукою доблесті усій землі. Єдине зухвале бажання має Нестор-книжник: поставити народ Руський на один кон з іншими великими народами і просвіщеними… Так буде! Так він зробить…
Нестор, виводячи пером: (слайд)
«Повість временних літ Нестора-чорноризця Феодосієва монастиря Печерського… Откуду пішла Руська земля і хто в ній почав первіє княжить…»
«Се начнем повість сію…»
Ведуча 1: (під легку музику)
За мурами келії спливала туманна осіння ніч літа 6602 року від сотворення світу і 1904 від народження Христа… Нестор почав заново зводити новий літописний звід во славу будучини свого народу…
Ведуча 2:
Буде тут і писання Великого Никона, залишаться і чесні та сумні слова ігумена Івана. Але найпаче прославить себе Нестор тим, що вперше покаже коріння свого роду, що впише зібрані за багато літ старі свідчення – і про старого Кия, і про походи князів на Царгород, на Хозарію, і про великість душі народу свого…
Учень 1:
Як довго ждали ми своєї волі слова!
І ось воно співа, бринить,
Бринить, співає наша мова,
Чарує, тішить і п’янить.
Як довго ждали ми…
Учень 2:
Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг,
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли і сам стоять не міг.
Як довго ждали ми…
На дошці слайди із зображенням братів Кирила і Мефодія
Кирило і Мефодій. Розмова:
Кирило:
Брате, сьогодні бачив дивний сон:
Те дерево, що в нас в саду росте,
Пожовклим вкрилось листям,
Не плодородить більше, не цвіте.
Аж ось велику хмару гонить,
Цілющою водою напуває,
Як червом з часом точене коріння,
І кожна гілка знову оживає.
Мефодій:
Господь послав тобі щасливий знак.
Те дерево - народ, що б’ють негоди.
Вода – слова, що батько передав,
Як скарб, своєму сину, душу в душу
Усі жалі й надії, радість, сум,
Старовини забутої герої –
В мелодіях казок, легенд і дум.
Давно вже думав я, що нам, мій брате,
Не треба долі кращої, ніж та,
Щоб людям добрим праведно служити.
Я хочу, друже, вкласти у письмо,
Те слово, що звеличує народ,
Знайти для звуків літери такі,
Щоб були гідні духу їх висот.
Кирило:
Чудова в тебе думка, ми разом
Для цих людей абетку укладем.
Хай дні минають. Хай чийсь блудний син
Цілющу воду в книгах віднайде.
На дошці слайд «Історія нашої писемності»
(Слова учнів під легку музику):
Учень 1:
Перегортаю сторінки в минуле і пильно придивляюсь до Вас, мої прапрадіди. Які Ви були у той далекий історичний час? Засівали ниву, боронились за волю, за життя…
Учень 2:
У пісню біль і радість виливали,
Плекали мову, як мале дитя…
Учень 3:
Тож звернемося до історії нашої писемності. Кожен народ іде своїм шляхом до її створення. Та етапи розвитку письма в усіх народів земної кулі приблизно одинакові.
Учень 4:
Наші літери створив понад тисячу років тому болгарський священик, вчений і просвітитель Кирило разом зі своїм братом Мефодієм. За походженням Кирило та Мефодій були напівгреками, напівслов’янами: мати – гречанка, батько – болгарин.
Учень 5:
Скориставшись візантійським алфавітом, вони створили два письма. У першому, глаголиці, літери були дуже схожі між собою, химерно закручені, нагадували ієрогліфи, писати ними було нелегко. Глаголиця мала 38 букв.
Учень 6:
Довелося Кирилу придумати інші значки, які були прості та зручні і писалися швидко. Цей алфавіт назвали кирилицею. Кирилиця складалася з 43 букв.
Учень 7:
Так склалася доля, що найперші книжки, надруковані кирилицею, серед цілого слов’янства були українські. Перший друкар українських книжок був німець Швайпольд Фіоль.
Учень 8:
З часу друку перших книг українською мовою пройде трохи більше 200 років, і російський цар Петро 1 накладе заборону на друкування українських книг. З цього часу починається важкий, усіяний колючими тернами шлях нашої мови.
Учень 9:
Що тобі суджено, мовонько-мово, -
Тріумф безсмертя, чи смерч забуття?
Чи тебе вдягнуть у шати любові,
Чи розіпнуть, як Ісуса Христа?
Учень 10:
Матимеш друзів – відважних і щирих,
Чи фарисеї тебе продадуть,
Ті, що сказившись од власного жиру,
В очі сміються, поза очі – б’ють?!
Учень 11:
Що тобі суджено, мовонько-мово?
Квіте мій, смутку мій, радість моя?
Чи тебе вдягнуть у шати любові,
Чи розіпнуть, як Ісуса Христа?
Ведуча:
Нагадаємо, яких тяжких поневірянь зазнала на своєму шляху рідна мова.
(Дві учениці зачитують життєпис української мови)
На дошці – слайди: «Життєпис української мови»
