Наука адміністративного права.

Наука адміністративного права покликана аналізувати суспільні відносини у сфері державного управління і систему норм, які регулюють їх (адміністративно-правові норми), досліджувати і узагальнювати закономірності правового регулювання організації і діяльності апарату державного управління. Вона також вивчає правовий статус суб'єктів і об'єктів виконавчої влади, правові форми і методи державного управління, способи забезпечення державної дисципліни і законності в управлінській діяльності, розробляє наукові проблеми, пов'язані з удосконаленням адміністративно-правових інститутів загального, галузевого і міжгалузевого управління.

Розвиток науки адміністративного права слід розглядати на загальному фоні розвитку держави і права.

В перші роки радянської влади адміністративним правом займалися учениє-адміністратівісти, наукові погляди і позиції яких формувалися в дореволюційний час, коли практика державного управління і нормативна база його регулювання ще тільки складалися. Це ускладнювало їх наукову розробку.

Перший підручник по адміністративному праву (автор — А. Елістратов) виданий в 1922 р., але його зміст не розкриває діяльності державного апарату того часу.

Впродовж 1922-1929 рр. В. Кобалевский і О. Евтихеев опублікували ряд наукових робіт. У 1925-1929 рр. в Харкові вийшли їх підручники по радянському адміністративному праву. Інформація про розвиток науки адміністративного права розміщувалася і в журналах, наприклад, таких, як «Адміністративний вісник», «Революція має» рацію і др.

На початку 30-х років наукові дослідження адміністративно-правових проблем практично припинилися, припинилося також вивчення предмету «Адміністративне право» у вищих учбових закладах. Це пояснювалося тим, що в умовах того часу управління здійснювалося шляхом організаційного впливу без використання правових форм і методів.

Таким чином, наука адміністративного права пережила ідейну і кадрову кризи. Але слід враховувати і об'єктивні чинники: до 1936 р. в СРСР управління не було чітко відмежоване від інших видів державної діяльності — ні за Конституцією, ні фактично. Виконкоми в період між з'їздами Рад мали владу і управляли, а Раднаркоми належали до законодавчих органів. За таких умов важкого було виділити управлінську діяльність як самостійний об'єкт вивчення, відокремити управлінський апарат від інших ланок державного апарату.

Розвиток науки адміністративного права активізувався після ухвалення в 1936 р. Конституції СРСР. У ній чітко визначалися органи державного управління, форми їх діяльності, в деяких статтях розкривався зміст їх виконавчої і розпорядливої діяльності, встановлювався підзаконний характер всіх актів управління, закріплювалися організація і повноваження місцевих органів галузевого управління, основи адміністративно-правового статусу громадян.

У 1938 р. відбулася I Всесоюзна нарада по питаннях науки радянської держави і права, яке ухвалило рішення відновити науку адміністративного права і поставило завдання розробити питання про об'єм повноважень органів державного управління, вивчити методи управління економікою, соціально-культурним будівництвом і ін. Активізувалася і підготовка учених-адміністратівістов.

У 1940 р. був виданий підручник по адміністративному праву, підготовлений І. Анановим, Л. Генкиним, Би. Ландау, К. Солнцевым і ін. У нім автори досить широко визначили предмет науки адміністративного права — через розкриття поняття виконавчо-розпорядчої діяльності, сформулювали основні принципи радянського державного управління, визначили систему науки, розкрили систему адміністративного права, що складається із Загальної і Особливої частин, головні інститути.

В роки Великої Вітчизняної війни у сфері науки адміністративного права і адміністративного законодавства розроблялися проблеми, викликані умовами військового часу.

У післявоєнний період значний внесок до розвитку науки адміністративного права внесли такі учені, як А. Лунев, М. Студеникін, Ю. Козлів, В. Манохин, А. Алехин, В. Власов, Ц. Ямпольськая, Р. Петров, Д. Бахрах і ін. У їх роботах були висвітлені питання про суть державного управління, особливості адміністративно-правових відносин, їх суб'єктів, державної служби, вдосконаленні діяльності виконавчо-розпорядчих органів, зміцненні законності і державної дисципліни. Головними для учених-адміністратівістов були проблеми вдосконалення системи органів управління, чіткого розмежування компетенції між ними, підвищення відповідальності кожного органу і посадової особи за доручену справу, розширення прав громадян і посилення їх гарантій і ін.

Після Великої Вітчизняної війни увага учених була зосереджена на проблемах підготовки єдиного законодавчого акту по адміністративному праву. На жаль, ця робота не мала успіху, тому законодавець пішов іншим шляхом — здійснив кодифікування правових розпоряджень, які регулюють відносини окремих інститутів адміністративного права. Були прийняті КОАП, Основи законодавства України про культуру і інші акти.

В Україні адміністративне право викладалося як до, так і після 1917 р. У учбовому плані 1921-1922 рр. Харківського інституту народного господарства на юридичному факультеті воно читалося за фахом «Адміністратівісти» як одна з головних дисциплін.

У розвиток адміністративного права в Україні в післявоєнний період істотний внесок внесли І. Пахомов, А. Клюшніченко, А. Бандурка, В. Опришко, І. Голосніченко, Л. Коваль, В. Аверьянов, В. Квіток, А. Селіванов, З. Кивалов, Е. Додин і ін., а також профессори Харківського юридичного інституту О. Якуба і Р. Павлівський, які брали участь в підготовці законодавства про адміністративні правопорушення, наукові розробки проблем державного управління, діяльності місцевих органів державного управління, адміністративної відповідальності. У 1975 р. О. Якуба видала підручник «Радянське адміністративне право (Загальна частина)». У 1986 р. під редакцією Р. Павловского вийшов підручник «Радянське адміністративне право».

Сучасна українська наука адміністра­ тивного права.

Адміністративне право є не тільки самостійною галуззю права, а й однією з основних галузей юридичних знань зі своїм чітко окресленим предметом дослідження.
Наука адміністративного права — це галузева юридична наука, предметом дослідження якої є комплекс організаційно-правових проблем, пов'язаних із здійсненням державою повноважень виконавчої влади та завдань і функцій державного управління. Поняття науки адміністративного права ширше за поняття адміністративного права як галузі права. Наука адміністративного права вивчає не тільки адміністративно-правові норми і відносини у сфері державного управління, а й аналізує практику застосування чинного законодавства. Вона досліджує:

- адміністративно-правові інститути та їх співвідношення;

- проблеми систематизації та кодифікації адміністративного права;

- правовий статус суб'єктів адміністративного права, їх права і обов'язки, адміністративні процедури та проблеми адміністративного процесу й адміністративної юрисдикції;

- засоби забезпечення і зміцнення режиму законності, дисципліни та відповідальності у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності;

- взаємозв'язок адміністративного права з іншими галузями правової системи;

- етапи історичного розвитку галузі адміністративного права, шляхи його подальшого вдосконалення;

- досвід адміністративно-правового регулювання і досягнення зарубіжної правової науки.
Отже, зміст науки адміністративного права охоплює ширше коло проблем, хоча системи науки адміністративного права і відповідної галузі права в основному співпадають. Головне призначення науки адміністративного права — розробка наукових висновків, рекомендацій і конкретних пропозицій щодо вдосконалення та посилення ефективності діючих адміністративно-правових норм і відповідних правових інститутів, що врешті-решт безпосередньо впливає на ефективність державно-управлінської діяльності. В цьому виявляється активний вплив адміністративно-правової науки на розвиток адміністративного права як галузі права.

У наукових дослідженнях у галузі адміністративного права використовуються загальнонаукові та конкретно-наукові методи досліджень, і передусім системний та структурно-функціональний аналіз управлінсько-правових явищ, соціологічний метод, наукові експерименти. Визначальний вплив на розвиток науки адміністративного права справляє загальна теорія держави і права, наука конституційного (державного) права.
За роки незалежності України було радикально переглянуто теоретичні та методологічні основи науки адміністративного права з урахуванням політичної, економічної, соціальної і правової природи Української держави, об'єктивних закономірностей і тенденцій її історичного розвитку.

Нова доктрина адміністративного права безпосередньо впливає на процес реформування адміністративного права як галузі права. Ця доктрина базується на визнанні якісно нової ролі держави у взаємовідносинах з громадянами — не панування, а служіння їм. Конституція України (ст. 3) проголошує: “Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави”.

Роки незалежності України характеризуються певним розвитком вітчизняної науки адміністративного права. Було видано ґрунтовні дослідження з багатьох проблем науки. В центрі уваги українських адміністративістів стояли теоретичні та методологічні проблеми науки, що дістало відображення у низці монографічних праць. Важливим показником розвитку української науки адміністративного права є видання нових підручників з адміністративного права.

Значний вплив на розробку теорії адміністративного права справили наукові доробки в галузі теорії держави і права, конституційного права, теорії державного управління, цивілістики.

Зрозуміло, що не всі зазначені дослідження рівноцінні за своїм науковим потенціалом, але вони значно збагатили українську правову науку й сприяли розробці методологічних і теоретичних основ науки адміністративного права.