Зміст загальних принципів.

Загальні принципи українського адміністративного права закріплені в Конституції України, конкретизуються і розвиваються в законодавчих та інших нормативно-правових актах. До цих принципів можна віднести:

- принцип законності;

- принцип пріоритету прав та свобод людини і громадянина;

- принцип рівності громадян перед законом;

- принцип демократизму нормотворчості й реалізації права;

- принцип взаємної відповідальності держави і людини;

- принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою і людиною.
Принцип законності слід розглядати як утвердження верховенства вимог і положень Конституції та законів України в ході адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. У французькому адміністративному праві принцип законності в загальній формі визначається як зв'язаність адміністрації законом. Цей принцип складається з двох елементів: обов'язку діяти відповідно до закону й обов'язку виявляти ініціативу для забезпечення виконання закону. Тобто законність полягає в сукупності обов'язків, дозволів і заборон. Однак такий підхід до розуміння суті законності видається однобічним і вузьким.

Сучасна вітчизняна теорія адміністративного права стоїть на позиції ширшого тлумачення змісту цього принципу, що зумовлено демократизацією суспільних процесів, зміною природи самих нормативних актів, їх застосування, а також правосвідомості.

Принцип законності означає, що всі органи виконавчої влади, як й інші державні органи, утворюються відповідно до закону, який також наділяє їх відповідними повноваженнями. Не може бути повноважень поза законом. Окрім цього, надалі повноваження повинні здійснюватися у межах і в спосіб, визначені законом. Тобто рішення і дії мають бути пройняті ідеологією панування законності при неухильному дотриманні прав і свобод громадян, законних інтересів усіх учасників адміністративних правовідносин.
Водночас цей принцип не можна тлумачити однобічно — лише щодо державних органів. Він стосується також громадян, які щоденно стикаються з цими органами. Щодо них громадяни повинні бути лояльними, сумлінно виконувати покладені на них правом обов'язки. І це лише основні елементи принципу законності.

Принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина випливає з положень ст. З Конституції України: людина, її життя і здоров'я, честь і гідність є найвищою соціальною цінністю. Цей важливий принцип зумовлює такий характер взаємовідносин людини і держави, за якого остання повинна спрямовувати свою діяльність на втілення в життя конституційних прав і свобод громадян. Тобто принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина полягає у створенні таких умов, за яких кожна особа могла б самостверджуватись як гідний член суспільства.

Принцип рівності громадян перед законом виявляється в тому, що не може бути жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних переконань, соціального походження та іншими ознаками. Всі громадяни мають рівні права й обов'язки у сфері адміністративно-правових відносин: право на державну службу, на освіту, обов'язок відповідати за адміністративні правопорушення. Цей принцип має забезпечувати однакові “стартові” умови кожному громадянину для самореалізації в суспільстві.
Принцип демократизму нормотворчості та реалізації права виявляється в можливості громадян як безпосередньо, так і через своїх представників, різні організації брати участь у формуванні правової політики, в управлінні справами держави. Демократизм виявляється в розширенні повноважень органів місцевого самоврядування. Його можна вважати формою забезпечення прав і свобод громадян і одночасно методом управління й пошуку компромісу, поєднання свободи та порядку в дотриманні прав і свобод громадян.
Принцип взаємної відповідальності держави і людини означає, що держава і особа пов'язані взаємно кореспондуючими правами і обов'язками. Порушення однією із сторін своїх адміністративно-правових обов'язків тягне за собою юридичну відповідальність. Зокрема, держава зобов'язана відшкодувати людині завдану їй матеріальну і моральну шкоду (ст. 56 Конституції України).

Принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою і людиною — це “дух” законів і всієї системи адміністративного законодавства, яким мають бути пройняті норми адміністративного права, що закріплюють відносини між суспільством, державою і людиною. Він виявляється передусім у вимозі шанобливого ставлення представників держави до людської гідності. Цей світоглядний принцип можна вважати своєрідним “мотором” всієї складної системи взаємозв'язків держави й особи, який “рухає” суспільство до досягнення найвищого рівня розвитку.
В адміністративному праві він наповнюється цілком конкретним змістом, коли справа стосується певної особи. Йдеться, наприклад, про ситуації, пов'язані з розподілом благ або обов'язків, коли уповноважений орган чи посадова особа керується критеріями, визнаними законодавцем справедливими. Для особи цей принцип визначатиметься тим, чи поводяться з нею правильно, тобто відповідно до авторитетних стандартів, оскільки саме таке поводження задовольняє почуття справедливості.

Наведений перелік загальних принципів адміністративного права не претендує на вичерпність і довершеність. Ця проблема вимагає подальших наукових досліджень, які сприятимуть глибшому розумінню та постійному вдосконаленню галузі адміністративного права, її інститутів, механізмів правотворчості й правозастосування, зміцненню в цілому законності у сфері публічної влади.

При вивченні другого питання (Система адміністративного права: поняття та зміст. Підгалузі та інститути в системі адміністративного права. Публічно-правові риси адміністративного права. Зв'язки адміністративного права з іншими галузями права. Місце адміністративного права в правовій системі України.) студентам слід звернути увагу на те, що

Система адміністративного права - це його внутрішня структура. Вчені-адміністративісти традиційно вже протягом досить тривалого часу вважають, що адміністративне право складається із Загальної та Особливої частин.

Загальна частина об'єднує норми, які регулюють (визначають):

- загальні принципи публічного адміністрування;

- правове становище суб'єктів адміністративного права;

- форми і методи діяльності суб'єктів публічної адміністрації;

- адміністративно-правові режими;

- адміністративну відповідальність;

- адміністративний процес;

- адміністративні процедури;

- адміністративні послуги;

- засоби забезпечення законності і дисципліни у публічному адмініструванні тощо.

Особлива частина включає норми, які визначають засади адміністративно-правового регулювання в окремих галузях народного господарства (економіці, сільському господарстві, транспорті, господарській діяльності, адміністративно-політичній діяльності), міжгалузевому адмініструванні тощо.

Останнім часом в адміністративно-правовій науковій та навчальній літературі виділяють додатково й Спеціальну частину, яка об'єднує норми, що регулюють адміністративно-правову діяльність суб'єктів публічного адміністрування конкретними сферами суспільних відносин (наприклад, адміністративна діяльність органів митного контролю, органів внутрішніх справ тощо).

Окрім того, вітчизняні вчені-адміністративісти намагаються обгрунтувати із урахуванням зростання ролі і значення процедурної частини у предметі адміністративного права можливість розгляду системи адміністративного права як сукупності Загальної, Особливої та Спеціальної частин, однак за певного перегляду традиційного розуміння їх змісту, а саме: Загальна частина об'єднує положення, які визначають правовий статус суб'єктів адміністративного права, засади діяльності суб'єктів публічної адміністрації, адміністративну відповідальність, публічну службу, адміністративне оскарження тощо, Особлива - специфіку адміністративно-правового регулювання в окремих сферах суспільного життя, Спеціальна - засади адміністративно-процедурної діяльності.

У новітній вітчизняній адміністративно-правовій науці формуються пропозиції і щодо докорінного перегляду системи адміністративного права, виокремлення абсолютно нових елементів, перш за все із урахуванням зарубіжного досвіду. Так, наприклад, Р. Мельник вбачає за доцільне поділити систему адміністративного права на Загальне адміністративне право та Особливе адміністративне право. Основними структурними елементами Загального адміністративного права слід вважати інститут принципів адміністративного права, інститут суб'єктів публічних прав приватних осіб, інститут адміністративних процедур, інститут публічного майна, інститут примусового виконання адміністративних актів, інститут матеріальної відповідальності публічної адміністрації. У свою чергу Особливе адміністративне право - це сукупність підгалузей, об'єднаних в систему загальними нормами адміністративного права, - адміністративно-господарське право, поліцейське право, будівельне право, право соціального захисту та соціального обслуговування, освітнє право, службове право, адміністративно-деліктне право, процесуальне право тощо.

Зміст всіх частин взаємопов'язаний й становить єдине ціле. Окрім того, в науці адміністративного права його систему розглядають й у іншому аспекті - як сукупність:

- адміністративно - правових інститутів, тобто груп норм адміністративного права, які регулюють тісно взаємопов'язані однорідні суспільні відносини (наприклад, інститут адміністративного договору, інститут державної служби, інститут адміністративних послуг, інститут публічного адміністрування тощо);

- адміністративно - правових норм - конкретних формально-визначених загальнообов'язкових правил поведінки у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі публічного (державного і самоврядного) адміністрування в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадського порядку.

Автори Академічного курсу з адміністративного права виділяють додатково підгалузі адміністративного права як сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в певній сфері, котра виокремлюється в межах загального предмета адміністративного права. До таких підгалузей вони відносять транспортне право, будівельне право, енергетичне право, адміністративно-деліктне право, адміністративно-процедурне право.

Велике значення в системі адміністративного права мають принципи адміністративного права як основоположні наукові ідеї, об'єктивно обумовлені та стабільні підстави, відповідно до яких сформована вся система адміністративного права. Принципи поділяються на загальні (верховенство права, законність, гуманізм, демократизм, рівність суб'єктів, пріоритет прав і свобод людини і громадянина, справедливість у взаємовідносинах між особою і державою тощо) й спеціальні (спеціальне регулювання компетенції та взаємодії органів адміністрування (посадових осіб) між собою; взаємозв'язок матеріальних і процесуальних норм тощо). У науковій адміністративно-правовій літературі зустрічаються й інші варіанти класифікації принципів адміністративного права: зовнішні та внутрішні, спеціально-галузеві та загальногалузеві тощо. Інтеграція України до Європейського правового (зокрема, адміністративно-правового) простору передбачає врахування: принципів Європейського адміністративного простору (ЄАП), а саме: юридичної визначеності (надійності та передбачуваності), відкритості і прозорості, відповідальності, ефективності і результативності; принципів Європейського адміністративного права (законності, можливості скасування (відкликання) незаконного адміністративного акту, недискримінації, юридичної визначеності, права на захист, пропорційності, поваги до фундаментальних прав людини та громадянина, субсидіарності, належної адміністрації, прозорості, а також доданих у подальшому двох принципів права ЄС - застосування, прямої дії.

Все частіше у літературі зустрічаються пропозиції щодо виокремлення інституту принципів адміністративного права як інституту (див., наприклад, праці Р. Мельника), серед яких: зв'язаність публічної адміністрації правовим законом, пропорційність, заборона надформалізму, відповідно до якої не допускається обмеження прав громадян, яке запроваджується тільки заради дотримання форм, недискримінація, використання повноважень з метою, з якою це повноваження надано (використання з належною метою), відкритість та прозорість діяльності публічної адміністрації, відповідальність адміністрації за прийняті адміністративні акти, ефективність та результативність.

Роль і значення принципів адміністративного права пропонується розглядати у трьох аспектах:

а) для приватних осіб - це основи правил спілкування приватних осіб із публічною адміністрацією, які має знати кожен;

б) для публічної адміністрації - це регулятор її поведінки (дії та рішень);

в) для адміністративних судів - основні критерії для перевірки законності рішень та дій суб'єктів публічної адміністрації.