Наростання внутрішньої нестабільності в 50-70-х рр.

Самостійна робота №9

Тема: Країни Центральної та Східної Європи після Другої світової війни.

План

1. Встановлення у східноєвропейських країнах «радянської моделі» соціалізму.

2. «Народна демократія» і наростання внутрішньої нестабільності у 50-60-х роках ХХ ст..

3. Польща після ІІ світової війни:

А) встановлення комуністичного режиму;

Б) кризи 50-80-х років. «Солідарність». Лех Валенса;

В) заходи «шокової терапії»;

Г) українсько – польські відносини.

4. Угорщина у повоєнний період:

А) проголошення республіки;

Б) революція 1956р. та встановлення режиму Я.Кадара;

В) революція кінця 80 – початку 90-х років.

5. Болгарія в ІІ половині ХХ ст..:

А) запровадження сталінської моделі управління;

Б) правління Тодора Живкова (1954 – 1989рр.);

В)революція 1989р.

 

Література: Ладиченко с.

Бердичевський с.

Середницька с. 221-230; 239-247; 254-2

І Активізація опорних знань

Повторити тему самостійної роботи №3 «Країни Центральної та Східної Європи у міжвоєнний період (1918-1939рр.)»

ІІ Опрацювання теми самостійної роботи

Встановлення у східноєвропейських країнах «радянської моделі» соціалізму.

Етапи встановлення комуністичних режимів

Перший етап

1.До влади в цих країнах прийшли Народні фронти, які складалися з кількох партій та організацій, орієнтовані на боротьбу з окупантами і пронімецькими режимами, за відновлення національної незалежності, демократичних свобод. Сформовані коаліційні уряди, за винятком Алба­нії й Югославії, де уряди були однопартійними, складали­ся з комуністів, які почали значні соціальні перетворення.

2.Коаліційні уряди протрималися недовго: у Болгарії —до січня 1945 р., у Румунії—до лютого 1945 р., в Угорщині — до весни 1947 р, у Чехо-Словаччині— до лютого 1948 р.

3.Були ліквідовані фашистські партії та організації.

4.Поновлювалася дія демократичних конституцій.

5.У багатьох країнах поновлювали свою роботу парламенти.

6.Створювалися нові органи місцевого управління — націо­нальні комітети.

7.У деяких країнах ще зберігалася монархічна форма прав­ління (Болгарія, Румунія, Югославія).

Другий етап

1.Підтримка з боку СРСР комуністів в урядах східноєвро­пейських країн створювала сприятливі умови для посту­пового витіснення комуністами своїх союзників по На­родних фронтах.

2.Ліквідовується поміщицьке землеволодіння (крім Болга­рії, де не було поміщицького землеволодіння).

3.Були націоналізовані промислові підприємства й банки, які належали фашистам та їхнім поплічникам.

 

4. Здійснювалися соціальні реформи, створювалися умови для здобуття освіти й користування культурними цінно­стями.

5. На цьому етапі ще не йшлося про ліквідацію приватної власності.

6.Ще зберігалася багатопартійність, плюралізм думок, різ­номанітність форм власності.

7. Велику роль почало відігравати створене у 1947 р. Комуністич­не інформаційне бюро (Комінформбюро). До нього увійшли представники дев'яти Комуністичних партій Європи: СРСР, Болгарії, Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини, Угорщини, Югославії, Італії, Франції. Формально Комінформбюро ставило своєю метою коор­динацію діяльності компартій, обмін досвідом роботи. Фактично мало стати інструментом радянського керів­ництва компартіями, контролю за їхньою діяльністю і за­собом поширення комуністичної експансії.

Третій етап

Встановлення комуністичних режимів "радянського зразка"': у Болгарії та Румунії — восени 1947 р.; у Чехо-Словаччині — в лютому 1948 р.; в Угорщині — в березні 1948 р.

Наслідки:

1.Зникла представницька демократія з її вільними виборами.

2.Встановлюються однопартійні комуністичні диктатури.

3.Права та свободи громадян формально декларувалися, а в реальному житті не визнавалися.

4.Керівна роль належить Комуністичним партіям.

5.Встановлюється партійний контроль над усіма державни­ми органами та суспільним життям.

6.Складаються режими одноособової влади.

7."Культи" місцевих вождів: Б. Берута — у Польщі;

Й. Броз Тито — в Югославії;

К. Готвальда — у Чехо-Словаччині;

Г. Георгіу-Деж — у Румунії;

М. Ракоші — в Угорщині.

Е. Ходжа — в Албанії.

9.Головною опорою влади стають силові структури, насам­перед репресивні органи.

10.Проводяться репресії, проте вони не були такими масови­ми, як у СРСР.

11.Знищується ринкова економіка та економічні свободи. Згортається дрібнотоварне виробництво.

13. Здійснювалася індустріалізація, яка мала прискорений
характер.

14. Проводиться примусова колективізація, руйнування міцних селянських господарств, які давали вагому частку товарної продукції.

Виробниче кооперування було завершено:

У Болгарії — в 1958 р.;

НДР, Чехо-Словаччині — в 1960 р.;

Угорщині — в 1961 р.;

Румунії — в 1962 р.

Тільки в Польщі та Югославії соціалістичний сектор у сільському господарстві не перевищував 20%.

15.Було запроваджено централізоване управління.

16.Запанувала командно-адміністративна розподільча система.

17.Утверджується марксистсько-ленінська ідеологія.

18.Здійснюється ідеологізація культури, науки, освіти.

19.Була запроваджена політична цензура засобів масової ін­формації.

Висновки

1. У східноєвропейських країнах утвердилася тоталітарна модель державного ладу радянського зразка.

2. У 1949 — 1952 рр. у країнах Східної Європи в ході полі­тичних процесів і репресій було ліквідовано так зване на­ціональне крило комуністичних партій, що виступили за збереження національного суверенітету своїх країн.

3. Уже в першій половині 50-х рр. виникли диспропорції в економічному розвитку: при швидкому зростанні важ­кої індустрії значно відставало сільське господарство й виробництво товарів широкого вжитку, знизився життєвий рівень населення

2.«Народна демократія»

Коли Червона Армія окупувала Центральну і Південно-Східну Європу, то зразу ж сприяла встановленню політичних режимів, які називалися "народними демо­кратіями". Формувалися Тимчасові коаліційні уряди, що створювали ілюзію демократичного розвитку. Влада фактично в таких урядах належала комуністам. За під­тримки СРСР швидко були сформовані комуністичні уря­ди без блоку коаліційних партій:

у Болгарії та Румунії — у 1947 р.;

у Чехо-Словаччині — в лютому 1948 р.;

в Угорщині — в березні 1948 р.

Доступившись до влади, комуністичні уряди почали вті­лювати в життя сталінську модель побудови соціалізму. У східноєвропейських країнах було проголошено вста­новлення диктатури пролетаріату у формі народної демократії за керівної ролі Комуністичних партій. "Народна демократія" — це форма політичної організації суспільства, що утвердилася в країнах Східної Європи. Це насильницьке знищення народно-демократичних режи­мів і коаліційних урядів та заміна їх тоталітарними режи­мами "радянського зразка".

Мета "народної демократії"

1.Викорінення господаря.

2.Знищення ринку та приватної власності.

3.Заборона економічних та політичних свобод.

4.Побудова міфічного "світлого майбутнього". Здійсню­вався жорсткий контроль з боку СРСР над країнами Схід­ної Європи, лише Югославія на чолі з Й. Броз Тито проводила самостійну політику.

 

Наростання внутрішньої нестабільності в 50-70-х рр.

Наприкінці 40-х рр. Югославія перша спробувала вийти за межі радянської моделі соціалізму. Це був перший вияв невдоволення політикою радянської імперії. Цей конфлікт врегульовано, коли у 60-х рр. СРСР визнав право Югославії будувати соціалізм за власною моделлю.

1953 р. Незадоволення робітників НДР підвищенням тариф­них норм та організацією за зразком СРСР соціалістично­го змагання.

Робітники у Східному Берліні організували демонстрацію, яка загрожувала перетворитися на відкритий бунт. У 300 містах і селищах НДР страйкувало понад 400 тис. осіб. За допомогою радянських військ виступи було при­душено: загинуло 200 робітників, тисячі було ув'язнено.

28 червня 1956 р. У Познані (Польща) тисячі робітників ви­йшли на вулиці, вимагаючи "хліба і свободи", проведення вільних виборів, виведення з країни радянських військ. Виступи були жорстоко придушені військами. Були жертви: 100 осіб загинуло, кілька сотень поранено, понад 300 заарештовано.

23 жовтня 1956 р. Початок повстання народних мас в Угор­щині. В Будапешті тисячі людей вийшли на демонстрацію. Вони вимагали встановлення демократичного ладу і виведення радянських військ.

До влади прийшло нове керівництво на чолі з Імре Надем, бо старе попереднє керівництво (М. Ракоші, Е. Гере) при­пустилося грубих помилок у своїй політиці: порушувала­ся законність, погіршився життєвий рівень народу, зменшилася зарплата, зросли ціни.

Імре Надь заявив про відновлення політичного плюраліз­му, про вихід Угорщини з Варшавського договору і звер­нувся за допомогою до військ НАТО. Прорадянські сили на чолі з Я. Кадаром звернулися за допомогою до СРСР. Радянські війська ввійшли до Будапешту і придушили повстання. Загинуло 3 тис. угорців, до в'язниці було кину­то 28 тис. осіб, близько 500 (у тому числі й Імре Надя) було страчено. Десятки тисяч угорців залишили свою батьків­щину.

1968- І 970 рр. Відбувалися виступи народних мас Польщі, які протестували проти погіршення рівня життя.

1968 р. Події в Чехо-Словаччині.

Січень 1968 р. Відбулася зміна керівництва Чехо - Словаччини, яке очолив О. Дубчек. Він розробив програму полі­тичних та економічних реформ:

• намагався побудувати "соціалізм з людським облич­чям";

• скасовувалася цензура;

• намагався демократизувати суспільство;

• втілити в життя свободу слова;

• надати свободу засобам масової інформації.

У Чехо-Словаччині почався процес демократизації, що отримав назву „празька весна". Всі ці заходи О. Дубчека стурбували СРСР.

Ніч на 21 серпня 1968 р. У Чехо-Словаччину були введені вій­ська п'яти держав — членів Варшавського договору — СРСР, НДР, Польщі, Болгарії, Угорщини. Чехословацькі патріоти, переважно молодь, чинили опір. О. Дубчека було усунено від влади і відправлено у заслання. На чолі Чехо-Словаччини поставили Г. Гусака — вірного СРСР.

Листопад 1971 р. Заворушення в Хорватії, учасники яких ви­ступили з вимогами відокремлення від Соціалістичної Фе­деративної Республіки Югославії.

1980-1981 рр. Криза в Польщі. Великого авторитету набула нова профспілкова організація " Солідарність" на чолі з електриком Гданської корабельні Лехом Валенсою. На початку 80-х рр. прихильників "Солідарності" налічува­лося до 10 млн осіб. Наприкінці 1981 р. У країні було запроваджено військовий стан.

 

Причини наростання внутрішньої нестабільності

1. Панування диктатур партійно-державного апарату, які базувалися на репресіях, примусі й повністю виключали демократію.

2. У цих країнах не проводилася власна внутрішня і зов­нішня політика, а насаджувалася з боку СРСР.

3. Східноєвропейські країни були ізольовані від західноєв­ропейських країн.

4. Ігнорувалися національні, соціально-економічні особли­вості кожної з країн, відбувалося насильницьке руйнуван­ня національних традицій.

5. Трудящі були позбавлені власності, відірвані від засобів виробництва.

6. Екстенсивні методи виробництва та командно-адмініст­ративна система управління економікою, відсутність кон­куренції та економічних стимулів до праці погіршували якість продукції, яка була неконкурентоспроможною на світовому ринку, що викликало загальне незадоволення населення.

7. Відсутність ринкових механізмів саморегулювання економіки, слабкість розвитку сільського господарства породжували імпорт продовольства, що викликало незадоволення населення.

8. Загальна технологічна відсталість, за винятком військо­во-промислового комплексу.

9. Сприяли наростанню внутрішньої нестабільності:

- Успіхи країн Західної Європи у відновленні економіки у післявоєнний період;

- Високий рівень життя населення країн Західної Європи;

- Смерть И. Сталіна і початок "відлиги" в СРСР;

- Критика "культу особи" Й. Сталіна на XX з'їзді КПРС.

 

3.Польща після ІІ світової війни: