Болгарія в ІІ половині ХХ століття

Прихід комуністів до влади після війни

1941 р. Болгарія приєдналася до німецького блоку держав. У країну були введені німецькі війська. У роки Другої світової війни Болгарія була союзницею Німеччини, але у війні проти Радянського Союзу участі не брала.

9 вересня 1944 р. Коли радянські війська підійшли до кордо­нів Болгарії, в Софії відбулося повстання, в ході якого по­літична влада перейшла до представників партій, об'єднаних у Вітчизняний фронт.

Було сформовано уряд Вітчизняного фронту, до якого увійшли представники різних партій: 4 комуністи, 4 члени Болгарської Землеробської народної спілки, 4 представни­ки Народного союзу, 2 соціал-демократи, 2 безпартійних громадських діячі. Уряд очолив К. Георгієв. Наприкінці жовтня 1944 р. уряд підписав перемир'я з держа­вами антигітлерівської коаліції й оголосив війну Німеччи­ні. Болгарська армія взяла участь у воєнних діях на території Югославії й Угорщини.

Запровадження сталінської моделі соціалізму

Радянська військова присутність сприяла посиленню пози­цій комуністів.

27 жовтня 1946 р. відбулися вибори до Великих народних зборів. Комуністи одержали 53,1% голосів. Новий уряд очолив провідник Компартії Георгій Димитров, який восе­ни 1945 р. повернувся до Болгарії з московської еміграції.

4 грудня 1947 р. Великі Народні збори затвердили конститу­цію Народної Республіки Болгарії (НРБ), яка закріпила соціалістичну перебудову країни.

1. Проведено націоналізацію приватної промисловості,
морського та автомобільного транспорту, банків.

2.Здійснено націоналізацію зовнішньої й внутрішньої торгівлі.

3.Болгарський уряд перейшов до планування економічного розвитку.

4.Проводяться репресії проти опозиційних партій. Були створені концентраційні табори.

5.Ліквідовано залишки багатопартійної системи.

6.До 1948 р. у Болгарії встановилася монополія комуністич­ної партії.

18 березня 1948 р. підписано Договір про дружбу, співро­бітництво і взаємодопомогу між СРСР і НРБ..

8.Проводиться масове кооперування села. Порушувався принцип добровільності, використовувалися методи тиску, примусу й залякування. Внаслідок такої політики на середину 1958 р. кооперативні господарства володіли 92% оброблюваної землі й виробляли більшу частину продукції.

9.Здійснювалася індустріалізація країни.

10. Запроваджувалася командно-адміністративна система
управління народним господарством.

11.Після смерті в 1949 р. Г. Димитрова лідером Болгарської Комуністичної партії став В. Червенков, який незабаром очолцв і уряд. Він був прихильником жорсткої лінії.

12.У країні здійснювалися широкомасштабні репресії.

Правління Тодора Живкова (1954 - 1989 рр.) Січень 1954 р. На пленумі ЦК БКП першим секретарем було обрано Т. Живкова, який у 1962 р. обійняв і посаду Голо­ви Ради Міністрів Болгарії. За його правління було дещо пом'якшено попередній курс.

60 - 70-ті рр. Болгарія перетворилася в індустріально-аграр­ну країну. Найважливішими галузями промисловості ста­ли енергетика, машинобудування, хімія, металургія. Болгарія експортувала і продукцію сільського господар­ства — тютюн, перець, горошок ТОЩО.

1971 р. Було прийнято нову програму БКП та нову Консти­туцію Болгарії, що проголосила плани побудови розвине­ного соціалістичного суспільства.

Початок 80-х рр. Уповільнення темпів розвитку та назріван­ня соціально-економічної кризи:

• Виробництво почало відставати від потреб суспільства.

• Відбувалося падіння темпів економічного зростання.

• Гострі проблеми виникли в сільському господарстві.

• У країні відчувалася нестача продовольства.

• 3 середини 80-х рр. Болгарія була змушена імпортувати зерно та іншу сільськогосподарську продукцію.

• Зростала зовнішня заборгованість, яка становила 11 млрд доларів.

• Невдоволення викликала національна політика керів­ництва країни, яке вирішило 1984 р. асимілювати етніч­них турків, що проживали на півдні країни. їм заборонялося використовувати турецьку мову в гро­мадських місцях, носити традиційний турецький одяг, відправляти релігійні обряди, читати турецькі газети.

примусово нав'язувалися болгарські прізвища. Прово­дилася так звана "болгаризація" етнічних турків. Це ви­кликало невдоволення 1 мли турецького населення, яке проживало в Болгарії. Почався виїзд їх до Туреччини. США та Австралії. Всього виїхало майже 300 тис. турків. • Знижувався життєвий рівень населення. 1985 р. Т. Живков оголосив програму "докорінної перебудо­ви болгарського суспільства". Однак ці "перетворення" мали косметичний характер, а радикальних змін у соці­ально-економічному й політичному житті країни не відбу­лося.

Революція 1989 р.

Причини революції:

1. Криза тоталітарного режиму в Болгарії.

Відсутність свободи слова, демократичних прав і свобод громадян.

3.Кампанія 1984 р. насильницької асиміляції турецького і туркомовного населення, їх "болгаризація".

4.Технологічна відсталість країни, стрімке падіння приросту

промислової продукції.

5.Скорочення обсягу виробництва в сільському господарстві.

6.Зовнішній борг, який сягав 11 млрд доларів.

7. Зубожіння населення.

8. Соціальне напруження.

9 листопада 1989 р. Т. Живков "добровільно" пішов у від­ставку. Його прихильників виключили з партії. Новим ге­неральним секретарем ЦК ВКП став П. Младенов.

Ці події — початок рсволюційно-демократичних перетворень у країні:

1.Створюються опозиційні партії і рухи (виникло близько 80).

2.Створено Союз демократичних сил, що став центром згур­тування опозиції. Його очолив видатний громадський діяч Желю Желев.

3.Наприкінці 1989 р. опозиція організовує масові демонстрації.

4.Комуністична партія Болгарії змушена була піти на пере­говори з опозицією.

5.У січні 1990 р. з Конституції Болгарії виключено статтю про керівну роль комуністичної партії.

6.Комуністична партія Болгарії була перейменована в Бол­гарську соціалістичну партію.

7.У січні 1990 р. був організований національний "круглий стіл" основних партій і організацій. Підписано угоду:

- про розпуск партійних організацій за місцем роботи;

• про запровадження багатопартійної системи;

• про доступ опозиції до засобів масової інформації;

• про проведення виборів.

Квітень 1990 р. На посаду Президента країни був обраний П. Младенов.

19 грудня 1990 р. Був створений коаліційний уряд, який по­чав здійснення економічних реформ.

Липень 1991 р. Депутати парламенту ухвалили нову консти­туцію Болгарії, на основі якої почалася розбудова демо­кратичного суспільства і правової держави. Економічні реформи просувалися повільно. Відбувалася часта зміна урядів.

У країні поглиблювалася економічна криза: відбувався спад виробництва, зросла інфляція і безробіття, скороти­лася реальна заробітна плата, гостра нестача промисло­вих товарів і продовольства.

Сучасне становище Болгарії

З 1993 р. Болгарія — асоційований член ЄС. Вона входить до Ради Європи. Є учасником програми "Партнерство зара­ди миру".

1994 р. Ж. Желев розпустив парламент. Нові вибори приве­ли до перемоги Болгарську соціалістичну партію. Рефор­ми загальмувалися. Становище трудящих продовжувало погіршуватися, посилилась інфляція.

1996р. На президентських виборах перемогу здобув лідер де­мократичних сил П. Стоянов, який продовжив економіч­не реформування країни.

1997р. Парламентські вибори, на яких перемогу здобули де­мократи.

Наприкінці 90-х рр. В економіці Болгарії виявилися перші позитивні наслідки. 25% землі уже перебувало в приватній власності.

1999 р. У період косовської кризи Болгарія надала свій по-
вітряний простір для літаків США і не дозволила переліт
російським миротворцям.

Листопад 1999 р. Болгарію відвідав американський прези­дент Б. Клінтон, який обговорював з болгарським керів­ництвом питання про створення на території країни американських військових баз.

2000 р. Президентом Болгарії був обраний соціаліст Г. Парванов.
Болгарію запросили до переговорів про вступ до ЄС.

Червень 2001 р. На парламентських виборах у Болгарії пере­могла коаліція партій "За Сімеона II". Колишній цар Бол­гарії Сімеон II, який повернувся з еміграції, став першим монархом, що очолив уряд Болгарії. Болгарія успішно по­чала виходити з кризи, значно поліпшилася економічна ситуація в країні, зріс життєвий рівень народу. Середня за­робітна плата зросла до 160 доларів на місяць.

Українсько-болгарські відносини

Грудень 1991 р. Між Болгарією та Україною встановлено ди­пломатичні відносини.

1992 р. Укладено Договір про дружбу і співробітництво між обома країнами. Створено солідну правову базу співро­бітництва.

Березень 1996 р. Підписано Декларацію про стратегічне партнерство між президентами України Л. Кучмою та Болгарії П. Стояновим.

Червень 1999 р. Болгарський президент відвідав із дружнім візитом Київ, а в липні цього ж року український пре­м'єр-міністр відвідав Софію. Болгарсько-українські сто­сунки розвиваються досить плідно. В Україні болгарська діаспора налічує 234 тис. осіб.

У 1999 р. в Одесі відкрито Центр болгарської культури.