Великобританія
Офіційна назва — Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії; територія — 244,1 тис. км2; населення — 59 млн осіб (1998 p.).
Бюджетні відносини.
До бюджетних відносин причетні прем'єр-міністр, міністерства, казначейство, парламент. Казначейство як головний урядовий орган з фінансових питань відає управлінням і регулюванням податків. Казначейство також розробляє і здійснює загальну економічну стратегію. Йому підпорядковуються Управління внутрішніх доходів та Управління мита й акцизів. Управління внутрішніх доходів має контори головного податкового інспектора в Лондоні, а також близько 700 контор по всій країні.
Бюджетний рік у Великобританії починається 1 квітня і закінчується 31 березня.
При розробленні проекту бюджету кабінет ураховує 18 ключових положень, 11 з яких за останні роки не змінювалися. До основних положень належать: зростання валового національного продукту, рівень безробіття, ціни на акції, норми процентних ставок, ціни на основні продукти, зокрема на нафту, рівень податкових ставок.
Починаючи з 2000/2001 бюджетного року розпис доходів і видатків здійснюється згідно з національними рахунками на основі Європейської системи рахунків 1995 p. (EISA 95).
Уперше за 1999/2000 бюджетний рік бюджет був зведений з профіцитом у 3,5 млрд ф. ст., тоді як 1998/1999 бюджетний рік завершився з дефіцитом у 3 млрд ф. ст.
Бюджет планується із залишків коштів на кінець бюджетного року, враховуються надходження поточного року і планується залишок на кінець звітного року. Планування здійснюється на п'ятирічний період у цінах поточного року з відповідним щорічним коригуванням (табл. 24.1.1).
За такий досить тривалий період часу — п'ять років — можливі помилки в прогнозних розрахунках, але за останні п'ять років середня абсолютна помилка не перевищувала 1 % від валового національного продукту або плюс чи мінус 9 млрд ф. ст.
Франція
Загальні дані. Офіційна назва — Французька Республіка; територія — 551,6 тис. км2; населення — 58,8 млн осіб (1998 p.).
Бюджетні відносини.
У бюджетних відносинах беруть участь президент, уряд, парламент, а також спеціальні державні установи — Національна кредитна рада, банківська контрольна комісія, Економічна і соціальна рада. Франція у 1982 р. ухвалила закон № 82-813 "Про права і свободи комун, департаментів, регіонів", згідно з яким були значно розширені права територій. У кожному регіоні створюється контрольний орган — рахункова палата, яка стежить за фінансовою діяльністю юридичних осіб і бере участь у формуванні місцевих бюджетів.
Бюджетна політика департаменту є компетенцією Генеральної ради, а в окремих випадках — комісара Республіки і регіональної рахункової палати. Безпосереднє бюджетне управління здійснює казначей департаменту, який призначається міністром економіки і фінансів за рекомендацією представника Генеральної ради.
Місцеві бюджети в частині видатків складаються з двох основних розділів: бюджети поточної діяльності (функціональний) та бюджети нового будівництва (інвестування). Джерела доходів поділяються на внутрішні — доходи від муніципальної власності, місцевого господарства, податкові та зовнішні — дотації, кредити (як державні, так і приватні).
У складі Міністерства економіки і фінансів функціонує Головне податкове управління, яке має по всій території країни 830 податкових центрів і 16 інформаційних центрів. Податковий контроль здійснюється шляхом камеральних перевірок податкових декларацій, а також документальних перевірок.
Система стягнень за ухилення від сплати податків досить жорстка, застосовується також карна відповідальність. У випадку ненавмисного заниження податку сплачується штраф у розмірі 0,75 % за місяць від суми платежу, у разі умисного приховування розміру доходів штраф сплачується в подвійному розмірі.
Консолідований бюджет включає такі складові:
· загальнодержавний бюджет;
· місцеві бюджети;
· спеціальні рахунки Казначейства;
· приєднані бюджети для фінансування пошти та телеграфу;
· приєднані бюджети служби сільськогосподарських дотацій;
· операції тимчасового характеру.
Видаткова частина бюджету включає видатки на утримання заморських територій, передбачає залишок бюджету від попереднього року і плановий залишок на початок року. У 1999 р. витрати бюджету становили 1709,8 млрд, а в 2000 р. — 1700,9 млрд франків.
Частка міжбюджетних трансфертів із загальнодержавного бюджету в 1997 р. становила 26 %*.
Німеччина
Загальні дані.
Офіційна назва — Федеративна Республіка Німеччини; територія — 357,0 тис. км2; населення — 82,1 млн осіб (1998 p.).
Бюджетні відносини.
Бюджетна система ФРН у її сучасному вигляді почала формуватися у 20-х роках минулого століття, на початку 90-х суттєво доповнилась приєднаними землями колишньої НДР.
Після Другої світової війни економічний розвиток, частково завдячуючи "плану Маршалла", був настільки бурхливим, що дістав назву "німецького дива". Справді, після війни економічне становище Німеччини було жахливим. Розруха, державний борг зріс із 27,2 млрд марок наприкінці 1938 р. до 377,2 млрд марок у 1945 p., інфляція досягла 600 %. У цих умовах істотну допомогу країні надали США, виділивши 3,12 млрд дол. Але основну роботу німці виконали самі. Автором "німецького дива" був Людвіг Ерхард (1897—1977). Л. Ерхард разом з А. Мюллером-Армаком очолювали групу німецьких неолібералів, яка стала відомою як кельнська школа і яка розробила концепцію соціального ринкового господарства. Основою цієї концепції стало положення про еволюцію регулюючої ролі держави і ринку. Шляхом проведення грошової, господарської реформи, встановлення злагоди між профспілками, підприємцями й урядом йому вдалося вже до кінця 1949 р. довести валовий обсяг промислового виробництва до 98,4 % від рівня 1936 p., а до кінця 1950 р. — до 114,4 %*19. У 60-ті роки рівень безробіття становив менше 1 %.
Сучасний бюджетний устрій ФРН має три рівні — федеративний, земельний і общинний.
У бюджетному процесі беруть участь такі органи влади та їхні структурні підрозділи: уряд — Міністерство фінансів; представницькі органи — бундестаг — бюджетний комітет (традиційно заведено, що голова цього комітету обирається від представників опозиційних партій), підкомітет з перевірки звітності (бере участь у перевірці виконання бюджету), незначна кількість власних співробітників з бюджетних питань, Федеральна рахункова палата, а також бундесрат (затверджує закон про бюджет як верхня палата парламенту); Федеральний казначейський двір. Крім цього, забезпечується широка участь науковців і громадськості.
Розглянемо повноваження окремих учасників бюджетного процесу детальніше.
Федеральний казначейський двір є незалежним державним закладом, який діє згідно з Федеральною і земельними конституціями. До його функцій входить контроль економічної і фінансової діяльності, і він може перевіряти роботу Міністерства фінансів.
На рівні земель діє уряд і парламент (ландтаг). У складі уряду землі діє Міністерство фінансів. Головні фінансові управління і податкові інспекції є структурними підрозділами Міністерства фінансів і водночас вони діють як представники федерації.
Головне фінансове управління або Верховна фінансова дирекція існує тільки на рівні земель і керує підвідомчими податковими інспекціями. Керівник Головного фінансового управління — президент, призначається по черзі федерацією і землею. Міністерство фінансів організовує роботу податкових інспекцій і по відомчій лінії підпорядковується федеральному Міністерству фінансів.
Розглянемо бюджетне планування. У Німеччині значна увага приділяється фінансовому плануванню, у тому числі бюджетному. Фінансове планування обов'язково здійснює не лише федерація, а й землі. Широко застосовуватись воно почало з 1967 p., основою його є середньострокове планування до п'яти років. При цьому виді планування можливо враховувати зміни в бюджетній політиці.
Перший рік — це поточний бюджет, другий рік, рік на який формується бюджет, і наступні три роки — перспективний бюджет.
Планування в Німеччині є ковзним. Це означає, що фінансовий план складається кожен рік наново, і при цьому період планування зміщується на один рік уперед. У такий спосіб забезпечується набагато більша порівняно з постійним планом актуальність: ковзний план у змозі більш гнучко реагувати на зміну економічних і соціальних умов.
Основа фінансового планування — це планування витрат. Досить чітко плануються витрати, пов'язані з управлінською діяльністю, витрати на інфраструктуру. На основі чітких нормативів передбачається дохідна частина. Збалансування досягається на основі прогнозу макроекономічних показників. На перші два фінансові роки складається макроекономічний прогноз з урахуванням змін господарської кон'юнктури, а на подальші три — такі зміни не враховуються. Зважаючи на досить низький рівень інфляції, планування проводиться в цінах поточного року.
У фінансовому плані, що публікується, витрати згруповані в 40 блоків за функціональними ознаками. Для внутрішнього користування в державних органах існують близько 1500 дохідних і 8000 витратних статей бюджету.
Для зіставлення федерального, земельного й общинних бюджетів існує єдина бюджетна класифікація.
Погодження бюджетних планів усіх рівнів здійснюється радою з фінансового планування. Ця рада є координуючим структурним органом на рівні міністерств як федерації і земель з участю представників общин.
Розглянемо бюджетний процес. На рівні федерації проект бюджету готує Міністерство фінансів, уряд подає на розгляд парламенту. Парламент при розгляді бюджету може вимагати від уряду будь-яку необхідну інформацію. Реалізується це право через письмові й усні звернення, депутатські запити, запрошення на секційні та пленарні засідання відповідних урядових осіб.
До основних видів даних, які необхідні парламенту, належать:
· основні макроекономічні показники, їх обґрунтування;
· детальний загальний фінансовий звіт уряду;
· повідомлення Федеральної рахункової палати;
· доповіді та висновки експертів незалежних організацій про фінансовий та економічний розвиток;
· критичні конструктивні публікації з бюджетних питань у засобах масової інформації.
У Німеччині протягом тривалого періоду склалася традиція подання науковими економічними інститутами й організаціями експертних доповідей щодо бюджетного процесу. Особливою популярністю користуються детальні аргументовані висновки Експертної ради, які містять оцінку загальноекономічного розвитку і публікуються у пресі в листопаді кожного року. До Експертної ради входять п'ять найавторитетніших учених-економістів, яких в народі називають "п'ятеро мудреців" (у цьому виразі в перекладі з німецької немає ані краплі іронії, лише повага до людей з великим життєвим та науковим досвідом). Подають свої висновки Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).
Процес обговорення бюджету, як і його виконання та звіт, широко висвітлюються в засобах масової інформації, що попереджає негативні тенденції в бюджетному процесі. При обговоренні бюджету на засідання уряду зазвичай запрошуються провідні політики — члени парламенту. Основна роль у бюджетному процесі відводиться бюджетному комітету бундестагу. Члени бюджетного комітету є доповідачами з певних розділів бюджету, оскільки вони володіють необхідною інформацією й узгоджують свої позиції з урядом. Процес обговорення у двох палатах парламенту доволі тривалий — від трьох до трьох з половиною місяців.
Прийняття бюджету є суверенним правом парламенту — спочатку він має бути прийнятий бундестагом, а потім отримати схвалення бундесрату.
Після затвердження бюджету діє принцип розподілу влади, згідно з яким виконання бюджету — абсолютна компетенція уряду, і парламент не має права вимагати від уряду, щоб він у повному обсязі виконував окремі статті — контролюються лише основні цифрові показники.
У політичних колах, особливо в період виборчої кампанії, вважаються популярними додаткові програми щодо витрачання бюджетних коштів. Для того, щоб узгодити з політиками спільні дії, уряд погоджує з лідерами політичних партій так звані священні цифри. Такими цифрами можуть бути: загальна величина бюджетних витрат, відсоток їх збільшення порівняно з попереднім роком, обсяг дефіциту бюджету.
Згідно з німецьким бюджетним правом міністр фінансів може здійснювати додаткові витрати лише в тому разі, коли є економія за іншими статтями витрат, не виходячи за затверджені контрольні цифри.
Контролюють виконання бюджету органи виконавчої, законодавчої влади, а також громадські інституції. З боку органів виконавчої влади контроль здійснюють Міністерство фінансів, уряд. Усередині міністерств існують власні контрольні підрозділи. З боку органів законодавчої влади основна роль належить підкомітету з перевірки звітності бюджетного комітету. За окремими напрямами виконання бюджету контроль здійснює Федеральна контрольна рахункова палата. З боку громадських інститутів контроль можуть здійснювати різні асоціації, інститути та громадські організації. Так, наприклад, "Союз платників податків" досить ретельно відстежує оптимальність використання бюджетних коштів. За результатами перевірок контрольних органів проводиться регулярне інформування громадськості.
Закінчується цикл бюджетного процесу затвердженням звіту про виконання бюджету. Період між закінченням бюджетного року і затвердженням звіту про виконання бюджету досить довгий — два з половиною роки. Це викликано необхідністю ретельної перевірки витрат бюджету. Нині вживаються заходи щодо скорочення цього терміну, щонайменше до шести місяців.
Сполучені Штати Америки
Загальні дані.
Офіційна назва — Сполучені Штати Америки; територія — 9372,6 тис. км2; населення — 270,3 млн осіб (1998 р.).
Розглянемо бюджетний процес.
Розроблення проекту федерального бюджету здійснює Міністерство фінансів та Адміністративно-бюджетне управління. Усі державні структури, які фінансуються з федерального бюджету, подають Міністерству фінансів відповідно оформлені заявки. Підготовлений проект бюджету президент США надсилає обом палатам конгресу, додаючи до нього бюджетне послання. Проект бюджету проходить процедуру розгляду і затвердження. Якщо висновки щодо бюджету в обох палатах конгресу не збігаються, створюється у згоджу вальна комісія.
Процедурні питання проходження бюджету постійно удосконалюються, й існує традиція постійного реформування законодавчих і підзаконних актів.
Організовує виконання бюджету Міністерство фінансів та внутрішня податкова служба. Надходження від зовнішньоекономічної діяльності контролює спеціальна служба. До функцій Міністерства фінансів відносять усі операції з емісією державних цінних паперів, розміщенням позик серед кредиторів, обслуговування державного боргу.
Бюджетний рік у США починається 1 жовтня і закінчується 30 вересня.
Розглянемо бюджетний устрій США.
Оскільки США — федеративна держава, вона має три бюджетні рівні — федеративний, бюджети штатів та місцеві бюджети, у тому числі: 19 тис. муніципалітетів, 17 тис. міських самоврядувань, 15 тис. шкільних округів, 29 тис. спеціальних районів, 3 тис. округів. Органи влади штатів і місцеві адміністрації автономні в проведенні бюджетної політики і мають повноваження щодо оподаткування.
Розглянемо процеси, пов'язані із державним бюджетом.
Федеральний (державний) бюджет будується за принципом "повного бюджету" і складається з двох частин: власне урядового бюджету та довірчих (траст) фондів. За рахунок власне урядового бюджету фінансуються національні економічні та соціальні програми. Довірчі фонди мають переважно цільовий характер і забезпечують функціонування інфраструктури (федеральні автошляхи, летовища, електростанції). Статус довірчих мають окремі соціальні та пенсійні фонди. Доходи довірчих фондів формуються за рахунок надходжень від використання державної власності. Окремі соціальні фонди формуються за рахунок внесків працюючих як у державному, так і приватному секторі економіки, а також відрахувань від доходів федерального уряду та підприємств.
Бюджет як фінансовий документ на 1999/2000 бюджетний рік складався з п'яти томів: власне бюджет, пояснення до нього, історичні дані, добірка економічного аналізу та дві брошури, що пояснювали бюджетний процес — загалом 2514 сторінок. Бюджет передбачав фінансування 13 федеральних міністерств, більше ніж 100 відомств, агенцій та управлінь, а також кошти на фінансування національних програм — медицини, освіти, охорони довкілля, боротьби зі злочинністю тощо. Загальна сума федеральних витрат становила 1,73 трлн дол., що на 3,9 % більше, ніж у попередньому році. До речі, саме з 1999/2000 бюджетного року вперше за 30 останніх років був передбачений профіцит бюджету на суму 9,5 млрд дол.
Розглянемо бюджетні відносини на місцевому рівні.
Близько 40—60 % доходів регіональних бюджетів — штатів та територіальних одиниць — формуються за рахунок трансфертів. Найбільш залежні від федеральної допомоги міста Анкоридж (Аляска) — на 71,3 %, Вашингтон — 40,8 %, а найменш — Йонкерс (штат Нью-Йорк) — на 1,7 %.
Нині спостерігається тенденція до збільшення місцевих податкових надходжень. Частка податкових надходжень у доходах місцевих органів становить 60 %.
Окремі податки мають регулюючу функцію, поповнюючи бюджети різного рівня.
Розглянемо окремі напрями бюджетного фінансування.
Міжнародні програми. У федеральному бюджеті щорічно передбачаються кошти на розвиток нових держав, підтримання демократичних процесів у цих країнах, забезпечення миру та стабільності в окремих регіонах. У 1999/2000 бюджетному році було заплановано використати на ці цілі 20,2 млрд дол., у тому числі кілька десятків мільйонів для України. Найбільша сума — 5,3 млрд дол. — була призначена для підтримки мирних процесів на Близькому Сході, 925 млн дол. — на підтримку економічного розвитку нових держав, 465 млн дол. — на економічне сприяння країнам Східної Європи та Балтії.
Військові витрати. У 1999/2000 бюджетному році на ці цілі було передбачено 253,9 млрд дол. Ця сума значно менша, ніж була в 1998/1999 р. Передбачалось скорочення військових кораблів до 314 одиниць, тоді як у 1998 р. їх було 546. Стратегічні ядерні сили включали 550 міжконтинентальних балістичних ракет з 2 тис. боєголовок, 18 ядерних підводних човнів, де було розташовано 432 балістичні ракети з 3456 боєголовками, 89 стратегічних бомбардувальників. 963 млн дол. було передбачено на фінансування робіт за системою протиракетної оборони. Значна сума в 48,7 млрд дол. була передбачена на програму щодо модернізації озброєнь.Освіта. Американці приділяють дуже важливу увагу освіті — як середній, так і вищій. Державні кошти слугують основним джерелом фінансування. Кошти на середню освіту виділяються в основному з бюджетів штатів та органів місцевого самоврядування (на 93 %). Урядам штатів і органам місцевого самоврядування надано право вибору джерела фінансування. Тому в усіх 50 штатах діє велика кількість схем щодо джерел фінансування, застосовуються різні підходи до вирішення цього питання. У межах одного й того самого штату також можливі різні підходи. Прихильність до принципів ефективності та демократії знайшла своє відображення у високому ступені децентралізації систем фінансування освіти, через що бюджетні доходи на одного учня коливаються від 9447 дол. у штаті Нью-Джерсі до 3341 дол. у штаті Юта в розрахунку на рік. Частка витрат, які фінансуються урядами штатів, коливається від 91,3 % на Гаваях до 7,5 % у Нью-Гемпширі. Частка витрат, які фінансують місцеві органи управління, коливається від 89,8 % у Нью-Гемпширі до 0,1 % на Гаваях. Частка витрат, які фінансуються федеральним урядом, коливається від 16,6 % у штаті Міссісіпі до 2,7 % у Нью-Гемпширі.
Фінансування може здійснюватися трьома шляхами:
· перший — за рахунок загальних бюджетних надходжень;
· другий — цільові податки;
· третій — проведення лотерей.
Найбільш поширена практика — за рахунок загальних бюджетних надходжень, але в 1988 р. у 28 штатах існував цільовий податок, а в 12 — проводили лотереї.
У США існують два типи шкільних округів — "незалежні" і "залежні". У "незалежних" шкільних округах самі школи мають право збирати ними ж установлені податки. У "залежних" шкільних округах школи таким правом не володіють і залежать в питаннях фінансування від органів влади вищого рівня. Більшість шкільних округів належать до типу "незалежних", і в 1990 р. у 41 штаті з незалежною системою 97,4 % надходжень від місцевих податків для підтримки системи шкільної освіти становили надходження від податку на власність.
Що стосується вищої освіти, то на початку 90-х років XX ст. 42,5 % загальних витрат вищих навчальних закладів покривалось за рахунок бюджетних коштів, у тому числі 12,4 % — за рахунок федерального бюджету, 27,5 % — бюджетів штатів, 2,6 % — місцевих бюджетів.
Японія
Загальні дані.
Офіційна назва — Японія; територія — 377,7 тис. км2; населення — 125,9 млн осіб (1998 p.).
Бюджетні відносини.
В Японії діють два бюджетні рівні — державний та місцевий. Місцевий, у свою чергу, поділяється на префектурний та муніципальний. Наприкінці 90-х років в Японії налічувалось 3255 муніципалітетів. Бюджетний рік починається 1 квітня і закінчується 31 березня.
У бюджетному процесі беруть участь: парламент, кабінет, Міністерство фінансів, міністерства й урядові агенції, Аудиторська палата, а також науковці, журналісти, які беруть участь у процесі обговорення бюджету. Бюджетний процес охоплює такі стадії:
Схвалення кабінетом "Основних принципів формування бюджету". Ці принципи кабінет має оприлюднити в липні. Вони мають передбачати верхні межі витрат, у тому числі щодо соціального забезпечення. Також передбачаються рівні зростання чи зниження у відсотках основних статей витрат.
Підготовка власних бюджетів міністерствами й урядовими агенціями. Здійснюється на основі затверджених принципів.
Підготовка бюджету Міністерством фінансів і подання на узгодження кабінету. Триває до кінця грудня.
Парламентський розгляд бюджету. Цей період досить нетривалий — з кінця грудня до кінця лютого.
Передання затвердженого бюджету в кабінет для виконання бюджету.
Передання інформації щодо виконання бюджетів міністерствами, урядовими агенціями в Міністерство фінансів. Це робиться в липні.
Надання кабінетом інформації щодо виконання бюджету правлінню ревізії, яке не залежить від кабінету.
Подання кабінетом бюджету із зауваженнями Правління ревізії на затвердження парламенту. Цей підсумковий етап здійснюється в грудні.
Бюджет як фінансовий документ охоплює такі розділи:
· Загальні умови.
· Доходи і видатки.
· Довготривалі витрати.
· Перенесені витрати.
· Фінансування особливих проектів.
Державний бюджет, або бюджет національного уряду, містить два види бюджетів — загальний рахунок і спеціальні рахунки. Загальний рахунок передбачає виконання поточних зобов'язань,а спеціальні рахунки встановлюються законодавством і передбачені на виконання спеціальних проектів. Починаючи з 2000 фінансового року налічується 38 спеціальних рахунків.
Характерною особливістю бюджету Японії є те, що невикористані кошти переходять у наступний бюджетний рік.
Отже, податкові надходження становлять у державному бюджеті більше половини надходжень. Значну частину надходжень забезпечує випуск державних цінних паперів. Згідно з фінансовим законодавством Банк Японії як центральний банк країни не має права фінансувати кабінет.
Оподаткування та стягнення національних податків і зборів, за винятком митних і вантажних, здійснює Національне податкове управління, яке є зовнішньою організацією Міністерства фінансів. Уся Японія щодо оподаткування розділена на 11 районів, а райони — на округи. Тому Національне податкове управління має у своєму підпорядкуванні 11 податкових районних управлінь, 518 окружних податкових служб і податкову службу Окінави, яка була відкрита у травні 1972 p., коли острови були повернуті Японії.
У діяльності податкових органів Японії чітко виділяються чотири основні напрями:
· керівництво оподаткуванням;
· перевірка рахунків платників податків;
· податкові консультації;
· зв'язки з громадськістю.
Досить високі моральні вимоги пред'являються до працівників податкових служб. Вони повинні усвідомлювати свою відповідальність перед державою, шанувати свою працю, бути чесними і принциповими, вести себе коректно щодо платників податку. Для контролю за податковими деклараціями корпорацій податкові органи використовують "порядок якісної перевірки", згідно з якою корпорації розподіляються за їх рівнем порядності. Якщо декларації виявляються правильно заповненими, то корпорації звільняються від перевірок на тривалий час. Корпорації з капіталом понад 100 млн єн та іноземними інвестиціями перевіряються районними податковими управліннями, інші — окружними податковими службами.
У 1990 р. було здійснено 180,9 тис. повних перевірок (7,6 % усіх корпорацій), з яких 153,5 тис. закінчились уточненням заявлених доходів або виявленням нових. 55,8 тис. перевірок виявили приховування доходів.
Фізичні особи в кінцевому розрахунку податки сплачують наприкінці року шляхом внесення готівкових грошей або цінних паперів, які використовуються для виплати доходів в установлений термін у Банк Японії.
Гербовий збір, податок на записи і дозволи можуть бути сплачені шляхом придбання марок. Якщо виникають проблеми з оплати готівкою, то дозволяється оплачувати частиною належного майна. У разі певних труднощів щодо оплати податків (стихійні лиха, особливі випадки) платникові в установленому порядку може бути надана відстрочка від двох місяців до одного року.
Податкові платежі дозволено отримувати відділенням Банку Японії, поштовим відділенням та окружним податковим службам. Число відділень Банку Японії та інших банків, які діють за його дорученням, становить близько 23,3 тис., пошта також має понад 19,5 тис. відділень, отже, особливих проблем щодо форми сплати податків не виникає.
Якщо платник податку не вніс податок у визначений період часу, податковий орган надсилає йому повідомлення з проханням сплатити податок протягом 50 днів. Якщо ще протягом 10 днів після закінчення строку повідомлення кошти не надходять, податковий орган розпочинає процедуру стягнення податку. Починається ця процедура з виявлення активів платника податку і накладання на них арешту. Якщо після накладання арешту платник не сплатив податок у повному обсязі, податковий орган приступає до розпродажу цих активів.
Щодо фізичних осіб діють певні винятки. Так, якщо розпродаж майна фізичної особи залишає його сім'ю без засобів до існування або повністю розоряє його підприємство, то йому може бути надана відстрочка. Якщо термін відстрочки перевищує три роки, то зобов'язання платника податку підлягають списанню.
Висновки
1. Бюджетні системи розвинутих держав світу сьогодні є сформованим динамічним механізмом, який дає змогу вирішувати основні соціально-економічні завдання держави.
2. Бюджетні системи окремих країн характеризуються різними підходами до вирішення своїх завдань, але вони обов'язково враховують специфіку розвитку держави.
3. У бюджетах розвинутих країн в останні роки намічаються тенденції різкого зменшення державного боргу, відсутності дефіциту бюджету.
