План.
1) Особливості виникнення поняття законодавства держави.
Структура системи законодавства.
3) Співвідношення системи права і законодавства.
Питання 1.
Система законодавства - цілісний і погоджений комплекс нормативно-правових приписів, що містяться в законах і розподілені залежно від предмета і метода правового регулювання по галузях та інститутах законодавства.
Ознаки системи законодавства:
1) є зовнішньою формою існування основної частини системи права;
2) є способом надання юридичного (формального) значення нормам права, сформованим у суспільстві;
3) виражає норми права через первинні елементи - нормативно-правові приписи, що розташовані у статтях законів;
4) має два рівня будови - вертикальну (ієрархічну, супідрядну) і горизонтальну (рівнозначну);
5) має суб'єктивний характер;
6) має структуру - галузі та інститути законодавства. Система законодавства - багатогранне суб'єктивно-об'єктивне утворення зі складною структурою. Основна роль у ній належить нормативним актам, а також їх структурним підрозділам. Вони дають змогу групувати окремі розділи, статті, пункти нормативних актів залежно від норм права, що містяться в них, у різні більш стійкі формування - інститути законодавства. Стаття закону тут виступає зовнішньою формою вираження правового змісту, сконцентрованого у правовому приписі.
Визначення поняття "система законодавства" залежить від змісту, вкладеного в термін "закон". Закони як письмові правові документи можна поділити на дві групи:
1) закони в матеріальному змісті - усі правові акти, в яких містяться приписи, розраховані на невизначене коло осіб;
2) закони у формальному змісті - правові акти, що прийняті в особливому порядку законодавчою владою (закони; міжнародні договори, затверджувані законами).
В юридичній літературі немає однозначного визначення поняття "система законодавства" ("законодавство"), а існує кілька розумінь. Найбільш поширеними з них є такі:
1) широке розуміння - це система не тільки законів, а й усіх джерел (форм) офіційно встановленого об'єктивного права: підзаконні акти, що приймаються президентом, урядом, міністерствами та іншими органами держави, тобто система усіх нормативно-правових актів держави й органів місцевого самоврядування, включаючи акти нижчого рівня (локальні акти);
2) серединне розуміння (між широким і вузьким) - система нормативно-правових актів вищих органів державної влади: закони і підзаконні акти парламенту, президента, уряду. Таке розуміння законодавства висловив Конституційний Суд України стосовно трудового законодавства, тобто є галузевим. Використання означеного тлумачення законодавства не може бути поширеним на усі галузі законодавства. Так, у кримінальному законодавстві немає підзаконних нормативно-правових актів (див. рішення Конституційного Суду від 09.07.1998);
3) вузьке розуміння - система всіх чинних законів певної держави, упорядкованих певним чином, а також міжнародних договорів, затверджених (ратифікованих) законами Верховної Ради, тобто законодавство - це система всіх законів держави41.
Таке розуміння законодавства випливає з Конституції України, де чітко визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана законом Верховної Ради України, є частиною національного законодавства.
В широкому розумінні, якщо мова йде про законодавчі й інші нормативно-правові акти, варто застосовувати поняття "акти законодавства", а у вузькому, якщо маються на увазі закони (включаючи
Прихильники вузького розуміння національного законодавства (під яким розуміються закони у формальному змісті), коли мова заходить про галузеве законодавство, нерідко мають на увазі усю систему діючих нормативних актів даної галузі (закони і підзаконні акти), тобто розширюють її до поняття законів у матеріальному змісті, нормативно-правові договори, затверджені законами) використовувати поняття "законодавчі акти".
Питання 2. Структура системи законодавства.
Структура системи законодавства -- внутрішня організація упорядкованих нормативно-правових актів, яка виражається в їх узгодженні і поділі на галузі та інститути законодавства.
Структуру системи законодавства можна класифікувати за такими критеріями:
¾ предметом правового регулювання (галузева),
¾ юридичною чинністю актів (субординаційна),
¾ особливостями форми державного устрою (державно-ор-ганізаційна).
Структура системи законодавства
Галузева (горизонтальна) - відображає предмет правового регулювання - поділ нормативно-правових актів за предметом регулювання: цивільне законодавство, кримінальне законодавство, адміністративне законодавство та ін.
Субординаційна, або ієрархічна (вертикальна) - відображає юридичну чинність актів - поділ нормативно-правових актів на певні групи за їх юридичною чинністю: закони, укази, постанови уряду, нормативні акти місцевих органів влади та ін.
Державно-організаційна (вертикальна) - відображає особливості форми державного устрою - поділ нормативно-правових актів за територіальним значенням: законодавство федеральне і законодавство суб'єктів федерації (наприклад, у Російській Федерації).
Розбіжність низки галузей права і галузей законодавства обумовлює необхідність провести класифікацію галузевої (горизонтальної) структури системи законодавства, встановити види галузей законодавства з урахуванням ступеня їх відповідності галузям, підгалузям, інститутам права.
На схемі це виглядає так:
Галузева структура системи законодавства — види галузей
¾ Галузеве законодавство — містить норми однієї галузі права, предметом регулювання якої є певна сфера (рід) суспільних відносин, яка вимагає юридичне однорідних прийомів впливу.
¾ Спеціальне (внутрішньогалузеве) законодавство — містить норми підгалузі (рідше інституту) права, предметом регулювання яких є група (вид) чи сукупність груп (видів) суспільних відносин, яка вимагає юридичне однорідних прийомів впливу.
¾ Комплексне (міжгалузеве) законодавство — містить норми декількох галузей права, які регулюють різні види суспільних відносин, що складають відносно самостійну сферу суспільного життя, яка потребує юридичне різнорідних способів впливу, що складаються у цілісний комплексний метод.
Питання 3. Співвідношення системи права і законодавства.
Можливі два трактування законодавства: широке і вузьке.
Широке трактування включає в поняття законодавства: акти законодавчих органів і підзаконні акти (акти органів управління та ін.),
вузьке - акти законодавчих органів: закони і постанови парламенту про введення цих законів у дію.
Законодавство держави — це система всіх упорядкованих певним чином законів даної країни, а також міжнародних договорів, ратифікованих парламентом.
Не обов'язково, щоб нормативні акти, що входять до складу законодавства, мали форму закону. Важливо, щоб у конституції була вказівка на них як таких, що мають силу закону. До складу законодавства припустимо включати нормативно-правові акти президента, уряду, видані в порядку делегування їм законодавчих повноважень, тобто переданих законодавчим органом (парламентом) відповідно до конституції. Це так зване «делегування законодавство» (Франція, Великобританія та ін.).
Законодавство — форма життя права. Саме законодавство надає нормам права формальну визначеність (одна з ознак права).
Система права і система законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма. Позаяк поняття системи права характеризує сутнісну внутрішню сторону об'єктивного права, поняття системи законодавства відбиває його зовнішню сторону — форму.
Між системою права і системою законодавства є відмінності. Вони спостерігаються в структурних елементах, змісті, обсязі.
1. Система права є невидимою, оскільки відбиває внутрішню будову права, а система законодавства є видимою, зовнішньою формою системи права.
2. Система права є сукупністю правових норм, а система законодавства — сукупністю нормативно-правових актів.
3. В системі права норми права логічно розподілені за галузями, підгалузями та інститутами. Як правило, норми галузей права — будівельний матеріал, із якого (у різному наборі та різному поєднанні) складається конкретна галузь законодавства. Можливим є варіант, коли галузь права є, а галузі законодавства — немає (фінансове право, право людини на соціальне забезпечення та ін.). У цьому випадку галузі права не кодифіковані, а нормативний матеріал розосереджений по кількох правових актах, які потребують на уніфікацію.
4. Система права складається з галузей права, які мають свій предмет і метод правового регулювання, а система законодавства включає галузі законодавства, в яких відсутній метод регулювання, а предмет регулювання не завжди однорідний, як у галузей права.
5. Система права має лише галузеву, горизонтальну будову, а система законодавства може мати будову і горизонтальну (галузеве), і вертикальну (ієрархічне). У федеративних державах існує законодавство федерації і законодавство її суб'єктів (вертикальна будова).
6. Первинний елемент системи права — норма права зі своєю структурою: гіпотеза, диспозиція, санкція, а первинний елемент системи законодавства — стаття закону, яка містить нормативне розпорядження[2], котре, як правило, не містить у собі всі три структурні елементи логічної правової норми. Нормативне розпорядження нерідко складається лише з гіпотези і санкції; диспозиція може міститися або в іншій статті даного закону (відсильний спосіб викладу), або в іншому правовому акті (бланкетний спосіб викладу). Закони, що включають норми різних галузей права, забезпечуються санкціями, які викладені в інших нормативно-правових актах (наприклад, закони про власність, про підприємницьку діяльність та ін.).
7. Система права формується об'єктивно, відповідно до існуючих суспільних відносин, а система законодавства створюється в результаті цілеспрямованої діяльності уповноважених суб'єктів і тому включає суб'єктивний момент.
8. Структурні елементи системи права не мають зовнішніх реквізитів: назв розділів, статей, глав та інших частин, властивих закону. Структурні елементи системи законодавства (нормативно-правові акти), як правило, мають назви розділів, глав, статей. Вони можуть містити преамбули, формулювання цілей і принципів, загальні нормативні визначення, що складають загальну частину тощо.
Система законодавства є головною, але не одною лише формою існування системи права, оскільки:
1) право може існувати до законодавства, коли воно формувалося завдяки звичаям, які підтримувалися тільки-но виниклою державою.
2) право існує поза законодавством: природні права людини мають правовий характер незалежно від закріплення їх у законі (т. зв. «показаконодавче право»).
