Система самоврядування за магдебурзьким правом

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ТА ІНШИХ ДЕРЖАВ

(друга половина XIV - перша половина XVI ст.)

 

У XIV - XVI ст. українські землі були захоплені сусідніми державами – Литвою, Польщею, Угорщиною.

На початку ХІІІ ст. утворилася Литовська держава – Велике князівство Литовське.

Етапи приєднання руських земель до Великого князівства Литовського:

- Міндовг (1230 - 1263 рр.) поширив свою владу на землі Західної Русі (Білорусь);

- Гедимін (1316 - 1341 рр.) почав наступ на південно-руські (українські) землі, проте зіткнувся з територіальними претензіями Польщі;

- у битві на річці Сині Води (1362 р.) Ольгерд Гедимінович (1341 - 1377 рр.) завдав поразки Золотій Орді і приєднав Чернігівщину, Київщину, Переяславщину, Поділля; внаслідок боротьби з Польщею відвоював Берестейський, Володимирський і Луцький уділи;

- Вітовт (1392 - 1420 рр.) заволодів Чорноморським узбережжям.

Особливості статусу українських земель у складі Великого князівства Литовського:

1. приєднання відбувалося переважно мирним шляхом через бажання князівств позбутися монгольського ярма;
2. система управління залишається незмінною: руські князі сплачували щорічну данину та надавали збройну допомогу;
3. руська мова стала державною;
4. православна церква зберігала панівне становище;
5. збереглося руське законодавство («Руська правда»);
6. литовці поєднувалися династичними шлюбами з українцями;
7. панувала українська культура.

Боротьба за Галицько-Волинське князівство

Після смерті останнього князя Юрія ІІ Болеслава у 1340 р. Галицько-Волинське князівство знову фактично розпалося. Волинь контролював литовський князь Любарт Гедимінович, до того ж князівство було незалежним від Литви. Любарт намагався відновити міць Галицько-Волинської держави.

У Галичині реальним правителем став боярин Дмитро Дедько, хоча формально вища влада належала Любартові. Проте на землі князівства претендувало і Польське князівство.

З 1349 до 1377 р. тривають війни між Любартом та союзними військами Польщі й Угорщини за територію Галичини. Її результатом стало остаточне розділення Галицько-Волинського князівства: Волинь відійшла до Литви, в Галичині сів угорський ставленик.

У 1387 р. Галичина була завойована Польщею.

У 1434 р. тут було створене Руське воєводство з польською адміністрацією.

Політика Польщі на українських землях:

- насадження католицизму;

- закриття православних церков і монастирів;

- обмеження православних у праві обіймати державні посади;

- насадження зневаги до православ‘я й української культури.

 

Наприкінці XIV ст. міжнародна обстановка змушувала Литву та Польщу об‘єднатися.

Кревська унія –угода про державно-політичний союз між Польським королівством та Великим князівством Литовським, укладена поляками з литовським великим князем Ягайлом Ольгердовичем14 серпня 1385 р. в литовському місті Крево.

Причини об‘єднання Великого Князівства Литовського і Польщі:

- наступ Тевтонського ордену на землі Литви та Польщі;

- претензії Московського князівства на руські землі;

- необхідність протистояти нападам татар;

- прагнення польських феодалів отримати українські землі, литовських – здобути економічні та політичні привілеї, що їх мали польські магнати.

Зміст Кревської унії (1385 р.)

1. Великий князь литовський Ягайло одружувався з польською королевою Ядвігою та отримував титул польського короля;
2. Польща та Литва об‘єднувалися в одну державу, хоча Литва зберігала формальну незалежність;
3. у Литві поширювалося католицтво.

Наслідки унії:

- розгром Тевтонського ордену у Грюнвальдській битві (15.07.1410 р.);

- спричинила роздавання українських земель польським феодалам;

- сприяла поширенню католицизму в Литві та Україні зокрема.

Адміністративний поділ українських земель у складі Польського королівства:

· 1434 р. – Руське воєводство (Галичина і Холмщина)

Польське воєводство (Західне Поділля)

· 1462 р. – Белзьке воєводство (Белзька земля)

 

Після Грюнвальдської битви Литва отримала від Польщі Західну Волинь, а Угорщина відмовилася від претензій на Галичину й Поділля на користь Польщі та Литви. Наступною поступкою Польщі стало підписання з Литвою Городельської унії – угода між польським королем Владиславом ІІ Ягайлом та великим князем литовським Вітовтом, укладена 02.10.1413 р.

Зміст Городельської унії (1413 р.)

1. Скасовано Кревську унію, підтверджено існування Великого князівства Литовського як незалежної держави;
2. широкі довічні повноваження Вітовта (1392-1430 рр.);
3. державний устрій Великого князівства Литовського мав реформуватися за польським взірцем;
4. литовці-католики урівнювалися в правах з поляками-католиками і стали повними власниками своїх земель (православні мали землі в умовній власності);
5. Польща і Велике князівство Литовське в майбутньому мають створити єдину державу.

Наслідки унії: призвела до обмеження прав української православної шляхти, сприяла її покатоличенню та втраті української національності.

У 1458 р. православна церква України й Білорусі була відокремлена від московської митрополії й перетворена на самостійну Київську митрополію. Почалася агітація за унію православної і католицької церкви.

У 1481 («змова київських князів») та 1508 р. (повстання М. Глинського) відбуваються останні невдалі спроби руської верхівки здобути незалежність від польсько-литовського панування.

 

З кінця XV ст. в українських містах поширюється магдебурзьке право - міське право, що виникло в ХІІІ ст. в Німеччині. Воно передбачало звільнення міста від управління, судової та адміністративної влади місцевих феодалів – власників міст і створення міського самоврядування.

Система самоврядування за магдебурзьким правом

Заможні міщани обирали

 

Магістрат – орган міського самоврядування, що виконував адміністративно-судові функції і складався з двох колегій, члени яких обиралися довічно. Магістрат обирали заможні міщани.

Лава – суд у кримінальних справах, членами якого були засідателі – «лавники»

Рада – адміністративний орган і суд у цивільних справах, членами якого були «радники»

Війт очолював Лаву. Він обирався тільки зі шляхтичів, іноді передавав посаду у спадок

Бурмістр обирався почергово з «радників» на квартал і мав керувати діяльністю Ради