Вимоги до написання реферату

Ø Актуальність теми

Ø Науково-теоретичний рівень. Досягається за рахунок ретельного аналізу обраної проблеми з урахуванням сучасного розвитку сфери соціально-трудових відносин, теоретичних узагальнень, оперування об'єктивною та раціональною аргументацією, наведення характерних прикладів, доказових фактів тощо.

Ø Структура та оформлення.Обсяг реферативної роботи має складати до 10-12 сторінок. Матеріал цієї письмової праці розподіляється рівномірно відповідно до плану реферату: вступ, основна частина (2-3 питання), висновки, список літератури, додатки (схеми, таблиці, зразки документів). Стиль викладу матеріалу має бути науково-діловим. Реферат має бути акуратно написаний від руки чи надрукованим на комп'ютері з дотриманням стилістичних і граматичних норм. Сторінки мають бути нумеровані. У тексті обов'язково повинні бути посилання на літературу та інші джерела, що використовувалися при підготовці реферату.

Титульний лист та план оформлюються відповідно до встановлених норм (Додаток 1).

У «Вступі» мають бути обґрунтовані актуальність та практичне значення обраної теми реферату, визначені мета та завдання роботи.

В «Основній частині» повинна бути розкрита тема реферату, шляхом висвітлення основних питань. При чому необхідно зосередити увагу на науково-теоретичному аналізі поставлених питань в літературі, з висновками щодо їх теоретичної та практичної значущості.

У «Висновках» необхідно сформулювати теоретичні та практичні рекомендації, що випливають з проведеного аналізу, наводяться як науково-теоретичні, так і практичні підсумки проведеного аналізу за проблематикою реферату. Вони мають логічно пов'язуватися із змістом викладеного матеріалу.

Містить список використаних літературних джерел та публікацій.

Есе (фр. essai «спроба, проба, нарис», від лат. exagium «зважування») — літературний жанр прозового твору невели­кого обсягу й вільної композиції. У перекладі з англійської, есе (essay) означає «нарис», «твір», «спробу самостійного аналізу» та «обґрунтування теоретичної гі­потези».

Есе повинне містити: чіткий виклад суті поставленої проб­леми, включати самостійно проведений аналіз цієї проблеми з ви­ко­ри­станням концепцій і аналітичного інструментарію, розгля­ну­того в рамках дисципліни, висновки, що узагальнюють автор­сь­ку позицію з поставленої проблеми.

Залежно від специфіки дисципліни, форми есе можуть знач­но диференціюватися. У деяких випадках це може бути аналіз наявних статистичних даних з досліджуваної проблеми, аналіз ма­теріалів із засобів масової інформації й використання до­слі­джуваних моделей, докладний розбір запропонованого завдання з розгорнутими думками, підбір і детальний аналіз прикладів, що ілюструють проблему тощо.

Процес написання есеможна уяви­ти як ланцюжок, послідов­ність певних елементів, етапів, процесів. Для студентів важливими є такі процеси та елементи.

Конспектування, особливо при читанні, є стратегічним інте­лектуальним вмінням, а не механічним спрощеним викладенням авторської думки, позиції. Конспектуючи, студент відбирає від­по­відний матеріал та розвиває своє розуміння теоретичних по­ложень, емпіричних даних, тобто факти такого роду, які або підтверджують, або спростовують. При читанні текстів студент робить помітки та порівнює одне з другим, відзначає те, що буде корисним в подальшій роботі або є більш цікавим, змістовним з теоретичного чи емпіричного підходів.

Що читати? Важливим є підбір матеріалу для читання: з кожної конкретної теми потрібно спочатку прочитати дві або три ключові статті, книги, в яких подаються зрозумілі концептуальні рамки або теоретична аргументація чи наводяться всебічні емпі­рич­ні дані. Таке стратегічне читання сформує певні основні орі­єн­тири щодо теми (враховуючи різні судження, інтерпретації), слугу­ва­тиме фундаментом для цілеспрямованого подальшого читання.

Залежно від тематики важливим є включення до списку літе­ра­тури для читання одного або двох тематичних досліджень, що мають протилежні спрямування. Ефективне використання те­матичних матеріалів та даних допоможуть студенту попередити типову помилку – надмірне використання узагальнень в есе.

Тема есе. Аналіз протиріч, розгляд тематичних досліджень, формування проблеми дозволяють студенту визначити тему есе. Тема, питання та завдання, що постали перед студентом в процесі розмірковування над есе потребують аналітичних відповідей, тоб­­то пошуку пояснення: чому щось відбувається / з якої причи­ни / як це відбувається / процеси, механізми.

Побудова есе — це відповідь на питання або розкриття теми, що засновано на класичній системі доказів.

1. Титульний аркуш (заповнюється за рекомендованим зразком);

2. Вступ: місія [2] студента щодо розгляду теми есе, його авторське бачення [3] — гіпотеза [4] або сутність та обґрунтування вибору цієї теми. Мета та завдання роботи — очікуваний резуль­тат роботи в цілому та конкретні результати, які будуть отриму­ватися в ході розкриття теми. На цьому етапі дуже важливо пра­вильно сформулювати питання, на які ви збираєтеся знайти відповідь у ході свого дослідження. При роботі над вступом можуть допомогти відповіді на наступні питання: «Чи потрібно давати визначення термінам, що пролунали в темі есе?», «Чому те­ма, яку я розкриваю, є важливою в даний момент?», «Які по­няття будуть залучені в мої міркування?», «Чи можу я розділити тему на трохи більше дрібних підтем?» і т. д.

3. Основна частина: теоретичні основи обраної проблеми й виклад основного питання. Ця частина припускає розвиток аргу­ментації й аналізу, а також обґрунтування їх, виходячи з на­яв­них даних, інших аргументів і позицій щодо питання. У цьому полягає основний зміст есе й це являє собою головні труднощі. Тому важливе значення мають підзаголовки, на основі яких здій­снюється структурування аргументації; саме тут необхідно об­ґрун­тувати (логічно, використовуючи дані або строгі міркування) пропоновану тезу. Там, де це необхідно, як аналітичний інстру­мент можна використати графіки, діаграми й таблиці. Залежно від поставленого питання аналіз проводиться на основі наступних категорій: причина — наслідок, загальне — особливе, форма — зміст, частина — ціле, сталість — мінливість. У процесі побудо­ви есе необхідно пам'ятати, що один параграф повинен містити тільки одне твердження й відповідний доказ, підкріплений гра­фіч­ним або ілюстративним матеріалом. Отже, наповнюючи розділи аргументацією, необхідно в межах параграфа об­ме­жити себе розглядом однієї головної думки. Добре перевірений спо­сіб побудови есе – використання підзаголовків для позна­чення в головній частині ключових моментів аргументо­ваного викладен­ня. Сукупність підзаголовків допомагає побачити те, що пропо­нує зробити студент (чи є добрим його бачення). Ефективне використання підзаголовків – не тільки визначення основних пунктів, які студент бажає висвітлити, це також наявність логіч­ності у висвітленні теми есе.

4. Висновок: узагальнення й аргументовані висновки до те­ми й т. д. Підсумовує есе або ще раз вносить пояснення, під­кріплює зміст і значення викладеного в основній частині. Мето­ди, що рекомендують для складання висновка: повторення, ілю­страція, цитата. Висновок може містити такий дуже важливий, що доповнює есе, елемент як вказівка на застосування досліджен­ня, на розвиток взаємозв'язків з іншими проблемами.

 

Різновидом усного спілкування є публічний виступ. Серед жанрів публічного виступу вирізняють: доповідь (звітна, ділова, політична); промова (презентація); бесіда, лекція, репортаж.

На сьогоднішній день вміння представляти проекти, звіти, переконувати, спонукати чи, навпаки, утримувати від дії, якісно інформувати аудиторію є досить важливою складовою успішного навчання студента. Як комунікативна подія презентація відрізняється своєрідною структурою – вмотивованим змістом і задумом розташуванням усіх частин виступу (Кохтєв М.М.). Успіх будь-якої презентації, незалежно від її мети, типу, теми, особливостей аудиторії, визначається й умінням доповідача структурувати текст свого виступу.

Розглянемо частини академічної презентації та вміння їх структурного оформлення більш детально.

Під час нульового етапу презентатор має сформувати в аудиторії позитивне враження про себе, невербально засвідчити готовність до виступу, викликати зацікавлення і встановити візуальний контакт з слухачами. Для цього йому необхідні вміння встановлення візуального контакту і зворотного зв’язку з аудиторією.

Вступу відводиться 5-10% від часу всієї презентації. Вступну частину можна умовно розбити на 2 блоки: відкриваючий і ввідний етапи. Завдання першого передбачає встановлення (якщо не вдалося під час попередньої фази) чи закріплення контакту з аудиторією, виклад коротких зауважень стосовно теми і напряму промови.

Ввідна частина містить повідомлення теми, перелік і короткий опис ключових положень, які будуть розглянуті в основній частині, регламент презентації. У ній чітко простежуються психологічна функція, під якою розуміється зміцнення зв'язку з аудиторією, і дидактична проспективна функція, що виражається в прагненні оратора розглянути задачі, ідею і структуру промови (О.Ю. Попова, М.М. Кохтєв). В цілому, вступна частина презентації включає наступні етапи: 1) привітання, вступні зауваження; 2) виклад мети виступу; 3) пояснення мети презентації; 4) огляд головних розділів презентації; 5) вказівка на використані допоміжні засоби; 6) пропозиція задавати питання після або під час презентації.

При підготовці та виконанні вступу, лектору необхідно уміти чітко формулювати тему, коротко висловлювати думки, підтримувати контакт і зворотній зв’язок з слухачами та доречно жартувати для встановлення контакту з аудиторією, якщо цього ще не досягнуто.

Основна частина презентації становить 70-85% промови. У ній послідовно роз’яснюються висунуті положення, доводиться їх правильність. Завдання етапу – охарактеризувати ситуацію, подати можливі засоби для її покращання й обов’язково запропонувати власний варіант вирішення проблеми – кульмінація презентації. При цьому необхідно закликати аудиторію до відповідних рішень та дій, показавши переваги своєї пропозиції.

Основна частина може включати, залежно від ситуації, не більше трьох ключових положень, які, у свою чергу, розпадаються на дрібніші інформаційні блоки. Саме така кількість положень, аргументів або причин обумовлюється особливостями людської пам’яті. Проте обов'язковою умовою є їх чітка структуризація в процесі презентації. Залежно від типу презентації за цільовим критерієм (інформативна, спонукаюча, переконуюча), різняться і методи розгортання промови: інформативна презентація послуговується хронологічним, географічним чи просторовим, індуктивним, причинно-наслідковим, дефініційним, характеризуючим, уподібнюючим чи протиставляючим викладом; спонукаюча та переконуюча – методами індукції, дедукції, аналогії, причинно-наслідкового зв’язку чи за певною схемою (зло і його подолання, теорія і практика, обов’язок і вигода, факт і його практичне значення). Як відзначають дослідники, в чистому вигляді вказані методи зустрічаються рідко. Частіше спостерігається змішаний тип композиції, при якому презентатор комбінує різні методи викладу матеріалу, що дозволяє зробити структуру головної частини більш оригінальною.

Для роботи на цій стадії презентації виступаючому необхідно уміти аналізувати ситуацію та поведінку аудиторії, пояснювати матеріал і аргументувати викладену точку зору.

У заключній частині презентації узагальнюються ключові положення, висунуті в основній частині, підкреслюється головна думка виступу, наголошується на перевагах власного варіанту вирішення проблеми чи пропозиції. Проте головне завдання етапу – сформувати емоційний фон для збереження аудиторією готовності виконати поставленні завдання після завершення презентації. С.Б. Ребрик зазначає, що вступ і заключна частина разом можуть займати до 30% від загальної тривалості презентації, та загальне враження від виступу на 80% визначається саме цими фазами. Для формування позитивного враження про виступ презентатор має вміти підводити підсумки і, знову ж таки, доречно жартувати для створення емоційного фону та зняття напруги перед наступною частиною виступу.

Відповідаючи на питання аудиторії, доповідачу необхідно розв’язати непорозуміння, розкрити певні деталі. Р Гандапас наголошує, що слухачі найкраще запам’ятовують останні фрази, а тому потрібно вміти закликати до запропонованих дій та чітко відповідати на поставлені питання, крім того, питання треба вміти прогнозувати.

Доведено, що краще засвоюється і запам'ятовується матеріал, який дається на початку або в кінці виступу. Звідси робимо важливий висновок про те, що при формуванні презентаційних умінь, вступу і висновку необхідно надавати не менше уваги, ніж підготовці основної частини.

Зазначимо, що загальними для будь-якої частини презентації виступають уміння структурувати виступ, ефективно розподіляти час, добирати необхідний матеріал, доцільно використовувати лінгвістичні можливості, аналізувати аудиторію, впливати на слухачів, зацікавлювати, добирати і використовувати вербальні та невербальні засоби впливу, користуватись технічними засобами, знімати емоційну напругу і долати власний страх перед виступом. Виявити і розвинути чи сформувати вказані вміння допоможуть тести; вправи на запам’ятовування мовних формул спілкування, структурування і вибір мовних формул відповідно до етапу презентації, навчання вербальної і невербальної поведінки, заповнення пропусків, співвідношення мовних одиниць з невербальними елементами (графіками, діаграмами), інтерпретацію та коментування інформації, формування зворотного зв’язку (аналіз презентації під час її проведення, записаної на плівку, групова оцінка, самоаналіз).

Доповідь – один із видів усного мовлення.

Щоб підготувати доповідь:

1. Визначте основну думку доповіді

2. Вдумайтесь в тему доповіді.

3. Опрацюйте літературу та доберіть цікаві факти з даної теми.

4. Систематизуйте відібраний матеріал

5. Складіть робочий план доповіді

6. Запишіть текст доповіді

7. Прочитайте кілька разів текст доповіді та зверніть увагу на терміни: уточніть вимову важких слів.

8. Перекажіть усно текст доповіді: говоріть повільно, робіть паузи