Фри́дрих Ви́льгельм Йозеф фон Ше́ллинг

(27 січня 1775 - 20 серпень 1854)

Фри́дрих Ше́ллинг ( 27 січня 1775 - 20 серпень 1854) - німецький філософ. Був близький єнським романтикам. Видатний представник ідеалізму в новій філософії.

Відштовхуючись від ідей І. Г. Фіхте, розвинув принципи об'єктивно - ідеалістичної діалектики природи як живого організму, несвідомо - духовного творчого начала, висхідній системи ступенів («потенцій»), яка характеризується полярністю, динамічним єдністю протилежностей.

Фрідріх Вільгельм Йозеф фон Шеллінг народився в Вюртемберзькому містечку Леонберзі. Батько його займав вищі духовні посади. Шеллінг рано виявив блискучі здібності. У 15 років він вступив до Тюбінгенський університет з характеристикою «ingenium praecox» (нім. і лат. «Скоростиглий талант»). В університеті інтереси Шеллінга ділилися між філософією і теологією. У перших роботах Шеллінга - «філософсько - критичному поясненні біблійної розповіді про гріхопадіння» і «про міфи, історичних сагах і філософема стародавнього світу» - проводиться думка про необхідність філософсько -історичного тлумачення Біблії на противагу граматичному і догматичному. По суті, Шеллінг намічає тут той історико -критичний метод, який згодом отримав детальну розробку в новотюбінгенской школе.Скоро інтереси Шеллінга зосереджуються виключно на філософії. Він знайомиться з філософією Канта, з першими роботами Фіхте і 19 -ти років сам виступає на філософське терені, спочатку як послідовник і тлумач Фіхте

У 1798 році Шеллінг знайомиться з Гете і зацікавлює його своєю натурфілософією. Завдяки старанням Фіхте і підтримки Гете, Шеллінг отримує в тому ж році професуру в Йенському університеті. Тут 23 - річний професор з надзвичайною сміливістю та енергією приймається за розвиток свого власного світогляду, все більш і більш звільняється від впливу безпосередніх попередників. В цей же час Шеллінг вступає в тісне спілкування з гуртком романтиків - братами Шлегель, Гарденбергом та ін Душею цього гуртка була Кароліна Шлегель, дружина А. В. Шлегеля, що грала в літературних сферах Німеччини роль німецької де Сталь. Вплив її на представників романтичної та філософської літератури було дуже велике. Найбільшою мірою випробував на собі цей вплив сам Шеллінг, який придбав в Кароліні Шлегель найближчого друга, а згодом віддану дружину. Куно Фішер з повною підставою називає Кароліну музою Шеллінга. Її інтерес до філософських питань, і головне - безмежна віра у філософський геній Шеллінга, обумовлювали той душевний підйом, яким характеризується найбільш продуктивний період його життя, що доставив йому гучну славу і велике значення серед сучасників.

Після смерті Кароліни (1809) літературна діяльність Шеллінга майже зовсім припинилася, і тільки мова його з кафедри нагадувала Німеччини про колишнього володаря умів.

Надзвичайний успіх Шеллінга пояснюється як сприятливими для нього умовами, так і особливостями його дарувань. У його філософському ентузіазмі була якась стихійна, що долає сила. Разом з тим про його непохитну і потужну особистість розбивалися всі спрямовані проти нього ворожі впливу. У цьому відношенні він цілком виправдовував дане йому його гуртком прізвисько «граніт».

Філософія Шеллінга не представляє собою цілком об'єднаного і закінченого цілого, а скоріше декілька систем, послідовно розвинених ним протягом життя.

Перший період у розвитку філософії Шеллінга полягає в дослідженні гносеологічної проблеми основного принципу пізнання і можливості пізнання з точки зору критики видозміненого Фіхте. Головним завданням другого періоду є конструювання природи як саморозвивається духовного організму. Система тотожності, що характеризує третій період, полягає в розкритті ідеї абсолютного як тотожності основних протилежностей реального та ідеального, кінцевого і нескінченного. У четвертому періоді Шеллінг викладає свою філософію релігії - теорію відпадання світу від Бога і повернення до Бога при посередництві християнства. До цього ж періоду примикає, як доповнення, «позитивна» філософія, відома тільки по читаних Шеллингом лекціям. У ній філософія релігії викладається не як предмет раціонального пізнання, а як інтуїтивно відкривається істина. З цієї точки зору позитивна філософія є водночас філософією міфології і одкровення.