Предмет та методи археології релігії.

Предмет та методи археології мистецтва

Різноманітне і високорозвинене, неолітичне мистецтво являє собою значну культурно-історичне явище. Воно представлено орнаментом на керамічних посудинах, дрібною пластикою (фігурки тварин, птахів і людей) і наскельними зображеннями. Існувало кілька прийомів виконання зображень - червоною вохрою, шляхом вибивання контурів на поверхні каменю і прочерчивания. Намальованих зображень менше. Малюнки вибивали твердим каменем. За допомогою вибивання досягалася певна рельєфність зображення: наприклад, залишали опуклими очі у лося, ніздрі, розріз рота. Іноді шляхом вибивання показували скелет і нутрощі звіра. В техніці нанесення малюнка існували певні прийоми. Особливостями художнього стилю є площинне профільне зображення тварин, відсутність переднього і заднього плану. Людські фігури найчастіше зображували в фас, з поверненою в профіль головою. У малюнках не дотримувалися пропорції: поруч з маленьким лосем могли зобразити непропорційно великої людини.

3.Археологія вивчає: г) Рештки людини.

№ 4

Передісторія становлення археологічної науки: захоплення минулим людства в добу античності та ренесансу.

Формування археології як науки пов'язано з двома основними моментами: по-перше — усвідомленням того, що матеріальні старожитності є свідченнями історії, тобто історичними джерелами, схожими за своєю функцією на писемні, і, по-друге, — відчуттям протяжності історії, яка реалізується у певних послідовностях. Перші кроки на цьому шляху демонструє антична наука, де виник і сам термін "археологія", введений в обіг філософом Платоном) Від Геродота бере свій початок традиція підкріплювати висвітлення історії матеріальними свідченнями, якої надалі дотримувалися всі визначні історики. Величезну роль у становленні ідеології гуманізму й розвитку культури Відродження загалом відіграла античність. З широким звертанням до античності пов’язана і назва цієї доби. Звертання до античності не було самоціллю для гуманістів. Вона стала для них тим авторитетом, на який вони спиралися в утвердженні власних ідеалів і побудові нової культури. Вони відкрили в античності її «людський зміст», живий інтерес до людини, до всього земного, знайшли в ній реальні знання та побачили зразок для самостійної творчості і зрештою використали її як підпору в боротьбі проти середньовічної ідеології.

Предмет та методи археології релігії.

На домашньому вівтарі трипільців обов'язково були присутні глиняні фігурки тих Вищих Сил, яким вони вклонялися: Богині-Матері – символу материнства й родючості, бика – символу обробки землі й багатства, змії – символу спритності, голуба – символу неба. Сакральні уявлення трипільців утілено не лише в глиняних статуетках, але й у візерунках на кераміці – зображеннях сонця, спіралі, хреста, кола, хвиль, "всевидящого ока Долі". Ці уявлення загалом збіжні зі світоглядом народів, що з’явилися потому – античних греків, скіфів, кельтів, слов'ян. Власне, нічого дивного в цьому немає – все язичницьке світосприймання подібне: триярусний поділ світу, поклоніння Небу, Землі, Воді і силам природи, культ Великої Матері. На трипільських фігурках богиня Мати-Земля іноді постає з піднятими руками – як і слов'янська богиня родючості Мокоша, як і Софіївська Оранта. Культ Богині-Матері спільний для Трипільської цивілізації й спорідненої цивілізації Криту. Звідти він перейшов у античність і відродився в поклонінні одній із найбільш шанованих богинь Риму й Греції – Матері богів і смертних Кібелі. Особливе місце в житті трипільців належало Храму. Він був яскраво розфарбований, з орнаментом, високими арками, хрестоподібним вівтарем і жертовною чашею. Н. Бурдо, яка займалася реконструкцією сакрального комплексу Трипілля, дійшла висновку, що в основі трипільського храму втілено ідею Відродження: через певні ритуали людина прагнула досягти безсмертя своєї душі.

3.Гробницю Тутунхамона у 20-х рр ХХ ст відкрив: в) Г.Картер;

№ 5