Соціально-економічні процеси в Україні в першій половині 1990-х років

Тема 6. УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Самостійна робота №2. Ведення зошита. Тема (оцінка за тему). Начитка нового матеріалу (31-32, 33-34)

С. 572-630 підручника О.Д. Бойка. І сторія України Навчальний посібник, 2005. Київ: “Академвидав”

С. 276-336 підручника Ф.Г. Турченка Новітня історія України. (1939-2001). 11кл, 2001.Київ: “Генеза”

Державотворчі процеси в Україні в 1990-х роках

Державотворчі процеси: особливості розбудови законодавчої, виконавчої та судової влади в Україні. Участь населення у державотворчих процесах. Становлення інституту президентства в Україні. Прийняття Конституції України (1996 р.).

Ще Декларація про державний суверенітет спонукала владу розділитися на три гілки. Відтак система поєднання законодавчих та виконавчих функцій радами різних рівнів упала. У липні-жовтні 1991 р. в Україні почалося становлення інституту президентства. До референдуму 1 грудня 1991 р., на якому населення України мало підтвердити або заперечити Акт проголошення незалежності України та обрати Голову української держави, 7 претендентів на президентську посаду подолало рубіж у 100000 підписів. Цікаво, що у ході передвиборчої кампанії всі кандидати в президенти виступали проти входження України до “нового союзу” – Союзу Незалежних Держав – мова про який мала піти одразу після виборів в Україні.

Населення України зробило вельми показовий вибір: 90,32% тих, хто прийшов 1 грудня 1991 р. на референдум, підтримали Акт проголошення незалежності, а 61,6% проголосували за президента Леоніда Кравчука. Верховну Раду України очолив Степан Плющ. Парламент України, як головний законодавчий орган країни, у січні-лютому 1992 р. затвердив державний гімн “Ще не вмерли України...”, синьо-жовтий державний прапор та малий герб України – тризуб. Але законодавчо так і не було врегульовано питання розподілу повноважень між ВР України, президентом та органами виконавчої влади (кабінетом Міністрів України та відомствами). Невдовзі, в умовах складної економічної кризи, загострилася боротьба між Президентом Кравчуком та Головою Кабміну України Л. Кучмою, який очолив уряд у жовтні 1992 р. Під тиском цей уряд у вересні 1993 р. подав у відставку. Проте це не зняло суперечностей між гілками влади і очевидною постала потреба в новій Конституції України (адже українці й досі жили фактично за Основним Законом Української РСР).

Унаслідок кризових явищ було погоджено достроково переобрати Верховну Раду і Президента України. Це було зроблено відповідно у березні та червні-липні 1994 р. Новим президентом України став Леонід Кучма. У парламенті більшість знову отримали комуністи, і суперечність між ними і націонал-демократичним силами наростала. І лише 8 червня 1995 р. Голова Верховної Ради Олександр Мороз та Президент Леонід Кучма підписали Конституційний договір, згідно з яким було знято протистояння цих гілок влади і передбачена розробка і схвалення у парламенті нової Конституції України. Зрештою, 28 червня 1996 р. у парламенті було ухвалено нову Конституцію України.

Соціально-економічні процеси в Україні в першій половині 1990-х років

Стан економіки України після розпаду СРСР та спроби її реформування. Роздержавлення, приватизація та фінансова система України.

Після розпаду СРСР економіка України була фактично зруйнована і ледь животіла. З-за того, що її виробництво та інші галузі раніше отримували повний цикл тільки у співпраці з іншими республіками, тогочасні українські підприємства цілком справедливо вчені називають “обрубками”. Молода українська держава повинна була провести низку реформ, аби вивести країну з кризи. Потрібно було перелаштувати економіку на ринкові механізми, роздержавити частину виробництва, торгівлі та надання послуг, врівноважити різні сектори економічної діяльності, забезпечити рівноправні умови для розвитку різних форм власності: державної, приватної та колективної.

Українська економіка потребувала заощадливого і ресурсозберігаючого виробництва, новітніх технологій, окремі з яких були давно відомі в Європі і США ще з часів початку науково-технічної революції. У країні мав змінитися головний виробничий принцип: із “виробництва заради виробництва” на “виробництво для людей”. Основним критерієм виробництва тієї чи тієї продукції ставав попит на неї, а не план, як раніше. Україні дуже швидко було потрібно виходити із рубльової зони, адже російський уряд, який на початку 1992 р. відмінив контроль за ціноутворенням, фактично девальвував рубль, яким усе ще користувалися у республіці. Однак уведення українським урядом купонів не зупинило знецінення грошей подеколи у 50 разів.

Найбільших успіхів у 1992-1994 рр. зазнала приватизація сфери обслуговування (11 тис. підприємств за вказаний період). Почав зростати малий бізнес. Було створено Національний банк України та понад 200 банківських установ і філій. Однак законодавство попервах було недосконалим і банківська система породжувала багато зловживань і кримінальних ситуацій. Окрім того, постійний додатковий друк грошових знаків породжував інфляцію, яка з’їдала заробітки людей. Податки були такі високі, що більшість підприємств прагнули піти до “тіньової економіки”. Економічні реформи в Україні першої половини 1990-х років фактично зазнали краху.

 

Соціальне та економічне становище населення. Еміграція.

У 1993 р. чисельність населення України досягла, напевно, своє найвищої точки – 52, 2 млн. громадян. Але у 2000 р. українських громадян нараховувалося вже 49,5 млн. осіб. Значно скоротилася народжуваність. Українська нація у віковому відношенні значно постаріла. А тривалість життя в Україні в середньому на 10 років менше, ніж у розвинутих країнах Європи.

На початку 1990-х років почало обезлюднюватися українське село. Надто багато його назавжди залишає українська молодь. Усі 1990-ті роки Україну супроводжували масові скорочення працівників. Близько 25% населення, яке раніше працювало, залишилося без роботи. Скромні грошові заощадження людей, накопичені за життя в СРСР, були з’їдені інфляцією. Понад 70% своїх заробітків люди витрачали на продовольчі продукти. Для порівняння – у розвинених країнах такі витрати не перебільшують 20%. Більша частина українських громадян у 1990-х рр. перебувала за межею бідності. Багато молоді та інших дорослих людей почало виїжджати за кордон на заробітки.

 

Начитка нового матеріалу (35-36)