Країни Європи першої половини XIX століття.

Питання: 1. Віденський конгрес, та його рішення. Створення священного союзу.

2. Англія в 1815 – 1847 рр.

3. Франція в 1815 – 1847 рр.

4. Суспільний рух в Росії.

Поняття і терміни: Віденський конгрес, Священний союз, Територіальний переділ Європи, промисловий переворот, криза над виробництвом, торі, віги, тред-юніони, чартизм, реставрація, конституційна Хартія, фінансова аристократія, Липнева монархія, декабристи, західники, слов’янофіли, радикали, теорія офіційної народності, теорія общинного соціалізму.

 

I.1. Віденський конгрес відкрився у вересні 1814 р. в його роботі взяли участь

понад 200 представників різних держав, головну роль відігравали Росія, Англія, Австрія, і Пруссія. Він зосередив свою увагу на проблемах мирного врегулювання в Європі. Після тривалих дискусій було вироблено загальні принципи, на яких будувалась нова модель міжнародних відносин:

- створення бар’єрів навколо Франції, що в разі будь-яких ускладнень давав

можливість ізолювати її;

- збереження балансу сил, що склався в Європі;

- країни – члени анти французької коаліції мали отримати компенсацію за участь у

боротьбі проти Наполеона;

- основи повоєнного устрою Європи повинен був стати принцип легітимізму

(законності), що означало відновлення кордонів, та їх політичного устрою станом на 1789 р.

2. Підсумковий акт Віденського конгресу було підписано у травні 1815 р. Згідно з

ним до Росії відійшла частина Польщі з Варшавою. Англія одержала острів Малька, Капську область і острів Цейлон. Австрія приєднала Ломбардію і Венецію. Пруссія – частину Саксонії і Рейнську область. Німецькі держави утворили Німецький союз, до складу якого входило 38 дрібних держав та вільних міст. Італія зберігала роздробленість на вісім держав. Францію повернули до тих кордонів, що були на початку революції. На неї наклали контрибуцію в 700 млн. франків.

3. Для боротьби проти революційних рухів європейські монархи уклали так званий

Священний союз проти революційних рухів. Учасники зобов’язувалися допомагати один одному в придушенні революції, підтримувати християнську релігію. Акт про Священний союз підписали Росія, Австрія, Пруссія, потім майже всі монархи європейських держав.

4. Священний союз придушив революцію 20-х років в Іспанії, Італії, Португалії,

повстання в царстві Польському (1830 – 1831 рр.), але нічого не зміг протиставити національно визвольним рухам в Латинські Америці (1810 – 1826 рр.), був вимушений змиритися з перемогою революції у Франції та Бельгії (1830 р.). З рештою, демократичні революції 1848 – 1849 рр. поклали край порядкам на сторожі яких стояв цей союз.

 

II.5. Завершення наполеонівських війн відкрило для Англії епоху, коли вона на тривалий час зайняла провідні позиції у світовій політиці, стала майстернею світу, його фінансовим центром, і зразком ліберального суспільства.

6. Вирішальну роль у політичному житті країни відігравали партії торі, які об’єднували прихильників консервативних поглядів, і вігів, що поділяли ліберальні ідеї. Вони по черзі доступалися до влади, формуючи англійський уряд.

7. В перші чверті XIX століття в основному завершився промисловий переворот. Англія посіла перше місце в світі за рівнем розвитку промисловості. Провідною галуззю залишалась текстильна промисловість. Розвивався і транспорт. У 40-х роках усі великі міста Англії були з’єднані залізницею. Зростала кількість населення Лондону, який перетворився на світовий торгівельний та банківський центр. Сформувались нові промислові райони: металургійної промисловості – з центром у Бірмінгемі, бавовняної – у Йоркширі, вугільної – в Уельсі. Англія стала першою на той час і єдиною в світі індустріальною країною.

8. З розвитком промисловості кількість робочого класу зросла. Положення робітників було вкрай тяжким. Поступово робітники об’єднується в тред-юніони. В 1925 р. уряд заборонив страйки.

9. Політична боротьба в Англії загострилась у 1830 р. У 1831 р. палата громад прийняла білль про реформу, внесеній новим урядом, проте лорди його відкинули. У країні зайнялась хвиля протестів. В 1832 р. виборча система була змінена, промисловим центрам були надані місця в палаті лордів. Було знижено виборчий ценз, хоча він залишався високим. Зросла кількість виборців. В наслідок парламентської реформи доступ до управлінні держави дістала промислова і торгівельна буржуазія.

10. У 1837 році королевою Великої Британії стала Вікторія (1819 – 1901 рр.). Саме на її правління припали роки загострення чартистського руху, юридичне закріплення парламентської двопартійної системи.

11. В 30-х – 40-х роках XIX століття в Англії розгорнувся масовий рух відомий під назвою «чартизм». Це був найбільший рух протесту, прихильники якого вимагали надання більших представницьких повноважень у палаті громад англійського парламенту. Значну частину чартистів становили робітники, свої вимоги вони вирішили сформувати в петиції та надати її в парламент. Вільям Ловетт очолив влітку 1840 р. Національну чартистську асоціацію. Складену чартистами другу петицію підписали понад 3 млн.. осіб. Парламент відхилив і цю петицію. Активність чартистів тимчасово спала. Останнє піднесення чартистського руху припало на 1847 – 1848 рр. під новою петицією було зібрано 5 млн. підписів, але вжиті урядом рішучі заходи зірвали цю петицію чартистів, парламент знову відхилив петицію. Восени 1848 р. рух чартистів почав занепадати і в 50-х роках XIX століття зійшов нанівець. Чартизм сприяв проведенню гнучкої урядової політики, як в трудовому законодавстві, так і інших сферах соціально-політичного життя.

Чартизм – початок організованої масової боротьби робітників за свої права.

Чартистський рух.

I період: 1836 – 1839 рр. початок чартистського руху;

II період: 1840 – 1842 рр. піднесення чартистського руху;

III період: 1847 – 1848 рр. останнє піднесення чартистського руху.

 

III.12. У 1815 році до Франції в друге повернулися Бурбони. Реставрація монархії не означало відновлення абсолютизму. Рішення Віденського конгресу зобов’язувало Людовіка XVIII запровадити конституцію, Франція ставала конституційною монархією. Король мав право законодавчої ініціативи. Законодавчий корпус складався з двох палат, палату перів призначав король, друга палата обиралася на основі високого вікового та майнового цензу.

13. У 1824 році після смерті Людовіка XVIII, королем став Карл X. Режим реставрації жорстоко розправлявся з своїми супротивниками. Буржуазія, робітники, селянство були політично безправними. 26 липня – уряд розпустив палату депутатів в відповідь на це в Парижі спалахнула революція, яка увійшла в історію, як Липнева. Результатом революції стало остаточне повалення Бурбонів у Франції. Карл X зрікся престолу, та втік за кордон.

14. Новим королем Франції було проголошено Луї Філіпа Орлеанського, тісно пов’язаного з фінансистами та банкірами. Його правління дістало назву Липневої монархії. Король погодився переглянути деякі положення старої конституції. Реальна влада остаточно перейшла від старої аристократії до банкірів, промисловців, землевласників, це була нова фінансова аристократія. Зміни внесені в політичне життя Франції Липневою монархією, спричинили зменшення влади короля і посилення влади парламенту. Однак ситуація в країні залишалась нестабільною.

15. У франції зростали промисловість і торгівля поширювалось будівництво доріг, залізниці. Ринкові відносини дедалі проникали в сільське господарство. У промисловості набирала темпів промислова революція, але вона відбувалася повільніше ніж в Англії. Найбільшими промисловим центрами країни а разом і центрами робітничого руху, стали Ліон, Марсель, Лілль, Рубе, Сент-Етьєн. Найбільші робітничі виступи, придушені за допомогою військ, сталися в 1831 і 1834 роках у Леоні.

IV. 16. На початку XIX століття Росія була величезною країною, що охоплювала території у Східній Європі, Північній Азії, та частину Північної Америки (Аляска). Основними тенденціями державного життя Російської імперії була зовнішня експансія, і зміцненні самодержавства і кріпосництва. Це суперечило загальним процесам демократизації та лібералізації суспільного життя, які становили суть європейського просвітительства.

17. Імператор Олександр I (1801 – 1825 рр.) на початку свого правління переймався Західноєвропейськими ідеями, здійснив низку ліберальних реформ. Указ про вільних хліборобів дозволяв поміщикам розкріпачувати своїх християн. Було відкрито в Харківський і Петербурзький університети. За дорученням царя Сперанський розробив у 1809 році «План державних перетворень», реалізація якого спричинила перетворення Росії на конституційну монархію. Реакція останніх років правління Олександра I показала, що уряд не збирається вирішувати питання поставлені перед країною, історичним розвитком.

18. Перші таємні, опозиційні організації імперії були створені гвардійськими офіцерами, учасниками закордонних походів. У 1816 році виник «Союз порятунку», який через два роки трансформувався у «Союз благоденства». Члени товариства вбачали свою мету скасування кріпацтва, ліквідації самодержавства. Але між членами товариства існували розбіжності щодо способів реалізації цих задумів. У 1821 році «Союз благоденства» був розпущений а на основі його було створено дві таємні організації – Південне товариство в Україні (Пестель) і Північне товариство в Петербурзі (Муравйов, Рилєєв). Керівники товариств розробили програми реформ «Руська правда» Пестеля і «Конституція» Муравйова. Вони визначали ліквідацію самодержавства, впровадження конституції широкими громадськими правами, скасування кріпацтва і поділу на стани введення представницьких органів державного управління.

19. Відмінності між ними полягали у баченні форм державного устрою. Пестель пропонував встановити в Росії республіку, законодавчу владу передати народному вічу, а виконавчу Державній думі; владні органи централізовувались, а національні окраїни русифіковувалися, селяни діставали особисту свободу і землю; виборче право мало бути прямим і рівним. Муравйов бачив майбутню Росію конституційною монархією, де законодавча влада належала двопалатному Народному вічу, а виконавча імператорові. Селяни діставали особисту свободу, але зберігалися великі поміщицькі господарства, для виборців встановлювався високий майновий ценз.

20. Нові організації вдалися до змови та підготовки військового перевороту. 14 грудня 1825 року після смерті Олександра I, Північне товариство вивело деякі гвардійські частини на Сенатську площу в Петербурзі з метою зірвати присягу Миколі I. 29 грудня Південне товариство інспірувало повстання Чернігівського полу в Україні. Обидва виступи були придушені владою яка жорстоко розправилась з учасниками.

21. Правління Миколи I стало періодом політичної реакції. Пошуки способів розв’язання суспільних суперечностей спричинили появу наприкінці 30-х років двох ідейних течій: західників (Грановський, Чаадаєв), вважали, що країна повинна розвиватися у русі західноєвропейських тенденцій; слов’янофіли (Хомяков, Аксаков), вважали, що Росія може уникнути революції, і західноєвропейського капіталізму. Слов’янофільські ідеї стали підтримкою для формування і поширення офіційної великодержавної ідеології російського царизму – «теорії офіційної народності».

22. В 40-х роках сформувалася революційно-демократична течія в суспільному русі. Його представники Бєлінський, Герцен, Огарьов, виступали з критикою феодально-кріпосницького ладу, призивали до революції за побудову в країні нового ладу – соціалізму.

23. Під впливом революційно-демократичної ідеології і ідей утопічного соціалізму в Росії виникли гуртки петрашевців. Вони вирішували питання підготовки селянського повстання. В квітні 1849 року петрашевці були заарештовані.

24. Незважаючи на терор та цензуру суспільний рух в Росії не було знищено. Його учасники критикували самодержавство, та кріпосництво, виступали за проведення реформ. Посилення та радикалізація суспільного руху свідчать про кризу феодально-кріпосницьких відносин в Росії.