Зміни в культурі визначаються такими важливими факторами, як:
Інновації - нові елементи культури або нові їх комбінації. До категорії інновацій відносяться відкриття і винаходи, які несуть нове знання про світ чи забезпечують нові способи взаємодії з ним через геотехнології. Носіями новацій, як правило, є творча меншість, представники якої не знаходять собі гідного місця в традиційній системі стосунків і в існуючих типах діяльності. Велику роль в їх реалізації відіграє ступінь готовності соціокультурного середовища сприймати ті чи інші відкриття.
Трансмісія – (від лат. Transmissio – передача)передача культурного спадку від покоління до покоління. Однак недостатньо лише зібрати і зберегти спадок, його треба засвоїти, зробити його зміст зрозумілим новим поколінням, надати йому актуальну інтерпретацію. Інакше вирваний із свого часу і не співвіднесене з сучасною дійсністю культурний спадок буде безкорисний. Передача відбувається шляхом навчання і передбачає живий контакт сторін, що навчаються. Нове покоління не лише вчиться на досвіді минулого, але і додає до нього свої знання і передає далі. Крайнє радикальною формою культурної трансмісії є фундаменталізм. Тісно пов’язаний з релігійною практикою, він орієнтується на відновлення ранніх культурних зразків в їх чистоті від нашарувань часу. Він є реакцією на прискорений розпад традиційних культурних цінностей в тих країнах, де модернізація наштовхується на активний спротив суспільної свідомості.
Дифузія – (від лат. Diffusio – розповсюдження) стихійнерозповсюдження культури в соціальному і географічному просторі через взаємопроникнення культурних рис різних спільнот. Дифузія визначається мірою інтенсивності і умовами здійснення контакту, а також станом і мірою готовності до засвоєння чужого досвіду. Як правило, часта взаємодія сприяє швидкому засвоєнню, а примусове нав’язування породжує реакцію відторгнення.
Аккультурація – цілеспрямоване запозичення і засвоєння культурних інститутів одного суспільства іншим. Вона може здійснюватись як безпосередньо через конкретних носіїв, які потрапляють в нове соціальне середовище, так і опосередковано, через приплив товарів, вплив моди, засобів інформації.
Трансферт – запозичення зовнішніх зразків однією культурою у іншої без глибокого їх засвоєння, механічне копіювання.
Селективність – не сліпе запозичення, а вибіркове ставлення до переносу цінностей. Виділяють наступні причини селективності культури: незрілість культури для запозичення якихось зразків; небезпека, яка загрожує суспільству у випадку запозичення; ідеологічні заборони; суспільна самооцінка нового як некорисного.
Синтез – (від грец. Sуnthesis – з’єднання) взаємодія і поєднання різнорідних культурних елементів в результаті чого виникає нове цілісне культурне явище, яке відрізняється від початкових компонентів і має якісну своєрідність. Така культурна взаємодія виникає завдяки близькості або подібності базисних елементів культури.
Симбіоз – (від грец. Simbiosis) поєднання різноманітних елементів культур без перетворення нового явища культури в якісну цілісність. Власні і запозичені елементи залишаються відокремленими, що породжує взаємну недовіру і конфлікти. Симбіотичні культурні конгломерати найчастіше виникають стихійно в ході завоювання одного народу іншим. Вони породжують синкретичний тип культур, для яких характерно поєднання різних поглядів, стилів, напрямів при відсутності їх внутрішньої єдності. Зразком такої культури була елліністична спільність народів, утворена в результаті завоювання О. Македонського.
Конфлікти – протиріччя або зіткнення елементів на основі відмінності, що виникають всередині культур або між культурами. Один із найнебезпечніших видів конфліктів – аномія визначається якрозпад системи моральних цінностей, наслідком чого стає порушення спільності культури суспільства. Ситуація аномії є наслідком швидкої зміни суспільного ладу, зруйнування звичних стереотипів реагування. В таких умовах часто народжуються ідейні течії які оголошують увесь попередній культурний спадок непотребом. Яскравим прикладом культурної аномії є справжні обвали всіх культурних цінностей після Жовтня 1917 року (рух Пролеткульту) і в роки перебудови.
Основні функції культури.
Як багатофункціональна система культура підпорядкована принципу суворої ієрархії. Сам термін функція (від лат. Functio) буквально перекладається як обов’язок, коло діяльності. Визначаюча функція, з якої витікають всі інші, гуманістична, або виховна, духовно-моральна. Від неї розходяться функціональні комплекси: адаптивний, регулятивний, пізнавальний. Адаптивний комплекс представлений наступними взаємодоповнюючими функціями культури: адаптації (пристосування), соціалізації (включення людини як біологічної істоти в суспільне життя) і гармонізації (примирення раціональних і ірраціональних начал в людині). Головна культурна задача, яка вирішується в рамках цього функціонального комплексу полягає в перетворенні людини із біологічної істоти в соціальну і стабілізація її в цій якості. Поняттям адаптація описується тип взаємовідносин людини і людського суспільства з оточуючим природним середовищем, при якому сторони взаємно пристосовуються одна до одної, міняють власні внутрішні характеристики і примушують протилежну сторону враховуючи свої потреби. Власне і сама людина сучасного вигляду, і її культура народились з необхідності пристосуватися до змін геокліматичних умов. Функція соціалізації, або соціальної адаптації ставить перед людиною задачу освоєння знань і навичок необхідних для перетворення її на повноцінного члена суспільства. Вона повинна навчитись діяти адекватно оточенню, самостійно формувати свій образ життя, вміти не просто пристосовуватись до мінливих умов соціокультурного середовища, але й впливати на неї так, щоб по можливості пристосувати до себе і до своїх потреб. Це вимагає від людини перш за все гармонізації її внутрішніх складових начал – раціонального і ірраціонального. Регулятивний функціональний комплекс можна представити наступними трьома взаємозв’язаними функціями: аксіологічною, нормативною, семіотичною. Культура це перш за все нормативна система, і як така вона формує у людини цілком певні цінності і ціннісні орієнтації. Вони можуть виступати і в якості стимулів, що спонукають досягнення певної мети і тим самим виконувати функцію регуляторів соціальної поведінки. Особисті ціннісні орієнтації показують ступінь культурності людини, якщо моральний зміст виступає мірилом їх оцінки. Якщо ж такі критерії формуються у рамках чисто інтелектуальних, політичних чи економічних задач, ціннісні орієнтації набувають вузько прагматичний характер і починають загрожувати як самій особистості, так і суспільству в цілому. Нормативна функція культури являє собою одну із форм аксіологічної і проявляє себе у системі норм і вимог, обов’язкових для всіх членів суспільства в ім’я підтримки його цілісності і забезпечення гармонії між групових інтересів. Небезпека у цьому випадку виходить із можливості порушення рівноваги, перекосу в бік інтересів якої-небудь однієї частини суспільства. Тоді починає діяти закон не права, а сили по принципу: “сильний завжди правий”. В результаті соціальної захищеності не може бути ні у кого. Адже на будь яку силу завжди знайдеться інша, більша від неї протисила. Передумовою будь якої культурної діяльності є володіння специфічним набором мов якими користуються різні сфери культури: усна й письмова мова, нотна грамота, мова математичних формул і т.д. Оскільки культура є сукупністю знакових систем, її знакова (семіотична) функція ставить перед людиною задачу оволодіти якомога ширшим спектром таких спеціальних мов. Тільки така грамотність може стати реальною запорукою набуття людиною властивостей культурності. Пізнавальний функціональний комплекс включає наступні культурні функції: гносеологічну (пізнавальну), комунікативну, трансляційну. Гносеологічна задача культури визначається її здатністю концентрувати в собі досвід багатьох поколінь людей і через його призму давати народам цілісне уявлення про них самих. Культура висвітлює перед людьми їх потреби і інтереси, допомагає розвитку національної самосвідомості і тим самим створює сприятливі умови для освоєння світу. З пізнавальною функцією тісно пов’язані трансляційна і комунікативна. Функцію трансляції, передачі соціального досвіду, позначають також як інформативну чи функцію історичної наступності. Культуру не випадково називають історичною пам’яттю людства, його соціальною генетичною спадковістю. Культура здійснює передачу від покоління до покоління знань і досвіду, які вона кодує в знакових системах. Причому, запаси досвіду вона не надає нащадкам у сирому вигляді, а відбирає кращі зразки. Порушення цієї функції веде національні культури до катастрофи. Родовим безпам’ятством люди прирікають себе не просто на повторення помилок минулого. З кожним новим обертом холостого ходу історії покоління за поколінням марно втрачає свій творчий потенціалі рано чи пізно потрапляє в залежність від більш енергійних і, як правило, більш агресивних культур. Комунікація, або спілкування, має на увазі наявність не лише сторін і предмета спілкування, а й визначеного поля розуміння. Його ж формування залежить від оволодіння сторонами загальної системи смислів і специфічними мовами. До того ж спілкування можливе як безпосереднє, так і непрямий, опосередкований мовами і творами минулого.
Головою функцією культури, центром функціонального поля, є гуманістична, виховна, духовно-моральна. Суть її відображає поняття cultura animi – культура душі. Це поняття передає головну істину про те, що “душею культури є культура душі”. З прадавніх часів люди бачили головну задачу культури в духовному вдосконаленні людства. Культура покликана розвивати особистість, забезпечувати їй моральний ріст і ступінь свободи. У наш час його найбільш ємний смисл передають слова А Швейцара про те, що жодна людина не може бути принесена в жертву обставинам як людина-річ, і що цей етичний закон вимагає від самої людини дотримання головного принципу культури – благоговіння перед будь якою формою життя.
Поміркуйте:
- Які типи соціокультурної динаміки існують і який з них є найбільш умовним?
2. Чи можна говорити про повну інверсію в соціально – культурному бутті?
- Що відрізняє культурний занепад від кризи?
- Який із трьох видів соціокультурних перетворень має найвищий рівень радикалізму і чому?
- Яким спільнотам може бути притаманний застійний характер буття? Чому?
- Що може викликати ситуацію аномії?
7. Завдання: з аповніть таблицю №1
