Особистість. В соціології дослідження особистості спирається на відправну точку, якою є не індивідуальні особливості людини, а її соціальне оточення - соціальну систему, в яку вона входить. Особистість розуміється як соціально типова характеристика людини, як сукупності соціальних ролей, що визначаються соціальним статусом.
Напрямки дослідження особистості в соціології:
1) соціальна типологія особистості
2) закономірності соціалізації
3) структура особистості, рольова сутність
4) особистість і соціальне мікросередовище
Концепції особистості:
1) рольова (Лінтон, Мертон, Парсонс)
2) в межах символічного інтеракціонізму - теорія «дзеркального «Я» (Мід, Кулі)
3) Марксистська (Ядов, Кон)
4) Теорія соціального обміну і необіхевіоризм (Блау)
5) Психоаналітична (Фрейд, Фром, Хорні)
Соціолог має справу не з конкретною, а з усередненою людиною - таким узагальненим портретом, що підходить усім відразу і нікому окремо.
Соціалізація
Соціалізація - процес формування соціальних якостей (різних знань, навиків, цінностей). Це засвоєння індивідом соціального досвіду, в ході якого створюється конкретна особа.
Необхідність соціалізації пов'язана з тим, що соціальні якості не передаються по спадку. Вони засвоюються, виробляються індивідом в ході зовнішньої дії.
Етапи соціалізації
Етапи соціалізації співпадають (умовно) з етапами вікового розвитку індивіда:
Рання (первинна) соціалізація. Вона пов'язана з придбанням загальнокультурних знань, з освоєнням початкових уявлень про світ і характер взаємин людей.Індивід не народжується членом суспільства. Він народжується зі схильністю до соціальності і потім стає членом суспільства. Соціалізація - все стороннє і послідовне входження індивіда в об'єктивний світ суспільства або в окрему його частину. Первинна соціалізація є та перша соціалізація, якою індивід піддається в дитинстві і завдяки якій він стає членом суспільства.
Вторинна соціалізація — це кожен подальший процес, що дозволяє вже соціалізованому індивідові входити в нові сектори об'єктивного світу його суспільства.
Вторинна соціалізація:
- Професійна соціалізація, яка пов'язана з оволодінням спеціальних знань і навиків, із залученням до певної субкультури. На цьому етапі розширюються соціальні контакти індивіда, розширюється діапазон соціальних ролей.
- Включення індивіда в систему суспільного розподілу праці. Тут передбачається адаптація в професійній субкультурі, а також приналежність до іншої субкультури.
Швидкість соціальних змін в сучасних суспільствах приводить до того, що виникає необхідність ресоціалізації, засвоєння нових знань, цінностей, ролей, навиків замість колишніх, недостатньо освоєних або застарілих. Ресоциалізація охоплює багато явищ (від корекції читання і мови до професійної підготовки або зміни ціннісних орієнтирів поведінки).
Десоціалізація - процес відходу від старих цінностей, норм, ролей, правил.
Агенти соціалізації
Кожен етап соціалізації пов'язаний з дією певних агентів. Агенти соціалізації - це люди і установи, пов'язані з нею і відповідальні за її результати. Агентами соціалізації є батьки, друзі, виховатеі, вчителі та ін..
У представників будь-якої суспільної групи є так звана референтна група - це група - еталон, група-взірець, і людина обирає її як таку, до якої хотіла б належати, і ставить власною метою належання до цієї групи.
Соціологічні теорії особистості:
I. Макросоціологічна концепція: важливіше ціле, а не частини, і цікавіше групова взаємодія, а не міжлюдська, особа є продуктом суспільства (історії, культури). Цих поглядів притримувалися Дюркгейм, Вебер, Парсонс і ін., які в основному зосереджувалися на проблемі соціалізації. Оскільки, соціалізація - опанування культури (норм, цінностей, ідей, правил поведінки і стереотипів розуміння). Вона не тільки пов’язана з розвитком особистості, але і являється своєрідним духовним кодуванням людини, виробляючи у нього типові соціальні реакції і форми активності.
Особа в макросоціології - це соціальний тип, що відповідає даній культурі і адаптується в ній. Макросоціологія визначає особу через культуру (суспільство).
II. Мікросоціологічна концепція: розглядає проблему особи в полі міжособової взаємодії (в основному крізь призму рольових концепцій) Цей теоретичний підхід майже одночасно народився в дослідженнях Г.Міда („Роль, Я і суспільство”) і Лінтона („Исследование человека”). Людина в основному виконує ролі, нав’язані ззовні - соціальною структурою, системою очікувань, інституційними нормами.
Соціологічні теорії особистості направлені на вивчення нерозривного зв'язку процесу формування особистості з функціонуванням і розвитком соціальних спільнот, на вивчення взаємодії особистості і суспільства, особи і групи, на проблеми регуляції і саморегуляції соціальної поведінки особистості.
У соціології найбільш відомі наступні теорії особистості:
1. Теорія дзеркального «Я» (Ч.Кулі, Дж. Мид). Прихильники цієї теорії особу розуміють як сукупність віддзеркалень реакцій інших людей. Стрижнем особистості є самосвідомість, яка розвивається як результат соціальної взаємодії, в процесі якої індивід навчився дивитися на себе очима інших людей, тобто як на об'єкт.
2. Психоаналітичні теорії (З.Фрейд) направлені на розкриття суперечності внутрішнього світу людини, на вивчення психологічних аспектів взаємозв'язку особи і суспільства. Сфера психіки людини включає: 1) несвідоме (природні інстинкти); 2) свідомість індивіда, що є регулятором інстинктивних реакцій; 3) колективна свідомість, тобто культуру, закони, заборони, засвоєні в процесі виховання.
3. Ролева теорія особистості (Р.Мертон, Т.Парсонс) описує її соціальну поведінку двома основними поняттями: «соціальний статус» і «соціальна роль». Соціальний статус позначає конкретну позицію індивіда в соціальній системі, що припускає певні права і обов'язки. Людина може мати декілька статусів. Кожен статус включає зазвичай ряд ролей. Під соціальною роллю розуміють сукупність дій, які повинна виконати людина, що володіє даним статусом в соціальній системі. Тому особа - це похідне від соціальних статусів, які індивід займає, і від соціальних ролей, які він виконує в суспільстві.
4. Марксистська теорія особистості розглядає особу як продукт історичного розвитку, результат включення індивіда в соціальну систему за допомогою активної наочної діяльності і спілкування, при цьому суть особи розкривається в сукупності її соціальних якостей, обумовлених приналежністю до певного типу суспільства, класовою і етнічною приналежністю, особливостями праці і способу життя.
Існування суспільства неможливо без соціального контролю.
Соціальний контроль - нормативна регуляція поведінки людей в соціальних системах. Це механізм підтримки суспільного порядку, що включає норми та санкції.
Норма - правило, стандарт, зразок поведінки, що існує в даному суспільстві і прийняте індивідом, же що визначає, як він повинен поводитися в даній ситуації.
Норма - соціально схвалені інваріанти поведінки.Норма - інтервал допустимих дій.
Норми бувають формальні і неформальні.
Санкції - заохочення і покарання, пов'язані з виконанням норм.
Санкції бувають: формальні, неформальні, позитивні, негативні
Девіація - явища, що не укладаються в рамки норм. Це вчинки, діяльність людини, соціальні явища, не відповідні сталим в даному суспільстві нормам. Приклади девіацій: правопорушення, проституція, пияцтво, наркоманія.
Е. Дюркгейм (1858 - 1917) першим торкнувся проблеми відхилення від норм. Він написав книгу "Самогубство" (1897)
Конфлікт - це певна інтеракція (взаємодія), яка характеризується особливою специфікою, спрямованістю дій, де сторони намагаються паралізувати чи нейтралізувати активність один одного.
Конфліктна взаємодія вважається чинником суспільної дезорганізації.
Стан суспільства, який визначається різноманітними ситуаціями суспільної дезорганізації Дюркгейм визначає терміном - АНОМІЯ. Аномія - атрибутивна (невід’ємна) риса будь - якого суспільства. Тобто є не випадковістю. Аномія - ("номос" - норма, "а" - заперечення).
Це явище Дюркгейм пов'язує з періодами трансформації суспільства. " Безнормність" виникає, коли старі норми зруйновані, а нові ще не сформувалися, не утвердились.
На особистісному та груповому рівні специфічним, функціональним проявом аномії є девіантна поведінка.
У своїх працях Дюркгейм розглядає різновиди девіантної поведінки. Найбільш екстримальним є самогубство.
Дюркгейм розглядає самогубство не як психологічне, а як соціальне явище. Самогубство - соціальна патологія. Це індивідуальна дія, причини якої в основному соціальні.
Виділяє різні види самогубств.
- Альтруїстичне самогубство - в яких найбільш виразно виявляється роль суспільства, яка стимулює їх, героїзує, заохочує і спонукає.
- Ритуальні самогубства – пов’язані з релігійними чи міфологічними ритуалами, з певною ідеологією. Надмірна інтеграція з суспільством.
- Егоїстичні самогубства - витікає з різного характеру комунікації, наприклад - трагічна любов, чи намір довести щось комусь.
- Афективне самогубство - слабо усвідомлена ситуація, стан афекту.
У всіх випадках самогубство залежить від ступеня інтегрованості індивіда в соціальну структуру (недостатньою або надмірною). Причини самогубств змінюються від суспільства до суспільства, від релігії до релігії, але завжди виходять від групи, а не від індивіда.
Толкот Парсонс зазначав, що аномія - це «стан, при якому значне число індивідів знаходяться в положенні, що характеризується серйозною нестачею інтеграції (об’єднання) зі стабільними інститутами (наприклад, економікою, політикою, сім’єю), що суттєво впливає на особисту стабільність та успішне функціонування соціальних систем.
Р. Мертон теж займався аномією. З його т.з. відхилення у поведінці, - наслідок неузгодженості між породженими соціальною структурою і культурою цілями і соціально організованими засобами їх досягнення.
Цілі - те, до чого слід прагнути, основний компонент в життєвих цілях всіх шарів суспільства. Засоби оцінюються з т.з. можливості досягнення мети. Рівновага між цілями і засобами підтримується до тих пір, поки індивіди задоволені і досягнутими цілями, і нормативними засобами їх досягнення. Проте можливості використання нормативних засобів у різних соціальних груп неоднакові. Типи аномічної поведінки Мертон, розрізняє у зв'язку з різним відношенням людей до цілей і нормативних засобів їх досягнення, що є соціально прийнятними.
| Типы поведения | Отношение к | |
| целям | средствам | |
| 1. Конформизм | (+) Разделяет цели общества | (+) Стремиться достичь целей легальными способами |
| 2. Инновация | (+) Принимает цели общества | (-) Достигает целей неодобряемыми способами |
| 3. Ритуализм | (-) Не принимает цели и ценности общества | (+) Следует общепринятым нормам |
| 4. Ретритизм | (-)Отрицает общепринятые цели | (-)Отрицает общепринятые нормы и средства достижения целей |
| 5. Мятеж | (-) (+) Отвергает цели и выдвигает новые альтернативы | (-) (+) Противостоит старым нормам и выдвигает новые |
