Основні етапи розвитку психіки тварин

Психічне відбиття не залишалося незмінним у ході еволюції, а саме перетерплювало глибокі якісні перетворення, до розгляду яких ми зараз і перейдемо. Ознаки найбільш глибоких якісних змін психіки в процесі еволюції тваринного світу О. М. Леонтьєв поклав в основу сформульованих їм стадій психічного розвитку. Уточнення і поглиблення розуміння різних рівнів психіки у тварин було проведено провідним радянським зоопсихологом К. Э. Фабри.

Стадія елементарної сенсорної психіки.

Елементарну сенсорну психіку О. М. Леонтьєв визначив як стадію, на якій діяльність тварин відповідає тому або іншому окремо, що впливає на властивості (або сукупності властивостей) об'єкта середовища. Це стадія елементарного відчуття. Згідно К. Э. Фабри, варто виділяти два рівні елементарної сенсорної психіки - нижчий і вищий. Розглянемо ці рівні.

На нижчому рівні психічного розвитку перебувають більшість одноклітинних (найпростіші) і деяких багатоклітинні (губок, кишечнополостні, нижчі хробаки). Тут ми маємо справу лише з примітивними проявами психічної активності, що забезпечує їм відхід з негативних впливів середовища; активного пошуку позитивних, життєво необхідних подразників майже не спостерігається. Супутні біологічно нейтральні властивості середовища відчуваються цими тваринами як сигнали лише в тих випадках, якщо такі властивості пов'язані з шкідливими для них впливами. Пластичність поводження мінімальна, можливо лише елементарне научення. Наприклад, якщо тримати інфузорій якийсь час у трикутній (у перетині) посудині, то вони зберігають звичний шлях пересування уздовж його стінки (трикутна траєкторія) і після приміщення їх у квадратну посудину більшої площі перетину (досвіди німецького вченого Ф. Брамштедта). Така примітивна форма научення називається звиканням. Інших форм научення у тварин, що стоять на нижчому рівні психічного розвитку, немає.

Другого рівня стадії елементарної сенсорної психіки досягло велика кількість багатоклітинних безхребетних: голкошкірі, вищі (кільчасті) хробаки, почасти молюски. У цих тварин вперше з'являється нервова система. Це стало важливою віхою в еволюції тваринного світу. Зародження і еволюція нервової системи обумовлені необхідністю координації і організації в єдине ціле процесів, що відбуваються в різних частинах організму при взаємодії з зовнішнім середовищем.

Первинно головна функція примітивної нервової системи складалася в координації внутрішніх процесів життєдіяльності у зв'язку з все більшою спеціалізацією клітин і тканин.

Форми нервової системи у нижчих багатоклітинних безхребетних різні, наприклад дифузійна або сітчаста у гідри, кільцева у медузи, радіальна і білатеральна у п'явок, гангліозна або ланцюгові нервові сходи у кільчастих хробаків. Особливо важливим була поява нового принципу організації нервової системи - гангліозного ланцюжка.

Подальша еволюція нервової системи йшла по лінії відокремлення головного кінця організму і сполученого з ним ущільнення нервових елементів у передньому кінці головного мозку, який став центральним органом нервової системи.

У цілому поводження тварин, що перебувають на нижчому рівні елементарної стадії, і більше складна життєдіяльність організмів, що володіють нервовою системою і належать до вищого рівня описуваної стадії, завжди обмежені можливістю відбиття лише окремих властивостей (або сукупності властивостей) предметів. Для тварин на цій стадії не існує предметного миру, вони не здатні сприймати об'єкти дійсності, їхнє психічне відбиття не виходить за рамки елементарних відчуттів.

Стадія перцептивної психіки.

Наступна за стадією елементарної сенсорної психіки, другий щабель еволюції психічного відбиття, була названа стадією перцептивної психіки. Вона характеризується здатністю відбиття зовнішньої об'єктивної дійсності вже не у формі окремих елементарних відчуттів, що викликані окремими властивостями або їхньою сукупністю, а у формі відбиття речей. Будова активності тварин на цій стадії змінюється. Це зміна в будові полягає в тім, що у відбитті виділяється такий її зміст, який відноситься не до самого предмета, на який спрямована активність тварини, а до тих умов, в яких цей предмет об'єктивно існує у середовищі. Зміст активності, стосовно до умов, в яких існує предмет, визначений О. М. Леонтьєвим операцією. Наприклад, подивимося, як поводиться тварина, відділена від їжі перешкодою. Якщо перешкода невисока, то тварина легко перестрибне її і направиться до принади. Якщо перестрибнути неможливо, собака просто обійде перешкоду. І в першому і в другому випадку діяльність спрямована на харчовий об'єкт, він же кінцевий результат. Але спосіб виконання діяльності в першому і в другому випадку різний, тому що неоднакові умови, в яких знаходиться даний предмет. У першому випадку тварина використовує операцію перестрибування, у другому - оббігає перешкоду.

Отже, виділення в життєдіяльності тваринних операцій є прояв їхньої здатності відбивати не тільки властивості предмета і предмет як цілісність, але і умови, в яких він перебуває. Для всіх тварин, що володіють перцептивною психікою, існує предметний мир. Перцептивна психіка властива величезній кількості тварин і приймає найрізноманітніші форми.

На думку К. Э. Фабри, варто виділити два рівні перцептивної психіки. До нижчого рівня відносяться вищі безхребетні: головоногі молюски і членистоногі. Членистоногим (деякі з їхніх видів є першими наземними тваринами в історії Землі) властива складна і високодиференційована організація рухового апарата; вони мають і більше складний тип нервової системи - непарний нервовий ланцюжок, чітко виражений головний мозок.

У всіх тварин, що стоять на нижчому рівні перцептивної психіки, чітко виражений активний пошук позитивних подразників. Предметне сприйняття, що вперше з'являється в даних тварин, явно грає ще підпорядковану роль. Основну ж роль нерідко ще грає орієнтація за окремими властивостями предметів. Однак зростає пластичність поводження, добре розвинена здатність до научіння під впливом зорових і тактильних стимулів. На даному рівні вперше в еволюції тварин з'являються деякі форми групового поводження (агресивного, територіального і ритуального у формі шлюбного поводження).

Предметне сприйняття, як вищий рівень перцептивної психіки, досягло повного розвитку тільки у хребетних тварин; воно якісно відрізняється від сприйняття головоногих молюсків і комах.

Хребетні володіють розвинутою нервовою системою. Навіть у самих примітивних з них є головний мозок, що складається з 5 відділів, виділяються більші півкулі мозку. У ході еволюції від нижчих до вищих хребетних великі півкулі усе більше і більше приймають на себе функцію регуляції складних форм поводження. Тварини цієї групи мають швидкі і потужні рухи, високий рівень розвитку їхніх сенсорних здатностей: органів слуху, рівноваги, зору, шкіряної і м'язової чутливості і т. і.

Експериментально доведено, що хребетні в стані навіть дуже складних ситуацій вичленяють істотні деталі в об'єктах сприймання і впізнавати їх у сильно зміненому виді. Таким чином, у хребетних тварин існують досить складні зорові подання. Експериментальні докази цього факту є тепер у великій кількості. Досвіди з "відстроченими реакціями", що вже стали класичними, проводяться просто: дослідник на очах у тварини ховає за глуху перегородку привабливий харчовий об'єкт, а потім непомітно підмінює його іншим, але менш привабливим. Через якийсь час тварині надається можливість направитися за перегородку. У випадку наявності у тваринного уявлення про захований об'єкт воно, знайшовши підміну, продовжує шукати колись бачену їм їжу (досвіди радянського зоопсихолога Н. Ю. Войтониса, польського фізіолога Ю. Конорского і ін.).

Здатності вищих хребетних до предметного сприйняття, к аналізу і узагальненню, а тим самим до формування уявлень є важливою передумовою для утворення рухових навичок, часом дуже складних. Тварини адекватно використовують накопичений у сенсорній і руховій сферах досвід при істотних змінах умов середовища. Так, пацюк, що освоїв сухопутний лабіринт, легко пропливає його після того, як він заповнений водою. Рухи ходьби і плавання різні, але навичка проходження лабіринту залишається. Пацюки також легко переносять навички, якщо міняється не тільки спосіб руху, але і орієнтація в умовах. Так, тварини, що навчилися знаходити найкоротший вихід з лабіринту, здатні виконати ту ж дію без додаткового научення, якщо лабіринт перевести, наприклад, з горизонтального у вертикальне положення. Таке рішення завдання, мабуть, можливо лише на основі високорозвиненого почуттєвого узагальнення.

Проблема інтелектуального поводження тварин.

Інтелектуальне (розумне) поводження - вершина психічного розвитку тварин. Коли говорять про інтелект, "розум" тварин, їхнє мислення, важко назвати, які тварини мають ці якості. Сучасні зоопсихологічні дослідження показують, що не тільки мавпи здатні до інтелектуального поводження. Поводження такого роду описано в єнотів, пацюків, і, видимо, можна припустити наявність його і у інших представників вищих хребетних.

Стадія інтелекту характеризується досить складною діяльністю і настільки ж складними формами відбиття. "При переході до інтелектуальної діяльності форма психічного відбиття тварин змінюється лише в тім, що виникає відбиття не тільки окремих речей, але і їхніх відносин (ситуацій)". Іншими словами тварини на даній стадії розвитку здатні відбивати зв'язки між предметами. Це відбиття обумовлюється рядом нових особливостей діяльності. По-перше діяльність розчленовується на дві різні фази: підготовки і здійснення. Наявність першої фази становить характерну рису інтелектуального поводження. І фаза підготовки, і фаза здійснення являють собою виконання твариною операцій, але різниця полягає в тому, що результат фази підготовки не має біологічного змісту поза його зв'язком з результатом другої фази, завжди спрямованої на задоволення певної біологічної потреби. Так, наприклад, у широко відомих досвідах німецького зоопсихолога В. Кёлера мавпам показують і кладуть на недосяжну відстань принаду. Ближче, але теж у межах безпосередньої недосяжності, кладуть довгий ціпок. У клітці є ціпок коротше, яким можна дотягтися до довгого, але не до принади. Мавпи легко справлялися з завданням одержання принади. Перша фаза: мавпа діставала за допомогою короткою довгий ціпок. Друга фаза: за допомогою довгого ціпка вона діставала їжу. Таким чином, підготовча фаза побуджувалась не самим предметом (ціпком), на яку вона спрямована, а об'єктивним відношенням ціпка до принади (ціпок як знаряддя для діставання принади). А іншою особливістю інтелектуального поводження, по А. Н. Леонтьєву, є своєрідність формування операцій. Після певної кількості невдач тварина як би раптово знаходить рішення. Це явище було названо Келером "інсайт" (осяяння). Зовнішній прояв інсайту дуже цікавий: мавпа сидить, припинивши марні "проби і помилки" і як би "обмірковує" рішення, а потім відразу виконує необхідну дію.

Двома іншими особливостями інтелектуального поводження є моментальне запам'ятовування знайденого рішення і повторення його наступного разу сходу, без попередніх проб, а також легкий перенос операцій, що сформувалися, з однієї діяльності в іншу, нерідко подібну з первинної за принципом подібності речей або за принципом подібності відносин, зв'язків речей.

Систематичне дослідження інтелектуального поводження тварин було почато в 20-х роках нашого сторіччя В. Келером. Далі людиноподібних мавп вивчали Я. Дембовский, Дж. ван Лавик-Гудолл і інші закордонні дослідники. Великий внесок у проблему був внесений радянськими вченими Н. Ю. Войтонисом, Н. Н. Ладыгиной-Коте, М. А. Тихнув і іншими.