Чинники розвитку – це постійно діючі обставини, умови, що викликають стійкі зміни у психофізичному розвитку.

ЧИННИКИ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ ТА ПАРАМЕТРИ ДИЗОНТОГЕНЕЗУ

До умов нормального розвитку індивіда (за Г.М.Дульнєвим та О.Р.Лурія) відносяться:

1). “Нормальна робота головного мозку та його кори”.

2). “Нормальний фізичний розвиток дитини та пов”язане з ним збереження нормальної працездатності, нормального тонуса нервових процесів”.

3). “Збереженість органів чуття, які забезпечують нормальний зв”язок із зовнішнім світом”.

4). Систематичність та послідовність навчання дитини у сім”ї та закладах освіти.

Відповідно, відсутність кожної із зазначених умов впризводить до порушення нормального розвитку дитини.

Розвиток аномальної (як і нормальної) дитини в цілому визначається сполученням біологічних та соціальних умов. Л.С.Виготський відмічав, що врощення дитини у цивілізацію являє собою єдиний сплав з процесами його органічного дозрівання. Обидва плана розвитку – природній та культурний – співпадають та зливаються один з одним. Обидві низки змін взаємопронизують одна одну та утворюють по суті єдину низку соціально-біологічного формування особистості дитини[1].

Зазначимо, що до біологічних умов виникнення порушень в розвитку відносяться передусім патогенні впливи на організм людини, її головний мозок, аналізатори, здоров”я тощо, а також їх результат – пошкодження кори головного мозку, центральної нервової системи, аналізаторів, стан здоров”я тощо. До соціальних – передусім такі умови зростання дитини як: умови життя та зростання дитини, її перебування в сім”ї та ставлення до неї, навчання та виховання у спеціальних освітніх закладах, наявність спеціального педагогічного впливу, коло та особливості спілкування та ін. Розглядаючи перелік наведених вище умов нормального розвитку за Г.М.Дульнєвим та О.Р.Лурія, сформованість головного мозку, нормальний стан здоров”я і працездатності, збереженість органів чуття можна віднести до біологічних умов розвитку; систематичність та послідовність навчання дитини у сім”ї та закладах освіти – до соціальних умов.

Таким чином, серед найбільш значущих біологічних чинників нормального психічного розвитку розглядається стан сформованості головного мозку – необхідна нейробіологічна готовність з боку різних мозкових структур та всього мозку в цілому як системи.

Зокрема дослідження О.Р.Лурія[2] показали, що психічна діяльність забезпечується роботою трьох функціональних блоків головного мозку:

1) регуляції тонусу та неспання;

2) прийому, переробки та збереження інформації, що надходить із зовнішнього світу;

3) програмування та контролю психічної діяльності.

Кожний блок представлений відповідними відділами головного мозку. Так, за перший функціональний блок відповідають утворення верхніх відділів стовбуру мозку. Захворювання чи пошкодження цих відділів призводить до зниження тонусу кори головного мозку людини, що проявляється у неї у зниженні уваги, підвищеній виснажуваності, швидкому засипанні. Змінюється і афективна сфера – відмічається апатія чи патологічна стурбованість; страждає і селективність мислення.

За другий блок відповідають задні відділи обох півкуль головного мозку, тім»яні, скроневі, потиличні відділи кори головного мозку. Якщо пошкоджені тім»яні відділи, то у людини порушується тактильна та пропріоцептивна чутливість: вона не може за допомогою обстеження пальцями рук впізнати предмет, у неї губиться відчуття положення тіла та рук, чіткість рухів загалом. Якщо пошкоджені скроневі відділи, то порушується слух; якщо потиличні, то порушується зір.

За третій блок відповідають передні відділи півкуль головного мозку. У разі їх пошкодження відбувається порушення рухів, дій та діяльності в цілому. Порушується також самоконтроль їх виконання.

Л.С.Виготський також відмічав, що “ Розвиток вищих форм поведінки вимагає певної міри біологічної зрілості, певної структури в якості передумови”[3]. Однак, слід враховувати, що формування мозкових систем людини відбувається в процесі його предметної і соціальної активності, а “своєрідність дитячого розвитку полягає у переплетінні культурного та біологічного процесів розвитку”[4]. Таким чином відмічається значення соціальних умов на становлення біологічної основи психофізичного розвитку людини.

Розмежовуючи суть біологічних та соціальних чинників, важливо відмітити (як доведено дослідженнями), що біологічні є природньою, а соціальні – провідною умовою розвитку дитини. Відповідно, причини, чинники порушеного розвитку можуть бути пов”язані з кожною з цих умов, які діють на дитину ще до її народження.

До біологічних чинників виникнення порушень психофізичного розвитку у дитини відносять:

1) хромосомно-генетичні відхилення в організмі дитини;

2) ендокринні захворювання матері (наприклад, діабет);

3) інфекційні та вірусні захворювання матері під час вагітності (краснуха, токсоплазмоз, грип);

4) венеричні захворювання батьків (гонорея, сіфіліс);

5) розбіжність резус-факторів;

6) біохімічні шкідливі впливи:

- радіація;

- екологічні забруднення навколишнього середовимща тяжкими металами (ртуть, свинець);

- використання харчових добавок, неправильне використання медичних препаратів;

- використання їжі рослинного походження – фруктів, овочів, зелені, - вирощених на землі, надміру удобреній штучними добривами.

Особливо шкідливими ці впливи є на батьків до вагітності жінки, на жінку під час вагітності та на дитину у постнатальний період;

7) алкоголізм та наркоманія батьків, особливо матері;

8) гіпоксія (киснева недостатність);

9) токсикоз матері під час вагітності, особливо у другій її половині;

10) патологічне протікання родової діяльності жінки, особливо травматизація головного мозку дитини;

11) серйозні відхилення у соматичному здоров”ї матері (в тому числі недоїдання, загальна соматична ослабленість, гіповітаміноз);

12) мозкові травми у дитини, тяжкі інфекційні та токсико-дистрофійні захворювання у постнатальний період;

13) хронічні захворювання дитини в ранньому та дошкільному віці (діабет, захворювання крові, серцево-судинні, астма, туберкульоз) та ін.

Соціальні впливи на розвиток дитини також мають місце ще до її народження. Сучасними дослідженнями доведено, що у внутртішньоутробний період на дитину негативно впливають не лише патогенні біологічні чинники, а й несприятливі соціальні ситуації, в яких знаходиться мати дитини і які спрямовані проти самої дитини (наприклад, бажання позбутися вагітності, негативні чи тривожні почуття, пов”язані з майбутнім материнством тощо). Найбільш патогенними є довготривалі негативні переживання матері, що позначається на звуженні судин плода, відповідно – на утрудненні живлення головного мозку киснем;плід розвивається в умовах гіпоксії, може розпочатися відшарування плаценти та передчасні роди. Не менш патогенними є сильні короткочасні стреси. Велике значення має і психологічний стан матері під час родів. Тому важливо дозволяти присутність найближчих, не забирати відразу дитину, а покласти на живіт мами та ін. Вплив соціальних умов зростання дитини для розвитку ще більше зростає, коли вона народжується.

Поряд з визнанням впливу біологічних та соціальних умов на розвиток дитини, у спеціальній психології розглядаються також параметри дизонтогенезу, тобто чинники, які впливають на виникнення певного виду дозонтогенезу. За даними Г.Є.Сухарєвої, М.С.Певзнер, В.В.Лебединського, Е.Г.Симерницької та ін., характер дизонтогенезу визначається такими параметрами:

1) час патогенних впливів;

2) етіологія порушень;

3) розповсюдженість порушення;