Співвідношення діяльності прокуратури України та інших владних структур

 

“Проблеми взаємовідносин прокуратури з іншими владними структурами держави” складається з п’яти підрозділів, у яких міститься порівняльний аналіз правового статусу прокуратури й державних органів, що входять до складу інших гілок влади.

У підрозділі 2.1. “Відносини прокуратури з главою держави і найвищим представницьким органом України” ці відносини характеризуються з точки зору підзвітності й підконтрольності прокуратури Президентові й Верховній Раді України. Після внесення 12.07.2001р. змін і доповнень до Закону України “Про прокуратуру” це питання залишилося відкритим, оскільки можливість здійснення контролю за прокуратурою з боку парламенту не випливає ні з норм Конституції, ні з положень зазначеного Закону. Не покладено ці обов’язки також і на Президента. Певний контрольний вплив на прокуратуру справляє спільне вирішення Президентом і Верховною Радою України питання про призначення Генерального прокурора і можливість висловлення йому недовіри парламентом, що тягне за собою відставку Генерального прокурора. Проте запроваджене Законом від 12.07.2001р. інформування Генеральним прокурором Верховної Ради про стан законності не може розглядатись як прояв такої підконтрольності. Чинне законодавство виключає також будь-які форми контролю за діяльністю прокуратури з боку народних депутатів України, що, випливає з рішення Конституційного Суду України від 14.04.2000р. На думку автора, можливість розгляду звернень депутатів з конкретних справ залежно від важливості інформації, яка в них міститься, доцільно залишити на розсуд прокурорів.

“одноканальної” системи контролю за прокуратурою і підзвітності Генерального прокурора. Виходячи з унікального правового статусу Президента України як гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, саме на нього доцільно покласти цей контроль. Пропонується закріпити в майбутньому Законі про прокуратуру таку норму: “Генеральний прокурор України є підзвітним і підконтрольним лише Президентові України. Він зобов’язаний щороку подавати Президентові України звіт про стан правопорядку та вжиті прокуратурою заходи щодо його зміцнення”. Підтримуються висловлені в юридичній літературі пропозиції про покладення на прокуратуру обов’язку здійснювати нагляд за додержанням нормативних указів Президента.

Назріло питання про вдосконалення порядку призначення і звільнення Генерального прокурора. Він повинен призначатися Президентом на строк повноважень останнього. Право дострокового звільнення також має належати Президентові, але за згодою Верховної Ради, що послужило б додатковою гарантією незалежності Генпрокурора при реалізації його повноважень. Верховну Раду доцільно позбавити права відправляти Генерального прокурора у відставку шляхом висловлення йому недовіри через відсутність її критеріїв. Правом порушувати щодо нього кримінальну справу доцільно наділити Вищу раду юстиції, а розслідування справи довірити призначеному нею спеціальному слідчому (або слідчим), який не працює на відповідній посаді у правоохоронних органах. Слід надати Президентові право зупиняти повноваження Генерального прокурора у зв’язку з порушенням проти нього кримінальної справи. Визначено також напрямки взаємодії Генеральної прокуратури України з президентськими й парламентськими структурами.

У підрозділі 2.2. “Відносини прокуратури, органів державної виконавчої влади й органів місцевого самоврядування” підкреслюється, що особливості цих взаємовідносин обумовлюються такими чинниками:

а) на відміну від інших гілок державної влади виконавчі структури становлять владну вертикаль;

б) на відміну від законодавчої й судової влади на них поширюється прокурорський нагляд за додержанням законів;

в) у взаємовідносинах між прокуратурою і органами виконавчої влади особливого значення набувають питання контрольної і правоохоронної діяльності.

Це стосується як органів виконавчої влади загальної компетенції (обласних і районних державних адміністрацій), так і спеціалізованих органів контролю. Відносини прокуратури з цими органами мають здебільшого наглядовий характер з елементами взаємодії поза рамками прокурорсько-наглядових правовідносин.

стосовно законодавчої регламентації, передбачених у ст.28 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”, повноважень обласних і районних держадміністрацій, що дозволить підвищити вимогливість до них при здійсненні прокурорського нагляду.

Взаємодія прокуратури з органами виконавчої влади здійснюється шляхом участі прокурорів у пленарних засіданнях рад, засіданнях постійних комісій. Чинна редакція Закону про прокуратуру не передбачає права прокурора брати участь в опрацюванні органами державної влади заходів запобігання злочинам та іншим правопорушенням і в роботі по роз’ясненню законодавства. це не слід розцінювати як заборону прокурорам займатися цією діяльністю, оскільки вона природно вписується у взаємодію з органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування і сприяє кращій реалізації прокуратурою її конституційних функцій.

Особливою формою взаємодії є координація прокуратурою діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю, що дістала правову основу в чинній редакції (від 12.07.2000 р.) ст. 10 Закону про прокуратуру. У зв’язку з цим пропонується виключити з Закону ч.3 ст.29, де йдеться про узгодження прокуратурою дій правоохоронних органів. Правовідносини у цій сфері визначаються як “організаційно-правоохоронні, багатосторонні відносини з участю прокуратури та інших правоохоронних органів, змістом яких є вироблення і реалізація спільних заходів у межах компетенції кожного з учасників, спрямованих на усунення і попередження злочинних проявів”.

всі правоохоронні органи поділяються на дві групи:

а) органи, єдиним або основним завданням яких є попередження і викриття злочинів, вжиття юридичних санкцій до правопорушників;

б) органи, для яких ця діяльність не є основною й визначальною і які виконують переважно управлінські й контрольні функції. Керівники органів першої групи повинні брати регулярну участь у координаційних нарадах і проведенні інших спільних заходів, решта – епізодично з урахуванням їхньої компетенції.

У підрозділі 2.3. “Відносини між прокуратурою та судами” досліджуються такі напрямки взаємовідносин цих органів:

1) вплив судів на наглядову та іншу діяльність прокуратури;

2) вплив прокуратури на діяльність судів по здійсненню правосуддя;

3) взаємодія прокуратури і судів при реалізації спільних завдань зміцнення правопорядку. Стосунки судів і прокуратури мають будуватись на універсальній системі стримування і противаг.

Наводяться додаткові аргументи на підтримку думки (В.Т.Маляренка, П.Ф.Пилипчука та ін.) щодо неможливості поширення судової юрисдикції на всі рішення й дії прокурора і стверджується, що предметом судового контролю можуть бути лише ті з них, які пов’язані з істотними обмеженнями прав та інтересів особи. Не можуть бути предметом судового контролю процесуальні акти й дії, спрямовані на всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин правопорушень, якщо ними прямо не обмежуються законні права чи інтереси, зокрема, постанови про порушення кримінальних справ. Необґрунтованим втручанням у компетенцію прокуратури є надання суду права скасовувати постанови про відмову в порушенні і закриття кримінальних справ (статті 236¹ та 236⁵ КПК), коли діяльність суду наближається до функції кримінального переслідування.

Дисертант виступає проти абсолютизації принципу незалежності суду при здійсненні правосуддя що сприяння прокурора суду у виконанні вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ і в поставленні рішень, що ґрунтуються на законі, а також вжиття ним заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили (статті 34 і 35 Закону про прокуратуру), необхідно розглядати як специфічний різновид соціального контролю у сфері судочинства. Поділяється міркування Президента України Л.Кучми щодо припустимості правомірного впливу на суддів і у зв’язку з цим висловлюється думка про необхідність офіційного тлумачення змісту ст.124 Конституції України.

Звертається увага на суперечності між положеннями ст.37 Закону про прокуратуру і ч.8 ст.348 КПК та ч.1 ст.290 ЦПК в частині повноважень прокурора на контрольних стадіях судового процесу, пропонуються варіанти усунення цього недоліку.

Особливий статус суддів як представників незалежної судової влади обумовлює певні особливості їх участі в координації діяльності правоохоронних органів. Не будучи ординарними учасниками координації, судді можуть взаємодіяти з прокуратурою та іншими правоохоронними органами у формах, що не обмежують їх незалежності, зокрема, шляхом спільного обговорення актуальних проблем застосування законодавства.

У підрозділі 2.4. “Відносини між прокуратурою та Конституційним Судом України” підкреслюється, що цілі й завдання цього органу значною мірою співпадають з цілями й завданнями прокуратури, хоча й реалізуються за допомогою інших за характером повноважень. Підвищенню ролі прокуратури у зміцненні конституційної законності у сфері правотворчості сприяло б відновлення права Генерального прокурора України вносити до Конституційного Суду подання з приводу неконституційності правових актів. Відзначається, що, здійснюючи нагляд за додержанням законів, прокуратура водночас наглядає і за виконанням рішень і висновків Конституційного Суду. Це обумовлюється нерозривним зв’язком між положеннями:

а) Конституції України і рішень Конституційного Суду про неконституційність певних нормативних актів;

б) Конституції та законів України і рішень Конституційного Суду про офіційне тлумачення їх норм. Застосування норм права всупереч позиції Конституційного Суду є приводом для втручання прокуратури.

У роботі внесено пропозиції про надання Генеральному прокуророві права брати участь у засіданнях Конституційного Суду й ініціювати перегляд його рішень, а також про участь прокуратури у формуванні його складу.

Порівнюючи компетенцію Конституційного Суду і Генпрокуратури, автор висловлює думку, що Генеральний прокурор України може давати керівні роз’яснення органам прокуратури з приводу застосування законів, які поширюються виключно на ці органи та їх посадових осіб.

У підрозділі 2.5 “Відносини між прокуратурою й Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини” відзначається, що в сучасних умовах парламентський Уповноважений із прав людини своєю діяльністю покликаний не заміняти, а доповнювати існуючі способи захисту прав людин, перш за все, наглядові та інші, які для цього використовуються прокуратурою. Повноваження прокурора мають багато спільного, хоча ступінь імперативності деяких вимог прокурора є значно вищим. У зв’язку з цим пропонується закріпити в законі безумовну обов’язковість вимог Уповноваженого щодо з’ясування обставин порушень прав людини, розгляду актів реагування, встановити адміністративну відповідальність за невиконання цих вимог. Враховуючи свій обмежений кадровий потенціал, Уповноваженому доцільно зосередитися на розгляді лише тих скарг, які мають резонансний характер або результати вирішення яких можуть становити певний прецедент, приділивши головну увагу аналітичній роботі з внесенням відповідних пропозицій до органів державної влади.

Виходячи з положень ст.1 Закону про прокуратуру, Уповноважений та його апарат не є піднаглядним прокуратурі. У свою чергу, підконтрольність прокуратури Уповноваженому має обмежений характер. Органи прокуратури зобов’язані надавати Уповноваженому на запити необхідну інформацію, за винятком тієї, яка не підлягає розголошенню, матеріалів розслідування, а також розглядати скарги, що надійшли з його Секретаріату і повідомляти про наслідки розгляду. У той же час не повинні виконуватися пропозиції й рекомендації, що надходять із цієї інституції, якщо вони стосуються вчинення конкретних наглядових та інших процесуальних дій. Уповноважений та його представники не мають права здійснювати будь-яких перевірок роботи органів прокуратури. Організаційними формами взаємодії Генеральної прокуратури й Уповноваженого можуть бути:

а) спільна участь представників Генеральної прокуратури й апарату Уповноваженого в перевірках стану додержання прав і свобод людини;

б) взаємообмін аналітичною інформацією;

в) надання органам прокуратури матеріалів про злочинні порушення прав людини;

г) спільне обговорення питань застосування законодавства про права людини;

д) спільні звернення до профільних комітетів Верховної Ради України про використання депутатами права законодавчої ініціативи у правозахисній сфері;

е) узгодження тематики виступів у засобах масової інформації.

 

 

Р о з д і л II

 

СИСТЕМА, СТРУКТУРА І ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ
ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ

 

Стаття 13. Система органів прокуратури

 

Систему органів прокуратури становлять: Генеральна
прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим,
областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські,
районні, міжрайонні, районні в містах, а також військові
прокуратури. У разі необхідності Генеральний прокурор України може
створювати спеціалізовані прокуратури на правах обласних, міських,
районних та міжрайонних прокуратур.

{ Частина перша статті 13 в редакції Закону N 4652-VI (4652-17)
від 13.04.2012; із змінами, внесеними згідно із Законом N 1642-VII
(1642-18) від 14.08.2014 }

 

До військових прокуратур належать Головна військова
прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної
прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах
обласних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові
прокуратури, прирівняні до прокуратур міст і районів.

{ Статтю 13 доповнено новою частиною згідно із Законом N 1642-VII
(1642-18) від 14.08.2014 }

 

У військових прокуратурах, прирівняних до прокуратур міст, у
разі необхідності можуть утворюватися відділи за рахунок штатної
чисельності цих прокуратур.

{ Статтю 13 доповнено новою частиною згідно із Законом N 1642-VII
(1642-18) від 14.08.2014 }

 

У разі якщо в силу виключних обставин на певних
адміністративно-територіальних одиницях не діють органи
прокуратури України, які мають здійснювати там нагляд, за рішенням
Генерального прокурора України виконання їх функцій може
покладатися на військові прокуратури.

{ Статтю 13 доповнено новою частиною згідно із Законом N 1642-VII
(1642-18) від 14.08.2014 }

 

Утворення, реорганізація та ліквідація військових прокуратур,
визначення їх статусу, компетенції, структури і штатів
здійснюється Генеральним прокурором України.

{ Статтю 13 доповнено новою частиною згідно із Законом N 1642-VII
(1642-18) від 14.08.2014 }

{ Частину статті 13 виключено на підставі Закону
N 4652-VI (4652-17) від 13.04.2012 }

Штатна чисельність органів прокуратури України становить
20367 осіб.

{ Частина статті 13 в редакції Закону N 1166-VII (1166-18)
від 27.03.2014 }
{ Стаття 13 в редакції Закону N 3662-12 від 26.11.93 }

Стаття 14. Генеральна прокуратура України

 

Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор
України, який має першого заступника та заступників, а також
заступника Генерального прокурора України - Головного військового
прокурора.

{ Частина перша статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1642-VII (1642-18) від 14.08.2014 }

 

У Генеральній прокуратурі України утворюється (на правах
структурного підрозділу) Головна військова прокуратура, яку очолює
заступник Генерального прокурора України - Головний військовий
прокурор. На нього наказом Генерального прокурора України може
також покладатися виконання інших службових обов’язків.

{ Статтю 14 доповнено новою частиною згідно із Законом N 1642-VII
(1642-18) від 14.08.2014 }

 

Структуру Генеральної прокуратури України (1797-12) та
Положення про її структурні підрозділи затверджує Генеральний
прокурор України.

{ Частина статті 14 в редакції Закону N 3662-12 від 26.11.93 }

 

У Генеральній прокуратурі України утворюється колегія у
складі Генерального прокурора України (голова), його першого
заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим,
інших керівних працівників органів прокуратури. Персональний склад
колегії затверджується Генеральним прокурором України.

{ Частина статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2592-VI (2592-17) від 07.10.2010 }

 

Генеральна прокуратура України створює Єдиний реєстр
досудових розслідувань та забезпечує його ведення органами
досудового розслідування. Положення про порядок ведення Єдиного
реєстру досудових розслідувань затверджується Генеральним
прокурором України за погодженням з керівниками органів досудового
розслідування.

{ Частина статті 14 в редакції Закону N 5288-VI (5288-17) від
18.09.2012 }

 

Спільно з органами досудового розслідування та за погодженням
із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у
галузі статистики Генеральною прокуратурою України розробляється
система та методика обліку кримінальних правопорушень, осіб, які
їх вчинили, та руху кримінальних проваджень.

{ Частина статті 14 в редакції Закону N 5288-VI (5288-17) від
18.09.2012 }
{ Стаття 14 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3662-12 від
26.11.93 }

 

Стаття 15. Повноваження Генерального прокурора України
по керівництву органами прокуратури

 

Генеральний прокурор України:

1) спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль
за їх діяльністю;

2) призначає першого заступника, заступників Генерального
прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного
бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України;

3) затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих
органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

4) призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної
Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим;

5) призначає заступників прокурора Автономної Республіки
Крим, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх
заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних
до них інших прокурорів;

6) відповідно до законодавства визначає порядок прийняття,
переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших
спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено цим
Законом;

7) відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх
органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та
інструкції;

8) присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини
працівників прокуратури. Вносить подання Президенту України про
присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2 і 3
класів.

 

Письмові вказівки Генерального прокурора України з питань
розслідування є обов'язковими до виконання всіма органами, що
здійснюють оперативно-розшукову діяльність та досудове
розслідування.

{ Частина друга статті 15 в редакції Закону N 4652-VI (4652-17)
від 13.04.2012 }

{ Частину третю статті 15 виключено на підставі Закону
N 2663-III (2663-14) від 12.07.2001 }

 

{ Стаття 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3662-12 від
26.11.93 }

 

Стаття 16. Прокуратури Автономної Республіки Крим,
областей, районні і міські прокуратури

 

Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва
і Севастополя, міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а
також інші прокуратури очолюють відповідні прокурори.

 

Прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя та інші прокурори (на правах обласних):

1) призначають на посади і звільняють працівників, крім тих,
яких призначає Генеральний прокурор України;

2) за погодженням з Генеральним прокурором України вносять
зміни до встановлених штатів підлеглих їм прокуратур в межах
затвердженої чисельності і фонду заробітної плати.

 

У прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст
Києва і Севастополя та інших прокуратурах (на правах обласних)
утворюються колегії у складі прокурора (голова), його заступників,
інших керівних працівників. Персональний склад колегії
затверджується Генеральним прокурором України.

 

Прокурори міст з районним поділом здійснюють загальне
керівництво підпорядкованими районними прокуратурами і контроль за
їх діяльністю, вносять прокурору вищого рівня пропозиції про зміну
штатної чисельності підпорядкованих прокуратур, присвоєння класних
чинів працівникам цих прокуратур, їх заохочення та накладення на
них стягнень.

{ Статтю 16 доповнено частиною четвертою згідно із Законом
N 4652-VI (4652-17) від 13.04.2012 }

 

Прокуратури міст з районним поділом не підміняють
підпорядковані прокуратури та не дублюють їх функції.

{ Статтю 16 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом
N 4652-VI (4652-17) від 13.04.2012 }
{ Стаття 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3662-12 від
26.11.93 }

 

{ Положення статті 17 визнано конституційними згідно з
Рішенням Конституційного Суду N 15-рп/2008 (v015p710-08) від
10.09.2008 }

Стаття 17. Слідчі прокуратури

 

У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної
Республіки Крим є старші слідчі в особливо важливих справах і
слідчі в особливо важливих справах; у прокуратурах областей, міст
та інших прирівняних до них прокуратурах можуть бути слідчі в
особливо важливих справах і старші слідчі; у районних,
міжрайонних, міських - старші слідчі і слідчі. У Головній
військовій прокуратурі, військових прокуратурах регіонів (на
правах обласних) є слідчі в особливо важливих справах і старші
слідчі; у військових прокуратурах гарнізонів та інших військових
прокуратурах, прирівняних до прокуратур міст і районів, можуть
бути старші слідчі і слідчі.

{ Частина перша статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1642-VII (1642-18) від 14.08.2014 }

 

Слідчі прокуратури провадять попереднє слідство у справах про
діяння, що містять ознаки злочину, віднесені законом до їх
підслідності, а також в інших справах, переданих їм прокурором.

{ Стаття 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3662-12 від
26.11.93 }

 

Стаття 18. Колегії органів прокуратури

 

Колегії прокуратур є дорадчими органами і розглядають
найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності,
стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання
наказів Генерального прокурора України, кадрові питання,
заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників
структурних підрозділів та інших працівників прокуратури.

 

На засіданнях колегій можуть заслуховуватись повідомлення і
пояснення керівників міністерств, відомств, органів державного
управління, нагляду та контролю, підприємств, установ і
організацій, їх об'єднань, інших посадових осіб з приводу порушень
законодавства.

 

Рішення колегій доводяться до відома працівників органів
прокуратури. В разі розбіжностей між прокурором і колегією він
проводить в життя своє рішення, але зобов'язаний доповісти про це
Генеральному прокурору України. Члени колегії можуть повідомити
свою особисту думку Генеральному прокурору України, що може бути
підставою для розгляду цих розбіжностей на колегії Генеральної
прокуратури України.

{ Частина третя статті 18 в редакції Закону N 2663-III (2663-14)
від 12.07.2001 }

Стаття 1. Прокурорський нагляд за додержанням законів в
Україні

Прокурорський нагляд за додержанням і правильним
застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами
та іншими центральними органами виконавчої влади, органами
державного і господарського управління та контролю, Радою
міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх
виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями,
громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами,
установами і організаціями, незалежно від форм власності,
підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та
громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і
підпорядкованими йому прокурорами.{ Стаття 1 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3662-12 від
26.11.93, N 2663-III (2663-14) від 12.07.2001 }

 

Стаття 3. Правові основи діяльності прокуратури

Повноваження прокурорів, організація, засади та порядок
діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим
Законом, іншими законодавчими актами. Органи прокуратури у встановленому порядку в межах своєї
компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних
норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних
договорів.

Стаття 4. Завдання прокурорського нагляду за додержанням
законів

Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне
утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має
своїм завданням захист від неправомірних посягань: 1) закріплених Конституцією України (254к/96-ВР)
незалежності республіки, суспільного та державного ладу,
політичної та економічної систем, прав національних груп і
територіальних утворень; 2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та
міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних,
особистих прав і свобод людини та громадянина; 3) основ демократичного устрою державної влади, правового
статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.{ Стаття 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2663-III
(2663-14) від 12.07.2001 }

Стаття 5. Функції прокуратури

Прокуратура України становить єдину систему, на яку
відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються
такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у
випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень
у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів
примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи
громадян.

На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не
передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) і цим Законом.{ Стаття 5 в редакції Закону N 2663-III (2663-14) від
12.07.2001 }

Стаття 6. Принципи організації і діяльності прокуратури

Органи прокуратури України:

1) становлять єдину централізовану систему, яку очолює
Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих
прокурорів вищестоящим;

2) здійснюють свої повноваження на підставі додержання
Конституції України (254к/96-ВР) та чинних на території
республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної
влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх
органів;

3) захищають у межах своєї компетенції права і свободи
громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від
національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення
до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану
та інших ознак;

4) вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б
вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у
встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які
допустили ці порушення;

5) діють гласно, інформують державні органи влади,
громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення,
оприлюднюють та надають інформацію за запитами відповідно до
Закону України "Про доступ до публічної інформації" (2939-17).
{ Пункт 5 частини першої статті 6 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 1170-VII (1170-18) від 27.03.2014 }

Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких
політичних партій чи рухів.