Історія становлення та розвитку прокуратури України

У спеціальній літературі виділяють такі етапи становлення та розвитку прокуратури України:

1) Етап становлення та розвитку прокуратури в Україні як складовій території російської імперії часів Петра І і до лютнево-жовтневих подій 1917 року (1722 - 1917 рр.).

2) Етап розвитку прокуратури України часів існування:

а) Української Центральної Ради (листопад 1917 р. - квітень 1918 р.),

б) Гетьманату (квітень 1918 р. - листопад 1918 р.),

в) Директорії (листопад 1918 р. - лютий 1919 р.).

3) Етап розвитку прокуратури на Україні в часи радянської доби (лютий 1919 р. - листопад 1991 р.).

4) Сучасний етап діяльності прокуратури в радянській Україні.

Походження Української прокуратури можна ототожнювати з по­ходженням російської, оскільки Україна, на час виникнення проку­ратури входила до складу російської імперії.

Російський цар Петро І у 1722 році запровадив французьку мо­дель спеціального контролюючого державного органу "государевого ока" - прокуратури, яка повинна була наглядати за центральними та місцевими адміністративними органами.

Прокурор безпосередньо підпорядковувався імператору і зо­бов'язаний був наглядати, за діяльністю сенату та колегій.

У 1864 році прокуратуру було дещо демократизовано, вона вже не здійснювала тотального нагляду, а виконувала переважно про­цесуальні функції у ході кримінального судочинства.

Із падінням у Росії монархії у лютому 1917 року, в Україні акти­візувався

рух за самостійність.

15 грудня 1917 року у новоутвореній УНР ухвалено Закон "Про утворення Генерального Суду". У його складі було засновано прокураторію на чолі зі старшим прокуратором, який призначався Ге­неральним секретарем судових справ.

4 січня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон "Про уря­дження прокураторського догляду на Україні". Цим, фактично, було створено органи прокуратури УНР. Прокураторії організовувалися при апеляційних та окружних судах. Очолювали відповідні прокураторії Старші прокуратори. Наказом Генерального секретаря судових справ від 18 січня 1918 року №7 на посаду Старшого прокурора Генераль­ного суду призначено Маркевича Дмитра Васильовича.

28 квітня 1918 року в Україну прийшли німці і УНР перестала існувати.

29 квітня 1918 р. на з'їзді українських хліборобів було проголо­шено Гетьманат, а Павла Скоропадського - Гетьманом всієї України.

8 липня 1918 р. Законом "Про утворення Державного Сенату", окрім іншого, було врегульовано і питання прокурорського нагляду: при кожному Генеральному суді перебували прокурори і товариші прокурора під вищим наглядом Міністра юстиції, який одночасно був Генеральним прокурором України.

У грудні 1918 р. Гетьманат як державний устрій української держави революційними силами було замінено на ДИРЕКТОРІЮ, яка складалася з 5 осіб. Після того як 14 грудня гетьман Скоропадський зрікся влади, Директорія проголосила відновлення УНР, а отже і діяльність Прокураторії зразка УНР. Скасовано Закон "Про утворення Державного Сенату" і відновлена діяльність Генерального Суду, який став називатися "Найвищим Судом УНР". Міністру юстиції доруча­лось негайно затвердити новий штат і призначити осіб з прокурор­ського нагляду. На початок січня 1919 року Рада народних міністрів УНР затвердила штат надвищого суду, яким охоплювалась і прокураторія. Штат останньої складався із Старшого прокурора, 7-ми прокурорів та одного секретаря-прокуратора.

Трохи більше місяця діяла ця прокуратура. Після встановлення на більшості території України радянської влади, були створені нові органи прокуратури, спочатку у складі суду, згідно Декрету від 14лютого 1919 року "Про суд", а з 28 червня 1922 р., згідно Постанови ВУЦВК, "Про затвердження Положення про прокурорський нагляд в УРСР" у складі НаркомЮсту УРСР. З 10 травня 1925 року, а саме з прийняття 2-ї Конституції УРСР (перша 1919 р.) прокуратура почала діяти я к самостійний орган