Тема 2.5. Генератори спецефектів.
ПЛАН
Димові прилади: генератори диму, генератори туману, кріогенератори.
Генератори: мильних бульбашок, снігу, піни, паперові салюти, вітродуї.
Генератори запахів.
Задимлення – один з давно відомих театральних ефектів, що застосовується з тих пір, як стали заморожувати вуглекислий газ. Відомо, що заморожений вуглекислий газ у формі льоду, маючи досить низьку температуру випаровування при температурі +20° С, починає перетворюватись у газ, минаючи рідкий стан. Сьогодні вже, швидше за все, неможливо дізнатися, хто саме звернув увагу, що при швидкому нагріванні холодного льоду газу стає досить багато, і він являє собою білий дим важчий за повітря. Так багато років тому був винайдений перший "генератор" важкого диму – в посудину клався сухий лід, який в потрібний момент швидко нагрівали. Одержаний вуглекислий газ нагнітався на сцену за допомогою вентилятору через рупор. Це було майже безпечно, оскільки вуглекислий газ частково видихається людиною, і якщо його концентрацію не перевищено, то він і справді не приносить шкоди. Варіантами димогенератора є такі пристрої, як генератор важкого диму і генератор туману.
Сучасні димові машини (дим-машини) працюють за аналогічним принципом, але використовують інший хімічний склад. В них є нагрівальний елемент, іноді один або кілька вентиляторів, а замість сухого льоду, як правило, використовують суміш гліцерину і води. Основне завдання сучасних виробників сценічних димів – зробити все, щоб отриманий дим був якомога більш безпечний як для глядачів, так і для артистів і крім цього, за можливості мати і довговічну театральну техніку. Адже сучасний дим – це суспензія з дрібних частинок, які осідають на всьому, що в ньому опинилось, у вигляді найтоншого пилу, хоча за рахунок своїх властивостей і менш шкідливий (на відміну від, наприклад, водяних або хімічних парів) для механіки і сумісний з електрикою.
Театральні дими поділяються на групи в залежності від поводження в атмосфері (легкий, середній, важкий).
Сучасні димові прилади класифікуються за кількома критеріями: за роботою з тим або іншим типом диму; за обсягом простору, який прилад гарантовано заповнить димом за певний час. Остання характеристика є вирішальною у виборі моделі, оскільки режисерові-постановнику важливо знати, скільки необхідно виділити часу на підготовку задуманої сцени.
На концертах дим-машини найчастіше встановлюються в лаштунках ближче до авансцени. Їх активна робота видна між номерами, щоб не заважати артистам і не відволікати глядача в момент виконання номерів. А за рахунок використання особливостей вентиляції залу, дим повільно спливає за колосники над сценою, майже не заважаючи артистам і зовсім не потрапляючи в зал.
Дим-машина MARTIN PRO MAGNUM 1500
Дим-машина MARTIN PRO MAGNUM 1800
Генератор важкого диму Jem Glaciator X-Stream
Серед сучасних генераторів театрального диму найбільш відомі прилади виробництва компаній Martin Pro, Chauvet Hurricane, MDG, Jem та Robe.
Також для технічного оформлення театралізованих заходів застосовуються генератори туману(хайзер), як правило, на естрадних концертах і масштабних дискотеках. Вони виробляють туманний серпанок, який оптично проникний і дає можливість прекрасно бачити світлові та лазерні промені. Основні компоненти генераторної рідини – пропіленгліколь, триєтиленгліколь і дистильована вода.
Принцип роботи генератора туману досить простий: рідина для виробництва туману подається на теплообмінник, що створює високу температуру, при якій рідина випаровується, швидко збільшуючись в об'ємі, а випар викидається назовні через спеціальний отвір. При змішуванні гарячої пари з більш холодним повітрям навколишнього середовища утворюється матовий аерозоль-туман.
Туман, створений таким чином, має досить високу температуру і піднімається вгору. Тому, якщо за яких-небудь обставин необхідно, щоб він опускався на землю і створював пелену, його слід охолоджувати за допомогою спеціальних пристосувань.
Однією з проблем цього типу обладнання є те, що генератори працюють не безшумно. Звичайно, вони не гримлять, як працюючий бульдозер, але звук насоса, що закачує рідину з резервуара до теплообмінника, і звук пари, що виривається, виразно чутний, що створює проблеми під час номерів, в яких використовується неголосний музичний супровід. Також генератори туману підвищують вологість повітря в приміщенні.
Потенційно, за певних умов, гліколі, що входять до складу рідини для виробництва туману, в процесі нагрівання можуть утворювати шкідливий формальдегід. Незважаючи на численні дослідження, проведені в основному американськими компаніями, питання про шкоду цього туману для здоров'я людей досі обговорюється.
Серед генераторів туману найбільшою популярністю користуються пристрої виробництва компанії Martin Pro.
Magnum 2500Hz – універсальний і простий у використанні генератор туману для невеликих закладів, діджейських вечірок, маленьких клубів і барів. Велика ємність для рідини і опціональне управління за DMX-протоколом дозволяють використовувати його також в інсталяціях.
Рідина для генератора туману Jem Pro Haze Fluid (Th Mix)
Кріогенератори (холодний дим, гармати CO2) завжди викликають захоплення навіть у найдосвідченішої публіки. Величезні стовпи білосніжного диму вистрілюють на відстань 10-15 метрів подібно до потужних гейзерів, обдаючи при цьому гостей морозною свіжістю. Стовпи крижаного диму моментально з’являються і настільки ж швидко розсіюються, тому залп із кріогенератора нагадує гарматний постріл. Весь ефект займає буквально кілька секунд. При створенні кріо-ефектів використовується звичайний вуглекислий газ CO2, який подається через шланг під високим тиском з величезних балонів об'ємом 40 або 80 літрів. У найбільш потужних і дорогих кріогенераторах застосовується рідкий азот LN2. Азот є найпоширенішим газом у складі атмосфери Землі – повітря на три чверті складається саме з азоту, а не з кисню. Це інертний по відношенню для людини газ, ніяк не засвоюється легенями, на відміну від кисню.
Якщо класичні димові генератори представляють собою важкі, стаціонарні машини, то у кріогенераторов завдання інше. Їм не потрібно безперервно виробляти велику кількість диму, заповнювати приміщення, створюватимуть стійкі димові завіси. Тому найбільш популярний вид кріогенераторов – ручні кріогармати. Насправді гармати досить прості в застосуванні, мають невелику вагу (близько 5-7 кг), що дозволяє вільно переміщатися, направляючи потужні потоки крижаного диму в будь-якому напрямку. Стовпи молочно-білого диму, що вистрілюють зі сцени в різні боки, та несучі хвилі освіжаючої прохолоди, створюють чудовий ефект на танцполі або під час шоу.
Скоріш за все мініатюрним портативним кріогенератором був забезпечений костюм співачки Рікки зі Швейцарії під час 61-го конкурсу пісні Євробачення-2016 в Стокгольмі – для підвищення видовищності на початку виступу безпосередньо у виконавиці за спиною створювався димовий ефект.
Існують також кріогармати, які встановлюються на сцені і формують вертикальний потік холодного диму, також їх можна встановити під невеликим кутом. Зазвичай використовують відразу декілька таких гармат, для створення ефектного одночасного залпу. Стаціонарні кріогармати активуються і управляються дистанційно з пульта. Деякі моделі кріогенераторов забезпечені яскравою LED-підсвіткою різних кольорів, яка спрацьовує одночасно з випуском диму.
Також сучасні виробники пропонують фактично необмежений асортимент інших недимових генераторів, які працюють за аналогічним до генераторів диму і туману принципом. Розглянемо деякі з них.
Генератор мильних бульбашок. Мильні бульбашки мають широку сферу використання. Крім дитячих свят вони знайшли широке використання на весіллях і у концертних шоу-програмах.
Генератор снігу надає чудову можливість отримати ефект падаючих сніжинок прямо на голови здивованих глядачів. Особливо ефектно виглядає сніг з паралельним використанням стробоскопа.
Генератор піни дозволяє влаштувати дискотеку як просто неба, так і в приміщенні нічного клубу (дискотеки). Використання генератора піни цілком безпечне при дотриманні всіх технічних правил експлуатації. Сучасна пінна гармата (генератор піни стріляючий) вітчизняного виробництва компанії SHOW (Черкаси) генерує піну у вигляді пластівців і викидає її, що дозволяє покривати майданчики досить великих розмірів.
Паперове шоу. Скрябін.
Існує безліч приміщень, не пристосованих для використання вогневої піротехніки. За таких умов відмінним рішенням для організації шоу можуть стати паперові салюти. Папір викидається в повітря піротехнічним або пневматичним способом (пневмофейєрверк). Для цього застосовується, так звана, конфетті-машина – один з найбільш затребуваних і використовуваних спецефектів у будь-якому шоу. При її використанні треба враховувати розміри приміщення і висоту стель для найбільш точного підбору потужності. Найбільш популярна висота викиду конфетті від 3 до 25 метрів. Витратним матеріалом для такого паперового салюту може бути не тільки папір, а все, що завгодно – від серпантину і конфетті (кольорові, мерехтливі, ті, що світяться в ультрафіолеті) до футболок і м'яких дитячих іграшок і живих метеликів. За допомогою, так званого пневмофеєрверку «Денний гірляндовий феєрверк» (постріл з пневмогармати серпантином) може створюватися масивний непіротехнічний ефект в небі тривалістю понад 10 хвилин. Такий сценічний прийом справляє яскраве враження на глядачів і створює відчуття свята.
Пневмогармата стаціонарна п'ятистовбурна
Підготовка та запуск гірляндового феєрверку.
Нічний гірляндовий феєрверк
Потужний піротехнічний ефект в небі тривалістю 10 хв. можна створити за допомогою гірляндового феєрверку – у небо одночасно випускається декілька десятків повітряних куль невеликих за розміром.
Якщо наповнювачі відносяться до категорій негорючих і не електропровідних матеріалів, то можливо їх використання спільно з піротехнічними ефектами і в безпосередній близькості від світлових і звукових приладів. Також вони абсолютно безпечні для людей.
Ефект вітру створюється за допомогою генератора вітру – вітродуя. Такий спецефект ніколи не залишить глядачів байдужими. Його часто використовують при зйомках музичних кліпів, фільмів і при проведенні концертних шоу-програм.
Використання вітродуя можна поєднати з ароматизаторами повітря, створюючи при цьому певну, в буквальному розумінні слова, атмосферу. Загалом, науковці вважають, що людство користується ароматами 50 століть, адже нюх поряд із зором і слухом належить до трьох дистанційних органів чуття людини. Через те, що в мозку людини емоційні центри і центри нюху знаходяться поруч, запахи легко і надовго запам’ятовуються. Події у деталях відтаровуються в пам’яті шляхом утворення емоційних образів, що асоціюються з певними запахами. Таким чином, фахівці стверджують про створення в мозку людини певного ароматичного образу людини, події, а може й цілої вистави. Усвідомлюючи всю магію впливу аромату на людину, режисери у постановках театрально-видовищних заходів часто використовують ці, як кажуть професійні парфумери, «ольфакторні можливості» людини в своїй роботі.
Про застосування у театрах ароматних розчинів у Стародавньому Римі згадувалось вище у першому розділі. У храмах підчас культових заходів з давніх-давен завжди традиційно використовуються різні пахощі. Про застосування запахів як режисерського прийому у театрально-видовищних постановках хоч і не дуже часто, але все ж таки згадують і сучасні діячі сцени. Очевидці згадують про запах акацієвого цвіту на виставі Театру російської драми ім. Лесі Українки «Коли цвіте акація» М.Віннікова у постановці І. Молостової, сценографія Д. Баровського 1956 року випуску.
5 грудня 1969 року в Парижі був даний «Східний бал» (Le Bal d’Orient), який став легендарною подією в післявоєнній історії урочистих танцювальних вечорів [1], [2]. Жан-Франсуа Дігре, талановитий режисер-організатор свят допоміг барону Алексісу Реде втілити його задум. Апартаменти ХVІІІ ст. в маєтку Ламбер (Hotel Lambert) на острові Сен-Луї перетворилися на ілюстрацію до казок «Тисяча однієї ночі» – у дворі гостей, які ступали по східних килимах, зустрічали двоє багато пригашених слонів з пап’є-маше в натуральну величину, на яких сиділи вершники під золотими балдахінами. Далі гостей супроводжували пажі з опахалами, на сходах стояли 16 напівоголених чоловіків – «нубійських рабів» – з факелами в руках, слух чарувала індійська музика, скрізь відчувалися ароматами жасмину і міри. Дійство розпочалось о 10 вечора і продовжувалось до 5 ранку. Декадансну атмосферу балу створювали костюми більш як 400 учасників – каптани, сарі, тюрбани, фальшиві і справжні діаманти віконтів, віконтес, баронів і баронес, принців і принцес, компанію який розбавляли знаменитості такі як Аманда Лір[3], Бріжіт Бардо[4], Сальвадор Далі[5]. Хазяїн дому Алексіс Реде стояв на верхній площадці сходів одягнений в чорний стилізований тюрксько-татарський костюм принца від П’єра Кардена. Баронеса Гі де Ротшильд була у костюмі камбоджійської танцівниці. Віконтесу Боншам привезли у кузові вантажівки, оскільки її костюм пагоди був зроблений з металу і не дозволяв власниці сісти у звичайну машину. Бріжіт Бардо була в костюмі майже оголеної одаліски – металева сітка-кольчуга, трохи монет і чорний шифон. Стрімка кар’єра П’єра Кардена розпочалася зі створення для учасників цього балу близько 30 костюмів. Відомий французький модельєр-дизайнерНіна Річчі також готувала костюми для цього балу. Загалом, участь знаменитих кутюр’є у створенні бальних костюмів стала доброю традицією. Деякі ноу-хау, запроваджені на цьому вечорі, стали модними: наприклад, на букети квітів розприскували декілька крапель парфумів. Змінився і протокол: офіціанти регулярно відносили на кухню блюда з залишками їжі, щоб столи постійно виглядали елегантно.
Театральна традиція художнього оформлення вистав шляхом застосування запахів не переривається і на зламі ХХ–ХХІ століть.
Український режисер Василь Вовкун, який працює в різних жанрах театрального мистецтва – в доробку режисера більше 300 постановок від опер (опера-ораторія І. Стравінського "Цар Едіп", Дж. Верді "Бал-маскарад", К.Данькевича "Богдан Хмельницький") до майданних дійств, державних, релігійних і професійних свят в Україні і за кордоном, 1994 році, 13 грудня на сцені Національної Опери України при постановці модерн-симфонії «Сковорода» вирішив розсипати «машину яблук». Режисерові «потрібно було, щоб уся сцена була засипана яблуками, щоб вони падали в оркестрову яму, щоб Жулинський, виголошуючи вступне слово, стояв по кісточки в яблуках»[6]. Символізм художніх прийомів, зашифровані натяки, алюзії і метафори цього дійства відзначали глядачі, на них зауважувала і художниця постановки Людмила Семикіна. В контексті застосування ароматів на сцені цікаво, що через роки, як стверджував сам В. Вовкун, глядачі згадували, що більш за все у постановці їм запам’яталося шокуюче враження від насиченого духмяного запаху яблук, який наповнив всю залу Національної Опери відразу після розкриття завіси – за дверима театру стояли грудневі морози.
Тяжіючи у своїй творчості до експериментів у царині синтезу різних форм мистецтв, В. Вовкун, будучи режисером-постановником Міжнародного фестивалю фольклору «Берегиня» у Луцьку, у вересні 2004 року для підсилення художнього образу заходу широко застосував пахкі аромати природи, що асоціюються в нашій свідомості із осінню, добробутом, гарним застіллям – скрізь пахло часником, зеленню, свіжим сіном.
Молодий литовський режисер Оскарас Коршуновас засновник Вільнюського міського театру («ОКТ») у 2000 році поставив відомий спектакль «Вогнеликий» за п'єсою німця Маріуса фон Майенбурга. Підліток Курт вбивав батьків, мстився сестрі, яку любив зовсім не братньою любов'ю, а потім підпалював колись благополучний бюргерський будинок разом із трупами і з собою. У фіналі залом поширювався тривожний аромат бензину, глядач здригався і озирався, передчуваючи страшний фінал – так запах допоміг режисерові досягти катарсису.
Харківський спектакль Андрія Жолдака «Один день Івана Денисовича» за повістю О. Солженіцина (2003) шокував глядача не тільки гротесковим візуальним рядом, але і ароматичним: актори робили вигляд, що голосно псують повітря, і топтали при цьому розсипи варених яєць (півтори тисячі яєць розбили щонайменше за десять хвилин постановки): нудотне видовище цілком доповнював не менше нудотний сірководневий сморід.
Втім, не завжди запах стає шокуючим елементом вистави. Так у виставі «Loungta» («Коні у подиху вітру», 2003») французького кінного театру «Зінгаро» (Zingaro) розкурювання пахощів, спів тибетських ченців і заборона аплодувати під час дії створювало атмосферу тібетського священнодійства. Ще до початку дійства бар'єром арени рухалися актори зі спеціальними чашами, з яких піднімався ароматний дим ялівцю та інших ароматів, вводячи публіку в медитативний стан. Спіритичний рух білих коней, які безшумно мчали по колу, метафорично нагадував політ обривків буддійських молитов із зображенням коней, які розвіює вітер на перехресті доріг. Поряд з 25 конями протягом 2 годин на арені виступали 30 гусей, вершники в масках, музиканти і сам наїзник-хореограф і керівник театру Бартабас.
У 2011 році Бартабас знову дивував глядачів новим кінним шоу «Calacas»[7] (Калакас) його театру «Зінгаро», в якому дивовижним чином було поєднано кольори, звуки і запахи. Шоу присвячувалось мексиканському культу мертвих.
Сучасний художник українського походження Олег Кулик свою виставу Vespro della Beata Vergine ("Вечірня Діви Марії") в паризькому театрі «Шатле» (2009) назвав «літургією» майбутнього. Чудовою бароковою музикою Клаудіо Монтеверді диригував кращий французький диригент Жан-Крістоф Спінози, співали французи і італійці, а зал був наповнений духмяним ароматом свіжоскошених лук і осіннього моря.
Але справжня парфумерна опера відбулася в Нью-Йорку в червні 2009 року: колишній фінансист, а нині театральний продюсер Стюарт Метью в театрі Музею Гугенхайма втілив свою ідею п'ятирічної давності – відбулася прем’єра першої парфумерної опери. Провідною думкою дійства під назвою «Green Aria: A ScentOpera.» (Зелена арія: Нюх-Опера) стали взаємодія техніки і природи. Клавір запахів написав парфумер Крістоф Лодамьель. Він працював над оперою «Green Aria» біля двох років. За цей час він створив 23 аромати, які змінюють один одного протягом півгодини. Музику до ароматів парфумерної опери написали композитори Валгір Сігурдссон (Valgeir Sigurdsson) і Ніко Малі (Nico Muhly). Спонсор проекту – бренд Thierry Mugler. У крісла глядацького залу було вмонтовано «ароматні мікрофони» – пристрої, які раз на шість секунд виприскували в зал порції ароматних молекул, а в стіни – спеціальні кондиціонери, які очищали повітря для наступного «арії». В Green Aria були партії Блискучою сталі, Хрусткої зелені, Багаття і Диму, але найстрашнішою була партія Смердючого блідого нелегала[8]. Під час опери «нюхалі» могли оцінити такі аромати, як «Magma», «Crunchy Green», «Bit Too Earthy» та інші. До складу деяких з них входило до сотні інгредієнтів.
Сцена з вистави «Бомж-ілюзіон» Х.Бойчева Київського театру «Золоті ворота».
По-особливому сприймаються театральною публікою запахи в малих залах, коли дія відбувається в безпосередній близькості від глядача. Так, наприклад, насичений аромат пожовклого осіннього листя у виставі «Бомж-ілюзіон» за п'єсою Христо Бойчева «Оркестр «Титанік»» театру «Золоті ворота» (2008), що йшов на Камерній сцені Київського театру ляльок, допоміг режисерові і сценографу вистави В. Пацунову створити в глядачів певний осінній настрій і підвести глядача до думки про плинність життя. Натомість, коли з приходом зими зібране у парку листя поступово почало перетворюватись у пил, його довелося замінити на бутафорське – цілком непогане, але нейтральне щодо запахів. На думку очевидців, враження від вистави різнилися врази. У знаковій постановці того ж театру «Маруся Чурай» Л. Костенко режисер В.Пацунов підсилював глядацьку уяву, створивши на сцені з натурального ароматного сіна копу-могилу для Гриця.
В липні-серпні 2006 року в Парижі в Гранд Палас відбулася виставка «Le grand machines de spectacle repertoire» («Великий репертуар театральних машин»). На ній серед інших інтерактивних експонатів (наприклад катапульти для піаніно) демонструвався великий театральний вітродуй. На фото видно, що установка досить велика вища людського зросту, має рухому головку потужного вентилятора, що легко управляється вручну. До місця захвату повітря підведено шланги, по яких з балонів-резервуарів подається під тиском наповнювач-амортизатор. На виставці демонструвалось 15 різних видів запахів – від затхлої тюремної цвілі, тваринника в зоопарку до квіткових пахощів. Весь генератор запахів разом із системою приводу розміщувався на мобільній платформі-фурці, що робило його досить мобільним.
Сьогодні провідним виробником засобів, які забезпечують театрально-видовищні заходи ароматичним оформленням, є продукція французької компанії Сігмаком (Sigmacom)[9]. Компанію заснував у 1988 році Жозе Мартен (Jose Martin). Серед її клієнтів організатори і постановники спектаклів, виставок, музичних концертів, кінопоказів, конференцій, показів мод, презентацій парфумів, рекламних акцій та інших видів креативних шоу. Каталог Сігмаком налічує 2500 запахових пропозицій – тут є і дуже специфічні, унікальні і традиційні, усім знайомі аромати. Продукція застосовується як з метою художнього оформлення заходів, так і для покращення комфорту в приміщеннях. Компанія займається створенням необхідних запахів, відповідно до потреб клієнтів, та встановлює апаратуру у різних залах – від камерних до гала – та просто неба. Інтенсивність роботи приладів дозволяє наповнювати простір ароматом за декілька секунд. При цьому витрачається від 100 до 300 мл розчину на 1 год. За допомогою пульту управління можна встановлювати часові інтервали, кількість і послідовність подачі ароматів. Для зручності використання обладнання в стаціонарних умовах управління ним може здійснюватись електронним годинником, що дозволяє автоматично застосовувати необхідний режим роботи.
Запатентований Ж. Мартеном розповсюджувач запахів повністю передає всі їх властивості. Перетворення продукту з рідкого стану у стан мікрочастинок відбувається шляхом простого механічного процесу без зміни температури і без застосування газу-носія чи іншого продукту-носія.
Наприклад, прилад для подачі запахів MOD2 має дві коробки висотою 60 см, глибиною і шириною по 22 см, які встановлюються безпосередньо в самому приміщенні або з’єднуються з системою кондиціювання повітря. З потреби двигун може бути винесено на відстань до 30 м. Резервуар з ароматичною рідиною має ємкість 2 л, що забезпечує у різних режимах інтенсивності безперебійну автономну роботу системи від 6 до 12 місяців. Потужність компресора підтримує ароматизацію у об’ємі приміщення до 2000 м2.
Аналогічний за принципом роботи до MOD2 є прилад для подачі запахів MOD1. Різниця полягає у ємкості резервуару – одного літру рідин вистачає на 6-12 місяців автономної роботи при забезпеченні ароматизації приміщення від 100 до 2000 м2.
Системи MOD1 і MOD2 можуть бути під’єднані до блоку управління.
Прилад для подідчі 5 ароматів.
Прилад для подачі 14 ароматів
Сьогодні китайська компанія Shuqee (Шюкі) з Гуанчжоу пропонує обладнання для влаштування спецефектів для 5D кінотеатрів. За бажанням замовників прилади можуть встановлюватись і у будь-яких інших залах для повноти художнього сприйняття заходу. Устаткування дозволяє створювати 32 види спецефектів: сніг, дощ, пузирі, вогонь, запах, світло тощо. Спеціальні ефекти відповідно до вимог замовника можна збільшувати або зменшувати. Відповідно до візуального контенту шляхом компютерного управління і використання особливих конструкцій крісел автоматично моделюються буря, дощ, сніг, блискавки, літак, дим. Це викликає в глядача відчуття повної присутності у запропонованих обставинах.
Питання для самоконтролю.
1. Генератори яких спецефектів вам відомі?
2. На які групи поділяються театральні дими в залежності від поводження в повітрі?
Завдання для самостійної роботи.
1. Проаналізуйте можливості застосування генераторів різних спецефектів в залежності від масштабу заходу та його жанрової особливості.
2. Проаналізуйте можливості створення спец ефектів з огляду на безпечність їхнього застосування для публіки.
Тести
1. Які основні складові театральної димової машини?
а. Нагрівальний елемент, вентилятор, матеріал для випаровування.
б. Вентилятор, сухий лід.
в. Вентилятор, матеріал для випаровування, світловий елемент.
г. Дерев'яний або металевий корпус з отвором і/або об'єктивом та джерелом світла в середині.
2. Який пристрій працює за наступним принципом? Рідина для виробництва цього спецефекту подається на теплообмінник, що створює високу температуру, при якій вона випаровується, швидко збільшуючись в об'ємі, і пар подається назовні через спеціальний отвір.
а. Генератор важкого диму
б. Генератор туману
в. Генератор запахів
г. Генератор мильних бульбашок
3. Які вади застосування генераторів туману?
а. Вони працюють не безшумно, підвищують вологість повітря, утворюють формальдегід, дим, що продукується, низько лягає.
б. Вони працюють не безшумно, підвищують вологість повітря, утворюють формальдегід.
в. Підвищують вологість повітря, що небезпечно для електроприладів, утворюють формальдегід, який шкідливий для здоров’я.
г. Підвищують вологість повітря, що небезпечно для електроприладів.
4. Робота якого приладу зображено на малюнку?
а. Генератор важкого диму
б. Генератор туману.
в. Люмінісцентної лазерної установки
г. Кріогенератор
5. Як називаються пристрої, що створюють стовпи молочно-білого диму, що вистрілюють зі сцени в будь-якому напрямку, несучи хвилі освіжаючої прохолоди, досить прості в застосуванні, мають невелику вагу (близько 5-7 кг) і не заважають вільно з ними переміщатися?
а. Ручні кріогармати
б. Генератор холодного туману
в. Кріогенератор
г. Портативна лазерна установка
6. Який з висловів НЕПРАВИЛЬНИЙ?
а. У приміщеннях, не пристосованих для використання вогневої піротехніки використовуються паперові салюти. Папір викидається в повітря піротехнічним способом.
б. Сучасна пінна гармата вітчизняного виробництва компанії SHOW (Черкаси), що цілком безпечна при дотриманні всіх технічних правил експлуатації, генерує піну у вигляді пластівців і викидає її, що дозволяє покривати майданчики досить великих розмірів.
в. Прем’єра парфумерної опери «Green Aria» (Зелена арія) відбулася в Нью-Йорку, клавір запахів до якої написав парфумер Крістоф Лодамьель (23 аромати змінюють один одного протягом півгодини), музику до ароматів створили композитори Валгір Сігурдссон і Ніко Малі.
г. Ефект вітру створюється за допомогою генератора вітру – вітродуя. Використання вітродуя можна поєднати з ароматизаторами повітря, створюючи при цьому задану режисером, в буквальному розумінні слова, атмосферу.
Відповіді
Тема 2.5. Генератори спецефектів.
1. а; 2. б; 3. б; 4. г; 5. а; 6. а.
[1] Daufresne J.-C. Fêtes à Paris au XXe siècle: Architectures éphémères de 1919 à 1989 [Текст] / Jean-Claude Daufresne. – Liege: Mardaga, 2001. – c. 287
[2] Hôtel Lambert. Le Bal Oriental - Восточный Бал в Париже: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://blogrider.ru/blogs/134657/posts/id/5559336/htel_lambert_le_bal_oriental_-_vostochniy_bal_v_parizhe.php. – [Заголовок з екрану].
[3]Аманда Лір, справжнє ім'я Аманда Тепп (1946) – французька співачка, модель, актриса, композитор, художниця, телеведуча і письменниця. Лір почала свою кар'єру фотомоделі в середині 1960-х років, а також стала музою іспанського художника-сюрреаліста Сальвадора Далі.
[4]Бріжіт Анн-Марі Бардо ( 1934) – французька кіноактриса, фотомодель, співачка, секс-символ 1950-60-х років.
[5]Сальвадор Далі, повне ім'я Сальвадор Доменек Феліп Жасінт Далі і Доменек, маркіз де Пуболь (1904 –1989) – іспанський художник, один з найвидатніших сюрреалістів ХХ століття.
[6] Вовкун В.В. Паралельні видива Василя Вовкуна [Текст]: альбом: у 2 т. / Василь Володимирович Вовкун. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2007. – Т. 2. – 2007. – С. 39.
[7] Яскраві різнокольорові скелети, які за мексиканською традицією виставляють під час свята мертвих.
[8]Tommasini A. Opera to Sniff at: A Score Offers Uncommon Scents [Електрон. ресурс] / Anthony Tommasini // The New York Times. – 2009, 1 june. – Режим доступу: http://www.nytimes.com/2009/06/02/arts/music/02scen.html?_r=0 – [Title from the screen].
[9] http://www.sigmacom.fr/
