Відмінності розглянутих моделей ринкової економіки визначають шляхи їх розбудови для постсоціалістичних країн. Це пов’язано з тим, що в кожному випадку слід розробити істотно різні методологію і методи розбудови, а також способи трансформації попередньої моделі з найменшими втратами в економіці.
Перший шлях до ринку – трансформація соціалістичної економіки в ринкову без зміни політичної системи. Це означає, що може існувати «ринковий соціалізм». Досвід Китаю в умовах, коли держава зможе й надалі діяти за правилами ринкових суб’єктів, дасть відповідь на запитання про можливість існування принципово нової моделі ринкової економіки. Вона зможе надалі конкурувати з класичною моделлю, де існує політична система, властива капіталізмові, що заснований на приватній власності, з особливостями, які розкриті раніше в трьох моделях: американській, європейській, східно-азійській (з вагомою роллю держави). На сьогодні відомі дві точки зору, згідно з якими по-різному формуються перспективи розвитку моделі китайського «ринкового соціалізму». Одна з них ґрунтується на тому, що в кінцевому підсумку досягнення економікою Китаю рівня високорозвинених країн означатиме все повнішу її інтеграцію до світогосподарської системи, де домінують відповідно принципи демократії. Одночасно має відбутися й трансформація китайської політичної системи згідно зі загальноприйнятими світовими стандартами. Ця точка зору має бути визнаною тільки тоді, коли 21-ше ст. збереже капіталізм як більш ефективну систему. Сьогодні такий підхід є домінуючим, але не однозначним. У світовій економічній системі є достатньо підстав для висновку про зростання ролі соціальних відносин у забезпеченні економічного розвитку. Тому сьогодні небезпідставною є точка зору, що більш перспективним буде шлях у напрямі «демократизації капіталізму», коли основною формою найму на роботу замість класичної стане найм за участю в прибутках. У цьому разі модель китайського соціального розвитку може дістати подальший поштовх на шляху інтеграції в господарську систему, де роль державних інституцій у економіці відрізнятиметься від тієї, яку вона виконує тепер. Трансформаційні процеси за такою моделлю є шляхом поетапного переходу до ринкової економіки. Водночас не виключено, що в результаті перетворень, які відбуваються передусім у Китаї, буде створена нова економічна модель, що в своїй основі матиме ефективні механізми господарювання, які виявляться конкурентноспроможнішими за існуючі ринкові.
Другий шлях до ринку пов’язаний з розвитком ринкових інституцій та механізмів господарювання за одночасної зміни політичної системи. Цей шлях є радикальним за змістом і дістав назву «шокової терапії», хоча в окремих випадках він був радикальним лише за задумом. «Шокова терапія» є шоковою тому, що передбачає глибокі зміни і в економічній, і в політичній системах. При цьому вважається, що власне політичні чинники зіграли визначальну роль у прискоренні перехідних процесів у країнах Східної Європи та колишньому СРСР. «Шокова» модель змін у політичній системі зводилася до якомога повнішої ліквідації старої політичної системи, системи державного устрою, а також нівелювання методів державного керівництва і ліквідації контролю політичної системи над економікою. Для цього застосовувалися підходи, що ґрунтувалися на гаслах «чим гірше, тим краще», «чим менше держави, тим ефективніша економіка».
Застосування ідеології «чим гірше, тим краще» властиве опозиційним партіям у період, коли ставиться завдання змінити політичний устрій, а також коли в країнах, де відбуваються трансформаційні процеси, потрібно домогтися прискорення та поглиблення реформ, передусім з метою досягнення більш глибоких змін, які б дали змогу зробити процес політичних змін безповоротним. Водночас ця ідеологія не є в багатьох відношеннях виправданою, оскільки втрачають від економічних і політичних перетворень широкі верстви населення. В результаті спостерігається пролетаризація мас, коли вироджується середній клас населення, що є опорою стабільності будь-якої системи. Після деякого періоду змін у політичній системі, коли перетворення продовжуються, може виникнути невдоволення широких мас населення, які на виборах знову можуть віддати голоси, але вже опозиції соціалістичного спрямування. Це відбувається тому, що населення починає себе відчувати обмеженим у соціальному плані ще більше, ніж це було за минулих часів.
Поширення ідеології «чим менше держави, тим ефективніша економіка» властиве підходу, який діє за правилом «невидимої руки» Адама Смітта, оскільки вважається, що ринок виправить недоліки системи централізованого планування і дасть можливість підвищувати ефективність використання ресурсів, як тільки буде докорінно зруйновано засади колишньої економічної і політичної системи. Більшість нових політичних лідерів, як правило, дотримувалася саме такої точки зору, тому активно відбувалося руйнування «старої» держави, формування державності та державної економічної політики за таким підходом. Він діставав і відповідну політичну та економічну підтримку зарубіжних лідерів та міжнародних організацій, що знаходило вияв у розробці відповідних програм переходу до ринку, які, власне, ґрунтувалися на застосуванні програми «шокової терапії» в економіці. Ідеологія такої програми має назву «Вашингтонського консенсусу» і була розроблена для стабілізації економіки країн «третього світу», які мали в своїй основі ринкові засади.
Наслідки використання методів, заснованих на ідеології «Вашингтонського консенсусу», зумовили появу нової ідеології. Вона отримала назву «Поствашингтонського консенсусу» (1996 рік). В результаті змін і підходів було запропоновано такі заходи:
- взаємообумовлена монетарна, фіскальна та структурна політики;
- стабільність валютного курсу;
- сприяння приватним нагромадженням;
- дефляція;
- протипротекціоністські заходи;
- свобода переміщення капіталів;
- зниження державної заборгованості;
- розвиток інфраструктури;
- розвиток ринку праці;
- ефективне корпоративне управління;
- котроль за банками.
Замість методів «шокового» формування ринкової економіки було запропоновано поетапний перехід, коли кожна складова має бути реалізована поступово. Але трансформація економіки за заначеними сценаріями з якомога масштабнішою лібералізацією і приватизацією призвели до значних економічних втрат. Фінансова криза 1998-го року змусила переоцінити підходи до подальшого формування і розвитку ринкової економіки в постсоціалістичних країнах. Замість ідеології, заснованої на макроекономічній стабілізації, лібералізації цін та приватизації, які не дали бажаного зростання, Світовий банк запропонував стратегію економічного розвитку, що передбачає:
- розвиток інституційного середовища;
- транснаціональність сприйняття середовища;
- дієвість правових і судових процедур;
- продумана система регулювання;
- рівноправність доступу до ресурсів.
Основними складовими економічної політики, яка забезпечить реалізацію такої стратегії, є гармонізація дирижистських і ліберальних підходів та розбудова громадянського суспільства.
