За значною частиною українського населення Середнього Придніпров'я був закріплений етнонім «черкаси». Походження цього етноніму до кінця не з'ясовано.

Карпатські русини[

Прапор русинів

Етнографічна група українців, в середині якої, деякі представники вважають себе членами окремої русинської нації і таким чином відокремлюють себе від решти українського етносу. Назва русини використовувалася українцями як самоназва до XIX століття, коли вона перестала використовуватися на Великій Україні. У Галичині самоназва змінилася на початку XX століття, на Буковині у середині XX століття, а на території Підкарпатської Руси (сучасна Закарпатська область, східні частини Словаччини-Угорщини та північна частина Румунії) деякою частиною українського етносу — не змінювалось. На відмінну від інших українських етнічних територій, процес зміни назви з «русинів на українців» у Підкарпатській Русі зазнавав труднощів через втручання угорської влади, яка від XII століття контролювала ці землі.

Докладніше: Литвинийній формі, так інколи і в об'єднаній — «русини-українці», чи «українці-русини». На сьогодні самі русини компактно проживають в таких країнах як — Угорщина, Румунія, Словаччина, Чехія, Сербія, Хорватія, Боснія і Герцеґовина, США та Канада.

 

Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо способу життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них - світовідчуття та світосприймання нашого народу. У них пояснюються та обґрунтовуються взаємини між людьми, цінність духовної культури окремої людини і народу взагалі.

Дуже тісно народна творчість пов'язана із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно.

Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ. Того, хто забуває звичаї, карають Бог і люди, а, за українським повір'ям, у батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають вовкулаками.

Дохристиянські звичаї гармонійно переплелися з релігійними, утворивши обряди, які ми маємо на сьогодні: колись Різдво припадало на свято зимового повороту сонця, вісника врожаю та щастя, про що й співається у колядках. У них переплелися мотиви хліборобські, військові, казково-фантастичні, весільні та біблійно-релігійні.

Обряди охоплюють все життя людини від народження до смерті (пологи, запросини баби-повитухи, відвідини новонародженого та породіллі, хрестини, дівування, заручини, весілля, поховання); всі сфери людської діяльності та сільського господарства (заклик весни, веснянки, перша борозна, зажинки, жнива, обжинки, Спас).

Сімейне життя традиційно супроводжувалось різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі визначали певні етапи життя та розвитку, а весілля являло собою справжню народну драму, до якої включались ігрові дії, танці, співи, музика. Народження дитини завжди було визначною подією в житті родини, адже за народним уявленням "хата з дітьми - базар, а без них цвинтар". Вагітну жінку не можна було лаяти та ображати. їй слід було якомога довше приховувати вагітність, щоб ніхто не знав і не врік, щоб не тяжко було родити. Аби дитина була здоровою, до першої купелі лили свячену воду. Дівчаткам додавали меду, молока та квітів, щоб були гарними, а хлопчикам - дев'ясилу, щоб росли здоровими та дужими.

Новонароджену, а особливо хвору чи кволу дитину, треба було якнайшвидше охрестити. У церковному обряді хрещення на перший план виступають хрещені батьки, ролі яких надавали особливого значення. Вони шанувалися як близькі родичі і були для хрещеника другими батьками, бо мали за обов'язок опікуватися дитиною, брати участь у її вихованні, допомагати у скрутну хвилину. Хресні мали бути хрещеними та перебувати у церковному шлюбі.