Ідея правової держави як загальнолюдська цінність

Правова держава. Відверто кажучи, це словосполучення не можна визнати юридично точним. Справа в тому, що державу не можна уявити без права. Право і держава виникають майже одночасно, розвиваються у тісному взаємозв'язку. Властиво, правоце одна з ознак існування держави. Право народжується державою, як система певних узаконених у державі правил, воно закріплює відповідні державні структури, наділяє їх повноваженнями, встановлює механізм реалізації цих повноважень, регламентує зміст і порядок вирішення різноманітних відносин (між державними органами і громадянами, останніх між собою тощо), які виникають і розвиваються в державі. Тому держава може бути або правовою, або не існувати взагалі.

Термін „правова держава", який набув широкого розповсюдження в юридичній і публіцистичній літературі, слід використовувати розуміючи його умовність. У ньому втілена мрія прогресивних мислителів різних епох про державу, в якій вищим регулятором суспільних відносин, доленосним фактором був би закон, а не воля окремих осіб, які займають керівні посади: він покликаний гарантувати й оберігати права і свободи громадян, держави і громадянина в рівній мірі, забезпечувати відповідальність одного перед одним за нехтування закріплених у праві норм поведінки.

Платон писав: „Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під чиєю-небудь владою. Там же, де закон — володар над урядниками, а вони його раби, я вбачаю спасіння держави в ідеї блага, яку тільки можуть дарувати державам Боги ".

/. Кант, родоначальник німецької класичної філософії, який приділив багато уваги розробці концепції такої держави, називав її „правомірною". Відомий своєю пунктуальністю, Кант і в цьому проявив свою точність. Державу він розглядав як поєднання певної чисельності людей під верховенством права. Кожний із цієї чисельності та суспільство в цілому, підпорядковуючись законам, що виражають їхню суверенну волю, повинні володіти правом і можливістю примусити виконувати закони самого володаря.

Основні філософські ідеї правової держави І. Канта такі:

панування закону в житті суспільства;

зв'язаність держави правом;

обмеження втручання держави у сфери приватного життя;

свобода кожного члена суспільства як людини;

рівність між собою підданих держави;

самостійність кожного члена суспільства як громадянина;

наявність принципу розподілу влад як гаранта проти встановлення деспотії.

Сам термін „правова держава" з'явився в XIX ст. у німецькій літературі в працях К. Т. Велькерах Р. Моля. Створення юридично завершеного поняття „правова держава" пов'язують з ім'ям Р. Моля. У 1829 р. він дав визначення правової держави як конституційної держави, яка повинна спиратися на закріплені в конституції права і свободи громадян, на забезпечення судового захисту особи.

Серед тих, хто підтримував і розвивав ідеї правової держави були Дж. Мок, Ш.-Л. Монтеск 'є, Ж.-Ж. Руссо, а наприкінці XIX — початку XX ст. — українські вчені. Йдеться, зокрема, про таких з них, як О. і Б. Кістяківські, Ф. Тарнавський, Сіп. Дністрянський, М. Палієнко, О. Малицькиіі, В. Старосольськии та інші. Професор Київського університету і майбутній академік Української академії наук Б. Кістяківський, наприклад, на початку XX ст. опублікував кілька наукових праць, присвячених цій проблемі. У 1906 р. він писав, що правова держава є найвищою формою держави. Вона є школою і лабораторією, у якій виробляються засади майбутнього суспільного ладу.

Проте Б. Кістяківський розглядав правову державу не як реальність, а як ідеал. Реалії ж такі, зазначав він, — побудувати справжню правову державу вдасться лише тоді, коли всі люди стануть святими. Нам це не загрожує ні нині, ні у найближчій перспективі. Однак у своїх нових конституціях колишні союзні республіки СРСР, а тепер незалежні держави, дружно записали, що вони вже є правовими державами. Це ж положення міститься і в Конституції України. На нашу думку, тут бажане видається за реальність. Адже чудес на світі не буває. Не випадково, у конституціях переважної більшості західних країн, де й сформувалася концепція правової держави, ці країни не названі правовими.

«Правовими» оголосили себе у відповідних конституціях такі держави, як ФРН, Іспанія, Бразилія, Центрально-Африканська Республіка, Польща, Угорщина, Україна, Росія, Казахстан. Про «панування (верховенство) права» йдеться у конституційних актах Філіппін, Алжиру. Проте ці конституційні положення відображають, як здається, поки що не стільки реальну дійсність, скільки орієнтацію, спрямування, прагнення відповідної держави.

Нам теж слід було б звернути на це увагу, зафіксувавши у Конституції прагнення побудувати в Україні правову державу, а не називати існуючу державу правовою.

Але повернемося до теорії. У 20-х роках XX ст. харківський правознавець професор О. Малицький, продовжуючи справу своїх попередників, намагався обґрунтувати ідею правової держави на фактах дійсності радянських республік. Але в той час офіційною владою концепція правової держави розглядалася як ідеалістична, характерна для „реакційної буржуазної теорії". Таку оцінку дає і Велика Радянська енциклопедія (1975 p.).

До ідеї правової держави повернулися у період горбачовської перебудови. Важливим стимулом її став розпочатий у 1990 р. процес підготовки проекту нової Конституції України. Проблеми побудови правової держави дискутувалися під час кількох наукових і науково-практичних конференцій. У 1991 р. в Інституті держави і права ім. В.М. Корейского НАН України почав виходити міжвідомчий науковий збірник, а нині щорічник «Правова держава». Саме цей інституту 1994 р. підготував і видав одну з перших монографій, присвячених цій проблематиці, — «Правова держава. Теоретико-історичне дослідження», її автор — В. І. Тимошенко.

Окремі аспекти проблеми правової держави одержали відображення і в наукових працях фахівців юридичних факультетів Київського і Львівського національних університетів, Національної юридичної академії України. Термін «правова держава» включено до юридичних словників. Але наша теорія щодо названої проблеми відстає від потреб практики. Сьогодні нам необхідні серйозні фундаментальні розробки концепції правової держави, а головне — конкретних шляхів її побудови в Україні. А для цього необхідно об'єднати зусилля провідних юридичних науководослідних установ і вузів України.

Розглядаючи проблему правової держави, не можна не погодитися з думкою багатьох науковців проте, що вихідні положення сучасної теорії правової держави можна сформулювати так:

• Єдність права і держави, де первинним є право як загальносоціальне явище, оскільки воно виникло раніше і незалежно від держави.

• Держава повинна бути обмежена саме таким правом. Вона пов'язана не тільки законами, які сама встановлює (вони, безперечно, обов'язкові і для неї), а й загальносоціальним правом — передусім у процесі законотворчості.

• Найголовніше призначення такої держави — забезпечити здійснення, охорону та захист основних прав людини.

• Уявлення про правову державу в основному залежить від того, яким правом намагаються її пов'язати, як саме розуміють права людини. А зміст останніх (як зазначалося раніше) завжди так чи інакше несе на собі відбиток конкретно-історичних умов існування людства, а отже, із плином часу цей зміст може зазнавати певних змін, розвиватися. Відповідно до трансформації праворозуміння та певні характеристики уявлення про правову державу мають дещо оновлюватися.

• Правові держави можуть формуватись за умов різних соціально-економічних устроїв, систем. Становлення різних за типами правових держав саме за сучасних умов пояснюється тим, що всім таким державам притаманні певні спільні, однакові соціально-змістові ознаки. Наявність таких ознак — результат того, що будь-якій сучасній юридичній системі притаманні такі приписи, які відображають визначення певної самоцінності кожної людини, а також визнання необхідності забезпечити виживання людського роду. Є підстави вважати, що за умов зростання глобальних, загальнолюдських проблем, у міру нормального, еволюційного розвитку загальноцивілізаційних процесів, питома вага таких ознак правових держав у різних країнах зростатиме.

• Оскільки на праворозуміння, поширене серед різноманітних соціальних спільностей, груп, прошарків конкретного суспільства, неодмінно накладають відбиток у кінцевому підсумку їхні реальні потреби та інтереси, теорія і практика формування правової держави навряд чи можуть бути повністю уніфікованими у різних країнах. Крім того, на формування такої держави в окремих країнах за різних умов впливає ряд конкретно-історичних факторів (економічний лад і соціальна структура суспільства, політика правлячого чи керівного осередку суспільства або іншої соціальної групи, історичні, національні, культурні традиції й умови, міжнародна ситуація). Тому в будь-якому випадку слід зважати на цю специфіку, відображаючи її, зокрема, шляхом визначення конкретної соціальної сутності відповідної правової держави.

• Для впровадження у життя панівного у суспільстві праворозуміння держава з необхідності вдається до різноманітних загальнообов'язкових організаційно-юридичних структур, механізмів, процедур, «технологій» тощо. Усі вони характеризуються, описуються, фіксуються, як правило, через формально визначені ознаки відповідних дій, фактів, ситуацій. І саме для правової держави специфічним є те, що праворозуміння, якому вона підпорядкована, неодмінно включає і певний мінімум формальних ознак тих суспільних відносин, які однозначно інтерпретуються як правові. Без певних юридичних процедур правова держава неможлива. Тому правова держава має характеризуватись і певними складовими елементами, ознаками. І саме в цих ознаках зосереджені практичні проблеми, які стримують подальший розвиток України відповідно до принципів правової держави.