Система екологічних стандартів і норм

Вона складається з елементів кількох рівнів:

– міжнародний – стандарти і нормативи, яки розроблені міжнародними організаціями, наприклад, квоти на викиди масових забруднюючих речовин, заборони на використання окремих забруднюючих речовин (фреонів, що руйнують озоновий шар) і т.п. Вони не є обов‘язковими для виконання, їх підтримують тільки ті країни, що підписали відповідні міжнародні угоди (конвенції та інші документи);

– державний – стандарти і нормативи, яки мають директивний характер у межах кожної окремої країни; є обов‘язковими щодо виконання на рівні регіонів (адміністративно-територіальних одиниць) внутрі країни;

– регіональний і локальний – норми, що встановлюються на рівні окремих територіальних одиниць місцевими органами влади (доповнюють нормативи державного рівня), або державні стандарти, яки частково дозволяється змінювати з метою кращого врахування регіональних екологічних аспектів;

– відомчі (галузеві) і спеціальні – норми, яки діють тільки в межах окремих галузей і виробництв (враховують специфіку техніко-технологічного способу виробництва; не повинні суперечити державним стандартам).

Система державних екологічних стандартів України у сфері екологічних питань знаходиться в розділі 13. Навколишнє середовище. Захист довкілля та здоров‘я людини. Безпека. Вони поділяються на ряд стандартів під нумерацією від 13.020 до 13.200. Серед них найголовнішими є стандарти:

– 13.020. Охорона навколишнього середовища, загальні положення;

– 13.030. Тверді відходи;

– 13.040. Якість повітря;

– 13.040.20. Атмосфера навколишнього середовища;

– 13.040.40. Викиди стаціонарних джерел;

– 13.040.50. Викиди двигунів транспортних засобів;

– 13.060. Якість води;

– 13.060.10. Вода природних джерел;

– 13.060.30. Скидання та очищення міських стічних вод;

– 13.080. Якість ґрунту. Ґрунтознавство;

– 13.140. Шум та його вплив на людину;

– 13.160. Вібрація та її вплив на людину;

– 12.200. Попередження аварій та катастроф та ін.

В свою чергу ці стандарти конкретизуються на ДСТУ, ГСТУ з відповідної нумерацією і виказанням року, в якому вони були прийняти. Наприклад, ДСТУ 3900-99. Безпека у надзвичайних ситуаціях. Основні положення та ін.

Головним методом визначення рівнів забруднення є порівняння реальної кількості викидів з нормативними показниками. В основі такого нормування лежить встановлення гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин (полютантів) в атмосферному повітрі, воді й ґрунті та харчових продуктах. При встановленні ГДК приймають найнижчій рівень забруднення на основі санітарно-гігієнічних норм (тобто це такій обсяг забруднюючих речовин, при якому не знижується самопочуття людини та його працездатність). Для визначення ГДК використовують спеціальні дослідницькі тести, а дослідження проводяться у спеціальних токсикологічних лабораторіях. ГДК визначаються у міліграмах – на метр кубічний (мг/м³) у повітрі, – на дециметр кубічний (мг/дм³) у воді, – на кілограм (мг/кг) у ґрунті та продуктах харчування.

Для кожного виду середовища розроблені свої види ГДК:

для повітря: