Система служби охорони природи складається з законодавчої і виконавчої влади. Закони екологічного характеру в країні приймають Верховна Рада та місцеві органи законодавчої влади (міські, районні, обласні ради). Окремі постанови Кабміну, укази президента також мають силу законів.
Основною виконавчою владою в сфері регулювання природокористування і охорони природи є Міністерство охорони навколишнього природного середовища та підпорядковані йому управління та інспекції на місцях (обласні, міські та районні), басейнові інспекції на водоймах.
Основне завдання і роль державного управління в сфері охорони довкілля і раціонального природокористування є забезпечення екологічної безпеки країни і регіонів, формування державної екологічної політики, проведення природоохоронних заходів, законодавча екологічна творчість, наукові й практичні дослідження, спостереження і контроль за станом навколишнього середовища, планування, прогнозування і розробка програм природоохоронної діяльності, проведення екологічної експертизи і видача ліцензій на ресурсовикористання, притягання за порушення екологічних норм до відповідальності та багато інше.
Мінекології складається з окремих управлінь, що курирують окремі напрямки природозахисної діяльності в Україні. Їх характеристика показує усі сфери і водночас функції, яки виконує державна екологічна система управління України:
– ядерне регулювання – забезпечення ядерної та радіаційної безпеки країни і населення, контроль за функціонуванням АЕС та інших об‘єктів господарства, яки видобувають, виробляють, або використовують радіоактивні матеріали;
– міжнародні відносини – міжнародне співробітництво в питаннях охорони природи, міжнародного екологічного законодавства та ін.;
– наука – проведення спільно з іншими науковими установами країни єдиної науково-технічної політики, спрямованої на захист навколишнього середовища, раціональне використання ресурсів, забезпечення безпеки життя населення; визначення головних напрямків екологічних досліджень; координація наукової діяльності в сфері екології;
– юридичне регулювання – розробка нормативно-правового використання природних ресурсів, критеріїв і норм екологічної безпеки, формування правової екологічної системи в країні;
– спеціальна робота – обґрунтування державної екологічної політики в оборонній сфері;
– економіка – встановлення і удосконалення плати за використання ресурсів і за забруднення, механізм індексації платежів; раціональне використання природоохоронних коштів та інші елементи економічного регулювання екологічної діяльності;
– регіональна політика і територіальний розвиток – вирішення екологічних проблем регіонального рівня, розробка регіональних екологічних програм, організація природозахисної діяльності в регіонах з особливим статутом (спеціальних економічних зонах, районах екологічної катастрофи і т.п.);
– державна екологічна експертиза – методичне забезпечення органів екологічної експертизи, організація і проведення необхідної екологічної експертизи;
– відходи і вторинні ресурсі – питання організації і забезпечення захоронення, утилізація і використання відходів та вторинних ресурсів, їх транскордонного перевезення;
– техногенно-екологічна безпека – формування відповідної нормативно-правової бази, організація і координація науково-дослідних робіт, впровадження заходів з удосконалення екологічно небезпечних технологій, запобігання надзвичайних еколого-техногенних ситуацій, обґрунтування створення необхідного парку метрологічного і технічного контролю за станом негативного впливу на середовище;
– моніторинг – розробка і організація системи моніторингу, прогнозування його змін, проведення державної політики в сфері моніторингу;
– нормативно-технічна політика та енергозбереження – розробка нормативних документів з енергозбереження, розробка стратегії енергозбереження; організація та координація робіт з розроблення стандартів у галузі охорони навколишнього середовища, формування власної метрологічної системи та зв‘язки з органами Державної метрологічної служби;
– охорона атмосферного повітря – проведення політики в сфері охорони атмосфери, розробка відповідних законів і нормативних документів, інструкцій, розробка і впровадження відповідних екологічних стандартів;
– водні ресурси та надра – проведення політики в галузі охорони гідросфери і надр, розробка відповідного нормативного матеріалу, стандартів якості і раціонального використання ресурсів, координація діяльності всіх організацій і установ в даній сфері діяльності;
– біологічні та земельні ресурси – проведення державної екологічної, науково-технічної та економічної політики у сфері використання сіх ресурсів, розробка нормативно-правової і метрологічної документації, координація заповідної справи, робота з Червоною та Зеленою (охоронні рідкісні природні комплекси і ландшафти) книгами України;
– бюджет та інвестиції – координація використання бюджетних надходжень та інвестиційної діяльності в проведенні природозахисних заходів, формування екологічних фондів та ін.;
– інформації – інформаційне забезпечення державної екологічної політики, поширення екологічних знань і т.п.
Крім структур, що безпосередньо займаються питаннями охорони природи і раціонального природокористування, екологічної безпеки, в Україні існує ще значна частка державних і відомчих установ пов‘язаних з екологічною діяльністю.
Контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм, медичними аспектами екології (дослідженнями і розробкою нормативів впливу на здоров‘я людей забруднюючих речовин, у тому числі: токсичних, іонізуючого випромінювання, шумового й електромагнітного забруднення і т.п.) займаються установи Міністерства охорони здоров‘я (науково-дослідні організації, санітарно-епідеміологічні станції та ін.).
Вирішення питань охорони й використання водних ресурсів входить також у сферу інтересів Державного комітету України з водних ресурсів; земельних ресурсів – Державного комітету України із земельних ресурсів; ресурсів надр – Державного комітету України з геології та використання надр, органів гірничого нагляду Державного комітету з нагляду за охороною праці та ін.
Система моніторингу складається не тільки з організацій Мінекології, а також частково моніторингові функції виконують заклади Державного комітету України з гідрометеорології, відомчі станції спостереження, яки є на багатьох великих підприємствах.
Питаннями розробки, встановлення і затвердження державних стандартів і норм, у тому числі й екологічних, займається в значної мірі Державний комітет метрології та стандартизації України.
Науково-дослідні і освітні організації Міністерства науки і освіти Украйни займаються дослідницькою, освітньою та виховною екологічною діяльністю.
Фінансові і податкові служби приймають участь в фінансуванні, кредитуванні, інвестуванні й страхуванні екологічної діяльності. Інформаційні засоби (засобі масової інформації, видавництва, Інтернет та ін.) грають значну роль в розповсюдженні екологічної інформації, формуванні екологічного світогляду, вихованні екологічної свідомості людей.
До недоліків вітчизняної екологічної організаційної системи можна віднести:
– незначні обсяги фінансування (як державні, так і відомчі, приватні і т.п.) екологічної діяльності. Вирішення питань охорони природі, раціонального використання природних ресурсів і екологічної безпеки вимагає великих коштів, що підтверджує досвід високорозвинених країн. Бідні країни, як правило, не в змозі забезпечити необхідний для вирішення екологічних проблем обсяг фінансів;
– слабкий рівень координування діяльності різних відомств і установ в сфері проведення комплексної екологічної політики як на загальнодержавному, так й на регіональному рівнях.
