ТЕМА 12. ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ ГРОШОВОГО РИНКУ
12.1. Сутність, призначення та види фінансового посередництва
12.2. Банки як провідні суб’єкти фінансового посередництва. Функції банків
12.3. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні
12.4. Небанківські фінансово-кредитні установи
12.1. Сутність, призначення та види
фінансового посередництва
Фінансовий посередник як суб’єкт грошового ринку.
У секторі непрямого фінансування поряд з кредиторами і позичальниками, функціонує третій — економічний посередник, який є самостійним і рівноправним суб’єктом грошового ринку, який називається фінансовим посередником, а його діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення називається фінансовим посередництвом.
Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошовому ринку, з одним і тим же об’єктом — вільними грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон’юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань.
Призначення фінансових посередників.
Призначення фінансових посередників полягає в забезпеченні базовим суб’єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування.
Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у такому:
Можливості оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника — оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань.
Скороченні витрат базових суб’єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщення їх у дохідні активи та запозичення додаткових коштів.
Для забезпечення своєї діяльності фінансові посередники також витрачають значні кошти, і утримання цих посередників обходиться суспільству недешево. Проте завдяки великим обсягам виконуваних операцій, їх оптовому характеру, собівартість кожної окремої операції коштуватиме посередникам та суспільству значно дешевше, ніж якби вона виконувалась безпосередньо кредиторами та позичальниками;
3) послабленні фінансових ризиків для базових суб’єктів грошового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників. Це стає можливим завдяки широкій диверсифікації посередницької діяльності, створенню спеціальних систем страхування та захисту від фінансових ризиків;
4) збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу. Це зумовлено тим, що посередники мають можливість сконцентрувати значну кількість невеликих заощаджень і спрямувати їх на фінансування великих, високодохідних операцій та проектів;
5) можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники. Це, зокрема, страхування кредитора від різних ризиків, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні, забезпеченні житлом, набутті права власності й управління певними об’єктами тощо.
Види фінансових посередників.
У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:
¾ банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;
¾ небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами чи пара банками, які такої здатності не мають.
В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи:
¾ депозитні інституції;
¾ договірні ощадні інституції;
¾ інвестиційні посередники.
Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зумовлюється двома обставинами:
¾ відсутністю однозначного трактування самого поняття «банк»;
¾ відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників.
12.2. Банки як провідні суб’єкти фінансового посередництва. Функції банків
