Ведення банківських рахунків своїх клієнтів.
Комплекс із трьох базових операцій — депозитних, кредитних і розрахункових — створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.
Банки, крім базових, можуть виконувати й багато інших, потрібних для грошового ринку операцій. При цьому вони не перестають бути банками, тому що забезпечують комплекс базових операцій. Такі банки заведено називати універсальними.
Якщо фінансовий посередник виконує не всі базові операції, а тільки одну чи дві з них, то такі банки називають спеціалізованими.
Якщо ж посередник грошового ринку не виконує жодної з названих базових операцій, він належить до небанківських фінансових інституцій.
Універсальність економічної сутності банку.
Визначення сутності банку через базові його операції поширюється на всі види банків — як на комерційні, так і на центральні. Адже центральні банки приймають депозити, видають позички і здійснюють розрахунки, тільки мають справу не з господарюючими суб’єктами, а з самими банками.
Функції банків.
Будучи самостійними суб’єктами грошового ринку, банки виконують певні економічні функції, в яких конкретизується їх сутність та призначення.
Банки виконують такі функції:
· трансформаційну;
· емісійну.
Трансформаційна функція банків полягає в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.
Можна виділити такі напрями цієї функції:
· трансформація ризиків;
· трансформація строків;
· трансформація обсягів;
· просторова трансформація.
Трансформація ризиків полягає в тому, що банки, діяльність яких пов’язана з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму. До таких заходів належать: диверсифікація активних операцій, створення резервів, диференціація процентних ставок залежно від ризикованості кредитів, страхування депозитів тощо.
Трансформація строків означає, що, мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи.
Трансформація обсягів капіталів виявляється в тому, що, мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів.
Просторова трансформація означає, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об’єкта.
Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові та депозитні гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.
Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору операцій. Перелік операцій, які може здійснювати сучасний комерційний банк, змінюється залежно від країни та виду банку.
Рис. 1. Основні види операцій та послуг сучасного універсального
комерційного банку (на прикладі Німеччини)
Роль банків.
З функціями банків безпосередньо пов’язана їх роль в економіці.
У трансформаційній функції банки впливають на прискорення обороту капіталу в процесі відтворення, сприяють розширенню обсягів і підвищенню ефективності суспільного виробництва.
В емісійній функції банки сприяють забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної і платіжної дисципліни в господарстві, удосконаленню та зміцненню грошового обороту.
Банки як фінансові посередники реалізують свою роль передусім через три види базових операцій: депозитні, позичкові і розрахункові. Проте обмежитися тільки цими операціями в сучасних умовах банки просто не можуть. Під тиском своїх конкурентів, загострення фінансових ризиків, проникнення небанківських посередників у сферу діяльності банків останні змушені все глибше проникати у вузькоспеціалізовані сегменти грошового ринку і навіть у сферу прямого фінансування, виступаючи там у ролі звичайних брокерів та дилерів.
12.3. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні
Банківська система -законодавчо визначена, чітко структурована та субординована сукупність фінансових посередників, які здійснюють банківську діяльність на постійній професійній основі і функціонально взаємопов’язані в самостійну економічну структуру.
Самостійність банківської системи як економічної структури має подвійне спрямування:
· відносно окремих банків як її структурних елементів;
· відносно інших подібних великих систем, які функціонують в економіці паралельно з банківською.
Відносно окремих банків самостійність системи проявляється у специфічних цілях та функціях її порівняно з цілями та функціями банків.
На перше місце в системі виходять цілі:
· забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами. Ця ціль вступає в певну суперечність із забезпеченням прибутковості як ключовою ціллю комерційних банків;
· забезпечення надійності і стабільності функціонування окремих банків та банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки.
Жодна з цих цілей не під силу окремому банку, яким би економічно могутнім він не був. Тільки скоординоване об’єднання їх у систему, зорієнтовану на зазначені цілі, робить досягнення їх реальним.
Не менш виразно проявляється відмінність функцій банківської системи як самостійної структури від функцій окремих банків.
Банківська система спроможна виконувати три такі функції:
· трансформаційну;
· створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);
· забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна).
Трансформаційна функція банківської системи базується на аналогічній функції окремих банків. Проте вона не є сумою механічного складання подібної функції всіх банків
Це зумовлюється двома обставинами:
· по-перше, в трансформаційний процес активно включається центральний банк, який здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні.
· по-друге, система істотно підвищує трансформаційний потенціал вузькоспеціалізованих банків. Умонтовані в систему, вони дістають можливість виконувати цю функцію в кооперації з універсальними банками.
Функція створення платіжних засобів і регулювання грошового обороту (емісійна) полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система управляє пропозицією грошей.
Функція забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна) пов’язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб’єктів, криють у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розладу усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи. Тому кожний окремий банк не може виконувати стабілізаційної функції, а скоріше навпаки.
Виконання банківською системою стабілізаційної функції проявляється двояко:
¾ у прийнятті низки законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок — від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;
¾ у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.
На цій підставі створюються спеціальні механізми забезпечення стабільності банківської діяльності, які включають:
· страхування банківських ризиків, передусім кредитних;
· страхування банківських депозитів, насамперед фізичних осіб;
· створення внутрішньобанківських резервів для покриття збитків від кредитних ризиків;
· створення механізму обов’язкового резервування банківських депозитів;
· централізоване встановлення економічних нормативів з тих напрямів банківської діяльності, які пов’язані з найбільшими ризиками;
· створення централізованого нагляду і контролю за банківською діяльністю;
· створення механізму централізованого рефінансування комерційних банків;
· узаконення різних механізмів централізації банківського капіталу (створення консорціумів, картелів, трестів, концернів, холдингів).
Порівнюючи банківську підсистему з іншими системними структурами, можна виявити в ній риси, які спільні для їх усіх, що підтверджує її системний характер, а також суто специфічні риси, які підкреслюють її банківську специфічність.
До таких загальних рис можна віднести:
· поєднання багатьох однотипних елементів, які підпорядковуються однаковим цілям. У банківській системі такими елементами є окремі банки; однаковість цілей усіх банків виявляється в боротьбі кожного з них за прибутковість і ліквідність;
· динамічність системи. Банківська система постійно розвивається, адаптуючись до зміни економічної ситуації в країні;
· закритість системи. Банківська система є системою «закритого типу», що проявляється в концентрації уваги її суб’єктів переважно на специфічній діяльності, пов’язаній з грошовою сферою;
· саморегуляція системи. Банківська система теж має здатність до самонастроювання, саморегулювання: якщо один із банків банкрутує, його «нішу» негайно займають інші банки; якщо змінюється економічна ситуація в країні, банки негайно адекватно змінюють методи діяльності.
До специфічних рис, які характерні тільки для банківської системи і виділяють її з ряду інших, можна віднести:
¾ дворівневу побудову;
¾ поглиблене централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому;
¾ централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів;
¾ наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функціональну взаємодію окремих банків;
¾ гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку, що входить у систему.
Дворівнева побудова — ключовий принцип побудови банківських систем у ринкових економіках, їх вирішальна якісна ознака, що безумовно відрізняє їх від інших систем. Однорівнева побудова можлива лише в тоталітарних економіках, і в докапіталістичних, слаборинкових економіках, коли кожний банк виконував весь набір функцій — і емісійно-касових, і кредитно-розрахункових.
При дворівневій побудові на першому рівні перебуває один банк (або кілька банків, об’єднаних спільними цілями і завданнями, як, наприклад, ФРС у США). Такій установі надається статус центрального банку.
На другому рівні банківської системи перебуває решта банків, які в Україні заведено називати комерційними банками.
На відміну від центрального комерційні банки покликані обслуговувати економічних суб’єктів — учасників грошового обороту: фірми, сімейні господарства, державні структури.
