Ситуаційний метод вивчення конфліктів. Поняття конфліктної ситуації

Конфліктна ситуація – це нагромадження суперечностей, які містять суттєву причину конфлікту. Для переростання протиріччя, яке виникло в конфліктну ситуацію необхідно:
– щоб ситуація була досить значимою для учасників конфлікту;
– перепони зі сторони одного із опонентів досягненню цілей іншому учаснику;
– пере вершення рівня особистої чи групової терпимості до виникнення перепон одній із сторін.
Для переростання конфліктної ситуації в конфлікт необхідний зовнішній вплив, поштовх, іншими словами – інцидент. Інцидент – це збіг обставин, що є приводом для конфлікту. В якості інциденту можуть виступати і дії третьої особи. наприклад, висловлювання колеги по роботі чи друзів. Інцидент може виникнути і випадково, незалежно від волі учасників, внаслідок об’єктивних причин (неврахування психологічних особливостей іншої сторони).
В конфліктній ситуації вже можна зазначити можливих учасників майбутнього конфлікту – суб’єктів, а також і об’єкт самого конфлікту. Суб’єктами конфлікту є учасники конфліктної взаємодії, інтереси яких безпосередньо задіті. В якості суб’єктів можуть виступати окремі особистості, групи, організації.
Важливою складовою будь-якого конфлікту є об’єкт – тобто те, на що претендує кожна із конфліктуючих сторін. Наприклад ресурси, право власності, нова посада... Слід відмітити, що для виникнення конфліктної ситуації не обов’язково щоб був об’єкт конфлікту. Конфлікт може розпочатися і без нього. Поганий настрій, неприязнь до колеги по роботі може послужити причиною конфлікту.
Конфліктна ситуація – поняття досить нестійке, воно може змінюватися при зміні будь-якого із елементів: поглядів опонентів, відношенню до об’єкту, поява умов, які утруднюють чи унеможливлюють взаємовідносини опонентів, відмова одного із суб’єктів від подальшої взаємодії. Поряд з цим деякі конфліктні ситуації існують роками, не переростаючи в конфлікт тільки тому, що суб’єкти не спілкуються один з одним. Наприклад, образа сусідів один на одного – як наслідок припинення спілкування на декілька років.

Системно-ситуаційний аналіз конфлікту — один з перспективних наукових методів емпіричного дослідження конфліктів. При системно-ситуаційному аналізі конфлікт розглядається як соціально обумовлена і динамічна система, яка не зводиться до простої суми своїх елементів, що має структуру, у якій властивості елемента визначаються його місцем у цій структурі. Як одиниця системно-ситуаційного аналізу конфлікту використовується конфліктна ситуація, що має певні змістовні і динамічні характеристики, тимчасові і просторові межі. За допомогою ретроспективного аналізу створюється “банк” конфліктних ситуацій. Він дозволяє, застосовуючи методи математичної статистики, виявити низку залежностей і тенденцій, закономірностей розвитку конфлікту, на основі яких робляться узагальнення і пропонуються рекомендації. В основі методу лежить ідея системно-ситуативного аналізу діяльності, запропонованого психологом Б. Я. Шведіним.

Іншим варіантом методичної процедури експериментального вивчення конфліктів є створення конфліктних ситуацій між учасниками експерименту в лабораторних умовах. Зазвичай випробуваному треба виконати якесь завдання, а підставна особа - учасник експерименту - заважає йому. Отже, вивчається вибір стратегії поведінки, реагування учасників на конфліктну ситуацію.

Ситуаційний метод — це метод, у виборі якого головну роль відіграє ситуація. Він застосовується тоді, коли жоден з відомих ізольованих методів не дає змоги швидко й ефективно досягти накреслених завдань у наявних конкретних умовах. За складом ситуаційний метод комбінується з багатьох шляхів і способів. У ньому переплітаються традиційні та нові шляхи, способи, ідеї. Метод дозволяє обирати нестандартні рішення, тому його й називають нестандартним, творчим. Вважають, що саме ситуаційним методом досягли значних успіхів у навчанні, вихованні і розвитку школярів відомі педагоги-новатори В.Ф.Шаталов, Є.М. Ільїн, М.П.Ґудзик, І.П.Волков, СМ. Лисенкова та ін.

Структура і зміст даного методу не стабільні. Вони змінюються від ситуації до ситуації. Метод базується на власному розумінні педагогічного процесу, його баченні і тому є самостійним, творчим доробком педагога.

18. Поняття та складові управління конфліктом (см 14 вопрос)

Невротичний конфлікт

Невротичний конфлікт - це психогенний розлад, в основі якого лежить непродуктивна та нераціональна суперечність між особистістю та значущими для неї сторонами дійсності, яка супроводжується виникненням хворобливих, обтяжливих переживань невдач, незаловолених потреб, недосяжності життєвих цілей. Невротичний конфлікт виявляється у різних фобіях, страхах, підвищеній тривожності, відчутті неповноцінності.

Невротичний конфлікт за своєю суттю конфлікт психологічний, мотиваційний, проте він має значну стійкість і силу, що приводить в кінцевому підсумку до продукування хворобливих симптомів - неврозу.

1. Неврастенічний тип невротичного конфлікту визначається, перш за все, як протиріччя між можливостями особистості і її прагненнями, завищеними вимогами до себе або невідповідність між завданнями особистості та можливостями їх здійснення (характерний для неврастенії: " я хочу, але в мене не вистачає сил "). Особливостям конфлікту цього типу сприяє певне виховання, коли стимулюється нездорове прагнення до особистого успіху без реального обліку фізичних і психічних можливостей і ресурсів. Суб'єктивне прагнення до роботи заради досягнення особистого успіху і престижу полегшено призводить до станів втоми і перевтоми в таких осіб.
.
2. Істеричний тип невротичного конфлікту - характеризується надмірно завищеними претензіями особистості, які поєднуються з недооцінкою або повним ігноруванням об'єктивних реальних умов або вимог оточуючих (характерний для істеричного неврозу: " я хочу, хоча і не маю права "). Причина цього типу конфлікту - це особливості виховання, коли стимулюється прагнення дитини бути в центрі уваги оточуючих (виховання за типом "кумира сім'ї"). Таких осіб відрізняє перевищення вимогливості до оточуючих над вимогливістю до себе, у них трохи нижче здатності гальмувати свої бажання, що суперечать суспільним вимогам і нормам.

3. Обсесивно-психастенический тип невротичного конфлікту характеризується суперечливими внутрішніми тенденціями і потребами, боротьбою між бажанням і обов'язком, моральними принципами і особистими симпатіями (характерний для неврозу нав'язливих станів: " я хочу, але не можу зважитися "). Особливе значення для формування цього типу конфлікту мають посилені особистісні риси за типом невпевненості та нерішучості, які формуються з дитинства в умовах виховання, коли має місце пред'явлення суперечливих вимог до особистості.

К. Хорні "Ваші внутрішні конфлікти". Проблеми внутрішніх

конфліктів особливо цікавили К. Хорні, як а присвятила їм низку

основоположних досліджень ("Наші внутрішні конфлікти", "Невротична

особистість нашого часу" та ін.). Нормальний конфлікт передбачає вибір

між різними можливостями, позиціями, переконаннями тощо; здійснюючи

його, людина розв'язує конфлікт. Невротичний конфлікт завжди несвідомий:

внутрішні суперечності поглинають людину, не залишають їй вибору,

роблять пї безпомічною. Невротик не просто втрачає здатність розібратися

в собі й своїх бажаннях, він стає нездатним вирішити свої внутрішні

проблеми, що і є, за Хорні, основним джерелом конфліктів. Три основні

типи соціальної спрямованості — "рух до людей", "рух від людеїЗ", "рух

проти людей" -наявні в кожній людині і виявляються залє>-кно від

ситуації: здатність співпрацювати з людьми, віддалятися ві^д них,

боротися з ними, У невротика ці типи відносин виявляються несумісними,

якийсь із типів стає домінуючим, придушуючи інші. Таким чином,

міжособистісні конфлікти є скоріше проявами внутріїшньоособистісної

тенденції, яку Хорні називає "рух проти людей" і яка фактично

перетворюється на "базову" установку стосовно іншміх і себе і певну

філософію життя.

20. Поняття та сутність медіації (см. Вопрос № 4)

21. Методи дослідження між групових конфліктів + см. Вопрос № 7

В міжгруповому конфлікті суб’єктами виступають групи (малі, середні, мікрогрупи). В основі такого протистояння лежать зіткнення протилежно спрямованих групових мотивів (інтересів, цінностей). В цьому і полягає одна із основних особливостей таких конфліктів.
Яскравий приклад такого конфлікту: Американський психолог Музафер Шериф розділив 22 не знайомих між собою хлопців підлітків (11-12 років) на дві групи і відправив їх в табір відпочинку, поселивши їх в різних місцях. Цілу неділю кожна група нічого не знала про існування другої. За цей проміжок часу, кожна група стала згуртованою. Тільки тоді експериментатор дозволив їм зустрітися і влаштувати турнір з різними видами спортивних змагань. Всі призи отримувала команда-переможець. Через деякий час мирний табір відпочинку став місцем бойових дій. Конфлікт почався із простих сварок під час змагань і поступово досягнув стадії взаємних набігів і спустошень. Між хлопцями із цих двох груп не було ніяких культурних чи етнічних відмінностей, всі вони належали до середнього класу суспільства, були досить вихованими, але в той момент вони нагадували шайку злої шпани з обох сторін. Причому ніхто зі сторони не провокував їх на агресивні дії. В цій ситуації виникнення конфлікту можна пояснити боротьбою за дефіцитний ресурс (призи).

Отже, характеристика типового суб’єктивного змісту конфліктної ситуації між групового конфлікту зводиться до таких трьох явищ:

– „деіндивідуалізація” взаємного сприйняття – члени конфліктних груп сприймають один одного по схемі „Ми – Вони”;

– неадекватне соціальне порівняння – переваги своєї групи оцінюються значно вище, а переваги протилежної групи суттєво занижуються;

– групова атрибуція – позитивна поведінка своєї групи і негативна поведінка чужої пояснюються внутрішніми причинами, а негативна поведінка своєї групи і позитивна чужої пояснюється зовнішніми обставинами.

Міжгрупові конфлікти відрізняються від конфліктів „особистість – група” за своїми формами, в яких вони протікають. Такими формами є: зібрання, наради, мітинги; страйки; зустрічі лідерів; дискусії; переговори

Міжгрупові конфлікти, які відбуваються в організаціях можна по класифікувати наступним чином

– конфлікт між керівництвом (адміністрацією) і персоналом (можливі причини: порушення правових норм; погані умови праці; низька заробітна плата);

– конфлікт між адміністрацією і профспілковим комітетом (порушення трудового законодавства зі сторони адміністрації; незадовільні умови праці);

– конфлікт між підрозділами всередині організації (взаємна залежність по спільним завданням; розподіл ресурсів; структурні зміни);

– конфлікт між організаціями (порушення договірних зобов’язань; боротьба за ресурси і сфери впливу, ринки збуту);

– конфлікт між мікрогрупами в середині колективу (протилежність інтересів, цінностей, цілей, амбіцій лідерів);

– конфлікт між неформальними групами в суспільстві (протилежність духовних інтересів, цінностей; груповий екстремізм).
Для прийняття рішень з метою усунення міжгрупових конфліктів варто враховувати також і функції цих конфліктів, а саме:

– згуртування групи, яка відстоює справедливі інтереси;

– розкол групи, яка відстоює незаконні інтерес

– утвердження статусу особистості в групі.
Управління міжгруповими конфліктами здійснюється по таким основним етапам:
– прогнозування конфлікту (робота з лідерами в мікро групах, аналіз суспільної думки, визначення ранніх симптомів (критичні вислови в адрес других груп, посилення ідентифікації „Ми” з акцентом на протиставляння „Вони”));
– попередження конфлікту (нейтралізація конфлікту, використання педагогічних і адміністративних засобів з метою попередження мотивів зрію чого конфлікту);
– регулювання конфлікту (добитися признання реальності конфлікту лідерами конфліктуючими групами, встановлення прав і норм взаємодії (легітимізація), створення робочих груп по регулюванні конфлікту, широке використання технологій регулювання конфлікту (інформаційні, комунікативні, соціально-психологічні, організаційні));
– вирішення конфлікту (організація переговорного процесу по розв’язанні конфлікту, заключення договорів про узгодження інтересів і позицій конфліктуючих сторін).

Примирні та арбітражні процедури. Використовуються з метою розв'язання конфліктів на різних соціальних рівнях. Вони допомагають мирно врегульовувати складні трудові конфлікти, що зайшли в глухий кут. У такому разі аналіз конфліктів здійснюють незалежні організації. Наприклад, в Україні такою організацією є Національна служба посередництва і примирення. Завданням незалежної організації є вивчення ситуації та запропонування проекту вирішення конфліктів. Якщо ж сторони не доходять згоди, то незалежна організація виносить свій вердикт, обов'язковий для конфліктуючих сторін.

Метод "картографії конфлікту". Суть методу полягає у послідовному заповненні "карти" конфлікту, розділеної на кілька секторів (залежно від кількості учасників конфлікту). У центр її заноситься основна проблема, а в розділи - інформація про учасників конфлікту та їхню мету в ньому.

Соціодрама – це заснований на досвіді цілісно-груповий метод соціального дослідження та перетворення міжгрупового конфлікту»

Cоціодрама – метод дії, суспільно-політична гра, що полягає у драматургічному моделюванні проблемних соціальних ситуацій з метою зниження соціальної напруженості та групового протистояння, розв’язання міжгрупових конфліктів, подолання наслідків колективних травм та вирішення інших соціальних завдань.

Соціометрія. Цей метод прийшов у вітчизняну науку із зарубіжної соціології та соціальної психології. Сам термін "соціометрія" походить від латинської зосіш (співучасник) і теїгит (вимірювання).

Соціометричне вимірювання у конфліктології передбачає вивчення емоційно-психологічних зв'язків між людьми.

На думку винахідника цього методу американського вченого Дж. Морено, соціометричний метод являє собою систему технічних засобів і процедур для аналізу соціально-емоційних зв'язків індивіда з членами тієї групи, де він живе і працює.

Соціальне макро-середовище (система суспільних відносин) є об'єктивною основою для виникнення тих та інших взаємин особистості з людьми в групі. Мікро-середовище посідає проміжне становище у відносинах особи й суспільства, воно ніколи не є пасивним, посилюючи або ж знижуючи вплив суспільства на особу.

За допомогою соціометричних досліджень можна отримати зріз динаміки внутрішніх взаємин у групі, дати конкретну кількісну оцінку внутрішньо-групових і між-групових процесів спілкування, виявити характер психологічних взаємин, наявність лідерства, угруповань, конфліктних ситуацій. Важливим позитивом цього методу є простота й швидкість процедури дослідження