Форми прояву шкільної дезадаптації

11.2. Особливості шкільної адаптації молодших школярів

Якісно нова, порівняно з родиною, дитячим садком, атмосфера шкільного навчання, яка складається із сукупності емоційних, інтелектуальних, вольових, комунікативних, фізичних навантажень, висуває нові складні вимоги не лише до психофізіологічної конституції дитини, її пізнавальних можливостей, але й до адаптивних ресурсів особистості. Зміна умов життя й діяльності здатні викликати у першокласників шкільну та соціальну дезадаптацію. Молодший шкільний вік – дуже важливий етап становлення особистості, період так званої вторинної соціалізації. Перехід дитини до школи – це не лише зміна провідного виду діяльності, яка передбачає досягнення нею певного рівня фізичного й психічного розвитку, але й важливий етап її соціалізації. Однак нині складнощі у адаптації до шкільного середовища мають від 15 до 40 % учнів початкових класів загальноосвітніх навчальних закладів, до того ж спостерігається тенденція до їх подальшого зростання. Такі реакції дітей на шкільні труднощі як почуття тривожності, невпевненості, страх перед учителем, однокласниками, виконанням завдань, занурення в себе, розгальмована або загальмована поведінка свідчать про явні ознаки такої дезадаптації. Рівень дезадаптації школярів і форми її прояву спостерігаються як у незначних мотиваційних і поведінкових порушеннях, так і у повній відмові відвідувати школу.

До основних показників шкільної дезадаптації молодших школярів (1-2 класи) можна віднести:

- несформованість елементів і навичок навчальної діяльності;

- низький рівень мотивації учіння, спрямованість дітей на інші (переважно ігрові) форми позашкільної діяльності;

- нездатність довільної регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності, що проявляється в неорганізованості, неуважності, залежності від дорослих тощо;

- невміння пристосуватися до темпу шкільного життя, що проявляється в занадто тривалому приготуванні домашніх завдань, у хронічних запізненнях у школу, швидкій втомлюваності.

В учнів третіх класів спілкування з однолітками починає визначати особистісний розвиток дитини. У цьому віці з'являється прагнення зайняти певне місце в системі міжособистісних взаємин класу, формується досить чіткий статус у цій системі. Суттєві зміни відбуваються й в нормах, якими регулюються відносини. Якщо в 1-2 класах ці відносини регламентовані, в основному, нормами «дорослої» моралі, тобто успішністю в навчанні, виконанням вимог старших, то вже в 3 класі на перший план виходять так звані стихійні дитячі норми, пов'язані з якостями «справжнього товариша».

Ознаки соціально дезадаптованих молодших школярів (3-4 класи):

- різке зменшення старанності, ретельності й відповідальності;

- ухиляння від серйозної роботи;

- домінування авторитету дитячого оточення над думкою батьків і вчителів;

- невміння гальмувати свої бажання призводить до негативних моделей соціальної поведінки;

- пасивність на уроках і перервах;

- схильність до брехні;

- дрібні крадіжки;

- паління;

- вирішення проблем з однокласниками силовими засобами (участь у бійках).

Соціальний педагог на основі спостережень, опитувань виокремлює такі основні складові готовності молодших школярів до навчання в базовій середній школі:

- сформованість основних компонентів навчальної діяльності, успішне засвоєння програмного матеріалу;

- повна сформованість новоутворень молодшого шкільного віку;

- якісно новий тип взаємовідносин з учителем та однолітками.