ЗМІСТ І ФОРМА ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ
Поняття єдності змісту й форми
Будь-який літературно-художній твір – єдине ціле, бо є єдністю різноманітних та різнорідних компонентів, взаємопов’язаних і взаємодіючих таким чином, що значення кожного компонента може бути розкрите лише в системно-функціональному аналізі цілого.
Форма і зміст – фундаментальні літературознавчі поняття й наукові абстракції, що реально неподільні, тому що художня форма є нічим іншим як художнім змістом у його безпосередньому сприйнятті нами моделі дійсності, запропонованої автором, а зміст є внутрішнім смислом певної форми літературно-художнього твору. Отже, зміст завжди оформлений, а форма змістовна, тобто певний зміст потребує відповідної форми, а правильно обрана форма, у свою чергу, дає змогу точно розкрити зміст. Створення форми, яка відповідала б змісту, – важка праця, бо передбачає наявність у письменника уяви, фантазії і обов’язково високої майстерності. У пошуку письменником потрібного слова виявляється активність форми: чим ясніше письменнику вдається сформулювати, виразити свою думку, тим точніше зрозуміє читач замислене автором. Не випадково надзвичайно рідкими є випадки, коли твір пишеться на одному подиху, відразу, і потім письменник не повертається до нього, не робить ніяких виправлень. Частіше буває, що автор намагається покращити форму зображення і робить декілька редакцій твору.
Зміст – художня інформація, тобто певна модель дійсності, яка відбиває погляди автора на світ, його концепцію дійсності та ставлення до неї і зображенних характерів.
Форма літературно-художнього твору – це вся складна й різноманітна структура художнього твору, її специфічність в епосі, ліриці, драмі, що проявляє себе в композиції, сюжеті та художній мові.
Зміст літературно-художнього твору, його складники
Зміст літературно-художнього твору – це органічна єдність створеної автором моделі дійсності, яка відповідає загальній концепції твору, та осмислення й оцінки цієї моделі, що є ілюзорним подвоєнням реальної дійсності та ізоморфна культурі.
Компоненти змісту: тематика, проблематика, пафос, ідея, фабула.
Тематика – сукупність тем у літературно-художньому творі. Тема – те, що покладено в основу твору, предмет пізнання. Отже, тематика – це зображення характерності життя, що в літературно-художньому творі виявляється через стосунки між героями, які втілюють певні характери, їх дії, внутрішнє душевне життя, думки та переживання.
Проблематика – сукупність проблем у літературно-художньому творі. Відповідно до обраних автором тем визначаються проблеми. Письменник, намічаючи проблему, не декларує її, а показує через дії героїв, ситуації, у які вони потрапляють, конфлікти. Найчастіше письменник яскраво вимальовує найважливіші, на його думку, сторони зображених характерів через зіставлення таких характерів, і тому певні риси розкриваються в контрасті, в конфлікті. Саме за їх допомогою вимальовуються проблеми. Проблематика – це виділення та посилення окремих сторін характерності життя.
Пафос – це відображення у творі ставлення письменника до моделі дійсності, ідейно-емоційна оцінка зображених характерів. Розрізнюють такі основні види пафосу: героїчний, драматичний, трагічний, сентиментальний, романтичний, сатиричний, гумористичний.
Героїчний пафос виражає прагнення письменника показати велич людини, яка здійснює подвиг в ім’я загальної справи, ідейно ствердити у свідомості суспільства значення такого характеру та його моральної готовності до подвигу.
Драматичний пафос виникає при зображенні драматичних становищ і переживань героїв у літературно-художньому творі, які виникли під впливом зовнішніх сил і обставин та загрожують їх прагненням, а інколи й життю. Драматичні переживання героїв (побоювання, страждання, збентеженість, напруга) або послаблюються усвідомленням своєї правоти і рішучістю до дій, або ж ведуть до безнадії й відчаю.
Трагічний пафос з’являється, коли вплив зовнішніх обставин породжує в героя внутрішні протиріччя, що усвідомлюються ним як вищі моральні сили, які стоять над його власними інтересами і мають для нього надособисте значення.
Сентиментальний пафос – це душевна розчуленість, викликана усвідомленням позитивних якостей у характерах героїв, принижених соціально або пов’язаних з аморальним середовищем.
Романтика – це рефлективна душевна захопленість, звернена до певного піднесеного надособистого ідеалу чи його втілення.
Гумористичний і сатиричний пафоси базуються на розумінні комічного. Комізм – це невідповідність характеру людини її самоусвідомленню.
Сатиричний пафос – це різке, насмішливе заперечення певних сторін суспільного життя чи рис характеру, що негативно впливають на інших людей.
Гумористичний пафос – це сміх над невідповідністю реальної порожнечі існування героїв суб’єктивним претензіям на значимість, що заважає самим героям, але не шкодить оточенню.
Ідея – авторська концепція дійсності та людини, реалізована в літературно-художньому творі через її модель.
Фабула – дієва основа змісту, що розгортає конфліктний стан, окреслений тематикою і проблематикою твору, через зображення характерів і обставин та виступає як предмет розповіді, що сприймається читачем у вигляді цілісної картини життя. Фабула окреслює модель дійсності, реалізовану в літературно-художньому творі, та визначає межі руху сюжету в часі та просторі. Фабула – фактологічна сума подій, абстрагована від конкретного втілення в художньому тексті, завжди співвідноситься з реальним часопростором та реальними причинно-наслідковими зв’язками. У фабулі неможлива художня трансформація часопростору, на відміну від сюжету. Категорія фабули включає в себе поняття характеру, обставин, конфлікту, дії.
Характер – це індивідуальність, яка втілює певні загальні, суттєві особливості життя людей зі значною виразністю й активністю.
Обставини – це ситуації, у яких розкриваються характери.
Конфлікт – це життєве протиріччя, що проявляється як суперечність між характерами чи характерами й обставинами, яка виявляє проблему і, потребуючи вирішення, мотивує той чи інший розвиток дії. Виділяють два види конфлікту: інтрига (міжособовий конфлікт) і колізія (суспільний конфлікт).
Інтрига – зіткнення між характерами особистого плану, тобто стосується особистого життя героїв (домінує внутрішня дія).
Колізія – зіткнення між характерами та обставинами або між характерами та характерами, коли один чи декілька характерів уособлюють певні суспільні сили (домінує зовнішня дія).
Дія – це прояв емоцій, думок і намірів героя в його вчинках, рухах, висловлюваннях. Дії бувають внутрішні й зовнішні. У процесі та в результаті зовнішньої дії (події) змінюються стосунки між героями, їх доля. У внутрішній дії події виступають як причина роздумів і переживань героїв.
Компоненти змісту не існують відокремлено від формального їх утілення. Концептуально-змістове навантаження художніх образів може дещо змінюватися залежно від особливостей способу їх подачі, розташування, взаємозв’язку. Звідси кожний компонент форми повинен розглядатися функціонально, відповідно до ролі в розкритті змісту твору.
