Визначення заробітної плати

Заробітна плата – це ціна, яку виплачують за використання праці.

Визначення ставки заробітної плати має свої особливості і залежить від умов ринкової структури.

Щоб максимізувати прибуток, виробник найматиме додаткових працівників доти, поки граничні витрати (MRC) не зрівняються з MRР (дохід від граничного продукту).

 

Потрібно розрізняти поняття номінальної і реальної заробітної плати.

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, нарахована чи отримана працівником за відпрацьований період часу чи виконаний обсяг робіт.

Реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату. Іншими словами, реальна заробітна плата – це купівельна здатність номінальної заробітної плати.

Реальна заробітна плата залежить передусім від двох факторів:

- від величини номінальної заробітної плати (за інших рівних умов);

- від цін на товари і послуги, тобто від рівня інфляції чи індексу цін.

Якщо ціни на товари і послуги не змінюються, то реальна заробітна плата буде зростати із зростанням номінальної заробітної плати. І навпаки, якщо номінальна заробітна плата не змінюється або ж темпи її росту нижчі, ніж темпи росту індексу цін, то реальна заробітна плата тоді матиме тенденцію до зниження.

Враховуючи специфіку праці і її результативність на конкретних ринках праці, виробники використовують як погодинну, так і відрядну заробітну плату.

Погодинна заробітна плата – це плата за працю, в основні визначення якої лежить кількість відпрацьованого часу.

Відрядна заробітна плата – це плата за працю, яку виплачують працівникам за кількість виготовлених товарів чи наданих послуг.

Незважаючи на загальні принципи встановлення заробітної плати, її розміри залежать від низки факторів:

- неоднорідність кваліфікації працівників, їх відмінності за здатністю і рівнем підготовки (різний рівень підготовки і кваліфікації);

- неконкуруючі групи працівників (наприклад, хірург і електрик);

- вирівнювальні відмінності в оплаті праці, тобто умови праці (праця викладача і шахтаря);

- географічні, інституційні й соціологічні обмеження мобільності трудових ресурсів (географічна прив’язаність до місця проживання, різного роду обмеження, наприклад, з боку профспілок, расова й етнічна дискримінація).

ІІІ. Ринок природних ресурсів.

Земельна рента

Важливим безпосереднім фактором виробництва є земля – простір, на якому здійснюється будь-яка економічна діяльність. Основною відмінністю землі від інших ресурсів є те, що загальна пропозиція землі обмежена самою природою. Загальна кількість землі не може бути збільшена внаслідок зростання цін на неї – або зменшена в результаті зниження ставок орендної плати.

 

Чиста економічна рента – це дохід, отриманий у результаті функціонування певного фактора виробництва, для якого характерна абсолютно нееластична пропозиція відносно його ціни. Іншими словами, чиста економічна рента – це та ціна, яку виплачують за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких обмежена.

 

Земельнарента, грн.

Як відомо, різні ділянки землі відрізняються між собою за своєю родючістю, кліматичними особливостями, місцем розташування і далеко не всі з них придатні для використання. У зв’язку з цим не всі земельні угіддя приносять однакові доходи у вигляді земельної ренти на ринках конкуруючих продавців. Надлишок доходу над витратами виробництва, який приносить конкретна ділянка землі, прийнято називати диференційною рентою.

Диференційна рента – це рента (прибуток), отримана внаслідок використання кращих і середніх за природною родючістючи вигідніших за місцем розташування земельних ділянок.

Необхідно пам’ятати, що земля може виступати об’єктом купівлі і продажу. Тому вона має свою ціну. Ціну землі як об’єкта купівлі-продажу визначають попит і пропозиція. Існує тісний взаємозв’язок між ціною землі, що визначається величиною орендної плати, і ціною реалізації земельних угідь на ринку.

Ринкова ціна земельної ділянки, яка реалізується у власність якогось господарського агента, називається капіталізованою земельною рентою, тобто це сьогоднішня сумарна величина всіх майбутніх орендних платежів, які ця земля здатна принести.

Ціну землі можна визначити за такою формулою:

, де

R – величина рентного доходу;

Z – норма позичкового процента.

Це співвідношення показує, що існує лише два можливих джерела рівноважної ціни купівлі-продажу земельної ділянки – це величина граничного продукту, або очікуваного доходу від орендних платежів, і зміна ринкової норми процента.