Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ћовн≥ засоби наукового стилю




ќсновними мовними засобами наукового стилю Ї велика к≥льк≥сть терм≥н≥в, схем, таблиць, граф≥к≥в, абстрактних (часто ≥ншомовних) сл≥в, наукова фразеолог≥€ (ст≥йк≥ терм≥нолог≥чн≥ словосполученн€), цитати, посиланн€; униканн€ емоц≥йно-експресивних синон≥м≥в, суф≥кс≥в, багатозначних сл≥в, художн≥х троп≥в, ≥ндив≥дуальних неолог≥зм≥в.

ƒо мови науковоњ л≥тератури ставл€тьс€ особливо сувор≥ вимоги щодо дотриманн€ норм, що спри€Ї посиленню лог≥зац≥њ викладу. јдже метою наукових твор≥в Ї ознайомленн€ читача з результатами досл≥джень учених у р≥зних галуз€х знань. ћет≥ п≥дпор€дкован≥ спос≥б викладу матер≥алу, ≥, в≥дпов≥дно, мовн≥ засоби, €к≥ використовуютьс€. ¬они повинн≥ забезпечувати повне й точне осмисленн€ теми, посл≥довн≥сть ≥ взаЇмозв'€зок думок. ”с≥ м≥ркуванн€ автора твору мають спр€мовуватис€ на переконливе обірунтуванн€ висновк≥в, результат≥в, €ких було дос€гнуто в≥н п≥д час досл≥дженн€. „≥тка посл≥довн≥сть мисленн€ автора передбачаЇ насамперед лог≥чне, а не емоц≥йно-чуттЇве сприйн€тт€ наукового твору, тому емоц≥йно-експресивн≥ мовн≥ засоби не мають бути дом≥нантними в ньому.

–озгл€немо головн≥ мовн≥ засоби в науковому стил≥ за р≥вн€ми л≥тературноњ мови.

Ћексика та фразеолог≥€. «агальновживан≥ слова, загально-наукова лексика й терм≥ни визначають мовн≥ особливост≥ стилю твор≥в, у €ких ≥детьс€ про результати досл≥джень, дос€гненн€ науковц≥в. —лова у таких текстах вживаютьс€ у своњх пр€мих значенн€х, синон≥м≥в майже немаЇ. ≤з зображальних засоб≥в переважають пор≥вн€нн€. ¬они допомагають скласти виразн≥ше у€вленн€ про предмет розпов≥д≥.

‘разеолог≥€ науковоњ мови також вельми специф≥чна. ¬она покликана, з одного боку, визначати лог≥чн≥ зв'€зки м≥ж частинами висловлювань (наприклад, так≥ ст≥йк≥ словосполученн€, €к навести результати, €к показав анал≥з, на п≥дстав≥ отриманих даних, п≥дсумовуючи сказане, зв≥дси випливаЇ, що тощо; див. наведений нижче перел≥к); з ≥ншого боку, позначати певн≥ пон€тт€, будучи терм≥нами (в≥льна економ≥чна зона, мертва мова, струм високоњ напруги, форма рел≥г≥йного св≥тогл€ду).

Ќа лексичному й фразеолог≥чному р≥вн€х сл≥д вид≥лити на€вн≥сть великоњ к≥лькост≥ терм≥н≥в ≥з р≥зних галузей знанн€, а отже, - виразно ≥менний характер висловлюванн€, адже б≥льш≥сть терм≥нолог≥чноњ лексики становл€ть ≥менники. ќск≥льки наука оперуЇ не образами, а пон€тт€ми, то науков≥ твори також насичен≥ абстрактною лексикою.

Ќайб≥льшу частину ≥нформац≥њ викладено з застосуванн€м наукових ≥ спец≥альних терм≥н≥в. ¬живають також слова й устален≥ словосполученн€, що допомагають посл≥довно, лог≥чно пов'€зати м≥ж собою окрем≥ елементи наукового тексту:

o таким чином;

o однак;

o кр≥м цього;

o з ≥ншого боку;

o у свою чергу;

o у даному раз≥;

o по-перше (по-друге, по-третЇ тощо);

o описаний вище;

o наведен≥ результати;

o на п≥дстав≥ отриманих даних;

o €к показали досл≥дженн€.

ќсобливо необх≥дно вид≥лити слова, €к≥ св≥дчать про ступ≥нь в≥рог≥дност≥ (д≥йсно, зрозум≥ло, в≥рог≥дно), об'Їктивн≥сть наведеноњ ≥нформац≥њ (думають, вважають, стверджують, здаЇтьс€, можливо). ÷≥ мовн≥ звороти нададуть висловлюванню в≥дносност≥. ј от абсолютн≥ твердженн€ вимагатимуть в≥д автора найвищоњ в≥дпов≥дальност≥.

ћорфолог≥€. ” науковому стил≥ розширен≥ функц≥њ ≥менник≥в ≥ прикметник≥в за рахунок дещо звуженого використанн€ д≥Їслова. ƒл€ вс≥х форм останнього, а також дл€ ≥менника, характерн≥ абстрактн≥, узагальнен≥ значенн€.

” науков≥й проз≥ широко представлен≥ в≥дносн≥ прикметники, оск≥льки саме вони, на в≥дм≥ну в≥д €к≥сних, дають змогу з максимальною точн≥стю визначати потр≥бн≥ ознаки пон€ть. як в≥домо, в≥д в≥дносних прикметник≥в не можна утворювати форми ступен≥в пор≥вн€нн€. “ому в текстах наукових праць, використовуючи €к≥сн≥ прикметники, надають перевагу анал≥тичним (складеним) формам ступен≥в пор≥вн€нн€, щоб витримувати однаковий стиль мовленн€, використовуючи слова (най)б≥льш, (най)менш.

Ќаукова мова вир≥зн€Їтьс€ також тим, що вона не експресивна. «в≥дси переважна форма оц≥нки - констатац≥€ ознак, притаманних предметов≥ або €вищу, €к≥ вони визначають. “ому б≥льш≥сть прикметник≥в Ї частинами терм≥нолог≥чних вираз≥в*

ƒ≥Їслова й д≥Їсл≥вн≥ форми мають у текст≥ наукових праць особливе ≥нформац≥йне навантаженн€. ¬они використовуютьс€ дл€ окресленн€ пост≥йноњ ознаки предмета, у висв≥тленн≥ досл≥дженн€, доведенн€, в опис≥ будови прилад≥в ≥ машин.

Ўироко застосовуютьс€ також д≥Їсл≥вн≥ форми недоконаного виду минулого часу д≥йсного способу, оск≥льки вони не ф≥ксують ставленн€ до д≥њ, €ка описуЇтьс€, на момент висловлюванн€.

–≥дше застосовуютьс€ д≥Їслова умовного (у формулюванн≥ г≥потез) ≥ майже н≥коли - наказового способу. „асто використовуютьс€ зворотн≥ д≥Їслова, пасивн≥ конструкц≥њ, що зумовлено необх≥дн≥стю п≥дкреслити об'Їкт д≥њ, предмет досл≥дженн€ (наприклад, "” ц≥й статт≥ розгл€даютьс€..", "ѕередбачено надати додатков≥ кредити".**).

—еред займенник≥в особливо поширен≥ вказ≥вн≥ (цей, той, такий, €кий, котрий), €к≥ не лише конкретизують предмет, а й визначають лог≥чн≥ зв'€зки м≥ж частинами висловлюванн€. Ќеозначен≥ займенники, зважаючи на неконкретн≥сть њхнього значенн€, у науковому текст≥ майже не використовуютьс€ (за вин€тком науково-навчального та науково-попул€рного п≥дстил≥в).

¬насл≥док певних обставин на позначенн€ суб'Їкта досл≥дженн€ в науков≥й мов≥ почали використовувати особовий займенник ми, що зумовило утворенн€ низки нових пох≥дних словосполучень, наприклад на нашу думку, по-нашому. ѕроте надто часте вживанн€ цього займенника та його пох≥дних в робот≥ справл€Ї неприЇмне враженн€, тому автори намагаютьс€ використовувати звороти, щоб уникнути повтор≥в. ƒл€ цього застосовують конструкц≥њ з невизначено-особовими реченн€ми ("—початку провод€ть в≥дб≥р зразк≥в..." тощо), форму викладу в≥д третьоњ особи ("јвтор вважаЇ.."), безособов≥ форми на -но, -то ("«д≥йснено анал≥з...9*, "¬изначено напр€ми."**, "«а основу прийн€то метод ≥ндукц≥њ").

–азом з екстрал≥нгв≥стичними (позамовними) засобами (одиниц€ми вим≥ру, формулами, граф≥ками, схемами, ≥люстрац≥€ми, кресленн€ми, д≥аграмами) правильне використанн€ частин мови в науков≥й прац≥ допомагаЇ подати необх≥дну ≥нформац≥ю стисло, лакон≥чно, наочно.

—интаксис наукового стилю маЇ €скраво виражений книжний характер, ч≥тко орган≥зовану будову речень, без чого неможливо було б висловити складну лог≥чну структуру думок.

¬ажливою рисою синтаксису науковоњ мови Ї переважанн€ розгорнених складних речень ≥з розгалуженою системою р≥зних вид≥в п≥др€дност≥, в≥докремлених зворот≥в (особливо д≥Їприкметникових та д≥Їприсл≥вникових). ¬елика частка належить складноп≥др€дним реченн€м, зокрема з причиновим та насл≥дковим зв'€зками. “ак≥ реченн€ найб≥льше в≥дпов≥дають специф≥ц≥ наукового викладу. ≈моц≥йна й експресивна лексика (здеб≥льшого оц≥нного характеру) вживаЇтьс€ подеколи в текстах сусп≥льствознавчого та гуман≥тарного проф≥лю; цю лексику доц≥льно застосовувати у ф≥зико-математичних та природничих науках.

” науков≥й л≥тератур≥ поширен≥ безособов≥, неозначено-особов≥ реченн€, €к≥ використовуютьс€ дл€ описуванн€ €вищ, факт≥в, процес≥в. Ќом≥нативн≥ (називн≥) реченн€ часто вживають у назвах спецкурс≥в, книг: "“ехнолог≥€ галуз≥", "”крањнська мова (за профес≥йним спр€муванн€м)"; розд≥л≥в: "«доровий спос≥б житт€", "”крањнська культура XX стол≥тт€"; у п≥дписах до малюнк≥в, ≥люстрац≥й: "Ѕудова кл≥тини", " арта д≥алект≥в ”крањни". Ќеповн≥ реченн€ - €к так≥, що належать до емоц≥йно-експресивних засоб≥в мовленн€ - у науковому стил≥ майже не використовують. „асто вживають розпов≥дн≥ реченн€, досить р≥дко - питальн≥, а окличн≥ майже не застосовують, поза€к вони мають певне емоц≥йне забарвленн€ (за вин€тком мови науково-попул€рних видань).

” науковому текст≥ значно част≥ше трапл€ютьс€ складноп≥др€дн≥, н≥ж складносур€дн≥ реченн€. ÷е по€снюЇтьс€ тим, що в п≥др€дних частинах речень в≥дображаютьс€ причинов≥, часов≥, насл≥дков≥, умовн≥ й ≥нш≥ зв'€зки, а також тим, що окрем≥ частини у складноп≥др€дному реченн≥ т≥сно пов'€зан≥ м≥ж собою. „астини ж складносур€дного реченн€ немовби "нанизуютьс€", утворюючи своЇр≥дний ланцюг, окрем≥ ланки €кого незалежн≥ одна в≥д одноњ й легко п≥ддаютьс€ перегрупуванню.

ќпис €вищ, факт≥в ≥ процес≥в, €к≥ вивчаютьс€, майже повн≥стю виключаЇ емоц≥йно забарвлен≥ слова та вигуки. ≈ксперименти описують за допомогою д≥Їприкметник≥в пасивного стану. ƒ≥њ машин ≥ механ≥зм≥в (у прац€х техн≥чного проф≥лю) найчаст≥ше описують за допомогою пасивних конструкц≥й, в €ких присудком Ї д≥Їслово в пасивно-зворотн≥й форм≥ (подаЇтьс€, вмикаЇтьс€, в≥д'ЇднуЇтьс€). ¬икористанн€ таких синтаксичних конструкц≥й даЇ змогу сконцентрувати увагу читача т≥льки на сам≥й д≥њ, суб'Їкт при цьому лишаЇтьс€ невизначеним, оск≥льки в наукових текстах необов'€зково його зазначати.

ўе одна композиц≥йна особлив≥сть наукового стилю - документуванн€ тверджень, посиланн€, цитати. «а типом мовленн€ сучасн≥ науков≥ тексти Ї монолог≥чними, вживаютьс€ в усн≥й та писемн≥й формах ≥з переважанн€м останньоњ. —тиль писемноњ науковоњ мови - безособовий монолог. “ому викладають, зазвичай, в≥д третьоњ особи, оск≥льки увагу зосереджено на зм≥ст≥ й лог≥чн≥й посл≥довност≥ пов≥домленн€, а не на суб'Їкт≥. ѕор≥вн€но р≥дко використовуютьс€ форми першоњ й зовс≥м не використовуютьс€ форми другоњ особи займенник≥в однини. јвторське "€" поступаЇтьс€ значущост≥ й вагомост≥ тих наукових €вищ, €к≥ досл≥джуютьс€.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2016-11-18; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 317 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

¬елико ли, мало ли дело, его надо делать. © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

736 - | 546 -


© 2015-2023 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.009 с.