Текст як форма існування наукових знань

Текст (від лат. textum - зв'язок, поєднання, тканина) - писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у ближчій перспективі смисловими і формотворчо-граматичними зв'язками, а в за-гальнокомпозиційному, дистантному плані - спільною темою і сюжетною заданістю (Українська мова. Енциклопедія. - К.: Українська енциклопедія, 2000. - С. 627).

За формами реалізації тексти поділяють на усні та писемні. Тексти публіцистичного, наукового, інформаційного змісту можуть бути як усними, так і писемними. Інші - існують лише в одній з форм:

o усній - судові промови, розповіді, фольклорні твори тощо;

o писемній - епістолярні твори, твори художньої літератури, офіційні документи, в тому числі резолюції, накази, протоколи, акти, факси, листи.

Важлива роль в оформленні тексту в писемній формі належить графічним засобам - рубрикації (поділу на розділи, підрозділи, пункти, підпункти), розділовим знакам, а в усній формі - інтонації. Вони допомагають забезпечити комунікативну спрямованість і структурну організацію тексту на різних рівнях.

Наукове знання може бути виражене в різних видах первинних текстів: усних (дискусія, диспут, обговорення наукової проблеми фахівцями) та письмових (дисертація, монографія, стаття, тези тощо).

У тексті обов'язково мають бути: зміст знання (функціонує вже як семантика тексту) і саме знання (поступово досягає статусу наукової інформації). Знання може бути науковою інформацією лише в системі суспільної наукової комунікації. Спілкуючись, науковці мають змогу уточнити зміст понять, а іноді - під час обговорення - виникає нове знання.

Найповніше наукове знання про предмет, його ознаки та властивості виявляється в жанрах власне наукового підстилю (монографія, стаття, дисертація). Близькими до наукових монографій є підручники та посібники для вищих навчальних закладів. Вони відрізняються наявністю визначень, чіткістю побудови й викладу. У статтях найчастіше подають розгляд одного з аспектів, пов'язаного із тим чи іншим науковим поняттям, з тією чи іншою проблемою.

Отже, усі типи наукових текстів - доповідь, дискусія, монографія, підручник, стаття - різною мірою демонструють наукове знання, його семантику.

Досягши досить високого рівня розвитку інформації, наукове знання знаходить нові канали комунікативних зв'язків у вигляді різних скомпресованих (вторинних) текстів. Такими текстами є словники, енциклопедії, класифікатори, рубрйка-тори, стандарти на термінологію, нормативні довідники, реферати, анотації, науково-популярні лекції, бесіди, інтерв'ю, реклама. Усі ці типи текстів:

а) передають наукове знання вже у скомпресованому вигляді;

б) прагнуть зосередити увагу на найголовнішому.

Тому такі жанри наукового стилю, як енциклопедія, галузевий, тлумачний, термінологічний словники відрізняються, як правило, великою глибиною відображення інформації.

Зауважимо, що структура тексту формує й кристалізує наукове знання. Що стрункіша типова архітектоніка тексту, то суворіші мова опису понять, уживання термінів. Одночасно на мову науки в усіх типах текстів впливає й мовна норма. Загальновизнано, що саме норма є тим фільтром, який відокремлює те, як можна сказати, від того, як не можна сказати.

Зміст сучасного наукового знання в цілому єдиний для фахівців з різних країн. Тому справедливо вважають, що наука як знання неподільна між державами й народами. Так, наприклад, системи уявлень про види тварин і рослин у біології, про прилади та апарати в техніці, про хвороби в медицині в основі своїй єдині для всіх фахівців у тій чи іншій галузі, яка використовує англійську, російську, німецьку чи французьку мови.

Але якщо зміст наукового чи науково-технічного знань про предмет єдиний у фахівців з різних країн, то модель логіко-понятійної системи цього знання може бути представлена:

а) штучною мовою, яка має інтернаціональний характер (грецькі та латинські запозичення в біології, медицині; символи в хімії, математиці, фізиці);

б) національною мовою.

Велике значення у зближенні наукового знання з системою мови має вираження знання у терміносистемах окремих наук та національних мов. На етапі їх моделювання наукове знання асимілюється до системи тієї чи іншої конкретної природної мови. Терміни (слова та словосполучення) творять лексико-семантичне поле, вибудовуються в лексико-семантичні парадигми.

Історія науки, стан розроблення тієї чи іншої проблеми не лише формують наукове знання, а й спрямовують і багато в чому визначають характер авторського викладу, структуру тексту. Постаті вчених-попередників незримо наявні в кожній серйозній науковій праці.

У самому тексті зазначені моменти висвітлюються:

o в огляді літератури;

o системі посилань та виносок;

o коментарях і примітках.

У монографіях огляд літератури може охоплювати цілий розділ чи бути розсіяним окремими розділами. У дисертаціях із певних дисциплін (передусім технічних) такий огляд обов'язковий. У висновках науковець співвідносить отримані нові наукові результати з досягненнями попередників. Обов'язковими є вказівки на новизну, положення, які захищаються, ідеї дослідження. Ці частини книг, дисертацій, статей перенасичені прізвищами учених, географічними назвами, найменуваннями праць, датами.

Особливість наукового стилю - часте вживання термінів, спеціальної лексики, складних речень. Хоча, безперечно, не слід забувати й про лексичне багатство мови, її виражальні можливості й намагатися писати не лише змістовно, а й цікаво.

Довгий час вважали, що в науковому стилі мовна особистість автора відходить на другий план, проте нині можна стверджувати, що в кожного науковця є власний, індивідуальний стиль мислення - стиль М. Драгоманова та І. Франка, В. Вер-надського та М. Лобачевського, О. Білсцького та О. Потебні.

Завдяки тому, що в межах наукового стилю їхніх праць відбувається взаємодія решти функціональних стилів мови - публіцистичного, ділового, художнього, - вони й досі цікаві для дослідників різних профілів.

V науковому стилі мовознавці визначають такі підстилі:

o власне науковий;

o науково-навчальний;

o науково-популярний;

o науково-публіцистичний;

o науково-технічний.

Власне науковий підстиль використовують учені, спеціалісти, а його завдання полягає у якнайповнішому, обґрунтованому повідомленні наукової інформації й доведенні її новизни. Цей підстиль відрізняється від інших:

o насиченістю термінами;

o використанням довгих складних слів, іншомовної лексики;

o досить частим вживанням тематично однорідних слів. Синтаксичні мовні засоби власне наукового підстилю:

o часте використання складнопідрядних речень (найчастіше - з підрядними означальними, додатковими, причини або наслідку);

o використання вставних слів, які підсумовують сказане (отже, таким чином), пов'язують його з подальшим викладом (по-перше, по-друге, наприклад, приміром, більш того), визначають посилання на першоджерело (на думку"., за твердженням..., на наш погляд..., як зазначає...);

o переважання розповідних речень; питальні речення вживаються в разі постановки проблеми або полеміки;

o прямий порядок слів у реченні (відхилення можливі, а іноді є нормою; наприклад, у ботанічних термінах шипшина собача, соняшник однорічний, оман високий відбивається традиційно усталена в латинській мові постановка означення після означуваного слова - порівняйте Rosa canina, Helianthus annuus, Inula helenium);

o часте використання конструкцій з відокремленими зворотами;

o безсполучникові речення вживаються переважно під час переліку й класифікації явищ.

Науково-навчальний підстиль виковує специфічну функцію - навчальну і "проміжне" місце між власне науковим та науково-популярним підстилями. Від першого він відрізняється дещо меншою суворістю викладу, меншою докладністю у посиланні на першоджерела, більшою спрощеністю системи доведень, спрямованої на більшу доступність інформації, обсяг якої визначається навчальною програмою певного курсу. Від другого - меншою художністю і більшою послідовністю у викладі, строгістю.

Твір науково-навчального підстилю має на меті активізувати логічне мислення читача (слухача). Звичайно, важливу роль відіграє те, кому саме адресовано наукову інформацію - студентові, абітурієнтові, слухачеві курсів, аспірантові тощо. Навчальні підручники для школи, особливо для учнів молодших класів, написано більш популярно, тому цю літературу умовно можна зарахувати до науково-популярної. Важливу роль відіграють і позамовні засоби викладу - ілюстрації (карти, плани, схеми, малюнки, діаграми).

Науково-популярний підстиль має на меті зацікавити науковою інформацією широке коло читачів, незалежно від їхнього рівня фахової підготовки. Основні завдання та функції мови науково-популярного підстилю полягають у тому, щоб не просто подати нову наукову інформацію, обґрунтувати її істинність (це функція власне наукового підстилю), а ознайомити з основами наук у формі, яка б сприяла засвоєнню інформації як передумови дальшої пізнавальної діяльності у відповідній галузі (це функція науково-навчального підстилю), і, передусім, привернути увагу нефахівця до актуальних проблем тієї чи іншої науки.

Привернення уваги читача передбачає, що автор має викласти нові наукові дані у доступній, зрозумілій, цікавій формі. Цьому мають бути підпорядковані організація викладу, добір мовних засобів (менш строгих і одноманітних, ніж у власне науковому підстилі). Вся увага автора повинна спрямовуватися на те, щоб подати матеріал зрозуміло, тому виклад будують, зазвичай, від простого до складного, від добре відомого до нового.

Для науково-популярного підстилю властиві такі ознаки:

1. Інформація подається вибірково, не в повному обсязі, без аргументації.

2. Наводяться лише факти, положення, які непідготовлений читач (слухач) сприйматиме як істинні.

3. Якщо читач уже має певну підготовку, то науковість викладу має переважати над популярністю.

4. Образність, емоційність тексту (використання епітетів, метафор, образних перифраз).

Іноді наукові тексти створюються поетами, письменниками, філософами, людьми з великою ерудицією, багатим інтелектом, мисленням. З античності бере свої витоки традиція віршованих наукових праць, автори яких, надаючи їм поетичної форми, прагнули передусім, щоб головні наукові положення запам'ятовувалися краще завдяки ритмічному та римованому викладові.

К. Чуковський зазначав, що жодне наукове відкриття не могла б здійснити людина зі збідненим образним мисленням1. При абстрактному мисленні оперують чуттєвими (сенсорними) образами, роль яких у мисленні залежить від об'єкта мислення, його індивідуальних особливостей. Логічне й образне мислення беруть участь у формуванні наукової думки, тобто причини появи образності лежать у самому характері наукового мислення. Специфіка образності в науковому стилі полягає в апелюванні до інтелекту читача, а потім уже - до його фантазії.

Автори науково-популярних текстів, описуючи сутність складних абстрактних явищ, часто звертаються до аналогій (порівнянь), які допомагають читачеві краще зрозуміти, сформувати цілісну картину уявлення про нього. Саме тому в науковій термінології є велика кількість термінів-метафор, утворених на основі зіставлення (порівняння): черв'ячна передача, гвинтовий зуб, ялинковий лабіринт, гітарний механізм; книжка (частина шлунка парнокопитних), міст (ділянка головного мозку) тощо. Зокрема, науковці зазначають, що найчастіше до порівнянь удаються автори підручників з біології.

У ролі популярних тлумачень виступають образні перифрази, наприклад: Будь-якій точці на кресленні можна дати

"ім'я"; Ліс - це гігантська "фабрика" чистого, активного, лікувального повітря; Слова - це своєрідні "цеглинки", з яких будується текст. Емоційно забарвленні замінники термінів "ім'я", "фабрика", "цеглинки" - подано в лапках - цим підкреслюється їхня незвичність, метафоричність. Широко представлені й такі елементи художнього мовлення, як епітети.

Розглянемо зразки текстів різних підстилів, ключовим для яких є слово "мова".

Власне науковий підстиль

Відродження традицій народно? медицини особливо є актуальним для України. Викладання в більшості медичних закладів велося російською мовою, наукова медична література здебільшого була російськомовною. Лише українська народна медицина та її термінологія існували з прадавніх часів і продовжують розвиватися й нині.

Українське медичне назовництво, яке існувало спочатку в усній, а потім - писемній формах, має давню історію. На думку багатьох науковців, українське термінотворення бере свій початок у витоках української писемності, зокрема в пам'ятках XI ст., в "Ізборнику Святослава" (1073 та 1076 рр.), а згодом у "Руській правді" зафіксовано вислови, які можна назвати термінами.

Процес медичного назовництва, а згодом і термінотворення, ґрунтувався на лексико-семантичній основі української мови і відтворював складний комплекс питань народної медицини в усіх її структурних елементах, їхнє походження й розвиток, народне розуміння про анатомію й фізіологію людини, народне розуміння етіології захворювань, погляди на народних лікарів, методи діагностики Й профілактики, санітарно-гігієнічні норми й самі лікувальні засоби, що вирізняються надзвичайним багатством та різноманітністю, поєднуючи раціональні позитивні елементи з діями лікувальної магії (3 журналу).

Науково-навчальний підстиль

Користуючись мовою у своєму повсякденному житті, люди залежно від потреби вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на практичному занятті відрізняється від виступу на зборах. Коли студент пише твір, він старанніше добирає слова й будує речення, ніж тоді, коли пише приватного листа. Залежно від змісту й мети висловлювання, а також від індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення відбуваються певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації співвідносних варіантів форм, слів, словосполучень, конструкцій речень тощо. Отже, художній твір, наукова стаття, наказ керівника установи, протокол, написані однією мовою, відрізняються набором мовних засобів, специфічними особливостями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови (С.В. Шевчук "Ділове мовлення. Модульний курс").

Науково-популярний підстиль

Завдяки мові ти зустрічаєшся з великою кількістю нових людей, а не лише з тими, кого бачиш щодня. Завдяки мові у тебе з'являються друзі в далеких країнах і навіть у віддалених епохах. Безліч найвидатніших людей усіх країн і всіх часів прагнуть з тобою познайомитися, якщо лише ти знаєш мову, яка приведе тебе до них. Кожна людська мова - наче великий магазин: у ньому для кожного щось та знайдеться. І, зрозуміло, якщо ти завітаєш не до одного, а до кількох магазинів, ти знайдеш іще більше цікавого.

Але найголовніше, нову мову слід вивчати тому, що вона прокладе тобі дорогу до нових людей. Якщо знаєш мову, то знатимеш, і як живуть інші люди, про що думають, а заразом дізнаєшся дещо нове й про себе. Починаєш бачити себе так, як бачать тебе інші. Починаєш вивчати іноземну мову, - здавалося б, що стоїть далі від тебе? - а пізнаєш щось дуже особисте й потаємне (І.Ю. Бурау "Загадки світу слів").

o лексика (загальномовна, загальнонаукова, вузькоспеціальна);

o морфологічні й словотворчі засоби;

o синтаксис;

o семантика, що пронизує усі компоненти й частини тексту.