Форми залягання метаморфічних гірських порід

Метаморфічні породи, як відомо, являють собою вторинні утворення, які виникли за рахунок осадових або магматичних гірських порід. Тому структури метаморфічних комплексів порід також є вторинними. За виключеннями лише реліктових структур, унаслідуванням від вихідних осадових або магматичних порід.

Складчастість, яка розвинута в метаморфічних товщах, надзвичайно різноманітна за своєю формою та розмірами. Широко розповсюджені просто побудовані плавні складки з поперечними розмірами в десятки кілометрів, надзвичайно складні та непостійні за формою складки течії і дуже дрібна складчастість, що переходить в плойчастість.

Найбільш типовими структурами, що виникли в процесі метаморфізму, які можна систематично спостерігати, заміряти елементи залягання і наносити на карту, є смугастість, кристалізаційна сланцюватість та лінійність.

Смугастість в метаморфічних породах проявляється в наявності двох типів прошарків – відносно лейкрократових (світлих) і більш меланократових (темних). Вона може бути первинною і вторинною.

Кристалічна сланцюватість являє собою закономірне орієнтування мінералів по їх площині, видовженню або кристалічному спрямовуванню. Формування сланцюватості проходить в умовах зорієнтованого тиску та диференціальних рухів, при яких найтонші пластинки породи зазнають відносного переміщення. При цьому орієнтування різних елементів наближується до основного напряму перебудови породи.

Лінійність проявляється у закономірному орієнтуванні різних структурних елементів вздовж лінійних напрямів.

Виділяють два основних типи лінійності – мінеральну та структурну. Мінеральна проявляється в закономірному орієнтуванні подовжених мінералів або їх скупчень. Структурна лінійність зумовлюється закономірним орієнтуванням шарнірів складок, ліній перерізу шаруватості із сланцюватістю або шаруватості із кліважем тощо.

В генетичному відношенні найбільш розповсюдженням в метаморфічних породах користуються складки течії, що утворилися в умовах високих температур та значного стресу. Різке зниження в’язкості гірських порід в таких умовах призводить до витікання порід вверх або в іншому напрямку в сторону пониженого тиску і супроводжується утворенням гнейсоподібних або сланцевих структур. Найбільшого розповсюдження в цих умовах набули гострі, сильно стиснуті та ізоклінальні складки, які досить часто ускладнюються меншими дрібними складками.

Серед давніх архейських і ранньопротерозойських порід в багатьох регіонах земної кори зустрічаються заокруглені, овальні або кутова то-заокруглені масиви, які складені гранітогнейсами і в меншій мірі масивними гранітоїдами, які одержали назву куполів. Поперечні розміри цих структур досягають десятків і сотень кілометрів. Куполи розділені між купольними синкліналями складної лінійної форми, утвореними зміненими метаморфізмом вулканогенними та осадовими породами. Куполи складені переважно плагіогранітами, гранодіоритами, кварцевими діоритами.

В краєвих частинах куполів нашарування порід вертикальне, круте, іноді запрокинуте. В ядрах куполів, навпаки, пологе або близьке до горизонтального. Тут розповсюджені тільки гранітогнейси та мігматити.

Оточують гранітогнейсові куполи зеленокам’яні пояси, що складені в нижніх частинах із змінених вулканогенних порід, а в верхніх частинах – утвореними кременистими і глинистими сланцями, кварцитами, конгломератами, аркозами, залізистими кварцитами тощо.

Форми зеленокам’яних поясів в плані назвичайно різноманітні – від кільцеподібних до неправильних. В поперечному розрізі вони мають чітко виражену синклінальну будову і ніби обтікають гранітогнейсові куполи.